Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Національний банк України. Комерційні банки
Українські реферати - Банківська справа
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Національний банк України. Комерційні банки

Контрольна робота | реферат

ЗМІСТ

Вступ
1. Національний банк України та його операції
2. Послуги комерційних банків
Висновки
Список використаної літератури
Обсяг роботи - 23 сторінки

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Дивіться також:
Курсова робота - Комерційний банк як організаційно-правова форма суб’єктів підприємницької діяльності
Курсова робота - Касові операції комерційних банків

ВСТУП

На сьогодні комерційні банки України разом з іншими фінансово-кредитними установами займають другий рівень банківської системи України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право па підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою, тому що його діяльність підпадає під визначення поняття «підприємство», яке містить Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 1): “Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який мас право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)”.

Визначимо основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку:
1) наявність майна на праві власності, повного господарського відання, відображеного на самостійному балансі.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має статутний фонд, який відображається на самостійному балансі банку;
2) наявність прав юридичної особи.

1. Національний банк України та його операції

З юридичної точки зору правовий статус Національного банку України може бути визначений на декількох рівнях:
- конституційному;
- спеціальному законодавчому;
- підзаконному (на рівні актів НБУ).
Конституцією України встановлено, що призначення на посаду та звільнення з посади Голови НБУ відносяться до відома Верховної Ради України за поданням Президента України. Крім того, у ст. 100 Конституції України зазначається, що Рада Національного банку розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
На законодавчому рівні правове положення Національного банку регулюється спеціальним Законом — «Про Національний банк України».
На рівні відомчого правового регулювання Національний банк прийняв ряд нормативних актів, якими було закріплено правове положення окремих підрозділів та служб самого банку: департаментів, територіальних управлінь, розрахунково-касових центрів, державної скарбниці тощо.

Національний банк України було створено в 1991 р. відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність». Свою діяльність він здійснює на основі законодавства України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» він є центральним банком нашої країни, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, вищеназваним законом та іншими законами України.
Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Його розмір становить 10 мільйонів гривень, але він може бути змінений за рішенням Ради Національного банку. Джерелом формування статутного капіталу НБУ є доходи його кошторису, а при необхідності — Державний бюджет України.

Національний банк є економічно самостійним органом, юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а вони, в свою чергу, не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли органи державної влади добровільно беруть на себе такі зобов'язання. НБУ також не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а вони не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, про які йшла мова вище.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.
Слід зазначити, що правовий статус Національного банку має свої особливості. З одного боку, він є юридичного особою і може укладати певні цивільно-правові угоди з комерційними банками та державою. З іншого боку, йому надано широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною системою України. Отже, Національний банк має подвійну правову природу. Він одночасно є органом державного управління спеціальної компетенції та юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність. У цьому відношенні правове положення Національного банку має багато спільного з правовим положенням державних банків, які існували до початку реформування банківської системи. Однак мають місце і значні відмінності, суть яких полягає в тому, що дореформенні банки контролювали діяльність своєї клієнтури, а Національний банк здійснює сьогодні нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ.

Здійснення Національним банком господарської діяльності та виконання ним одночасно адміністративно-контрольних повноважень не відбуваються незалежно одне від одного. Укладаючи цивільно-правові угоди з комерційними банками з метою реалізації свого господарського інтересу, НБУ насамперед цілеспрямовано впливає на розвиток системи кредитних установ та визначає кредитну політику в державі. Умови, згідно з якими укладаються такі угоди, визначаються Національним банком у рамках загальної державної грошово-кредитної політики. По суті, управління грошово-кредитною системою України Національний банк здійснює двома способами: по-перше — за допомогою владних приписів, по-друге — економічними методами, тобто шляхом укладання різноманітних угод з комерційними банками, іншими організаціями.

Отже, можна зробити висновок, що головною особливістю правового положення Національного банку на сьогодні є те, що здійснення його адміністративних прав та господарської діяльності націлене на вирішення однієї задачі - управління кредитною системою держави.
Національний банк України відповідно до ст. 4 Закону України «Про Національний банк України» є економічно самостійним. Згідно зі ст. 51 того ж закону він підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Підзвітність НБУ означає:
- призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України;
- призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку;
- призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку;
- доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку;
- подання Президенту та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.
Закон допускає втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку виключно в межах, визначених Законом України «Про Національний банк України».
Банківська система України побудована відповідно до дворівневого принципу організації. Національний банк – це банк першого рівня і виконує традиційні функції, які характерні для центрального банку будь-якої держави: він є емісійним та розрахунковим центром держави, банком банків та банкіром уряду.

Відповідно до ст. 99 Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконання цієї функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також цінової стабільності у межах своїх повноважень.
Відповідно до ст. 7 Закону «Про Національний банк України» НБУ виконує такі функції:
1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольне здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та іншими фінансово-кредитними установами;
7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
12) здійснює відповідно до визначених декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими-металами;
14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
15) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Національний банк має виключне право щодо визначення та проведення державної грошово-кредитної політики.
Для забезпечення своєї мети Національний банк відповідно до Програми діяльності Уряду та бюджетної резолюції, затвердженої постановою Верховної Ради України, розробляє основні напрямки державної грошово-кредитної політики, які спрямовані на стримання рівня інфляції, забезпечення стабільності національної валюти та ефективне функціонування банківської системи.
До основних напрямків державної грошово-кредитної політики відносяться:
1) аналіз та прогноз економічної кон'юнктури, яка склалася у державі;
2) обґрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;
3) методи грошово-кредитного регулювання;
4) шляхи регулювання рівня облікової та процентної ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ;
5) засади валютної політики;
6) заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості її курсу стосовно іноземних валют. Основні засади грошово-кредитної політики, яку визначає та проводить Національний банк, ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через такі чинники:
1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ;
2) процентна політика;
3) фінансування комерційних банків;
4) управління золотовалютними резервами;
5) операції з цінними паперами;
6) регулювання імпорту та експорту капіталу.

Національний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів, при цьому:
а) для банків та інших фінансово-кредитних установ встановлюється єдиний розмір обов'язкових резервів у процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;
б) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів;
в) рішення про підвищення норм резерву набирає чинності не раніше ніж через десять днів після його опублікування.

Національний банк може застосовувати систему рефінансування, якою визначаються форми, порядок, умови та ліміти кредитування банків та інших фінансово-кредитних установ.
Національний банк має право здійснювати систему рефінансування, надавати банкам та іншим фінансово-кредитним установам кредити, як правило, через кредитні аукціони, на строк не більше одного року під заставу. Перелік цінних паперів, придатних для забезпечення кредитів, а також випадки використання з цією метою інших цінностей визначаються Правлінням Національного банку.
Національний банк може встановлювати прямі кількісні обмеження на рефінансування банків та інших кредитних установ, регулювання конкретних видів кредиту для банків та інших фінансово-кредитних установ і проведення окремих банківських операцій. Прямими кількісними обмеженнями є встановлення лімітів на рефінансування банків та інших фінансово-кредитних установ.
Кредитні ресурси Національного банку складаються з коштів статутного та інших фондів, залишків коштів Державного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках.

Національний банк має право у разі неповернення в строк наданих ним кредитів стягувати суму заборгованості та плату за користування кредитом у судовому порядку.
Слід зазначити, що Національному банку забороняється надавати кредити Уряду для фінансування дефіциту Державного бюджету, купувати державні цінні папери при їх первинному розміщенні, крім випадків, коли це передбачається законодавчими актами, які стосуються Державного бюджету України.

Як один із механізмів регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк використовує облікову ставку за кредити, розмір якої визначається залежно від рівня інфляції, попиту і пропозиції на кредит на кредитних аукціонах та міжбанківському ринку. Розмір облікової ставки розглядається Правлінням Національного банку щомісячно.
Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Операціями Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань Національно-банку (депозитних сертифікатів), а також визначених фашинням Національного банку комерційних векселів, цінних паперів та боргових зобов'язань, відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю НБУ регулює імпорт та експорт капіталу.
Національний банк здійснює обслуговування коштів Державного бюджету України, умови і порядок якого визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.

У сфері управління готівковим грошовим обігом Національний банк має широкі повноваження щодо його організації, для забезпечення якої він здійснює такі заходи:
1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;
2) створення резервних фондів банкнот і монет;
3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;
4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;
5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;
6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій;
7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ.

Національному банку належить виключне право введення в обіг (емісія) гривні та розмінної монети, організація їх обігу, а також вилучення з обігу.
Враховуючи важливість цього питання, зупинимося на ньому детальніше.
Емісійні операції Національного банку є формою реалізації його монопольного права на випуск грошей в обіг. Вони є складовим елементом системи регулювання готівково-грошового обороту, який має два основних рівні організації:
1) регламентація касових операцій банків;
2) регламентація касових операцій господарюючих суб'єктів.
З метою забезпечення оперативного вирішення питань, пов'язаних зі здійсненням емісії готівкових грошей, у всіх регіональних управліннях НБУ організовані резервні фонди Національного банку, де зберігаються залишки національних грошових знаків, які знаходяться поза обігом. Резервні фонди утворюються також і при деяких філіях комерційних банків — у минулому відділень спеціалізованих державних банків (таких як «Промінвестбанк», Укрсоцбанк). Коштами, які знаходяться в резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське та обласні управління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів в оборотну касу (або операційну касу філій банків, при яких не відкриті резервні фонди). Саме ця операція — випуск готівкових грошей в обіг — і є емісією. Переміщення грошових знаків з оборотної каси в резервні фонди обумовлює вилучення грошей з обігу. Ця операція, відповідно до правил касового регулювання, здійснюється автоматично при перевищенні лімітів оборотних (або операційних) кас[11.28].

Правління Національного банку затверджує ліміт оборотних (операційних) кас управлінням НБУ в Автономній Республіці Крим, областях і м. Києві, в цілому по країні, області, місту, розрахунково-касовому центру Національного банку. В межах цих лімітів начальники управлінь НБУ встановлюють ліміти оборотних і операційних кас, розміщених на території філій комерційних банків. При цьому враховуються:
- обсяг касових оборотів установ банків;
- наявність при установах комерційних банків резервних фондів;
- умови перевезення готівки між установами банків тощо.

Установи комерційних банків, у яких фактичні залишки грошей в оборотній (операційній) касі на кінець операційного дня перевищують встановлений ліміт, зобов'язані вилучити понадлімітний залишок з каси та перемістити відповідну суму грошових знаків у резервні фонди. Установи банків, у яких немає резервних фондів, зобов'язані вести облік понадлімітного залишку на окремому балансовому рахунку і зберігати відповідну суму грошових знаків окремо від грошей, які знаходяться в операційній касі.
Про вилучення грошей з обігу в той же день інформуються управління Національного банку. На суму грошей, вилучених з обігу, кошти зараховуються на кореспондентський рахунок філії комерційного банку. Під час видачі готівкових грошей комерційному банку Національний банк списує відповідну суму з його кореспондентського рахунку.

Емісія готівкових грошей здійснюється в формі підкріплення операційних (оборотних) кас установ комерційних банків. Дозвіл на здійснення емісії надає начальник управління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Цей дозвіл оформляється у вигляді емісійних телеграм, зміст яких відповідним чином кодується (обсяг готівково-грошової емісії належить до інформації, яка не підлягає розголошенню). Дозвіл надає право на переміщення певної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або на використання понадлімітного залишку грошей, які зберігаються в установі банку. Для отримання дозволу керівник установи комерційного банку, в якого у найближчі два-три дні виникає потреба у підкріпленні касовою готівкою, повинен звернутись до начальника управління НБУ.

При відсутності необхідної суми понадлімітних залишків або недостатності коштів у резервних фондах установи банків отримують підкріплення з оборотних кас управлінь НБУ. Понадлімітні залишки грошей, які перевищують внутрішньомісячну потребу в додаткових касових ресурсах, вивозяться апаратом інкасації Національного банку.
Для забезпечення схоронності грошей до касового вузла банку та грошового сховища висуваються відповідні технічні та організаційні вимоги. Цій меті служать:
1) процедура відкриття та закриття грошового сховища, яка спільно здійснюється матеріально відповідальними особами банку — керівником банківської установи, завідуючим касою, а також головним бухгалтером;
2) процедура переміщення грошових знаків між сховищем та робочими місцями касирів;
3) правила перерахунку грошей, формування корінців та пачок грошових знаків;
4) взаємозв'язок операцій по обліку, прийому та видачі готівки;
5) оформлення матеріальної відповідальності та нагляд за роботою касирів;
6) порядок оформлення звітів касирів, каси, відображення касових операцій в щоденному балансі банку;
7) проведення ревізії каси.

Повноваження Національного банку у сфері валютного регулювання полягають в тому, що він діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.
До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання належать:
1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;
2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;
3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту.

Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.
Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів: банківське золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно-визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі:
а) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;
б) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародне визнаними резервними активами.
Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення надійності банків та інших фінансово-кредитних установ Національний банк встановлює для них обов'язкові економічні нормативи, яких вони повинні дотримуватись. Основними нормативами є:
1) мінімальний розмір статутного капіталу, який на момент реєстрації банку не може бути менше:
— для місцевих кооперативних банків — 1 мільйона євро; - для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області — 3 млн. євро;
— для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 млн. євро.
2) граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів, тобто норматив платоспроможності банку. Платоспроможність банку — це достатність його власних коштів для захисту інтересів вкладників або інших кредиторів банку;
3) показники ліквідності балансу, які встановлюються у вигляді співвідношення між активами та зобов'язаннями кредитної установи з урахуванням можливості реалізації активів та термінів погашення зобов'язань. Ліквідність банку — це його спроможність своєчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних готівкових грошових коштів, продажу активів або мобілізації ресурсів з інших джерел (це може бути залучення депозитів, отримання міжбанківського кредиту тощо). Банк повинен постійно слідкувати за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність;
4) розмір обов'язкових резервів, що розміщуються в Національному банку, який встановлюється у вигляді процента від суми залучених коштів у залежності від джерела їх формування. Цей норматив має велике значення для стійкості банків, тому що таке резервування зменшує силу удару по економіці у випадку банкрутства комерційного банку, тим більше, що в Україні не здійснюється обов'язкове страхування депозитів та вкладів;
5) максимальний розмір ризику на одного позичальника, який встановлюється у вигляді певного процента власного капіталу кредитної установи, в розмірі якого може бути наданий кредит одному позичальнику.

Максимальний розмір ризику є дуже важливим економічним показником, бо його недотримання у випадку неповернення кредиту крупним позичальником (суми кредиту в великому розмірі) може призвести до банкрутства банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної заборгованості по позиках одного позичальника і 50 відсотків суми позабалансових зобов'язань, які видані по відношенню до цього позичальника, до суми власних коштів банку.

Сума ризику на одного позичальника, яка перевищує 10 відсотків власних коштів банку, вважається значним, «великим» кредитом.
Про випадки надання «великих» кредитів комерційні банки повинні одразу повідомляти регіональне управління НБУ із зазначенням позичальника, його належності до акціонерів або пайщиків банку, дати надання кредиту, його розміру та строків погашення.
Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів.

Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.
У галузі регулювання бухгалтерського обліку НБУ встановлює обов'язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти і правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що повинні відповідати вимогам законодавства України.

2. Послуги комерційних банків

Особливе місце у кредитній системі та на фінансових рийках займають комерційні банки. У більшості країн (в тому числі в Україні) це найчисельніша група фінансових посередників.
Комерційний банк — це кредитна установа, що здійснює універсальні банківські операції та надає різноманітні банківські послуги фізичним та юридичним особам всіх галузей народного господарства.
Важлива економічна роль банків суттєво розширила сферу їх діяльності. Вони виконують наступні основні функції:
1) мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал;
2) кредитування підприємств, держави та населення;
3) випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей);
4) здійснення розрахунків та платежів в господарстві;
5) емісійно-засновницька діяльність;
6) консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх в капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал.
Кредитні можливості банків залежать від розмірів накопичення грошових коштів населення та збільшення власних грошових коштів підприємств. Постійне зростання цих коштів в промислово розвинутих країнах і потреба в кредитних ресурсах з боку підприємств створюють умови для розширення кредитування.

Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик в практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає в якості фінансового посередника, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів.
В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу і розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.

Випуск кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов'язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісія. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах в комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей складає в промислове розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. В структурі грошового обороту переважає безготівковий оборот, а основними емітентами грошей є не центральні, а комерційні банки.

Комерційні банки здійснюють депозитну емісію - випуск кредитних інструментів обігу па основі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків.
Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок в банку, тобто банк створює депозит (вклад до запитання). При цьому збільшуються боргові зобов'язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти в розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу. При наявності попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє розширяти грошову емісію, що підтверджує зростання грошової маси в промислове розвинутих країнах. Банківський кредит став однією з головних причин цього росту. Разом з тим економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою в особі центрального банку. Ці обмеження повинні регулювати процес кредитування і відповідно процес створення грошей та здійснювати контроль за цим процесом.
Однією з основних функцій банків с забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Більша частина розрахунків між підприємствами здійснюється безготівковим шляхом. Виступаючи в якості посередників у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов'язані з проведенням розрахунків і платежів. Необхідність проведення у встановлений строк кожного документа, безперебійність розрахунків та їх прискорення вимагають від банків розробки методології організації розрахунків з метою їх вдосконалення і відповідного контролю.

Ефективне функціонування системи розрахунків в країнах з розвинутого банківською інфраструктурою базується на постійному удосконаленні технологій розрахункових операцій, прагненні підприємств і приватних осіб ефективніше використовувати свої кошти. Для прискорення розрахунків, зменшення витрат і підвищення надійності операцій впроваджуються електронні системи розрахунків.
Емісійно-засновницька функція виконується банками шляхом випуску і розміщення цінних паперів (акцій, облігацій). Виконуючи цю функцію, банки стають каналом, що забезпечує направлення заощаджень для виробничих цілей. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки надають посередникам ринку цінних паперів (компаніям-засновникам) позики для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам цінні папери для перепродажу в роздріб. Якщо компанія-засновник, на ім'я якої зареєстровані цінні папери, сама продає їх, то банк може забезпечувати передплатників на випущені цінні папери. Як правило, при цьому банк організує консорціум по розміщенню цінних паперів. Зобов'язання на значні суми, випущені великими компаніями, можуть бути розміщені банком шляхом продажу своїм клієнтам (в основному, інституціональним інвесторам), а не способом вільного продажу на фондовій біржі.

Маючи можливість постійно контролювати економічну ситуацію, банки надають клієнтам економічну інформацію по широкому колу проблем (злиттю та поглинанню, новим інвестиціям, реєстрації підприємств, складанню річних звітів).
Розширення діяльності клієнтів на міжнародних ринках спонукала банки більше уваги приділяти послугам консультаційного характеру, включаючи складання детальних фінансове-економічних звітів про стан речей в цікавій для клієнта країні, пошук потенційних партнерів, надання інформації юридичного характеру тощо. У 80-х роках в промислове розвинутих країнах почали створюватися (окрім мережі звичайних кореспондентських відносин) філії і представництва так званого "комплексного обслуговування" за кордоном.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі в сфері діяльності банків спостерігається тенденція до універсалізації, що пояснюється впливом конкуренції. Для підвищення ефективності банківської діяльності банківське законодавство промислове розвинутих країн стимулює конкуренцію, створюючи рівні умови для діяльності різних кредитних установ. В рамках даної тенденції (при паралельному збереженні і розвитку спеціалізації) змінюється концепція взаємовідносин банків з клієнтами, створюються принципово нові напрямки розвитку банківської справи. Це виражається не тільки у збільшенні кількості пропонованих клієнтам послуг, а і в якісних змінах структури операцій, зниження питомої ваги позикозбережних операцій та збільшення обсягів операцій з цінними паперами.

В останній час в банківській практиці з'явилися операції, пов'язані із страхуванням: надання клієнтам гарантії погашення заборгованості, збільшення суми вкладу при хворобі або нещасному випадку, мобілізація грошових коштів шляхом продажу населенню страхових полісів. Банки придбають вже функціонуючі страхові компанії, що виявляється вигідним як для комерційних банків, що отримують стабільно прибуткові страхові компанії, так і для страхових компаній, яким надається можливість використовувати широку мережу банківських філій та відділень на території своєї країни та за кордоном.
Таким чином, в сучасних умовах триває розвиток тенденції розширення функцій комерційних банків, які для покращення банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають нехарактерні раніше для банків операції та послуги.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року
2. Гальчинський А. С., Геєць В. М., Кінах А. К., Семиноженко В. П. Інноваційна стратегія українських реформ, Київ, 2002
3. Глівенко С. В., Соколов М. О., Теліженко О. М. Економічне прогнозування, Київ, 2001
4. Державно-правові реформи в Україні, Київ, 1997
5. Журавлева Г. П. Экономика, Москва, 2001
6. Загальна економіка / За ред. І. Ф. Радіонової, Київ, 2000
7. Качан О. О. Банківське право /Навч. посібник, Київ: Видавництво Школа, 2004; 318с

 

 
загрузка...