Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Державне регулювання. Регулювання підприємницької діяльності
Українські реферати - Державне регулювання
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Державне регулювання. Регулювання підприємницької діяльності

ЗМІСТ

Вступ
1. Регулюючий вплив держави на діяльність об'єднань підприємств
2. Класифікація видів державного регулювання
3. Нормативно-правова база регулюючого впливу держави на діяльність об'єднань підприємств
Висновки
Список використаної літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Дивіться також:
Курсова робота - Державне регулювання інвестиційної діяльності
Контрольна робота - Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

ВСТУП

Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.
Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.
Державне регулювання економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм.
Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер.
Діяльність з державного регулювання економіки може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється.

1. Регулюючий вплив держави на діяльність об'єднань підприємств

Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань є:
• державне замовлення, державне завдання;
• ліцензування, патентування і квотування;
• сертифікація та стандартизація;
• застосування нормативів та лімітів;
• регулювання цін і тарифів;
• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання та їх об'єднань здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
У країнах, що трансформуються до ринкової економіки, ще більшою мірою, ніж у країнах із розвиненою ринковою економікою, виявляється необхідність державного регулювання економіки в перехідний період.
Зокрема, це зумовлюється необхідністю: 1) надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства; 2) адаптації економіки і системи управління до нових умов; 3) проведення активної соціальної політики; 4) проведення структурної політики; 5) проведення антимонопольної політики.
Звужується сфера адміністративно-правового регулювання економічних відносин, формується принципово нова система державного управління перехідною економікою, змінюється зміст державного впливу на економіку, в тому числі акцентується увага на функціях і засобах не прямого, а побічного впливу на розвиток економіки, підприємництва; звужується коло об'єктів, що безпосередньо управляються; здійснюється перехід від прямого управління галузями, сферами до управління економічними процесами; підсилюється роль загально-нормативного регулювання .
Так, державне регулювання економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм.
Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загально нормативне правове регулювання; застосування засобів офіційного визнання суб'єктів господарювання та інших суб'єктів; введення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; регулювання оподаткування, тарифів і квот; введення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулювання підприємництва; здійснення податкових функцій.
Державне регулювання називається одним з напрямів державного впливу на розвиток економічних процесів у сучасний період нарівні із плануванням (програмуванням) організаційної діяльності, стимулюванням і контролем, державним моніторингом, Державним протекціонізмом (підтримкою приватного підприємництва), правовою організацією державного сектора ринкової економіки.
Державне регулювання не ототожнюється з державним впливом на економіку.
Державне регулювання як елемент державного впливу на підприємництво реалізується використанням регулятивних повноважень, наданих міністерствам, державним комітетам і відомствам. У системі державного впливу на економіку регулювання і відповідні його організаційно-правові заходи знаходяться між заходами безпосереднього державного контролю і опосередкованими контрольними механізмами (наприклад, оподаткування або субсидії).
Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер. Регулювання — це форма державного впливу на економіку, при порушенні вимог якої, встановлених законодавством, може бути застосована відповідальність. Воно, в цілому, спрямоване на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки.
Регулювання зазвичай впливає на ціну, тарифи, поставку, комунальні послуги, інформацію (наприклад, вимоги до цінних паперів, позначення товарних знаків), засоби виробництва (стандарти безпеки робочих місць), характеристики товарів або послуг (наприклад, якість продукції, безпека товарів), умови обслуговування (наприклад, недопущення дискримінації у забезпеченні товарами або послугами). Регулювання економіки (вплив на ціну, продуктивність, доступ на ринок і вихід з нього) певною мірою торкається і сфери соціального регулювання (наприклад, навколишнє середовище, споживчі товари тощо).
У визначенні регулювання економіки слід підкреслити його реалізацію шляхом діяльності державних органів, а також спрямованість на коригування економічної діяльності суб'єктів. Важливою характеристикою регулювання економіки, на відміну від інших елементів державного впливу на неї, слід вважати те, що воно здійснюється шляхом застосування норм, які підтримуються реалізацією санкцій. Державне регулювання економіки не ґрунтується на економічних стимулах для досягнення його мети. Інші інструменти державного впливу на економіку (оподаткування, субсидіювання) спрямовані на зміни у діяльності суб'єктів шляхом застосування економічних стимулів або використання інших прийомів (наприклад, розповсюдження державними органами інформації, що впливає на поведінку в сфері економіки).
Численні й різноманітні види діяльності, що включаються до державного регулювання економіки, можна класифікувати.
Діяльність з державного регулювання економіки може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється. Так, деякі види регулювання спрямовані на захист груп підприємців (наприклад, заборона цінової дискримінації серед конкуруючих суб'єктів підприємницької діяльності, захист малого та середнього підприємництва), інші — на захист споживачів (наприклад, регулювання безпеки товарів, добросовісності реклами) або можуть здійснюватися в суспільних інтересах в цілому (наприклад, захист навколишнього середовища).

2. Класифікація видів державного регулювання

Класифікація регулювання можлива також залежно від того, чи впливає воно на окрему галузь економіки або на економіку в цілому, тобто має вузько галузеве або загальноекономічне спрямування. Деякі види впливу можуть здійснюватися стосовно окремих галузей, в той час як більшість типів регулювання впливають на економіку в цілому.
Державне регулювання економіки також можна поділити на два типи залежно від того, спрямоване воно на заміну конкуренції чи є доповненням до ринкових механізмів і призначене для досягнення інших специфічних цілей.
Класичним прикладом першого типу регулювання є природна монополія. Вона існує в галузях (ринках), пов'язаних зі значним обсягом продукції, де в силу технологічних особливостей виробництва найефективніше задоволення попиту за відсутності конкуренції, функціонуванні .одного суб'єкта підприємництва. Найбільший суб'єкт підприємницької діяльності в такій галузі е і найефективнішим, оскільки його витрати на одиницю продукції мінімальні. Такий суб'єкт здатний витісняти конкурентів з ринку, і менші за розмірами суб'єкти підприємництва не можуть конкурувати з ним. За відсутності регулювання в такій галузі монополія здатна встановити більш високі ціни, ніж це зумовлено витратами виробництва.
Державна політика щодо природної монополії полягає в дозволі одному великому суб'єкту функціонувати на ринку, використовуючи при цьому регулювання його діяльності для запобігання монопольних цін. Отже, регулювання природної монополії дає змогу державі використовувати переваги галузей економіки з об'ємною продукцією без перекладання на споживачів тягаря монополістичних цін і без затрат на перетворення монополістів на малі і середні підприємства та їх об'єднання, що вироблятимуть таку саму або меншу кількість продукції, але за вищими цінами.
Надання комунальних послуг — типовий приклад такої монополії, а регулювання доступу на ринок, цін і доходів суб'єктів підприємництва — це приклади державного регулювання. Підставою для державного регулювання є те, що паралельні й конкуруючі суб'єкти, які надають комунальні послуги (електро-, газо-, водо- та інше постачання) дублюватимуть один одного і спричинятимуть збільшення витрат споживачів. Конкуренція в таких галузях нестабільна і неефективна, однак відсутність регулювання суб'єктів природних монополій може призвести до підвищення цін і, отже, необґрунтованого збагачення виробників за рахунок споживачів. Державне регулювання в такому випадку означає регулювання цін суб'єктів природних монополій і обмеження або усунення доступу конкурентів на ринок. Таким чином, розглянутий тип регулювання економіки охоплює випадки необхідності регулювання, зважаючи на те, що конкуренція не може працювати в теорії або практиці, бо може існувати тільки один суб'єкт підприємницької діяльності і, як наслідок, немає конкурента, що змагається з ним. Таке регулювання можливе в ситуації з природною монополією, як альтернатива конкуренції для запобігання зловживань монопольною владою. Мета регулювання в цій ситуації — зберігати затрати і ціни низькими, а обслуговування і якість — високими. Економічне регулювання здійснюється для досягнення тих самих ринкових цілей, що й конкуренція.
Другий тил регулювання відрізняється від першого тим, що він не замінює конкуренцію, а є доповненням до ринку і призначений для досягнення специфічних цілей. Він діє в тих ситуаціях, коли нерегульований ринок не забезпечує певні суспільні інтереси, наприклад, при недостатності інформації про товар на ринку. Багато суб'єктів підприємницької діяльності дуже незначною мірою зацікавлені або зовсім не зацікавлені в забезпеченні споживачів достатньою інформацією про якість і характеристики товару. Більш того, багато підприємців вважають, що забезпечення споживачів неповною або неточною інформацією більшою мірою відповідає їх інтересам.
Метою регулювання у таких випадках є захист прав споживачів, їх здоров'я і безпеки шляхом інформування споживачів про товари, що створюються та реалізуються на ринку. Регулювання у цій сфері може набирати форм встановлення державних вимог та стандартів щодо маркування і сертифікації товарів.
Держава для регулювання економіки використовує як економічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність й економіку країни. Основними серед економічних важелів є податки, перерозподіл прибутків і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми тощо. Адміністративні методи, тобто заходи прямого впливу, використовуються державою в тому випадку, коли економічні методи неприйнятні або недостатньо ефективні для вирішення певного завдання. Вони використовуються в таких галузях: природна державна монополія; охорона навколишнього середовища і використання ресурсів; сертифікація, стандартизація, метрологія. Для створення нормальних умов для підприємницької діяльності держава має проводити відповідну економічну політику, що складається з фіскальної, науково-технічної, інвестиційної, цінової, амортизаційної, кредитно-грошової та інших, при реалізації яких вона в комплексі використовує як економічні, так і адміністративні методи.
Держава може бути: 1) гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його; 2) стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвиткові підприємництва, але водночас і не сприяє його розвитку; 3) прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення до підприємницького процесу нових економічних агентів. Основними функціями держави як прискорювача підприємницького процесу є: а) держава бере на себе освітні функції, тобто функції з професійної підготовки та виховання підприємницьких кадрів; б) держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців, які щойно вступили або вступають у сферу ділової активності; в) держава бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.
Іноді затверджується, що термін "державне регулювання" не відбиває всіх проблем, які треба вирішувати державі у процесі формування ринкової економіки, на сучасному етапі питання має ставитися ширше — про державну систему підтримки підприємництва, що складається із трьох основних аспектів — теоретичного, правового й організаційного.
Не заперечуючи значимості державної підтримки підприємництва, не можна не відзначити, що державна підтримка підприємництва не може замінити державне регулювання, як і навпаки, оскільки це дві різні форми державного впливу на економіку, кожна з яких вирізняється значною своєрідністю і виконує певну роль у розвитку економіки в цілому, і підприємницької діяльності зокрема.
Підприємництво користується державною підтримкою у всіх промислове розвинутих країнах, суть якої зводиться до розробки конкретних заходів за трьома напрямками: консультаційний супровід процесу створення і функціонування вперше створюваних фірм на початковому етапі; надання певної фінансової підтримки вперше створюваній структурі або надання такій структурі певних пільг (зазвичай у сфері оподаткування); надання технічної, науково-технічної або технологічної допомоги малопотужним у фінансовому відношенні підприємницьким структурам.
Держава використовує безліч форм і механізмів для безпосереднього або опосередкованого впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти, що включають сприяння підприємництву, планування, регулювання. Крім того, держава у взаємовідносинах із підприємцями може виступати покупцем, власником, менеджером економіки.
Так, свою функцію підтримки підприємництва держава виконує шляхом субсидій та інших форм фінансової допомоги, що призначені для сприяння окремим галузям промисловості, регіонам країни, а інколи — окремим підприємцям. Деякі з цих форм підтримки такі ж різноманітні, як і їхня кількість, і спрямовані на стабілізацію економіки, підтримку її збалансованості, стимулювання інновацій. Державні субсидії, що надаються окремим галузям економіки, підтримують підприємництво шляхом надання фінансових коштів або послуг. Крім прямих субсидій, держава також бере на себе значні затрати на науково-дослідні роботи в окремих галузях, що вважаються важливими для забезпечення національного добробуту і володіють комплексною технологією.
Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.
Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.
Вона також впливає шляхом моніторингу суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, стосовно вимоги надання певних видів інформації, наприклад, фінансовими інститутами та іноземними інвесторами.
Регулювання застосовується у відповідь на необхідність захисту суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку суб'єктів підприємницької діяльності та їх об’єднань і для захисту суб'єктів підприємництва та їх об'єднань від порушень їх прав іншими підприємцями. Не можна заперечувати, що є суб'єкти підприємницької діяльності та їх об’єднання, які для досягнення мети одержання прибутку не обтяжені етичними або правовими проблемами, ними керує лише бажання швидко отримати прибуток. У цих ситуаціях державне регулювання є засобом коригування певних шкідливих результатів підприємницької діяльності.
Державне регулювання економіки необхідне в перехідний період до ринкової економіки. Тому невиправданим є заперечення та критика всіх форм державного впливу на економіку і підприємницьку діяльність або всіх засобів їх державного регулювання. Однак не можна стверджувати і зворотне — що будь-яке державне регулювання і вплив на економіку та підприємницьку діяльність є ефективним у досягненні його мети. Для визначення позитивних і негативних аспектів державного регулювання підприємництва важливе значення має характер правил, що встановлюються, ступінь їх деталізації процедура здійснення тощо.
Хоча державне регулювання підприємницької діяльності ґрунтується на законодавстві, однак не вичерпується ним, оскільки це складний процес, що охоплює комплекс різноманітних організаційно - правових заходів. Організаційний аспект державного регулювання виявляється в створенні певних державних органів і наділенні їх відповідними повноваженнями для цілеспрямованого впливу на економічні відносини та підприємницьку діяльність.
Самі по собі правові засоби, закріплені у чинному законодавстві, не можуть забезпечити підприємницьку діяльність без відповідного і високоякісного організаційного механізму щодо їх застосування у практиці, що включає наявність певної організаційної структури, повноважень відповідних органів, підготування його кадрів тощо. Для досягнення організованості правових засобів недостатньо лише нормативної регламентації, а необхідне належне їх застосування, що неможливо без організаційного аспекту, тобто належного функціонування державних органів, які застосовують правові засоби. Регулювання підприємницької діяльності не може зводитися лише до організаційних засобів, але і не повинно бути абстраговане від питань організації регулювання цієї діяльності.
Значний масив законодавства про підприємництво, складність управлінських рішень, що закріплюються правом, спричинює неможливість регулювання підприємницької діяльності без організаційного впливу відповідних державних органів. Організаційні заходи становлять право організуючу функцію діяльності, розробка і фактичне здійснення яких спрямовані на забезпечення реалізації правових норм. Результативність правових засобів у досягненні поставленої мети залежить не тільки від їх фіксації в законодавстві, але й значно більшою мірою — від належної організації їх застосування, що включає визначення компетенції відповідних органів, наділених такими повноваженнями, оптимальний вибір правового засобу, додержання вимоги процесуального (процедурного) законодавства, забезпечення виконання рішень, що приймаються компетентними органами, тощо.
Державне регулювання в цілому і його окремі засоби та сфери зокрема підлягають аналітичній оцінці з метою з'ясування можливостей його вдосконалення. Для визначення того, чи є регулювання економіки, підприємницької діяльності в конкретній ситуації виправданим, вважаємо необхідним попередній аналіз таких аспектів:
* визначення мети регулювання і ступеня його впливу на обмеження ринку, тобто визначення необхідності й наслідків впливу. Це включає такі питання: яка саме проблема потребує вирішення; що викликає необхідність державного регулювання;
* визначення засобу впливу регулювання на ринок, а саме, чи буде регулювання посилювати конкуренцію шляхом усунення обмежень доступу на ринок, вдосконалення інформування або усунення обмежень цінового механізму або іншим засобом; яким саме чином державне регулювання здатне вдосконалити функціонування ринку чи іншим чином відповідати його меті; чи дасть регулювання кращий результат, ніж його відсутність;
• дослідження впливу регулювання економіки на досягнення інших економічних цілей, наприклад, вдосконалення технології, економічний розвиток, зменшення рівня інфляції, підвищення зайнятості населення тощо;
• вплив регулювання на міжнародну конкурентоспроможність; ° визначення можливих побічних і вторинних результатів регулювання;
• дослідження альтернативних підходів. До цього аналізу має ввійти аналіз конкретним відомством, що має намір здійснювати регулювання, альтернативних підходів для вирішення проблеми, а також обґрунтування переваг запропонованого заходу державного регулювання переважно перед альтернативними варіантами. Зокрема , такий аналіз включає дослідження перспектив незастосування регулювання (чи можуть існуючі або потенційні ринки чи правовий механізм вирішити проблему, що виникла), основні альтернативні варіанти в межах законодавства і без його використання, включаючи альтернативні рівні й заходи досягнення мети регулювання, альтернативні ринкове орієнтовані шляхи регулювання; ° аналіз затрат на державне регулювання і його результатів — встановлення сприятливих результатів запропонованого методу регулювання, детальний і, де це можливо, точний підрахунок усіх потенційних сприятливих результатів, обґрунтування механізму, шляхом якого можливе досягнення цих результатів, а також застосування подібного аналізу стосовно оцінки витрат.
Державне регулювання економіки і підприємницької діяльності має здійснюватися тільки у випадку, коли доведено перевищення потенційних результатів над його потенційними витратами. Мета регулювання і засоби досягнення цієї мети мають обиратися стосовно ступеня їх відповідності суспільним інтересам. Регулювання цін і продуктивності на конкурентних ринках слід скорочувати до мінімуму. Доступ на ринок слід регулювати тільки там, де це необхідно для забезпечення здоров'я і безпеки населення або управління національними ресурсами.
Регулювання не є кінцевим саме по собі. У будь-якому випадку регулювання веде до державного втручання в ринок. Нерідко в країнах, що перебувають у процесі трансформації до ринку, держава втручається в економіку частіше, ніж де необхідно, на шкоду економіці в цілому. Таке втручання набуває форми законодавчих або адміністративних заходів або навіть державної участі в діяльності, яку повинні здійснювати суб'єкти підприємницької діяльності. Навіть за наявності підстав для регулювання держава часто діє таким чином, що не відповідає ринковому механізму, наприклад, підпорядковуючись протекціоністській політиці або субсидіюванню великих і неефективних підприємств. Слід уникати надмірного регулювання економіки і підприємницької діяльності.
Основним регулятором економіки повинен виступати конкурентний ринок, що підтримується конкурентним законодавством. Там, де державний вплив на економіку необхідний, перевага має надаватися його способам, що базуються передусім на стимулах, а не командним і контрольним способам.
При здійсненні державного впливу на економіку для запобігання неадекватності методу регулювання, що використовується, його меті необхідно зважати на таке. У структурно конкурентних галузях перевага має надаватися саморегулюванню ринку, а не його державному регулюванню. Для досягнень мети впливу необхідно використовувати не один, а систему заходів і методів, включаючи стимули. Державі слід здійснювати і продовжувати економічне регулювання у тих сферах, де складається ефективна конкуренція. Є багато сфер економіки, де альтернативи регулювання можуть працювати більш ефективно, ніж регулювання для досягнення тієї самої мети.
Державне регулювання допускає можливість використання примусового механізму до суб'єктів підприємницької діяльності, що не дотримуються встановлених законодавством правил. Альтернативою цьому е використання опосередкованих методів державного впливу у формі сприяння та заохочення підприємництва. Ринковий підхід для досягнення мети державного впливу на економіку допускає більшою мірою використання стимулів, а не примусу. Бажана з позиції суспільних інтересів поведінка підприємців може бути досягнута не тільки за допомогою державного регулювання, а й стимулюванням, що спонукає їх діяти відповідно до власних інтересів.
Держава може забезпечити такі стимули, зокрема, податковою політикою. Постачання споживачів більш точною інформацією стосовно потенційних ризиків, пов'язаних з тією або іншою продукцією окремих підприємців, може бути більш ефективним засобом забезпечення безпеки товарів, ніж заборона випуску окремих товарів або встановлення державних стандартів їх якості. Інформаційний підхід як альтернативний державному регулюванню, в тому числі поширення інформації про небажані наслідки, пов'язані з використанням певної продукції, може дієвим стимулом виробництва підприємцями безпечніших товарів.
В останньому підсумку державне регулювання підприємництва спрямоване на створення підприємницького середовища, сприятливого для розвитку підприємництва. У цьому корисним є визначення поняття підприємницького середовища як суспільної економічної ситуації, що включає ступінь економічної свободи, наявність (або можливість появи) підприємницького корпусу, домінування ринкового типу економічних зв'язків, можливість формування підприємницького капіталу і використання необхідних ресурсів.

3. Нормативно-правова база регулюючого впливу держави на діяльність об'єднань підприємств

Важливе значення у здійсненні державного регулювання господарської діяльності, у тому числі підприємництва, має Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 р. (далі — Закон).
Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Принципами державної регуляторної політики є:
доцільність — обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
адекватність — відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятих альтернатив;
ефективність — забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян і держави;
збалансованість — забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян і держави;
передбачуваність — послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;
прозорість та врахування громадської думки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.
Регуляторним актом є прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права; застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Регуляторними органами визнаються Верховна Рада України, (Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособове приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.
Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22.01.2000 р. № 89/2000 (далі — Указ) виданий з метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність, запровадження ефективного державного регулювання у сфері підприємництва.
В Указі встановлено, що забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ.
Для цілей цього Указу єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.
Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності.
Для цілей цього Указу нормативним регулюванням підприємницької діяльності визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів (далі — регуляторні акти).
Згідно з Указом основними принципами впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності є:
• доцільність, достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових відносин;
• ефективність та забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів;
• системність, послідовність та координованість дій щодо розроблення, видання та виконання регуляторних актів;
• гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів;
• обов'язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб'єктів підприємницької діяльності.
На Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва покладено координацію діяльності органів виконавчої влади з підготовки проектів, видання та виконання регуляторних актів.
Установлено, що проекти регуляторних актів підлягають обов'язковому погодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва. Також зазначено, що проекти регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, підлягають опублікуванню для публічного обговорення. Рішення про опублікування таких проектів для публічного обговорення приймає та опублікування проекту забезпечує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Заборонено внесення Президентові України та Кабінету Міністрів України проектів регуляторних актів, видання Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади регуляторних актів без обґрунтування доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів розв'язання порушених у проекті питань, характеристики очікуваних соціально-економічних наслідків запровадження заходів, що передбачаються у проекті, а також без попереднього погодження відповідного проекту регуляторного акта в порядку, передбаченому статтею 4 цього Указу,
Органам місцевого самоврядування під час розроблення проектів та прийняття власних регуляторних актів рекомендовано додержуватися принципів впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності, передбачених цим Указом.
Проаналізуємо мету, напрями та заходи державного регулювання підприємницької діяльності в Україні на прикладі однієї із сфер, що більшою мірою підлягає регулюванню — діяльності на ринку цінних паперів. Відповідно до Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленої постановою Верховної Ради України від 22.09.95 р., з метою впорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримання довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава здійснює регулювання ринку цінних паперів. Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення гарантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України. З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створений спеціальний державний орган — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У межах своїх повноважень державне регулювання фондового ринку здійснюють також Міністерство фінансів України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи.
У Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в України" (далі — Закон) державне регулювання ринку цінних паперів визначене як здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1).
Згідно зі ст. З Закону, державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється в таких формах:
• прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
• регулювання випуску і обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;
• видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;
• заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;
• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісії) цінних паперів;
• контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;
• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;
• контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами, та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючими органами;
• встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;
• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;
• контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;
• контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;
• проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.
За змістом Закону можна назвати такі основні правові засоби впливу держави на діяльність у сфері ринку цінних паперів:
• створення єдиного органу, що регулює діяльність у сфері цінних паперів;
• передача певних повноважень регулювання само регулятивним організаціям;
• ліцензування діяльності на ринку цінних паперів;
• введення правила розкриття інформації при емісії цінних паперів;
• встановлення у законодавстві спеціальних санкцій за порушення законодавства суб'єктами діяльності у сфері цінних паперів.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анохін В. Государственное регулирование предпринимательства // Хозяйство и право. – 1995. - №4 – С. 95
2. Иванова Т. М. Предпринимательское право. – М.: Юреспреденция, 1999. – 336 с.
3. Ляшенок В. И. Предпринимательское право объединений предприятий. – Донецк: Юго - Восток, 2001. – 456 с.
4. Труш І. Удосконалювати правове регулювання малого підприємництва // Право України. – 1999. - №3. – С. 30-33
5. Хозяйственное право. Учеб. / Под ред. В. К. Мазутова – К.: Унтер, 2002. – 912 с.

 

 
загрузка...