Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Чорне і Азовське моря. Рослинність і тваринний світ
Українські реферати - Біологія
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Чорне і Азовське моря. Рослинність і тваринний світ


ЗМІСТ

1. Вступ
2. Спеціальна частина
2.1. Опис морських рослин
2.2. Опис морських тварин
3. Висновки
Список використаної літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


ВСТУП

Море - це найгарніше середовище існування мільйонів організмів різноманітних та інколи неймовірних форм. Риби та корали тропічних морів заворожують своєю яскравістю та барвистими кольорами.
З півдня Україну омивають Чорне і Азовське моря. Протоками вони сполучаються з Середземним морем. Ізольоване внутріматерикове положення та прісноводний стік річок, що впадають у ці моря, визначають особливості їх фізико-географічних умов.
Чорне море простягається із заходу на схід на 1 167 км, його найбільша ширина 624 км. Загальна площа акваторії — понад 482 тис. квадратних кілометрів. Море займає велику тектонічну западину, максимальна глибина його становить 2 245 м. Довжина берегової лінії Чорного моря 4 090 км, в межах України — 1 540 км. Найбільшими затоками є Джа-рилгацька, Каркінітська, Каламітська, Феодосійська. У Чорне море впадають річки Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг. На ділянках між річками узбережжя прорізують водойми, що сполучаються з морем,— лимани. На Чорноморському узбережжі відомі Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський, Дніпровський лимани. Найбільшим півостровом Чорного моря є Кримський, який з'єднується з материковим суходолом Перекопським перешийком. Найбільшим островом є Джарилгач. (Знайдіть на фізичній карті також острови Довгий, Березань, Зміїний. Через Керченську протоку глибиною близько 4 м Чорне море сполучається з Азовським, через протоки Босфор і Дарданелли — з Середземним морем.
Кліматичні умови Чорного моря характеризуються субтропічними рисами. Літо сухе і жарке, а зима волога і тепла.
В зимовий період над морем проходять середземноморські й атлантичні циклони, з ними пов'язана дощова і туманна погода.
В літній період Чорне море знаходиться під впливом Азовського антициклону, завдяки чому тут переважає безхмарна погода, грози та смерчі є рідкісними явищами.
Коливання рівня моря, пов'язані з припливами і відпливами, незначні, їх амплітуда 10 см. Вітрові коливання моря досягають 1,5 м. Температура води влітку 24... 26 °С, взимку -6...-7 °С. З глибини 150 м температура стала (8 °С). У роки з суворими зимами північно-західна частина Чорного моря замерзає.
Солоність верхнього шару води в Чорному морі становить 17 — 18 %о. З глибиною солоність зростає до 22—25 %о. (Порівняйте ці показники з такими: середня солоність Світового океану становить 35%о, Середземного моря — до 38 %о, а Червоного моря — 40 %с.
Рослинність і тваринний світ Чорного моря різноманітний. Тут налічується понад 660 видів рослин, водяться тварини понад 2 000 видів, у тому числі риби 180 видів. З них промислове значення мають білуга, осетер, оселедці, хамса, кефаль, ставрида, скумбрія, тунець. Водяться дельфіни трьох видів. На берегах багато птахів: мартинів, бакланів, альбатросів, пеліканів тощо. Щорічно Чорне море дає до 300 тис. тонн біологічних ресурсів. Тут також добувають будівельний пісок, гравій, горючий газ, тривають пошуки нафтових родовищ на шельфі.
Азовське море. За своїми розмірами — це одне з найменших морів світу. Його площа 39,1 тис. квадратних кілометрів. З 2 686 км берегової лінії більша частина припадає на Україну. Азовське море — мілководний басейн: середні глибини становлять 8—10 м, а найбільша — 14 м. Поверхня його дна плоска, береги низовинні, з численними піщаними косами (Арабатська Стрілка, Білосарайська, Бердянська, Обитічна), узбережна смуга має глибину до 5 м. Найбільшими затоками Азовського моря є Темрюцька та Таганрозька. У південній частині море утворює Арабатську та Казантіпську затоки, а з заходу до нього прилягає мілководний Сиваш.
Кліматичні умови Азовського моря на відміну від Чорного мають риси континентальності. Взимку над ним панує континентальне полярне повітря з північно-східними вітрами, влітку — переважають західні і північно-західні вітри. Середні річні суми опадів становлять 300—500 мм. Температура води влітку завдяки доброму прогріванню становить 24—25 °С, а на мілководдях навіть 32 °С. Взимку вода охолоджується до +3—-З °С. Починаючи з грудня Азовське море замерзає. Наприкінці лютого — на початку березня лід тане.
Середня солоність води становить до 14 %о. Цей показник більший від рівня солоності моря в минулому (10,9 %о). її зростання пов'язане із зарегулюванням стоку річок Дону і Кубані для зрошування, що зменшило приток прісних вод у море. Рух води в Азовському морі спостерігається в західному напрямі, що зумовлено переважаючими вітрами.
Рослинність і тваринний світ в Азовському морі бідніші, ніж у Чорному. Тут поширені червоні, зелені водорості, квіткові водні рослини.
В Азовському морі водяться риби багатьох видів. Серед них промислове значення мають тюлька, хамса, судак, камбала, лящ, тараня, оселедці, севрюга, осетр тощо. У зв'язку із зростанням солоності і погіршенням умов для нересту продуктивність риб різних видів та їх вилов з кожним роком зменшуються.
Тема курсової роботи – «Морський акваріум».
Мета курсової роботи – охарактеризувати морські рослини та морських жителів.
Предмет курсової роботи – морський акваріум.
Завдання курсової роботи:
1. Охарактеризувати море, як морський акваріум;
2. Надати характеристику морським жителям;
3. Дати відповідні висновки по даній роботі.

2. СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1. Опис морських рослин

У групу водоростей поєднують нижчі рослини, тіло яких не розчленовано на органи і тканини і називається сланню (талломом). Водорості надзвичайно різноманітні й у систематичному відношенні являють собою сукупність декількох відособлених відділів рослин, – імовірно, самостійних по своєму походженню й еволюції. Про це говорять істотні розходження в наборі пігментів у різних групах водоростей, деталях тонкої структури хлоропластів (які у водоростей часто називають хроматофорами), продуктах фотосинтезу, що накопичується в клітці, у будівлі жгутикового апарата і т.д.
Ламінарія
Серед водоростей є дрібні одноклітинні, колоніальні і багатоклітинні – іноді дуже великі – організми. Різна і фарбування водоростей: крім хлорофілу, що існує в декількох формах (a, b, c, d, e) і каротиноїдів, у їхніх хлоропластах присутні й інші пігменти: фікоціанін, фікоеритрин, фікоксантін, ксантофілл і т.д., що часто маскують основне зелене фарбування, роблячи тіло водоростей бурим, червоним, жовто-зеленим, золотавим і т.д.
Клітки більшості водоростей мають клітинну стінку, що складається з аморфного, утвореного геміцелюлозами і пектиновими речовинами матрікса, у який занурені волокна целюлози. Нерідко до складу клітинної стінки водоростей входять і інші, специфічні, компоненти: солі кальцію (ацетобулярія, харові водорості, багато червоних водоростей), солі заліза (вольвокс), спорополленін (хлорелла, сценедесмус і ін.), хітин (кладофора, едогониум). Ці компоненти нерідко формують структуру, схожу на панцир. У діатомових водоростей матрікс клітинної стінки також пектиновий, але містить як кістякову речовину не целюлозу, а кремнезем.
Хлоропласти (хроматофори) водоростей, на відміну від хлоропластів вищих рослин надзвичайно різноманітні за формою. Вони можуть мати вид чи зерен дисків, розташованих у постійному шарі цитоплазми, бути чашоподібними (хламідомонада), у виді кільця, що оперізує клітку (улотрікс), мати вид стрічки, розташованої по спіралі (спірогира). В одноклітинних рухливих водоростей на передньому кінці клітки добре помітне цегляно-червоне чи вічко стигма, що складається з гранул, що містять пігмент астаксантин (гематохром). У більшості водоростей такі вічка є частиною хлоропласта.
Різноманітні також способи розмноження водоростей, їхні життєві цикли, особливості чергування статевого і безстатевого поколінь.
Макроцистіс – велетень серед водоростей
Водорості, що не мають покривів, що захищають їх від висихання і провідних елементів, що доставляють воду до різних ділянок тіла, не можуть активно існувати в умовах зниженої вологості. Більше усього водоростей живе безпосередньо у водяному середовищі. По способі життя їх можна розділити на планктонні (фітопланктон) – мікроскопічні водорості, пасивно зважені в товщі води і нездатні протистояти плинам; нейстонні (фітонейстон) (від гречок. “неїн” – плавати) – також мікроскопічні водорості, що живуть у самому верхньому шарі води, у поверхневій плівці, що безпосередньо граничить з атмосферним повітрям і бентосні (фітобентос) – водорості, прикріплені до чи ґрунту предметам на дні (звичайно в прибережній зоні водойм).
Серед бентосних водоростей виділяють групу мікроскопічних водоростей вапняного субстрату (кальцефілів). Вони виділяють органічні кислоти, що розчиняють вапно, у результаті чого субстрат, на якому вони поселяються – скелі, раковини, корали, виявляється пронизаний тонкими канальцями. Тому іноді ці водорості називають ще “свердлувальними”.
Основну масу природних водойм чи складають моря й океани, у воді яких міститься близько 35 м солей на 1 л води, чи прісноводні басейни, у воді яких солі міститися приблизно в кількості 0,01 – 0,5 м на 1 л. Видовий склад водоростей прісноводних водойм і морів різний. Так, наприклад, майже всі бурі і червоні водорості живуть у морях, приблизно половина діатомових водоростей представлена морськими видами, половина – прісноводними.
Прісноводний фітопланктон складається переважно з зелених (Chlamydomonas, Chlorella, Volvox, Pandorina, Eudorina, Gonium, а в заболочених водоймах – Cosmarium, Closterium, Desmidium і ін.), синьо-зелених (Anabaena, Microcystis, Aphanizomenon) діатомових (Asterionella, Tabellaria, Fragilaria) і золотавих водоростей.
У морському фітопланктоні переважають діатомові і перідинієві водорості, а зелені і синьо-зелені менш численні. З останніх тільки Oscillatoria erythraea може розвиватися так сильно, що викликає “цвітіння” води в тропічних морях. А от жгутикові форми з відділу пірофітових водоростей у морях представлені великою кількістю видів, чим у прісних водах.
Крім морських і прісноводних водоростей, існують види цих рослин, що зустрічаються в солоних озерах, концентрація солей яких може бути найрізноманітнішої – аж до насичених розчинів. Їх поєднують в екологічну групу водоростей солоних вод (галофитон). Цікаво, що морські форми в солоних озерах не зустрічаються – вважається, що такі форми вдруге розвилися з прісноводних, що пристосувалися до підвищеної концентрації солей.
Дуже цікаву екологічну групу складають термофільні водорості (термофітон), що живуть у гарячих мінеральних джерелах. Більшість їхніх видів найкраще почуває себе при +35... +40 ос, але деякі можуть жити і при температурі +85 ос. Деякі водорості пристосувалися існувати і забруднених гарячих водах, що спускаються фабриками і заводами.
Але водорості можна зустріти не тільки у водоймах. Аерофільні їхньої форми (аерофітон) – населяють поверхня скель, каменів, живуть на корі і листах дерев, на заборах, стінах і дахах будинків і навіть на вовні тварин. Такі форми задовольняються невеликою кількістю води у виді дощу, що випадає, роси, бризів прибою, водоспаду і т.д.
Особливу екологічну групу складають ґрунтові водорості (фітоедафон), середовищем мешкання яким є мікропорожнечі в поверхневому шарі ґрунту і плівка води, що обволікає її частки.
Ще одна цікава група – кріофітон, холодолюбиві водорості, що розвиваються на поверхні підталого снігу і льоду. Їх відомо приблизно 100 видів, серед них яких переважають зелені, діатомові і синьо-зелені водорості, але невеликим числом видів представлені і золотаві, і пірофітові.
Кріофільні водорості, що інтенсивно розвиваються на поверхні снігу, офарблюють його в різні кольори. У залежності від складу видів сніг може здобувати червоні, зелені, жовті, бурі відтінки.
Червоне фарбування снігу додає хламідомонада сніжна (Chlamydomonas nivalis), у клітках якої міститься червоний пігмент астаксантін. Червоний сніг – досить звичайне явище на Кавказу, Північному Уралу, на Камчатці, в Арктиці, і т.д. Інтенсивність кольору варіює від рожевого до темно-малинового в залежності від кількості водоростей на одиницю площі, товщина пофарбованого шару снігу досягає декількох сантиметрів, а площа пофарбованих ділянок може доходити до декількох квадратних кілометрів.
У Високих Татрах зустрічається інший вид хламідомонади – Chlamydomonas flavo-virens, що офарблює сніг у жовто-зелений колір. У Гренландії, Альпах відзначали позеленіння снігу, причиною якого були не тільки види роду Chlamydomonas, але і види роду Raphidonema і деякі десмідиєві водорості. Бурувато-жовте фарбування звичайно додають снігу діатомові.
Фукус
Водорості відіграють величезну роль у загальному круговороті речовин у природі. У Світовому океані маса фітопланктону складає близько 1,5 млрд. т, а за рік морські водорості створюють близько 550 млрд. тонн біомаси, що складає приблизно 1/4 всіх органічних речовин планети. Водорості являють собою початкову ланку в ланцюгах харчування водяних екосистем, а також є також важливим постачальником кисню в атмосферу. Водорості, що живуть у ґрунті, активно беруть участь у процесах її формування.
Геохімічна роль водоростей зв'язана насамперед із круговоротом кальцію і кремнію. Рифи – величезні геологічні утворення, створені живими організмами, найчастіше острова і навіть цілі архіпелаги, на яких живуть люди. Постійними будівельниками рифів є не тільки корали, але і різні групи водоростей, здатні концентрувати у своєму тілі карбонат кальцію. Це переважно червоні, зелені і синьо-зелені водорості. В оболонках кліток червоних водоростей літотамний (Lithothamnion), що іноді називають кам'яними водоростями, відкладається така велика кількість карбонату кальцію, що вони здобувають міцність каменю, замуровуючи частини колоній, що відмирають.
У деяких рифах водорості навіть переважають над коралами. Наприклад, у рифах островів Фіджі в Тихому океані їх майже в три рази більше, ніж коралів. Часто гіллясті низькі кущики, кулясті і сланкі корковидні колонії червоних кораллінових водоростей, переплітаючи разом, утворять по краї коралового рифа вапняну масу у виді гребеня.
Процес утворення рифів продовжується вже сотні мільйонів років. Вивчення древніх рифових будівель дозволяє судити про розташування суші і моря в минулі геологічні епохи, про розвиток життя в ті далекі часи. Так, основну масу вапняків хребта Кара-Чатир у Південній Фергані в кам'яновугільний час створили рифоутворюючі сифонові водорості. У Криму по ріці Каче виявлені рифи пермського періоду, майже цілком утворені сифоновою водорістю міццією. Такі ж міццієві рифові вапняки описані в Югославії, Греції, Японії, США (штати Оклахома і Колорадо), Північному Іракові. В Альпах потужність товщі вапняків, що представляє собою водорослево-коралловие рифи юрського періоду, досягає 1000 м. У юрському періоді виникли і рифові будівлі червоних водоростей у Криму, утворивши мальовничі вершини Яйли, Ай-Петрі, Чатирдаг і ін.
Рифові вапняки – коштовний будівельний матеріал, карбонат кальцію рифів відрізняється високою чистотою і його використовують при виробництві найвищих марок цементу. У Східному Саяне і на східному схилі Уралу до древніх рифів присвячені поклади алюмінієвих бокситових руд. З рифовими будівлями тісно зв'язані родовища нафти Башкирії: поховані під могутнім шаром більш молодих порід древні рифи, утворені водоростями і моховинками в кам'яновугільному періоді, виявилися колекторами величезних запасів “чорного золота”.
Панцир кліток діатомових водоростей, як уже було сказано, містить у собі велика кількість кремнію (до 75 % від сухої маси всієї клітки). При сприятливих умовах діатомеї інтенсивно розмножуються, витягаючи з води розчинену в ній кремнієву кислоту. Навесні під час масового розвитку (“цвітіння” води), у поверхневому шарі нараховується до 12 млн. кліток діатомей у 1 л води. У Світовому океані ці водорості щорічно витягають з води і використовують для побудови своїх панцирів до 150 х 109 т кремнезему. А відмираючи, клітки діатомей опускаються на дно – за 1000 років вони можуть утворити осад товщиною до 30 див. Так виходять породи, що називаються діатоміти і можуть місцями досягати потужності в кілька сотень метрів.
Водорості древніх епох “відповідальні” і за створення інших гірських порід. У третинних відкладеннях Киргизи і Туви присутні харацити – вапняки, складені майже винятково залишками харових водоростей. А в штаті Колорадо, у парку Пері знайдений дванадцатиметровий шар раннедевонского харацита, що простирається на 240 м. Скупчення графіту в доломітах Трансваалю ( що відноситься до архейської ери) – не що інше як залишки колоній водоростей, що жили 2 млрд. 600 млн. років тому. По своїх особливостях вони найбільш близькі до синьо-зеленого.
У багатьох районах земної кулі поширені товщі своєрідних вапняків, що одержала назви “плойчаті вапняки”, “скорлупові породи” чи “строматоліти”, що в перекладі значить “килимовий камінь”. Зовні ці вапняки нагадують численні стопки годинних стекол, щільно притиснуті друг до друга. Установлено, що строматоліти – це будівлі колоній синьо-зелених водоростей. За багато тисячоріч вони утворили шаруваті товщі вапняків потужністю до 200 м, що простираються іноді на кілька кілометрів. Такі вапняки зустрічаються в Європейській частині Росії, на Уралі, у Східному Сибіру, Чукотці, у Західній Європі, Китаї, Манчжурии, Екваторіальній Африці, Канаді, США. Самі могутні, до 1000 м висотою, водорослевие будівлі описані в Австралії.
Вивчення строматолітів дозволяє визначити, як проходили берегові лінії давно зниклих морів і океанів, які були умови на планеті в ті минулі часи. І це представляє не тільки науковий інтерес, але має і велике практичне значення, тому що для пошуків корисних копалин, зв'язаних з докембрийським породами (залізних, марганцевих, кобальтових, уранових руд, золота, міді, фосфоритів) геологам важливо знати про умови, що існували тоді на Землі.
Якщо розглянути в мікроскоп звичайна крейда, то при невеликих збільшеннях у ньому добре видні вапняні раковини форамініфер, але при збільшеннях більш ніж у 1000 разів там виявляється і безліч прозорих пластинок величина яких не перевищує 10 мкм. Це так називані кокколити – частки вапняного панцира золотавих водоростей кокколітофорид. За допомогою електронного мікроскопа встановлено, що крейдові породи майже на 95% складаються з кокколітів.
Людина не тільки дихає киснем, виділюваним водоростями, ловить рибу, що існує завдяки водоростям і використовує будівельний матеріал, створений древніми водоростями. Він активно використовує і самі водорості, і продукти їхньої переробки. У багатьох країнах водорості використовують як харчові продукти: вони багаті білками, вітамінами і мікроелементами, особливо солями йоду і брому, завдяки чому їх рекомендують використовувати в дієтичному харчуванні. Так, ламінарію (морську капусту) рекомендують при порушеннях функції щитовидної залози, для профілактики атеросклерозу. З деяких водоростей (спіруліна) виготовляють різні харчові добавки, покликані збагатити звичайний раціон сучасної людини необхідними для здоров'я речовинами. Деякі бурі водорості застосовують для годівлі домашнього тварин і як добрива.
Саргасси – водорості тропічних морів
З морських водоростей одержують широко застосовувані в багатьох галузях промисловості агар-агар і альгин. По фізичних властивостях агар схожий на тваринний желатин, але залишається твердим при більш високій температурі. Агар використовують у мікробіології для готування середовищ при культивуванні мікроорганізмів, на основі агару роблять капсули і таблетки з антибіотиками, вітамінами, сульфопрепаратами.
Систематика водоростей
У систематичному відношенні водорості являють собою сукупність декількох відособлених груп рослин, імовірно, самостійних по своєму походженню й еволюції. Поділ водоростей на групи в основному збігається з характером їхнього фарбування, що, у свою чергу, зв'язано з набором пігментів, а також засновано на загальних особливостях будівлі. При такому підході виділяється 10 груп водоростей: Синьозелені (Cyanophita), пирофитовие (Pyrrophyta), золотаві (Chrysophyta), діатомові (Bacillariophyta), жовто-зелені (Xanthophyta), бурі (Phaeophyta), червоні (Rhodophyta), евгленовие (Euglenophyta), зелені (Chlorophyta) і харовие (Charophyta).
У нашій країні більшість систематиків дотримують точки зору про поділ всіх організмів на чотири царства – бактерії, гриби, рослини і тварини. До власне водоростей у цьому випадку відносяться всі перераховані вище групи (відділи в царстві рослин), крім синезелених. Останні, будучи прокаріотичними організмами, попадають у царство бактерій.
Існують і інші класифікації. Наприклад, деякі закордонні систематики поділяють усі живі організми на п'ять царств: Monera (доядерние), Protista (еукариотичні одноклітинні чи складаються з багатьох клітинок, не диференційованих на тканині), Animalia (тварини), Fungi (гриби), Plantae (рослини). У цьому випадку Синьозелені водорості також відносять до царства Monera, тоді як інші відділи водоростей попадають у царство Protista, тому що, не маючи диференційованих тканин і органів, не можуть вважатися рослинами. Існує і така точка зору, відповідно до якої різні групи водоростей одержують ранг окремих царств.
Синьозелені водорості (ціанобактерії)
Синьозелені водорості є прокариотическими організмами, тобто не мають типовими, обмеженими мембранами клітинних ядер, хроматофорів, мітохондрій, елементів ендоплазматичної мережі і вакуолею з клітинним соком. Тому їх звичайно відносять не до рослин, а до царства бактерій. Подібність же їх з еукариотичними водоростями виражається в особливостях біохімії пігментів і фотосинтезу. При цьому найбільш подібним із синьозеленим набором пігментів і запасних живильних речовин володіють червоні водорості. Для обох цих груп також характерна відсутність рухливих жгутикових стадій.
Свердлувальні і туфоутворюючи
Синьозелені водорості
Синьозелені водорості можуть бути як одноклітинними і колоніальними, так і утворювати нитчаті тіла. Клітки цих організмів можуть бути пофарбовані по-різному в залежності від співвідношення пігментів: хлорофілу а (зелені), каротиноидов (жовті, жовтогарячі), фикоцианина (сині), фикоеритрина (червоні). У їхній цитоплазмі знаходяться включення запасних живильних речовин (глікоген, волютин, цианофициновие зерна), а також газові вакуолі, чи псевдовакуоли, – порожнини, заповнені газом. У периферичній цитоплазмі розташовані тилакоиди, у мембрани яких «убудовані» молекули хлорофілу і каротиноидов. Ззовні від цитоплазматичної мембрани знаходиться клітинна стінка, до складу якої входить муреин (полімер, що складається з аминосахаров і амінокислот) – речовина, що є основним компонентом клітинної стінки бактерій і не зустрічається в еукариотичних водоростей і грибів. У багатьох синьозелених водоростей поверх клітинних стінок знаходяться ще і слизуваті шари, причому єдина слизувата оболонка часто покриває кілька кліток.
Синьозелені водорості – перші автотрофні фотосинтезуючі організми, що з'явилися на Землі. По своїй будівлі на них дуже схожі і найбільш древні з відомих дотепер живих організмів – кулясті мікроскопічні тільця діаметром від 5 до 30 мкм, виявлені в Південній Африці і маючих вік більш 3 млрд років.
Червоні водорості
Відділ червоних водоростей, чи багрянок, (Rhodophyta) включає більш 600 пологів і близько 4000 видів. Найдавніші червоні водорості, виявлені в кембрійських відкладеннях, мають вік близько 550 млн років.
Деякі систематики виділяють цю групу в окреме підцарство в царстві рослин, оскільки багрянки мають ряд особливостей, що істотно відрізняють їх від інших еукаріотичних водоростей. У їхніх хроматофорах крім хлорофілів a і d і каротиноидов міститься ще ряд водорозчинних пігментів – фикобилинов: фикоеритрини (червоні), фикоцианини й аллофикоцианин (сині). У підсумку фарбування таллома варіює від малиново-червоної (якщо переважає фико–еритрин) до блакитнувато-сталевої (при надлишку фикоцианина). Запасним полисахаридом червоних водоростей є «багрянковий крохмаль», зерна якого відкладаються в цито–плазмі поза хлоропластами. По своїй структурі цей полисахарид ближче до амілопектину і глікогену, чим до крохмалю.
Немалион
Червоні водорості знаходять широке застосування в господарській діяльності людини. Відомо, що вони є коштовним харчовим продуктом, що містить досить багато білка, вітамінів і мікроелементів. У країнах Східної Азії, на Гавайських і інших островах з них готують різноманітні блюда, нерідко їдять сушеними чи зацукрованими. Найбільш відомі такі їстівні багрянки, як родимения (Rodimenia) і порфіру (Porphyra), розповсюджені в багатьох морях. Листоподібний пурпурний таллом видів порфіри прикріплюється підставою до субстрату і досягає в довжину близько 50 див. У Японії навіть розвите промислове культивування цих водоростей. Для цього в прибережній смузі на мілководдя укладають камені, пучки чи галузей розтягують спеціальні мережі з товстих мотузок, закріплюючи їх на бамбукових тичинах так, щоб вони трималися в поверхні води. Через якийсь час ці предмети суцільно обростають порфірою.
Агар-агар, про властивості і застосування якого розповідалося на початку статті, відомий у Японії з 1760 р. Майже до середини ХХ в. його одержували винятково з червоної водорості гелидиума, але в даний час для цієї мети використовують близько 30 видів багрянок. У Росії сировиною для агару служить анфельція, розповсюджена в північних частинах Атлантичного і Тихого океанів. Добувають її в Білому морі й в узбережжя Сахаліну. Агароиди же в нас одержують з чорноморської водорості филлофори.

2.2. Опис морських тварин

Візьмемо на прикладі Чорне море.
У Чорному морі налічується 167 видів риб - своєрідних і по-своєму цікавих. Вони унікальні не тільки по екологічних ознаках, але і по своїх назвах. Багато хто з них названий як хижі і домашні тварини, птахи, різні предмети і явища - бички, корови, лисиці, коти, собаки, голки, горбилі, гієни, рябчики, миші, півні, павичі, перепелиці, мови, біси, звіздарі, султанки, дракони...
Наше знайомство з рибами почнемо з шпротів.
Очевидно, що багато знають про шпроти тільки як про приємні на смак і поживні рибні консерви. Із здивуванням вони взнають, що шпроти не тільки вид рибного виробу, але і вид живої риби. Іноді із цього приводу навіть розгораються дискусії. Отже, чорноморський шпротів - це вид риби, що відноситься до сімейства оселедцевих. Шпротів - риба невелика, її розміри в довжину не більше 14 см, а вага всього 8-10 грамів. За розмірами вона приблизно така ж, як чорноморська хамса-анчоус; мабуть, ця схожість і привело багато кого до заперечення шпрота як виду риби. Шпротів відрізняється від хамси по багатьох ознаках: за кольором, за формою голови і всього тіла, по місцях незаселеного і розмноження. На відміну від анчоуса, що має кругле тіло з чорною спиною і білими боками, шпротів має плоске тіло. Його спина звичайно синьо-зелена, а боки сріблясто-білого кольору. Шпротів - риба холодолюбива, влітку знаходиться в придонних шарах вод, де температура не перевищує 8-14°С. Взимку - наближається до узбережжя, тут же і розмножується. Відзначимо для порівняння, що хамса-анчоус - теплолюбна риба. Взимку вона йде в теплі кавказькі води, а розмножується влітку при температурі 18-26°С. Тому лов шпрота проводять в літній час, а хамси - взимку. Чорноморська хамса-анчоус, шпротів і ставрида є основними видами промислових риб.
До числа найпоширеніших риб в Чорному морі іхтіологи відносять згадану нами ставриду. Розрізняють ставриду малу і велику. Жителі і рибаки Чорноморського побережжя малу ставриду називають ставридкою. Ставрида і ставридка морфологічно майже не відрізняються один від одного, але різко розділяються за розмірами і екологічними властивостями. Іноді говорять, що ставридка - це молода однорічна ставрида. Насправді ж - це два самостійні види риб. Велика ставрида швидко росте і досягає в довжину 25-50 сантиметрів. Живе до 14 років. Розміри ставридки бувають 12-17 см. Останнім часом в Чорному морі запаси крупної ставриди значно зменшилися і її промислове значення майже припинилося. Промисли великої ставриди тепер ведуться в Світовому океані, і її улови там складають основну частину рибної продукції.
Ставридка - риба теплолюбива. Живе і розмножується весною і на початку літа в мілководих районах північно-західної частини Чорного моря і в Азовському морі. Восени збирається в крупні косяки і переходить на зимівлю на південь кавказьких вод і в Мармурове море. Лов ставридки проводять ставными і неводами гаманців і в літньо-осінній період; особливо великі улови бувають в серпні - вересні. В цей же час її ловлять і риболови-любителі за допомогою удочек-«самодурів» без якої-небудь приманки. Проходячі косяки ставридки з ходу налітають на голі блискучі гачки і «самодури» схоплюють відразу по 8-10 рибин. Іноді такий спосіб любительської рибалки перетворюється на азартний лов. Тому в даний час любительський лов ставридки за допомогою «самодурів» має певні обмеження.
Чорноморська акула катран - єдиний представник акул в Чорному морі. Вона називається ще і малою колючою акулою. Катран - морська живородяща риба, відноситься до найцікавіших видів риб в Чорному морі. Її веретеноподібне тіло покрито дуже дрібною сірою лускою з невеликими рідкісними плямами білого кольору. Це додає їй особливу велич і красу. В довжину акула досягає 150 см, а вага буває до 14 кг. Мешкає катран на глибинах 20-50 м, там же народжує по 16-32 дитинчата. Довжина новонароджених катранят 20-30 см. Живуть акули 10-12 років. М'ясо катрана має хороші смакові якості, а в печінці містяться вітаміни А і Д. Ці цінні якості послужили основою нової технології приготування смачних рибних блюд. Лов акули набув промислове значення недавно. У літній час промисел катрана ведеться біля берегів Криму, взимку - у Кавказького побережжя. Акулу-катрана ловлять спеціальними крюками в місцях скупчення хамси і ставриди, якими вона харчується. Чорноморська акула-катран на людину не нападає і вважається безпечною, але, як то кажуть, жартувати з акулами не треба.
Підкреслимо, що найбільшою рибою в Чорному морі вважається білуга, яка представляє сімейство найцінніших осетрових риб. До осетрових відносяться також чорноморсько-азовський осетер і севрюга. В народі всі три види риб називають червоною рибою. Така назва їм дана за виключно високі смакові якості. А ікра цих риб відома під назвою чорної ікри. Осетрову ікру прийнято вважати найкращим делікатесом. На відміну від інших риб тіло осетрових покрито п'ятьма прямолінійними рядами шиповидних кістяних пластинок. Білуга зустрічається не тільки в Чорному морі. Вона живе в басейнах азовського, каспійського і Адріатічеського морів. Нереститься звичайно в гирлах річок, відкладаючи до 5 млн. ікринок. Росте білуга повільно. Дорослої зрілості досягає в 12-18 років. Білуга вважається рибою хижої - харчується дрібними рибами, молюсками, ракоподібними, личинками комах. Виловлюється звичайно придонними засобами лову. Відомі випадки, коли рибаки виловлювали білугу завдовжки в 9 метрів, вагою 1,5 тонни. Однією такою рибою можна нагодувати відразу десятки сотень людей.
До числа унікальних риб, що зустрічаються в Чорному морі, можна зарахувати вугрів, що прославилися своїми походами в Саргассовий море на нерести. Вугор - риба незвичайна. Її тіло схоже на змію - довге, майже кругле. Довжина риби буває до 2 метрів. Живе вона 8-12 років в основному в опріснених водах, переважно в гирлах річок і прибережних озерах. Здатна пересуватися на великі відстані по сирим місцям на суші. В зрілому віці угрі йдуть нереститися на глибину до 100 м в Атлантичний океан, звідки вже не повертаються - після нересту гинуть. М'ясо вугра має виключно високі смакові якості і особливо в копченому виді. Вугор в Чорному морі - риба рідкісна, але цікава.
Мабуть, не кожний читач знає про морського біса - рибі з сімейства удиль-щикових. В сімействі цих риб існує декілька видових екземплярів. Всі вони живуть в теплих водах тропічної і субтропічної областей Світового океану. І лише один вид сімейства знайдений в Чорному морі - це морський біс. При згадці такої назви у кожної людини виникає іронічна усмішка: "Не вистачало тут ще морського біса!" Морський біс незвичайно цікава риба. Тіло її плоске, без луски, багато різних шкірястих наростів і придатків. Зверху колір тіла темно-коричневий, знизу - білий. Риба має величезний рот із зябровими щілинами, розташованими за грудними плавниками. Плавники починаються на голові риби. Розміри тіла риби в середньому 1,5 метри, але зустрічаються окремі екземпляри до 2 метрів. Живе морський біс на глибині 70-80 м, ловиться рідко. Про цю рибу жартома можна сказати: «не так страшний біс, як його малюють». Морський біс - риба безпечна.
Про маленьку рибку барабульці знають багато кого, хоча по зовнішніх ознаках і красі вона нічим не виділяється. Єдино світло-рожевий колір тіла та дугоподібна голова з двома довгими вусами можуть привернути до себе увагу. Зате смак м'яса і особливо аромат юшки з барабулі створили їй добру славу у чорноморських рибаків. У іхтіологів і в літературі барабуля більше відома як звичайна чорноморська султанка.
А ось морський півень виділяється своєю красою, особливо своїми різнокольоровими довгими плавниками. Тіло морського півня теж рябить яскравими червоними, коричневими, жовтими і рожевими фарбами. За допомогою довгих грудних плавників морський півень не тільки плаває, але і чудово повзає по дну у пошуках своєї здобичі. В Чорному морі мешкають три види морських півнів, але кількість їх нечисленна.
До цінних видів чорноморських риб відноситься чорноморська камбала калкан. Вона не схожа на інших риб. Тіло у неї горизонтально-плоске, пристосоване до даного способу життя. Нижня частина біла. Зверху тіло темно-сірого кольору, покрито кістковими шпильками, і коли риба без руху, її важко відрізнити за кольором і рельєфом від темного піщано-мулистого дна. Разом з двома суцільними плавниками, що йдуть від голови до хвоста, калкан схожий на ромб, що рухається, іноді завдовжки до 1 метра. Незвичайно розташування очей - обидва вони знаходяться на одній стороні голови і бачить риба тільки над собою. Камбала калкан - промислова риба. Вона поживна і смачна. У водах Світового океану сімейство камбали велике, налічуюче більше 200 видів. В Чорному морі живе всього три види. Дуже схожа на калкана камбала глоса, але за кольором сіро-зелена і розміром значно менше.
Ромбоподібну форму тіла і одностороннє розташування очей, як і у калкана, мають ще два види риб - чорноморських скатів: морська лисиця і морський кіт. Ці риби теж донні, мешкають на глибинах до 100 м.
Морський кіт, або хвостокол, відноситься до числа небезпечних риб. На його довгому тонкому хвості розташовано один або два гострі відростки із зазубленими шпильками. При нападі на супротивника морський кіт старається ударом хвоста нанести рану за допомогою цих шпильок, на яких є залози, що виділяють сильну отруту. Сила удару морського кота велика, оскільки сам кіт володіє масою до 10 кг і завдовжки буває до 2 метрів. Генетично морський кіт представляє живородящу рибу. Щорічно в літній час самка народжує від 4 до 8 дитинчат. Морська лисиця відрізняється від морського кота меншими розмірами. Її тіло покрито великою кількістю шпильок сіро-коричневого кольору. Має довгий хвіст із загостреними щербинами. Морський кіт і морська лисиця - риби порівняльно рідкісні і не мають господарського значення.
Дуже приємні і на смак, і на колір кефалеві риби: лобан, сингіль, гостроносий, головач і губан. Але головач і губан зустрічаються рідко і промислового значення не мають. За зовнішнім виглядом лобан, сингіль і гостроносий - риби, дуже схожі між собою. Їх відмінність в основному у формі голови і в розмірах тіла.
Лобан - найкрупніший вид кефалі, що досягає довжини до 80 см і ваги 5-6 кг. А у сингіля і гостроноса довжина 40-50 см і вагу 1-2 кг. Гостроносий зі всіх трьох видів риб найменший за розміром. Особливістю кефалі є їх здатність жити як в сольових, так і в прісних водах. Це послужило приводом для поселення кефалі в каспійське море.
Є інші риби, про яких можна сказати немало добрих слів. Відомою славою, наприклад, користуються чорноморські бички. Тільки одних видів їх в Чорному морі відомо 24, і кожний з них має свою власну назву. А назви їм дані незвичайні, цікаві; це - бубирь, трав'яник, цуцик, батіг, рижок, чорний, пісочник, бланкет і т.д.
Бички - в основному морські донні риби, - але деякі мешкають в приморських опріснених озерах, лиманах і гирлах річок. Багато видів бичків виділяються своїм незвичайним забарвленням і здатністю змінювати її в певних періодах і ситуаціях. Так, наприклад, під час нересту риб у більшості самців колір тіла стає чорним із сталевим, а іноді - синім відтінком. В звичайні ж періоди життя різні види бичків відрізняються за кольором тіла. Бланкет буває рожевого кольору; цуцик - сіро-коричневий; трав'яник буває багатоколірний - на його тілі з переважанням зелених кольорів є різні бурі плями і смужки; колір тіла батога буває коричнево-жовтий з більш темними коричневими плямами. Іноді можна спостерігати, як спійманий риболовами-любителями бичок темного кольору через хвилину-дві стає майже напівпрозорим або світло-коричневим. Зі всіх чорноморських бичків найкрупніший бичок батіг. Довжина його тіла досягає 37 см, а вага 800 грамів. Найменший бичок - бланкет, довжина до 5 см. Найпоширеніший і промисловий - бичок кругляк.
Бички завжди були найпопулярнішим видом риб у чорноморських любителів рибного лову, особливо в районі Керчі. Недаремно там завжди існувала простонародна приказка: «хто бичків не їдав, той моря не знав». Дійсно, бички у всіх видах хороші: смажені, варені, копчені, в'ялені і консервовані теж. На жаль, останніми роками кількість цієї смачної риби в Чорному і азовському морях різко скоротилася. Промисловий лов бичків практично припинився.
Не можна не пригадати про таку чудову рибу, як сарган. Ця дивно прекрасна риба відрізняється подовженою формою тіла. Вона має хороші смакові якості. Саргана чомусь іноді називають голкою, але морські риби-голки мають істотні відмінності від саргана - вони значно тонше, коротше, відрізняються зеленим кольором і круглою формою тіла. Сарган схожий на стрілу завдовжки до 75 см. Тіло світло-сріблясте з ясно-зеленою смугою на спині. Голова і щелепи довгі, нагадують наконечник стріли. В рухах легкий, швидкий, часто мігрує в різні райони Чорного моря. Риба теплолюбива - зимівлі віддає перевагу в південних районах і в Мармуровому морі.
У Чорному морі є риби не тільки прекрасні на смак і на вигляд, але і дуже небезпечні. Так, саме небезпечні. І про це треба знати і пам'ятати. На таку рибу звернемо особливу увагу. Це дракон - точніше, морський дракон. Навіть сама його назва насторожує. У Чорному морі мешкає тільки один вид драконів. А Морський дракон Небезпечний! Взагалі відомо п'ять його різновидів, що живуть в східній частині Атлантичного океану і в Середземному морі.
Чорноморський дракон зустрічається повсюдно біля кавказьких, кримських і північно-західних берегів Чорного моря. Живе на дні моря. Довжина його тіла іноді досягає 40 см, але в більшості розміри не перевищують 15-20 см. Велику частину часу дракон проводить, зарившися в пісок, залишаючи зовні тільки рот і очі для полювання за здобиччю. Зовні дракон виглядає навіть приємною, красивою рибкою. Тіло сіре або світло-бежеве, плямисте, по всій довжині покрите яскравими темно-коричневими плямами. Зверху і знизу проходять два довгі неширокі плавники. На спині у головної частини тіла виділяється короткий плавник темно-чорного кольору з колючими шпильками. У цьому колючому плавнику розташовані отруйні залози. Знизу, у самої зябрової кришки, є ще маленький плавничок з гострою отруйною шпилькою. При ударі шпильками супротивника із залоз виділяється сильна отрута. На місці уколу швидко виникає крупна пухлина і гострий біль, який розповсюджується на великі ділянки тіла. У людини, що виявилася під ударом дракона, підіймається висока температура. Необхідна медична допомога. Самим небезпечним періодом буває літо, коли дракон розмножується і підходить близько до берегів на глибину 20-30 м. Частіше всього люди потрапляють під уколи драконів при морській рибалці на ставридку - дракон іноді чіпляється на гачки «самодурів». Знімати з гачка спійманого дракона голіруч дуже небезпечно - при необережності укол неминучий. Рекомендується спочатку його приглушити на палубі судна яким-небудь довгим предметом і, не наближаючись, викинути за борт. Люди, що випробували уколи дракона, відчувають сильні болі протягом 2-3 тижнів. Дракон - риба небезпечна!

ВИСНОВКИ

Рослинність і тваринний світ Чорного моря різноманітні. Для охорони живих організмів на узбережжі створено заповідники Чорноморський біосферний, Карадазький, Мис Мартьян, Дунайські Плавні, що охоплюють ділянки суходолу і моря. З 1966 р. заборонено промисел чорноморських дельфінів. До Червоної книги Міжнародного Союзу охорони природи занесено білочеревого тюленя. Тварини багатьох видів опинилися на межі вимирання і потребують охорони. Це скумбрія, пеламіда, біла морська миша, морський коник, трав'яний краб, а також водорості філофора і цістозера бородата.
У Чорному морі здавна виловлювали хамсу, білугу, пеламіду, скумбрію, камбалу, шпроти, ставриду тощо. Тепер 90 % вилову припадає на хамсу і шпроти.
У Чорне море впадають річки, що збирають свої води з величезних територій з неоднаковими фізико-географічними умовами і різним господарським використанням. Вони несуть розчинені речовини, які часто є забрудненими. Так, з водами Дунаю в море надходять мільйони тонн органічних речовин, що сприяють бурхливому розвитку водоростей («цвітіння води») у північно-західній його частині. А це призводить до зменшення кисню у воді і замору риби.
Речовини, що надходять у море, переносяться течіями, випадають в осад, мінералізуються, засвоюються живими організмами. Тому морські рослини, молюски, риби, краби містять ртуть, дуст. Поки що величини їх вмісту нижчі ГДК. Однак здатність моря самоочищатися не є безмежною.
Азовське море має ряд особливостей: розташоване серед степових просторів, що зумовлює континентальність кліматичних умов, незначні розміри і глибини, рівне дно, великі за площею мілководдя.
Водний баланс Азовського моря. Річки, що впадають у нього в межах України (Кальміус, Берда, Обитічна та інші) дають 5 % річного стоку (2 км3). Основна ж його величина припадає на річки Дон і Кубань (34,6 км ), з атмосферними опадами в море надходить 14,3 км3 прісних вод. Тобто щорічно море дістає 50,9 км3 прісних вод, що становить близько 20 % всього його об'єму.
Чорноморська вода надходить в Азовське море через придонну течію Керченської протоки — це протитечія поверхневим водам, що виносяться з Азовського моря в Чорне. За багатолітній період стік з Азовського моря в Чорне є переважаючим.
30 років тому Азовське море за продуктивністю перевищувало будь-яке інше море світу. Воно давало, наприклад, в 25 раз більше риби, ніж Чорне. Це було пов'язано з річковим стоком, який приносив величезну кількість біогенних речовин, необхідних для розвитку планктону, що, в свою чергу, сприяло розведенню риби.
Після зарегулювання стоку Дону, будівництва зрошувальних систем в басейнах Кубані і Дону стік прісної води в Азовське море скоротився на одну третину. Солоність морської води підвищилась з 10 до 14 %о. Це призвело до зменшення планктону, розмноження чорноморських медуз. Медузи знищують зоопланктон, а відмираючи восени, розкладаються. Процес розкладу забирає багато кисню з води, що веде до загибелі риби. Крім того, в море стало потрапляти більше шкідливих промислових речовин, а зі зрошуваних полів — хімічних. Азовське море опинилось на грані катастрофи. Для відновлення рибних запасів треба акліматизувати риб цінних видів, які можуть жити в більш солоній воді. Ці роботи вже ведуться. Такими рибами є американський полосатий окунь, малий довгий горбиль з Жовтого моря, японський морський судак тощо. Уже прижилися у водах Азовського моря товстолобик, каспійський кутуль, аральські усач і синець.
Азовське узбережжя є важливим у курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арабатській Стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова потребують посиленої уваги до питань запобігання забруднення моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані.
Охорона і використання водних ресурсів в Україні регулюються Водним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України в 1993 р. Всі води України охороняються від забруднення, засмічення і вичерпання. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі використання і охорони водних ресурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Пономарева И.Н., Кучменко В.С., Симонова Л.В. "Биология: растения, бактерии, грибы, лишайники(6 кл.). Метод. пособие" Вентана - Граф, - М., 2004.
2. И.Н. Пономарева, О.А. Корнилова, В.С. Кучменко "Биология" Вентана - Граф, М., 2004.
3. Н.И.Сонин "Биология. Живой организм. " - М.:Дрофа1997.
4. В.Б.Захаров, Н.И.Сонин "Биология. Многообразие живых организмов " - М.: Дрофа2002.

 
загрузка...