Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Відповідальність за шкоду. Відшкодування шкоди
Українські реферати - Цивільне право
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Відповідальність за шкоду. Відшкодування шкоди

Курсова робота

ЗМІСТ

Вступ
Розділ І. Загальні засади відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи
1.1. Заподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичної особи
1.2. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я
1.3. Визначення розміру додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, а також відшкодування моральної шкоди
Розділ ІІ. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок деліктних зобов’язань
2.1. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті
2.2. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або смерті
Розділ ІІІ. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи
Висновки
Список використаної літератури

Дивіться також:
Курсова робота - Юридична відповідальність

ВСТУП

Підставою для виникнення зобов’язань, як відомо, можуть бути не тільки правочини (в тому числі договори), а й інші юридичні факти, зокрема заподіяння шкоди іншій особі.
Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов’язань. Їх ще називають охоронними (а якщо виникли з правопорушення — деліктними зобов’язаннями). Вони регламентуються окремою главою Цивільного кодексу України «Завдання шкоди» і складають окремий цивільно-правовий інститут, який виконує передусім компенсаційну (відновлювальну) функцію і набуває особливого значення у сучасному суспільстві. В процесі реалізації дедалі різноманітніших, складніших відносин майновим та особистим немайновим благам їх учасників може бути заподіяна шкода. Якщо вона виникла поза межами договірних відносин, то виникає проблема: хто повинен відшкодовувати цю шкоду.
Підставою для виникнення таких зобов’язань є цивільне правопорушення (делікт), що виражається у заподіянні шкоди іншій особі. Суб’єктами зобов’язання є: потерпілий — особа, якій завдано шкоду, виступає як кредитор; особа, що несе відповідальність за шкоду (найчастіше, яка заподіяла шкоду), виступає як боржник. Суб’єкти такого зобов’язання не перебувають у договірних правовідносинах, бо дане зобов’язання виникає незалежно від останніх. Змістом такого зобов’язання є право потерпілого вимагати залагодження (відшкодування) шкоди та (або) компенсації моральної шкоди, а також обов’язок заподіювача шкоди вчинити зазначені дії.
Шкода може бути заподіяна і правомірними діями, до яких можна віднести дії вчинені при самозахисті від протиправних посягань та у стані крайньої необхідності. Питання про відповідальність за такі дії вирішується у законодавстві по-різному. Так, шкода, завдана при самозахисті — у стані необхідної оборони, якщо не були перевищені її межі, не підлягає відшкодуванню. Необхідною обороною вважаються дії з метою захистити законні права та інтереси від протиправного посягання.
Шкода ж, завдана у стані крайньої необхідності, має бути відшкодована особою, яка її заподіяла, з правом зворотної вимоги до особи, в інтересах якої вона діяла. Обов’язок відшкодування шкоди може бути покладений на особу, в чиїх інтересах діяв заподіювач шкоди, або віднесений на її рахунок. Крайньою необхідністю є дії щодо усунення небезпеки, яка загрожувала інтересам чи правам фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. Наприклад, громадянин, побачивши, що з вікон сусідського будинку йде дим і почувши крики, розбиває вікна для того, щоб проникнути в приміщення і врятувати людей і майно. Розбивши вікна, він завдав шкоди, однак вона буде віднесена на рахунок сусіда, майно (а можливо, і членів сім’ї) якого він спасав, оскільки він діяв у стані крайньої необхідності.
Учасниками зобов'язання із заподіяння шкоди можуть бути громадяни, юридичні особи, держава, територіальна громада. Кожний з цих суб'єктів може виступати як заподіювач шкоди (делінквент) або потерпілий.

Зважаючи на актуальність даної проблеми темою курсової роботи обрано:
«Відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю громадянина».

Мета курсового дослідження визначити відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю громадянина.
Об’єкт курсового дослідження: шкода та відповідальність за її вчинення
.

Завдання курсового дослідження:
1. Визначити загальні засади відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи;
2. Розкрити особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок деліктних зобов’язань;
3. Надати характеристику зобов'язанням, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ЖИТТЮ ТА ЗДОРОВ'Ю ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

1.1 Заподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичної особи

Заподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичної особи породжує відповідний обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. Однак порівняно із загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди цей вид деліктних зобов'язань наділений цілою низкою специфічних ознак.
Насамперед протиправність діяння полягає у тому, що будь-яке діяння, яким заподіюється шкода життю та здоров'ю фізичної особи, як правило, презюмується протиправним. Це зумовлюється тим, що життя та здоров'я фізичної особи визнаються вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкоджені, а правовідносини, які опосередковують відповідні блага, мають абсолютний характер. Однак в окремих випадках, прямо передбачених у законі, шкода, що заподіюється життю та здоров'ю, є правомірною, наприклад необхідна оборона. При цьому протиправним вважається також заподіяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання умов договору, наприклад, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть завдаються внаслідок неналежного виконання договору перевезення [2,с.347].
Що стосується шкоди, то слід відмітити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть.
Поняття «смерть» законодавством не визначається, однак, на нашу думку, під ним слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступили внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (серцево-судинної, дихальної, нервової).
Поняттям «каліцтво», у свою чергу, охоплюються дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я.
Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження. Наприклад удар, наслідком якого є перелом кісток. Професійне захворювання характеризується як таке ушкодження здоров'я, що передбачене чинним законодавством та стало наслідком не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії [5,с.102]. Так, наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.
Поняттям «інше ушкодження здоров'я» охоплюється будь-яке, не пов'язане з каліцтвом пошкодження здоров'я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання. При цьому дане загальне захворювання не пов'язане ні зі специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоров'я внаслідок недотримання заподіювачем шкоди встановлених правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опалення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.
Специфіка шкоди, завдана життю та здоров'ю фізичної особи, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена у грошовому еквіваленті. Тому об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України), а також витрати на поховання (ст. 1201 ЦК України) та ін [2,с.346-350]. Однак цей перелік є орієнтовним і на випадок, коли потерпілий має інші втрати, пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, тоді він має право вимагати їх відшкодування. У разі заподіяння ушкодження здоров'ю фізичної особи вона має право на відшкодування моральної шкоди, завданої таким ушкодженням.
Певними особливостями наділений і причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та завданою шкодою. У цих деліктних зобов'язаннях він має складний характер, що зумовлене специфікою завданої шкоди. Тобто слід доводити наявність причинно-наслідкового зв'язку не лише між протиправним діянням та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а й причинно-наслідковий зв'язок між цими ушкодженнями здоров'я і втратою життя та зазначеними майновими втратами.
Певними особливостями наділена і вина заподіювача шкоди у цьому деліктному зобов'язанні. Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується аж поки він не доведе свою невинність. Однак у разі, коли ця шкода завдається незаконними діяннями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування (статті 1173-1175 ЦК України), судових та правоохоронних органів (ст. 1176 ЦК України), джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України) та в деяких інших випадках, прямо передбачених законом, вона відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду. В окремих випадках, прямо передбачених законодавством, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, також підлягає відшкодуванню [2,с.337].
Однак для більш детального розгляду цього делікту доцільно диференціювати його на два підвиди залежно від благ, яким заподіюється шкода:
1) відшкодування шкоди, завданої здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я;
2) відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого.

1.2 Особливості відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я

Як уже зазначалось, у разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі відшкодовується:
1) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;
2) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;
3) моральна шкода, завдана їй внаслідок зазначеного правопорушення.

Визначення заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
При визначенні розміру заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво чи інше ушкодження здоров'я було заподіяне особі, яка працювала за трудовим договором, то розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпіла особа мала до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати нею професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності [2,с.347-348].
Тобто на розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) впливають:
1) середній місячний заробіток потерпілого;
2) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати поділом сукупного заробітку (доходу) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.
Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому вказане співвідношення, яке становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинне бути меншим п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати [2,с.347].
Певною специфікою при цьому наділене обрахування середньомісячного сукупного доходу фізичної особи - підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, яка зайнята творчою діяльністю, тощо). У цьому разі розмір їхнього втраченого доходу внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ці особи отримували дохід менш як дванадцять місяців, розмір їхнього втраченого доходу визначається співвідношенням сукупної суми доходу та відповідної кількості місяців [2,с.348].
Що стосується сукупного заробітку (доходу), то до нього включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку. Не включаються до заробітку (доходу) одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога при вагітності та пологах тощо [2,с.348].
Щодо фізичної особи - підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою, то розмір їх сукупного доходу обчислюється на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків [2,с.348].
Законодавець, крім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодувати і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни [2,с.347].
Однак у разі, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості [2,с.348]. При цьому загальний розмір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати [2,с.347].
Інший чинник, що впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), - це ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності - ступінь загальної працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).
Щодо тимчасової втрати працездатності, то вона має посвідчуватися листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), що видається відповідним лікувальним закладом. Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним законом.
Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України (далі - МСЕК) [6,с.9] .
На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експертизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи, і лише у разі, коли втрати професійної працездатності немає, відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності, наприклад, коли програміст втратив ногу, то ступінь втрати ним професійної працездатності нульовий, і тому слід визначати ступінь втрати загальної працездатності, який у цьому випадку заподіяння каліцтва буде доволі високим. Ступінь втрати працездатності встановлюється у відсотках на підставі висновку МСЕК. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом [4,с.56].
Для загального обрахування розміру втраченого заробітку (доходу) слід визначити середньомісячний заробіток (дохід) фізичної особи та співвіднести його зі ступенем професійної втрати, а у разі її відсутності - загальної працездатності. Наприклад, коли за трудовим договором особа отримувала впродовж останніх трьох місяців відповідно 720, 750 та 780 гривень і після цього їй було завдане каліцтво, що спричинило втрату професійної працездатності на 75 відсотків, то обрахувати розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) слід таким чином:
(720+750+780) : 3 х 75% = 562 грн. 50 коп. щомісяця.
Однак визначена втрата заробітку (доходу) не є сталою величиною. Вона залежно від різних факторів може змінюватись як у сторону зменшення, так і в сторону збільшення.
Зменшення розміру втраченого заробітку (доходу), який підлягатиме відшкодуванню, можливе у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України) або залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК України). У цьому разі визначається відсоток вини потерпілого у заподіянні йому шкоди і загальна сума втраченого заробітку (доходу) зменшується на відповідний відсоток. Коли у заподіяній шкоді є умисел потерпілого, то завдана шкода взагалі не підлягає відшкодуванню [2,с.346].
Іншою підставою зменшення розміру втраченого заробітку (доходу) є випадок, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди [2,с.351]. Однак слід зауважити, що не може впливати на зменшення розміру втраченого заробітку (доходу) розмір пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів [2,с.347].
Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я можливо за договором або законом [2,с.347].
Чинним законодавством передбачені такі найбільш важливі випадки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я:
а) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);
б) у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
в) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.
Певною специфікою наділене визначення втраченого заробітку (доходу), завданого внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи. Зрозуміло, що коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я заподіяне малолітній особі, то про відшкодування втраченого заробітку (доходу) йтись не може, оскільки ця особа не може мати певного заробітку, їй можуть бути відшкодовані лише додаткові витрати. Після досягнення малолітньою потерпілою особою чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) вона має право вимагати відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою або зменшенням її працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати [2,с.349].
По-іншому вирішуватиметься питання у разі, коли потерпілою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток. У цьому разу завдана шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [2,с.349].
Однак і малолітня, і повнолітня потерпіла особа після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням її професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників її кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [2,с.349]. Якщо потерпіла особа не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатною внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого їй до повноліття, вона має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [2,с.349].

1.3 Визначення розміру додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, а також відшкодування моральної шкоди

Іншим видом видатків, що мають бути відшкодовані потерпілій особі внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є її додаткові витрати, викликані необхідністю допомоги та догляду. Законодавець виходить з того, що додаткові витрати відшкодовуються у тому разі, коли вони є обґрунтованими та доведеними, а також коли потерпіла особа реально потребує відповідних видів допомоги та догляду і не має права претендувати на їх безкоштовне отримання. При цьому в ЦК України передбачається лише орієнтовний перелік можливих додаткових витрат, до яких належать витрати на:
- посилене харчування;
- санаторно-курортне лікування;
- придбання ліків; протезування;
- сторонній догляд.
Цей перелік не є вичерпним, тому у разі потреби можуть бути відшкодовані і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. При цьому особі може бути призначена як одна, так і декілька видів допомоги чи догляду.
Відшкодуванню можуть підлягати і додаткові витрати, що зможуть реально виникнути в майбутньому, наприклад, при винайденні нового методу лікування. Однак у будь-якому разі потреба цих витрат має бути доведена відповідною лікарською експертизою (МСЕК) або судом.
Порядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом [4,с.56].
Як у разі відшкодування втраченого заробітку (доходу), так і при відшкодуванні додаткових витрат розмір відшкодовуваних витрат може збільшуватись у випадках, передбачених договором та законом, і зменшуватись у випадках, прямо передбачених законом. Однак при відшкодуванні додаткових витрат є певна специфіка. Незважаючи на те, що за загальним правилом вина потерпілого суттєво впливає на визначення розміру відшкодовуваної шкоди, - при визначенні розміру додаткових витрат, що пов'язані з заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, вина потерпілого не враховується [2,с.346].
Окрім того, на відміну від втраченого заробітку (доходу), який малолітній особі не відшкодовується через його відсутність, додаткові витрати підлягають відшкодуванню у повному обсязі [2,с.349].
Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додаткових витрат особа, якій заподіяне каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди (ст. 1168 ЦК України), яке можливе на загальних підставах, передбачених чинним законодавством. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки [2,с.337-338].

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ВНАСЛІДОК ДЕЛІКТНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

2.1 Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого

Специфіка цього делікту полягає в тому, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті [2,с.349-350].
Законодавець визначає виключний перелік непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, впродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкодування шкоди, завданої смертю їх утримувача (годувальника). За ч. 1 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується:
1) дитині, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення нею вісімнадцяти років, а у разі, якщо вона є учнем або студентом, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею двадцяти трьох років;
2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;
3) інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, відшкодування виплачується впродовж строку його інвалідності;
4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, відшкодування виплачується до досягнення останніми чотирнадцяти років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, відшкодування виплачується протягом п'яти років після його смерті.
Зазначеним особам впродовж зазначеного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, що припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.
Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, встановленими для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. При цьому до складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував [2,с.349].
Однак слід зауважити, що до розміру відшкодування, який виплачується уповноваженим особам внаслідок смерті годувальника, не зараховується розмір пенсії, призначеної внаслідок втрати годувальника, та інші їхні доходи [2,с.349].
Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого, особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі смертю годувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК України), витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника - особі, яка зробила ці витрати [2,с.350].
Зазначені витрати не зараховуються до суми відшкодування шкоди і відшкодовуються окремо. При цьому моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Визначений розмір відшкодування додаткових витрат не може бути зменшений навіть у разі, коли заподіянню смерті сприяла вина потерпілого [2,с.346]. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання [2,с.346]. І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою [2,с.346].
Розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків:
1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;
2) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого [2,с.349-350].
Розмір відшкодування може бути збільшений законом [2,с.349-350].

2.2 Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами [2,с.350]. Цей принцип виходить з того, що особа, яка має відшкодовувати цю шкоду, отримує свій заробіток (доходи) переважно в щомісячному режимі. Проте за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед [2,с.350].
Окрім цього, законодавець встановлює можливість відшкодовувати моральну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, одноразово або здійсненням щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України), а в окремих випадках, до яких згідно з ч. 2 ст. 1202 ЦК України належить стягнення додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, таке відшкодування може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі потреби попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).
Оскільки виплати щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, мають переважно строковий характер, то слід зважити і на те, що за цей період може відбутися і ряд якісних змін з таким особистим немайновим благом фізичної особи, як здоров'я. Воно, зокрема, може покращитися, внаслідок чого працездатність збільшиться чи відновиться, або погіршитися, що спричинить зменшення або припинення працездатності. І тому в цих випадках має йтись про зміну розміру відшкодовуваних платежів.
Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди [2,с.351].
І навпаки, особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди [2,с.351].
За аналогічних обставин може бути змінений розмір відшкодування шкоди залежно від матеріального становища особи, яка заподіяла шкоду життю чи здоров'ю фізичної особи, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину [2,с.351].
Розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, може зрости у випадках:
1) підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
2) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України).
При цьому в першому випадку матиме місце індексація, у другому — відповідне збільшення зазначеної суми. Однак і в першому, і в другому випадках це питання вирішуватиметься судом на підставі заяви потерпілого.
Певною специфікою наділений і порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, якщо зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою діяльність. У цьому разі слід вирізняти два випадки:
1) коли припинення юридичної особи відбувається через реорганізацію;
2) коли припинення юридичної особи відбувається через ліквідацію.
У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників, які стають зобов'язаними суб'єктами за всіма видами вимог, виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників [2,с.351].
У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальника, мають бути капіталізовані (тобто узагальнені в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпілому або зазначеним особам.
У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації і сплати покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого [2,с.351].

РОЗДІЛ ІІІ. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

В ЦК, використовуючи досвід законотворення і наукові розробки, закріплено два види зобов'язань з рятування:
1) зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи;
2) зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи.
В силу ст. 1161 ЦК шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі. Управо-моченою особою виступає рятувальник - фізична або юридична особа, а зобов'язаною - держава в особі спеціально уповноважених органів. Такий підхід ґрунтується на ч. 1 ст. 27 Конституції України: обов'язок держави - захищати життя людини і тому права рятувальника, який постраждав при виконанні свого громадянського обов'язку, будуть захищені, оскільки покладання такого обов'язку на фізичну особу не завжди є виправданим і економічно можливим [1]. Очевидно, для реалізації цієї норми ЦК потребується прийняття спеціального закону, який визначить порядок відшкодування, джерела фінансування витрат і т. ін.
Зміст зобов'язання внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи складає право рятувальника вимагати, а держави відшкодувати завдану йому шкоду в повному обсязі. Останнє передбачає компенсацію як майнових, так і немайнових втрат рятувальника [21,с.749]. Йдеться про втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування та ін. При вчиненні рятувальних дій рятувальник може і загинути, тоді управомоченими особами виступлять утриманці рятувальника, а також його дитина, народжена після його смерті. В такому разі відшкодування шкоди буде відбуватися відповідно до статей 1200,1201 ЦК за правилами відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Умовами виникнення зобов'язання, що розглядається, виступають:
1) Існування реальної загрози для життя та здоров'я фізичної особи. Саме реальної, а не уявної і відсутньої в об'єктивній дійсності. Під загрозою розуміється можлива небезпека [13,с.823].
Вираз «реальна загроза» означає невідкладність вчинення дій рятувальником. Дослідники підкреслювали наявний характер небезпеки, що означає настання загрози. Однак наявною необхідно вважати і таку небезпеку, яка ще не виникла, але її виникнення очевидне і невідворотне, а тому вимагається вжиття відповідних заходів по її запобіганню і по запобіганню тих шкідливих наслідків, які вона може принести. Тобто рятувальні дії можуть мати місце, якщо є реальна загроза виникнення небезпеки. Дії по рятуванню можуть продовжуватися тільки до тих пір, доки така небезпека ще існує. У той же час зобов'язання має виникнути і в тому разі, коли за обставинами справи рятувальнику не був ясним момент припинення небезпеки, і він продовжував рятувальні дії. Не визнаються рятувальними дії, вчинені після усунення небезпеки, і в застосуванні яких давно пройшла необхідність [18,с.39].
Визначення як об'єкта охорони «здоров'я та життя фізичної особи» викликає питання, чи виникне назване зобов'язання, коли рятується лише здоров'я, тобто загроза життю була відсутньою на момент вчинення рятувальних дій. Виправданим слід вважати, що рятувальними дії будуть визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здоров'ю людини. В іншому випадку може виникнути проблема оцінки рятувальником ступеня загрози, зіставлення ним рівня небезпеки, що загрожує здоров'ю іншої особи та його власному, і т. п. [2,с.749].
2) Відсутність у рятувальника відповідних повноважень вчиняти рятувальні дії стосовно інших осіб. Так, кредиторами в цьому зобов'язанні не можуть виступати професійні рятувальники, лікарі, оскільки рятувальні дії для них є виконанням професійних обов'язків. Заподіяна їм при цьому шкода відшкодовується організаціями, з якими вони перебувають у трудових відносинах, а також системою державного обов'язкового страхування.
3) Спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Це означає, що вони мають за мету саме рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, а не іншого блага. Тому зобов’язання не виникає, коли рятування інших осіб стало побічним наслідком рятування власного життя рятувальником.
Зрозуміло, що при оцінці спрямованості дій саме на рятування життя і здоров'я іншої людини необхідно виходити із суб'єктивного сприйняття рятувальника. Треба також оцінювати доцільність і розумність дій його при рятуванні, виходячи із тих вимог, які можуть бути пред'явлені до кожної окремої особистості в конкретних умовах. Належить оцінити досвідченість, знання потерпілого, його вміння орієнтуватись, ступінь раптовості дій, що створили небезпеку, та інші конкретні обставини, і з цих позицій вирішувати питання про розумність і доцільність дій рятувальника. І якщо вийде, що громадянин діяв явно нерозумно і недоцільно, тобто коли йому самому має бути ясною невідповідність його дій обстановці, яка склалась, у відшкодуванні шкоди за ст. 1161 ЦК йому необхідно відмовити [18,с.39].
Рятувальні дії носять фактичний характер і особливістю їх є швидкість і невідкладність виконання. Досягнення результату діяльності не є підставою для виникнення цього зобов'язання. Закон стимулює саме вчинення фактичних дій, спрямованих на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Тому в тексті ст. 1161 ЦК і використовуються слова «рятувала здоров'я та життя», а не «врятувала»
4) Наявність шкоди у рятувальника. Це може бути як пошкодження його майна, втрата заробітку внаслідок хвороби, каліцтва і т. п.
5) Причинний зв'язок між діями, спрямованими на рятування, і шкодою. Особливістю причинного зв'язку в зобов'язанні з рятування здоров'я і життя порівняно із зобов'язаннями по відшкодуванню шкоди є те, що враховується причинний зв'язок між діями рятувальника і понесеною ним шкодою, а не причинний зв'язок між діями заподіювача шкоди і шкодою, яка виникла у потерпілого. Без зменшення майнового або немайнового блага на боці рятувальника зобов'язання не виникає, оскільки його мета відшкодування шкоди, а не виплата винагороди за вчинені дії.
Отже, зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи - це таке недоговірне зобов'язання, яке виникає із односторонньої правомірної дії (дій) рятувальника, спрямованої на відвернення реальної загрози здоров 'ю та життю іншої особи, і полягає у відшкодуванні державою в повному обсязі шкоди, зазнаної рятувальником.

ВИСНОВКИ

Суб'єктом відповідальності за загальним правилом є особа, яка заподіяла шкоду (громадянин або юридична особа). Винятки із загального правила, коли безпосередній заподіювач шкоди і суб'єкт відповідальності не збігаються в одній особі, законодавчо визначені і містяться у ЦК України (наприклад, особа, від імені якої діяла уповноважена особа або в інтересах якої діяв заподіювач шкоди). Суб'єктний склад зобов'язань з відшкодування шкоди у процесі їх розвитку може зазнавати істотних змін. У ньому може відбуватися заміна як кредитора, так і боржника. Зокрема, така заміна може відбутися за умови суброгації та регресу. При суброгації до страхувальника переходять права кредитора щодо боржника, який є відповідальним за настання страхового випадку, з набуттям страхувальником відповідних прав вимоги до боржника повністю або частково.
Зобов'язання із заподіяння шкоди можна визначити як позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок порушення майнових та особистих немайнових прав потерпілого, мають абсолютний характер, спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов'язок відшкодування шкоди.
За загальним правилом особа, яка завдала шкоди майну, зобов'язана відшкодувати її в натурі (передати річ того самого роду і такої самої якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).
Отже, при вирішенні питання щодо способу відшкодування пріоритетним порівняно з відшкодуванням збитків визнається обов'язок боржника відшкодувати шкоду в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ тощо).
Незалежно від способу відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоду, на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи).
Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується (ст. 1169 ЦК України).
у разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі відшкодовується:
1) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;
2) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;
3) моральна шкода, завдана їй внаслідок зазначеного правопорушення.
Визначення заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
При визначенні розміру заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво чи інше ушкодження здоров'я було заподіяне особі, яка працювала за трудовим договором, то розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпіла особа мала до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати нею професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).

СПИСОК ВИОКИРСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України 28.06.1996р.
2. Цивільний кодекс України 01.01.2004р.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення 01.01.2005р.
4. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку професійних захворювань» № 1662 // ОВУ. № 45. - Ст. 1940.
6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності».
7. Гавзе Ф. И. Возмещение ущерба, причиненного здоровью работника. — Минск: БГУ, 2003.
8. Гущин Д. И. Юридическая ответственность за моральный вред. — СПб.: Юрид. центр Прессе, 2002.
9. Кун А. П. Вопросы возмещения вреда, причиненного гражданину актами власти // Правоведение. — 2000. — № 6.
10. Малеин Н. С. О моральном вреде //Советское государство и право. — 1993. — № 3. — С. 32-39.
11. Магазинер Я. М. Ответственность государственного учреждения за вред, причиненным его должностными лицами // Ученые записки Свердловского юрид. ин-та. — Т. 1. — Свердловск, 2000.
12. Маковский А. Л. Гражданская ответственность государства за акты власти // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С. А. Хохлова / Отв. ред. А. Л. Маковский. — М., 2001. — С. 67-112.
13. Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов. — М.: Городец, 2007.
14. Савицкая А. Н. Гражданская ответственность государственных органов за вред, причиненными их должностными лицами (статьи 407 и 407-а ГК): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук // Всесоюзный ин-т юрид. наук. — М., 2003.
15. Савицкий В. М., Флейшиц Е. А. Об имущественной ответственности за вред, причиненными должностными лицами органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда // Советское государство и право. — 1966. — № 7.
16. Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликатных обязательствах в советском гражданском праве. — Ленинград: ЛГУ, 2003.
17. Стависский П.Р. Возмещение вреда при спасении социалистического имущества, жизни и здоров’я граждан. – М.: Юр. лит., 2002.
18. Тищенков И.А. Материальная ответственность рабочих и служащих. — М.: Юрид. лит. 2003.
19. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред.. Я. М. Шевченко. – Т. 2. особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 408 с.
20. Харитонов Є.О. коментар цивільного кодексу України. – Харків: ТОВ «Одісей», 2003.
21. Шиминова М. Я. Возмещение вреда, причиненного здоровью. — М., 2003.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (vidpovidalnist-za-shkodu-vidshkoduvannya.doc)vidpovidalnist-za-shkodu-vidshkoduvannya.doc149 Kb
 
загрузка...