Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Фізична особа. Індивідуалізація фізичної особи
Українські реферати - Цивільне право
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Фізична особа. Індивідуалізація фізичної особи

ЗМІСТ

Вступ
1. Індивідуалізація фізичної особи
Практична частина
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

При реалізації правоздатності, придбанні і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх.
Право на ім'я належить до особистих невідчужуваних прав громадян. Ст. 28 ЦК України передбачає, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке надається їй відповідно до закону. Разом з тим, при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Наприклад, автори творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав можуть використовувати для індивідуалізації псевдонім, що не повторює ім'я іншої особи. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу, як учасника цивільних відносин.

1. Індивідуалізація фізичної особи

Кожна людина відрізняється від інших і кожним днем відрізняється від себе. Можливо саме воно розкриває відмінність правового статусу різних осіб, а також динаміку правового статусу окремої людини на протязі її життя.
Є різноманітні точки зору до позиції визначення поняття "людини". З юридичної точки зору це індивідуальний учасник правових відносин – суб’єкт правовідносин.
Людина щодня вступає у правовідносини. Найчастіше ці відносини є цивільно-правового характеру, починаючи від дрібного побутового правочину і закінчуючи створенням особливого суб’єкта - юридичної особи.
Сучасне цивільне право визначає людину як учасника цивільно-правових відносин надаючи їй визначення "фізичної особи". Особі властиві риси та якості, які характеризують людину в суспільному значенні й містять соціальну ознаку. Це, зокрема: здатність мислити й приймати рішення, які є не інтуїтивними, а усвідомленими; індивідуальність (талант, освіта, професія, уподобання тощо); свобода, яка забезпечує реалізацію особистих інтересів і не порушує прав інших суб'єктів; відповідальність перед суспільством.
Термін "фізична особа" офіційно введений у цивільне законодавство України (ст. 24 ЦК) вперше, хоча його використання вже тривалий час активно здійснюється у наукових працях переважної більшості юристів. Іде мова не просто про зміну термінології, а про оформлення нового підходу. Неможливо не погодитися з тим, що увага загострилася на цінності та правовому статусі людини у приватноправових відносинах. Це підкреслює саме приватні зв’язки, де учасники є рівними, на відміну від норм конституційного чи адміністративного права.
Ім’я фізичної особи є найдавнішим способом індивідуалізації її в суспільстві. Ім’я – це особисте немайнове благо фізичної особи.
Відповідно до частини 4 статті 296 Цивільного кодексу України, ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесеної постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Виникає питання щодо реалізації права особи на імені. Ім’я надається з народження, саме тому, у практиці можуть траплятися випадки, коли особи використовують своє право на зміну імені, коли її воно не влаштовує. Тому, наприклад у Російській Федерації, існує думка про внесення змін у законодавство положення про заборону присвоєння дитині імені, яке не є таким з лінгвістичної точки зору (абревіатури, словосполучення) або імені з яскраво висловленим ідеологічним навантаженням.
При характеристиці правового статусу фізичної особи першим елементом є правоздатність. Цивільна правоздатність фізичної особи - це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність грає велику роль не лише при характеристиці фізичної особи як суб’єкта цивільних правовідносин.
На мою думку, це є основою і при характеристиці правоздатності юридичної особи, адже вона здатна мати такі ж права та обов’язки як і фізична особа.
Однією з найбільш фундаментальних категорій у цивільному праві є цивільна дієздатність фізичної особи. Відповідно до чинного законодавства дієздатність - знатність набувати для себе цивільних прав, здійснювати набуті цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки, виконувати створені цивільні обов'язки, нести відповідальність у разі невиконання створених для себе обов'язків.
З методологічних позицій виділяють такі складові дієздатності:
• правочиноздатність, щодо можливості укладання правочинів;
• деліктоздатність, щодо можливості нести цивільно-правову відповідальність;
• тестаментоздатність, щодо можливості бути учасником спадкування;
• трансдієздатність, щодо можливості обирати собі представників;
• бізнесдієздатність, щодо можливості займатися підприємницькою діяльністю.
Деліктоздатність, іноді виділяють як самостійний елемент. На мою думку, це можливо робити, якщо правоздатність, дієздатність та деліктоздатність об’єднувати у правосуб'єктність фізичної особи.
Фізична особа визнається недієздатною лише на підставі рішення суду у порядку, встановленому ЦПК України. Так, суд приймає рішення про визнання фізичної особи недієздатною на підставі висновку судово-психіатричної експертизи і розглядається з обов’язковою участю представника органу опіки та піклування.
На практиці суд звертає увагу на те, що у заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище, тобто відсутні зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Крім того, суду має бути надано подання органу опіки і піклування для встановлення піклування і призначення піклувальника щодо фізичної особи.
Новелою ЦК є норма про надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов’язків. Вона надає дієздатній фізичній особі, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, право обирати собі помічника на підставі укладеного між ними договору, помічник може одержувати доходи підопічної особи (пенсію, аліменти, заробітну плату тощо) та укладати в її інтересах дрібні побутові правочини. На мою думку, це є досить доцільним те, що помічник реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.
При характеристиці фізичної особи як інституту цивільного права не можливо уникнути інституту місця проживання, адже він має важливе значення для здійснення і захисту прав фізичної особи, забезпечення стабільності цивільних відносин.
Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. У цьому випадку треба виходити з того, де вона найчастіше перебуває. Не слід вважати переміною місця проживання виїзд фізичної особи тимчасово у іншу місцевість для навчання, у відрядження тощо.
Необхідно також звернути увагу на те, що ст.33 Конституції відмежовує місце перебування громадянина та місце його проживання. Місце перебування фізичної особи - це місце, де вона знаходиться тимчасово (готель, санаторій, притулок тощо), а місце проживання - місце, де громадянин постійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як член сім’ї власника і т.п. або на іншій підставі, встановленій законодавством, в будинку-інтернаті для інвалідів тощо).
З метою забезпечення умов для стабільності цивільних відносин і виконання фізичними особами зобов’язань по відношенню до інших суб’єктів права встановлена їх реєстрація за місцем проживання та по місцю тимчасового перебування.
Реєстрацію фізичних осіб за місцем проживання і за місцем тимчасового перебування слід відрізняти від прописки. Прописка базується на так званій «дозвільній системі» і здійснюється переважно на підставі відомчих актів. Призначення реєстрації – фіксувати перебування фізичної особи у вільному обранні ними місця проживання чи перебування (як інститут публічного права).
Відкритим залишається питання щодо реалізації прав щодо вільного вибору місця проживання неповнолітніми особами, які перебувають у навчальних закладах у тому випадку, коли неповнолітні висловлює бажання проживати поза закладом тим самим реалізуючи своє право на вільний вибір місця проживання.
За статистикою, в державі налічується більш як 100 тисяч дітей-сиріт до 18 років з офіційних 10,7 мільйона. Минулого року у ході профілактичних рейдів було виявлено понад 100 тисяч неповнолітніх, які вешталися по вокзалах і переховувалися на горищах. А на обліку в кримінальній міліції було близько 40 тисяч неповнолітніх. Чи можна говорити про реалізацію такими дітьми права на вільний вибір місця проживання? Інститут місця проживання тісно пов’язаний з реалізацією права особи на житло та проживання. На практиці доволі часто можна зустрітися з встановленням житлового сервітуту або позбавлення особи права на проживання у житловому приміщенні.
Тривала відсутність фізичної особи у місці її постійного проживання, а також відсутність відомостей про місце перебування останньої породжують невизначеність у цивільних правовідносинах, у яких вона бере участь. У таких випадках застосовуються норми цивільно-правових інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою.
Судова практика звертає увагу на те, щоб для оголошення особи померлою необхідно:
• встановити чи є вона власником майна, де вона зареєстрована та таке ж питання щодо особи, яку необхідно оголосити померлою;
• встановити факт відсутності особи за місцем постійного проживання (наприклад, за місцем постійного проживання підтверджується відповідними актами від 12 вересня 2006 року та від 12 жовтня 2006 року, які видані депутатом Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області та керуючим справами ОСББ "Електромонтажник" у присутності свідків );
• встановити дійсну необхідність надання цього статусу.
Оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою не виключає можливості появи зниклої особи, адже припущення базується лише на відсутності відомостей про місце її перебування у місці її постійного проживання, або наявність обставин.
Тому, якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою чи оголошена померлою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування особи або суд, що постановив рішення про визнання її безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду.
Останнім вагомим інститутом при характеристиці фізичної особи є можливість набуття нею особливого статусу - фізичної особи-підприємця. Підприємницька діяльність - це ключовий елемент цивільного обороту, а підприємець - одна із центральних фігур соціально-економічного та політичного життя громадянського суспільства.
Таким чином, право на здійснення підприємницької діяльності мають як юридичні та фізичні особи, причому це стосується фізичних осіб тільки з повною фізичною дієздатністю за умови їх державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Особа обмежується у підприємницькій діяльності у двох випадках. По-перше, з огляду на особу, тобто позбавляються права на зайняття депутати, державні службовці, судді тощо; чи з огляду на діяльність, тобто закон встановлює вичерпний перелік забороненої діяльності.
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яке належатиме їй при поділі цього майна. Саме тому, підприємницька діяльність такої фізичної особи для багатьох є стартовим майданчиком для того, що у подальшому утворити юридичну особу.
Кожна людина як учасник цивільних правовідносин відрізняється одна від одної з огляду на її цивільно-правовий статус, і тому при вступі до таких відносин варто пам’ятати вислів Г.Е.Лессінга: "Люди не завжди бувають тим, чим здаються".
Таким чином, фізична як учасник цивільно-правових відносин має у своєму статусі дієздатність, котра визначається на підставі правоздатності та відповідно до віку та стану здоров’я. У випадках, передбачених законом, з метою захисту встановлюється опіка чи піклування. Важливе значення має місце проживання фізичної особи, з яким пов’язується настання певних наслідків (визнання її померлою чи безвісно відсутньою). Особливе місце посідає фізична особа-підприємець, реалізуючи право на зайняття підприємницькою діяльністю.
Можна зробити висновок, що дискусійними моментами у цивільному законодавстві є: по-перше, деталізація права особи на ім’я у аспекті лінгвістичного навантаження, по-друге, співвідношення правоздатності фізичної особи та правоздатності юридичної особи, по-третє реалізація неповнолітніми права на вільний вибір місця проживання та свободу пересування.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Завдання 1

П. Дніпров, будучи власником приватного підприємства, значну частину свого прибутку використовував на представницькі затрати, організацію забезпечення розважальних заходів для своїх контрагентів і для себе (пікніки на свіжому повітрі, відвідування ресторанів, казино, інших подібних закладів). Переживаючи за справу і майбутнє фінансове та матеріальне становище компанії, компаньйони і дружина Дніпрова подали заяву про визнання Дніпрова обмежено дієздатним (марнотратником).
Проаналізуйте викладені обставини і визначте, чи є підстави для задоволення заяви. Яка різниця між підставами і наслідками визнання обмежено дієздатним

Рішення
Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК України).
Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних та інших обов'язків. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його.
Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати, що дієздатність є надана громадянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.
Категорії праводієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює коло того, що можна мати, то інша — перш за все що може створити для себе своїми діями суб'єкт права.
Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки, які громадянин може мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов'язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність — це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.
Дієздатність, як і правоздатність — юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина.
Що стосується примусового обмеження дієздатності, то ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом.
На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я.
Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності:
1) повна;
2) часткова;
3) мінімальна;
4) обмежена;
5) визнання громадянина недієздатним.
Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність.
Стаття 36 ЦК України визначає умови обмеження дієздатності громадян:
1) зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами;
2) як наслідок цього — тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім'ї.
Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). Щодо другої умови, то дослівно обмеження дієздатності можливе за наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе.
За своєю метою, як наголошується у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" обмеження у дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття.
Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу. При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування.
У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника.
Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклувальника. У разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.
Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може:
- укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дарування, комісії тощо);
- одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження дієздатності стосується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздатний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими особами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод.
Обмеження дієздатності за ст. 36 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами.
Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, а саме, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.
Отже, в даному випадку суд не може обмежити П. Дніпрова в його цивільній дієздатності, оскільки останній не пиячить, не приймає токсичні речовини, не страждає на психічний розлад здоров’я і не займається марнотратством, це так звана стратегія приватного підприємця.
Отже, обмеження дієздатності можливе при наявності в алкоголіка чи наркомана сім’ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить в тяжке матеріальне становище одночасно сім’ю і себе.
Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами. Такі справи розглядаються в судовому порядку з обов’язковою участю прокурора і представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Завдання 2

Між Перебійнісом та Статівкою, які працювали в одній державній установі, склалися неприязні стосунки. Перебійніс став розповідати службовцям, що начебто Статівка є хронічним алкоголіком та займає колегам кошти під великий процент, постійно раніше від інших йде з роботи, б’є дома дружину. Статівка подав позов у суд про захист честі та гідності.
Яке рішення повинен прийняти суд? У чому різниця між наклепом, образою та цивільно-правовим захистом честі та гідності?

Рішення
Наклеп - юридичний термін на позначення певного виду протиправної дії.
В контексті Закону під поширенням відомостей маються на увазі різні способи передачі інформації, в тому числі через ЗМІ, мережу Інтернет, за умови її отримання принаймні однією особою. Не є наклепом повідомлення неправдивих відомостей виключно особі, якої вони стосуються. Завідомо неправдивими (стосується переважно кримінального контексту поняття) вважаються відомості, неправдивість яких є очевидною для їх поширювача.
В кримінальному законодавстві України до 2001 р. наклеп був умисним злочином приватного обвинувачення (крім кваліфікованого: наклеп у друкованому або іншим способом розмноженому творі, в анонімному листі, а також вчинений особою, раніше судимою за наклеп. - ч. 2 ст. 125 КК; Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного або іншого тяжкого злочину - ч. 3 ст. 125 КК).
Після введення в дію нового КК України було кілька спроб народних депутатів України повернути в КК склад злочину наклеп, але всі вони виявилися невдалими. Парламентська асамблея Ради Європи позитивно оцінює декриміналізацію наклепу.
Поняття гідності характеризується як визнання суспільством соціальної цінності і значимості кожної людини, її унікальності. Повага до гідності кожної окремо взятої людини підкреслює її соціальну цінність. Конституція України закріплює рівність усіх людей у їхній гідності (ст. 21) та зобов’язує кожного не посягати на честь і гідність інших людей (ст. 68). Держава відповідає перед людиною за свою діяльність і зобов’язана забезпечити реалізацію людиною свого права на честь і гідність (ст. 3). Посягання на гідність людини забороняється чинними правовими нормами у конституційному, цивільному, адміністративному і кримінальному праві та інших галузях.
Отже, суд повинен прийняти та розглянути заяву від Статівки щодо його захисту честі і гідності, оскільки цивільно-правовий захист честі і гідності людини та громадянина передбачається Цивільним кодексом України, де закріплено положення про те, що громадянин вправі вимагати по суду спростування поширених відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать його честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам за умови, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Цивільний кодекс України, крім відшкодування моральної і матеріальної шкоди, спричиненої порушенням цього права та негайного вчинення дій, які необхідні для відновлення порушеного права, в разі невиконання порушником свого обов’язку передбачає, що суд може вжити примусових заходів такого поновлення і навіть винести громадську догану.
Людина чи громадянин, стосовно яких поширено відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Законодавством встановлюється термін позовної давності щодо вимог про спростування неправдивих відомостей та компенсації моральної шкоди один рік.
Забезпечують захист конституційного права на повагу до гідності людини суди загальної юрисдикції. Згідно зі ст. 8 Конституції України гарантується звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Суди не в праві відмовляти у судовому захисті прав та свобод і у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією або чинним законом. Судам, при цьому, слід мати на увазі, що коло прав і свобод закріплених Конституцією не є вичерпним.
Отже, суди при захисті честі і гідності людини і громадянина не в праві відмовити у прийнятті заяви чи скарги з мотивів відсутності закріплення права чи механізму його здійснення та захисту.

ВИСНОВКИ

Цивільне право України побудовано за пандектною системою (pandectae - всеохоплюючий), тобто структуровано таким чином, що вся система поділяється на дві частини - Загальну та Особливу. Загальну частину складають норми про: цивільне право як приватне право, коло цивільних відносин; джерела цивільного права; учасників цивільних відносин, об'єкти цивільних відносин, підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків; угоди, представництво і довіреність, строки тощо. Норми Загальної частини застосовуються до всіх цивільних відносин, поширюються на всі підгалузі, інститути та субінститути, що дозволяє не включати в останні правила, які вже містяться у Загальній частині. Між тим кожна з підгалузей та, навіть, окремі інститути мають свої загальні положення. Наприклад, загальні положення мають такі інститути як право власності, інститут речових прав на чуже майно, інститут послуг, інститут відшкодування шкоди тощо.
Спеціальну частину цивільного права утворюють норми про: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов'язальне право; спадкове право.
Систему цивільного права як галузі права слід відрізняти від системи ЦК та інших кодифікованих актів (Кодексу торговельного мореплавства, Житлового кодексу тощо), які є лише зовнішньою формою цивільного права і представляють собою зведені, внутрішньо узгоджені акти цивільного законодавства, що з максимальною повнотою охоплюють певну комплексну підгалузь суспільних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.96.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.03.
3. Сімейний кодекс від 10.01.02.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій”.
5. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін., Цивільне та сімейне право України: Навчально-практичний посібник, -Х: ТОВ „Одіссей”, 2004.
6. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – Т. 2. особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 408 с.

 

Скачати реферат:
Скачать этот файл (fzichna-osoba.doc)fzichna-osoba.doc96 Kb
 
загрузка...