Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Юридична діяльність. Спеціаліст, як учасник процесу
Українські реферати - Цивільне право
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Юридична діяльність. Спеціаліст, як учасник процесу

Курсова робота з права

ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Спеціалізація учасника процесу
1.1.    Юридична діяльність спеціаліста як різновид соціальної діяльності
1.2.    Зміст та види юридичної діяльності
1.3.    Правові дії учасника процесу
Розділ 2. Спеціаліст, як учасник процесу
2.1.    Основні вимоги та умови набуття спеціалістом права на здійснення юридичної практичної діяльності
2.2.    Правові підстави представництва адвокатом інтересів клієнта у цивільному процесі
2.3.    Ведення спеціалістом юридичної справи
Висновки
Список використаної літератури
Обсяг курсової роботи - 32 сторінки

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Також дивіться:
Курсова робота - Юридична діяльність. Подання та розгляд претензій

Соціальне походження та соціальна зумовленість юридичної роботи дають можливість говорити про її об'єктивну необхідність та практичне значення, завдяки чому суспільство задовольняє цілу низку специфічних потреб та інтересів, які безпосередньо ґрунтуються на праві. Цікаво, що саме право за ознаками походження, розвитку, існування та реалізації також має об'єктивний характер і з такою самою об'єктивністю, з якою існує в системі соціальних зв'язків, передбачає існування цілої армії фахівців права, які стоять на захисті його нормативів і створюють всі можливі умови для їх ефективної реалізації.

Тема курсової роботи: «Спеціаліст, як учасник процесу».
Мета курсової роботи – охарактеризувати юридичну діяльність спеціаліста як учасника процесу.
Завдання курсової роботи:
1. Охарактеризувати юридичну діяльність спеціаліста як різновид соціальної діяльності;
2. Визначити зміст, види юридичної діяльності та правові дії учасника процесу;
3. Визначити та охарактеризувати основні вимоги та умови набуття спеціалістом права на здійснення юридичної практичної діяльності;
4. Зазначити правові підстави представництва адвокатом інтересів клієнта у цивільному процесі.



(Скорочений текст роботи для ознайомлення)

Правові підстави представництва адвокатом інтересів клієнта у цивільному процесі

Конституція України, надаючи пріоритети правам і свободам людини і громадянина, проголосила та гарантує громадянам право на судовий захист. Особливу роль в забезпеченні правової допомоги населенню державою відведено адвокатурі. Нині громадяни можуть використати надане їм конституційне право на отримання кваліфікованої юридичної допомоги від адвокатів, які уповноважені державою здійснювати функцію судового представництва фізичних та юридичних осіб.

Правові підстави участі адвокатів у цивільному процесі визначені Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом (далі - ЦПК), Законом України „Про адвокатуру" [5,с.1].
Сучасний цивільний процес відрізняється особливою складністю, оскільки на зміну слідчому процесу прийшов процес змагальний, сутність якого полягає у перенесенні обов'язку обґрунтування і доведення всіх фактичних обставин справи з суду на сторони. Нині цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, тому сторони та інші особи, які беруть участь у справі, повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК (статті 10, 60 ЦПК) [2,с.5-17]. Суд не має виявляти ініціативи щодо витребування доказів на підтвердження заявлених сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вимог та заперечень, він тільки може сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Таке сприяння полягає у обов'язку суду роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки як загальні, так і спеціальні, попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та лише допомогти особам у реалізації їх процесуальних прав, якщо вони не можуть це зробити самостійно. Не можна не звернути увагу і на розширення дії принципу диспозитивності (ст.  11 ЦПК), за яким суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК та у межах заявлених ними вимог, а також на підставі доказів, наданих саме сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

На відміну від кримінального в цивільному процесі особа може здійснювати захист власних прав особисто, але досягти бажаних результатів у розгляді цивільної справи у суді без певних юридичних знань та навичок їх практичного застосування неможливо. Тому в цивільному процесі передбачається можливість здійснювати захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів особи через представника [8,с.158].
Так, у статті 12 ЦПК йдеться про те, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати у цій справі представника (ст. 38 ЦПК). Тобто представник може діяти в цивільному процесі поряд з особою або заміщуючи її. В окремих випадках в цивільному процесі не допускається заміна особи її представником. Це може бути зумовлено захистом особою її особистого немайнового права, наприклад, визнання шлюбу недійсним. Також у справах про усиновлення дітей обов'язковою є участь заявника-усиновителя, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення (ст. 254 ЦПК). У пункті 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК має місце положення й про те, що суд може викликати позивача або відповідача для особистих пояснень і тоді, коли у справі беруть участь їх представники.

За ЦПК особу в цивільному процесі можуть представляти різні суб'єкти.
Залежно від підстав виникнення необхідно виділяти такі види представництва:
законне (обов'язкове) — на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів, як встановлення опіки та піклування, спорідненість, усиновлення тощо (ст.  39 нового ЦПК);
договірне (факультативне) — коли повноваження представника випливають із договору.
За способом виникнення розрізняють такі види представництва: добровільне та необхідне (факультативне та обов'язкове).

Статутне - здійснюється на підставі статуту, положення [20,с.8].
У теорії цивільного процесу існує думка, що до законних представників можна віднести й прокурора, який діє на підставі ст. 121 Конституції України, ст. 45 ЦПК. Зокрема, з останньої норми випливає, що прокурор у випадках, встановлених законом, бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів. При цьому за ч. 2 даної норми він здійснює у суді саме представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Слід також мати на увазі, що участь прокурора у процесі зумовлюється лише захистом прав позивача, а не відповідача, оскільки він звертається до суду із заявою, при цьому він одночасно повинен виходити із інтересів держави і особи. Для участі у справі від імені та в інтересах особи, яку він представляє, суду не потрібно подавати довіреність чи доручення, оскільки прокурор діє в силу наданих йому державою повноважень і підставою його участі у процесі є закон. Він повинен лише надати суду документ, що підтверджує його посаду, - посвідчення прокурора.

Отже, якщо особа з поважних причин не може захистити свої порушені права у суді особисто, а також не здатна оплатити послуги адвоката, її інтереси у суді може представляти прокурор. Оскільки у Законі "Про адвокатуру" та у ЦПК не передбачено  випадків  надання  безоплатної  правової допомоги  пересічним громадянам, вони можуть звертатися до прокурора, а останній - до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів осіб, якщо дійде висновку, що має місце порушення законності. Але не слід плутати випадки, коли прокурор бере участь у процесі у порядку ст. 45 ЦПК з метою захисту інших осіб, зі справами, у яких прокуратура може бути відповідачем. Наприклад, коли за ст. 1176 ЦК позов спрямований до останньої про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, тоді представник прокуратури повинен пред'явити суду довіреність від імені прокуратури на підтвердження своїх повноважень, оскільки він буде стороною-відповідачем у процесі та матиме комплекс спеціальних прав, передбачених ст. 31 ЦПК або ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Практика свідчить, що адвокатура виконує представницькі функції в цивільному процесі, в основному, в тих випадках, коли громадяни здатні внести кошти за надання юридичної допомоги. Але, безумовно, є випадки, коли правова допомога адвокатами у певних категоріях справ надається безоплатно. При досить значній конкуренції у сфері адвокатської діяльності і у випадках звільнення певної категорії громадян від сплати судового збору, значна кількість адвокатів погодиться працювати за гонорар, який буде присуджено з іншої сторони на підставі ст. 88 ЦПК, що має бути обумовлено у договорі про надання правової допомоги [2,с.23].

До законних представників також можна віднести: Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, органи державної влади та місцевого самоврядування, осіб, яким за законом надано право захищати права і свободи інших осіб у випадках, передбачених законом (ст. 45 ЦПК).
Враховуючи, що не всі громадяни, майнові та особисті немайнові права яких потребують судового захисту, мають цивільну процесуальну дієздатність та можуть брати участь у цивільному процесі, наприклад, неповнолітні, недієздатні громадяни, права та охоронювані законом інтереси таких осіб захищають у суді представники, якими є їх батьки, усиновителі, опікуни або піклувальники (ст. 39 ЦПК). Але ці особи можуть передати свої повноваження, тобто доручити ведення справи в суді іншим особам (ч. 5 ст. 39 ЦПК). До таких осіб слід віднести й адвокатів. У теорії цивільного процесу таку передачу повноважень називають субпредставництвом.

Юридичних осіб у цивільному процесі представляють їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом або положенням, або їх представники (ч. 3 ст. 38 ЦПК). Для конкретизації осіб, які мають право здійснювати статутне представництво, доцільно розглянути статті 40-42 ЦПК, але при цьому необхідно враховувати, що нині правова система України суттєво змінилась, тому деякі положення представництва на практиці зазнали істотних змін. У зв'язку з цим сучасну концепцію передачі повноважень на ведення справи у суді від імені юридичної особи можна окреслити так: спочатку суду подається документ - свідоцтво про реєстрацію відповідної юридичної особи (положення або статут), а в подальшому для перевірки повноважень представників сторін і третіх осіб на ведення справи в суді мають також додатково подаватись документи, передбачені ст. 42 ЦПК. Представник юридичної особи повинен подати суду: довіреність юридичної особи або документи, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника [12,с.110]. При оформленні довіреності від імені юридичної особи вона видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.

Адвокат може також представляти інтереси юридичної особи, але таке представництво має здійснюватися на підставі договору доручення, якщо адвокат працює індивідуально, тобто приватно, або може здійснюватися на підставі ордера, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з яким юридична особа уклала договір про надання правової допомоги.
Адвокати для підтвердження своїх повноважень можуть подати суду ордер, виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договір доручення, який на практиці досить часто називають договором про надання адвокатських послуг або договором про надання юридичної допомоги.

За ордером адвокатського об'єднання, правову суть якого, до речі, ніде не розкрито, адвокат вправі представляти інтереси особи в цивільному процесі, але такий ордер не визначає межі повноважень адвоката, розмір винагороди адвоката тощо. Більше того, поняття "ордер" не регламентоване ні ЦК, ні Законом України "Про адвокатуру", про нього йдеться тільки у п. 4 ст. 42 ЦПК та у Правилах адвокатської етики. Поняття "ордер" - це наслідок юридичної практики радянських часів та діяльності таких адвокатських об'єднань, якими були раніше юридичні консультації. Зрозуміло, зазначені адвокатські об'єднання не можна заборонити, і вони вправі як правонаступники продовжувати використовувати такі назви. Зокрема, це зумовлено ст. 4 Закону України "Про адвокатуру", але перед назвою "юридична консультація" має стояти передбачений Законом термін, який свідчитиме саме про об'єднання адвокатів: адвокатське бюро, колегія, фірма, контора або інше адвокатське об'єднання [9,с.140].

Іноді судді ставляться до адвокатської діяльності формально і вимагають від адвокатів, які працюють індивідуально або в об'єднанні, лише ордери, а договори доручення на підтвердження їх повноважень не приймають. Але саме про договір між адвокатом та клієнтом ідеться у ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", коли постає питання про оплату праці адвоката.

Інші особи можуть подати суду довіреність на здійснення ними функції представництва в інтересах довірителя. Довіритель може також під час розгляду справи заявити клопотання (усна заява довірителя) із занесенням його до протоколу судового засідання про допуск його представника до участі у справі (ч. 6 ст. 42 ЦПК). Оригінали документів або копії з них приєднуються судом до справи (ч.  5 ст.  42 ЦПК ).

Позиція авторів про неможливість передачі повноважень адвокату на підставі довіреності розходиться з п. 146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р., а саме — щодо положення, що у довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання). Це чинне положення Інструкції передбачає можливість посвідчення таких довіреностей, незважаючи на те, що воно суперечить п. 4 ст. 42 ЦПК, ст. 12 Закону України "Про адвокатуру", Правилам адвокатської етики, схваленим Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України. Тобто за Інструкцією можливість адвоката діяти на підставі довіреності передбачається, але в основі таких відносин лежать довірчі правовідносини, а не договірні. Наприклад, адвокат діє в інтересах своєї повнолітньої сестри або матері. Тоді йому й справді потрібно посвідчувати довіреність, але чи може він у цьому разі користуватися повноваженнями, наданими йому державою, у власних інтересах? Чи відповідатиме він як адвокат за перевищення власних повноважень тощо? Ці питання до останнього часу не досліджувалися. Наприклад, якщо адвокат користуватиметься повноваженням витребувати довідки від підприємств, установ (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру") у власних інтересах, то це повноваження вважається некоректно застосовуваним [5,с.3].

Адвокат мусить діяти згідно з договором, за яким має встановлюватися також його гонорар, адже довіреність — це безоплатна передача повноважень.
Більше того, якщо припустити можливість дії адвоката на підставі довіреності, то грамотний адвокат не повинен її посвідчувати, оскільки знає, що можна заявити клопотання про його допуск до участі у справі як представника особи із занесенням цих відомостей до протоколу судового засідання. Виходячи з того, що сторона не обмежена у праві подавати й письмові клопотання, клопотання про допуск адвоката може бути викладене у письмовій формі, з приєднанням його до справи. У такому клопотанні особа може викласти ті повноваження, які вважає за можливе й доцільне передати своєму представнику. Якщо довіреність про передачу повноважень може посвідчуватися за місцем проживання або роботи довірителя, то, зрозуміло, що суддя також вправі посвідчувати волевиявлення сторони або третьої особи. Отож і це положення свідчить про те, що в нотаріальному порядку посвідчувати довіреність на представництво прав та інтересів особи адвокатом є недоцільним.

Отже, у тих випадках, коли адвокат діє на підставі довіреності, він має втрачати свій статус як адвокат і не може користуватися наданими йому повноваженнями. Якщо ж допустити, що адвокат отримав повноваження на підставі довіреності, то вважається, що він діє на підставі довірчих відносин і його професійний статус не повинен зазначатися у довіреності.
Документи, що посвідчують повноваження представника юридичної особи, наведені з тією метою, щоб адвокат, який бере участь у процесі, міг разом з судом впевнитися в тому, що представник, який діє в інтересах протилежної сторони, є належним, тобто необхідно брати участь у дослідженні документів, які стверджують його повноваження щодо представництва у даній справі [10,с.170].

Договірне представництво може здійснюватись також адвокатом, який добровільно обирається стороною (третьою особою) та іншими особами, що беруть участь у справі, і діє в межах наданих йому повноважень. Правовідношення між адвокатом і клієнтом виникають з моменту посвідчення договору доручення, тому в подальшому авторами може застосовуватись термін "доручитель", під яким слід розуміти особу, яка передала (надала) адвокату повноваження представляти її права та інтереси в суді . Про необхідність узгодження понятійного апарату та термінології щодо інституту представництва як в ЦК, так і в ЦПК авторами неодноразово зазначалося.

Виходячи з організації адвокатської діяльності, договори про надання правової допомоги особі можуть укладатись нею особисто з окремим адвокатом, якщо останній працює індивідуально, а в інших випадках особа може укласти договір з адвокатським бюро, колегією, адвокатською фірмою чи конторою, які кореспондуватимуть повноваження щодо захисту прав особи конкретному адвокату.

Отже, адвокат, який діє приватно, має подавати суду не ордер, а договір доручення від конкретної особи та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Але при цьому потрібно враховувати два аспекти. Якщо адвокат бере участь у процесі разом з особою, інтереси якої він представляє, то суду достатньо подавати договір доручення, оскільки всі спеціальні права, якими сторони наділяються згідно зі ст. 31 ЦПК, вони можуть здійснювати в процесі самостійно. У випадку, коли адвокат бере участь у процесі сам, тобто за відсутності особи, інтереси якої він представляє, то крім договору доручення адвокат повинен подати суду довіреність, як це передбачено ст. 44 ЦПК.

Нині на практиці виникають запитання, а чи не достатньо договору доручення, у якому клієнт може зазначити весь комплекс спеціальних процесуальних прав та обов'язків, якими він наділяє свого представника у процесі, чи, крім договору, потрібна ще й довіреність. Якщо виходити буквально із букви закону, а саме ст. 44 ЦПК, то у ній передбачається, що для здійснення представником всіх повноважень, які в цій нормі передбачені, вони мають бути спеціально обумовлені у виданій йому довіреності (частини 2, 3), а не у дорученні. Адже за своєю матеріальною природою вони належать до різних видів правочинів.
Адвокат, який діє у складі адвокатського об'єднання, залежно від умов статуту може укладати договір особисто про здійснення ним функції представництва або договір з клієнтом може укладатись повноважними представниками об'єднання, наприклад, директором, який в подальшому може призначити адвоката залежно від його спеціалізації для здійснення представництва інтересів клієнта в суді. У таких випадках адвокат має подавати суду договір доручення з клієнтом або ордер, виписаний на підставі цього доручення, посвідчення адвоката та документ, який підтверджує трудові відносини адвоката з адвокатським об'єднанням, адвокатською фірмою. На практиці можна зустріти документи, що регулюють відносини адвоката з клієнтом, які оформлювались у вигляді угоди про надання правової допомоги [13,с.114].

У разі здійснення адвокатом у конкретній справі представницьких функцій за довіреністю або як законного представника (батько, матір та ін.), він має втрачати свій правовий статус як адвокат, оскільки адвокат діє не на підставі довірчих взаємовідносин, а лише на договірних засадах. Це положення випливає зі ст. 12 Закону "Про адвокатуру" та статей 84, 85 ЦПК і ці норми визначають, що лише діяльність адвоката може здійснюватись у цивільному процесі на платній основі і за рахунок сторони, проти якої винесено рішення.

У силу особливостей договірного представництва адвокатом слід зазначити, що правовідносини між ним та клієнтом у цивільній справі утворюють складну правову систему, оскільки вони виникають на підставі цивільної угоди, що передбачає певні умови здійснення представництва, які регулюються як нормами ЦПК, так і Законом "Про адвокатуру".
Говорячи про представників підкреслимо, що законом передбачено коло суб'єктів, які можуть бути представниками. Серед них є адвокат або особа, яка досягла 18-ти років, при цьому судовий представник повинен мати цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва у суді.

У статті 41 ЦПК йдеться про осіб, які не можуть бути представниками у конкретній справі, тобто які діють у даному процесі, а саме: секретар судового засідання, перекладач, спеціаліст, експерт, свідок. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою чи законними представниками. У контексті аналізу ст. 41 ЦПК слід сказати про ч. 2 ст. 40 ЦПК. У ній ідеться саме про випадок, який повинен знайти своє місце у ст. 41 ЦПК, — одна і та сама особа, зокрема адвокат, не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору між сторонами або беруть участь у справі на боці іншої сторони. На практиці виникає запитання, а чи може особа мати двох адвокатів? Відповідь на це запитання можна дати виходячи з положення, що законом таке право особи не обмежене, тобто, що не заборонено, те дозволено. У адвокатській практиці автора мав місце випадок, коли він разом з іншим адвокатом брав участь у процесі розгляду справи Верховним Судом з метою представництва інтересів скаржника у справі по скарзі на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії з метою забезпечення прав скаржника - участь фахівців як з матеріального, так і процесуального права.

Отже, представництво адвокатом у цивільній справі слід визначати як договірні правовідносини, за якими адвокат в силу його юридичної компетентності бере на себе обов'язок щодо здійснення процесуальної діяльності, спрямованої на захист порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів особи в суді в межах наданих йому повноважень та в інтересах цієї особи.

 

 
загрузка...