Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Міжнародне спілкування. Дипломатичний протокол
Українські реферати - Діловодство
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Міжнародне спілкування. Дипломатичний протокол

ЗМІСТ

Вступ
1. Предмет, принципи, значення дипломатичного протоколу
2. Складові дипломатичного протоколу
3. Правила та норми протоколу в міждержавному спілкуванні
Висновки
Список використаної літератури

Дивіться також:
Курсова робота - Проведення переговорів з іноземними партнерами

ВСТУП

Міждержавні норми спілкування, у тому числі протокольні, почали складатись з появою державних утворень, оскільки існувала потреба у виробленні правил, умовностей поведінки, які б забезпечували можливості ефективного міждержавного спілкування. У наш час у міждержавному спілкуванні бере участь близько 200 країн, які мають власні національні, культурно-історичні, релігійні, мовні особливості. Отже, нормальне міждержавне спілкування не можливе без загальноприйнятих універсальних принципів взаємовідносин. У процесі розвитку міждержавних контактів з'явилась потреба в інструменті, який би дозволив різним державам спілкуватися між собою без ущемлення власного національного престижу й гідності, при цьому демонструючи повагу до інших держав як до рівних партнерів. Саме таким інструментом і став дипломатичний протокол.
Розширення сфери міжнародного спілкування, формування конференційної дипломатії збільшили потребу у протоколі, сприяли появі та закріпленню нових протокольних норм.

1. Предмет, принципи, значення дипломатичного протоколу

Активна участь України, як і будь-якої іншої держави, у міжнародному спілкуванні вимагає дотримання певних загальновизнаних правил, традицій і умовностей, сукупність яких називається дипломатичним протоколом.
У вітчизняній і зарубіжній літературі зустрічається багато визначень поняття "протокол", як правило, у вигляді словосполучення "дипломатичний протокол". Слово "протокол" походить від грецького protokollon {protos - перший, koila - клеїти). У Візантії термін "протокол" означав перший аркуш, приклеєний до манускрипту, з помітками про його зміст. У Візантії під цим терміном також розуміли правила оформлення документів для надання останнім юридичної сили. У середні віки до цього поняття додалось і ведення архівної справи. Пізніше слово "протокол" стало вживатися стосовно дипломатії і дипломатичної служби, розширювався його зміст: крім правил оформлення дипломатичних документів, до дипломатичного протоколу стали відносити питання етикету і церемоніалу, пізніше - привілеїв та імунітетів дипломатів
Термін у своєму сучасному значенні почав використовуватися з часів Віденського конгресу (1815 p.). Участь у засіданнях Конгресу, різних урочистостях, прийомах монархів, міністрів, видатних політичних діячів, представників аристократії та генералітету, дипломатів створювала проблеми із визначенням старшинства, що вимагало чіткої документальної регламентації цього питання - "протоколювання".
Авторитетні американський і французький дипломати Джон Вуд та Жан Серре у книжці "Дипломатичний церемоніал і протокол" визначили поняття "протокол" як "сукупність правил поведінки урядів та їхніх представників з офіційних і неофіційних приводів". Ральф Джордж Фельтхем в "Настільній книзі дипломата" сформулював поняття "протокол" як "офіційну дипломатичну поведінку". Відомий Оксфордський словник так тлумачить цей термін: "Протокол - офіційна формальність та етикет, яких особливо дотримуються під час державних нагод". О.П. Селянінов у навчальному посібнику "Дипломатичні відносини держав" дає таке визначення: "Під дипломатичним протоколом прийнято розуміти сукупність правил, звичаїв, традицій, умовностей, які набули характеру загальновизнаних норм ввічливості у дипломатичних зносинах держав".
Найбільш докладне визначення поняття "дипломатичного протоколу" дає Українська дипломатична енциклопедія: "Дипломатичний протокол - сукупність загальноприйнятих норм, правил, традицій і умовностей, яких дотримуються уряди, державні установи, відомства закордонних справ, дипломатичні представництва, місії та представництва при МО, офіційні особи та члени їх родин у міжнародному спілкуванні'.
Стосовно практики конкретної держави зазначені правила, традиції й умовності визначають поняттям "державний протокол". Положення про Державний протокол та Церемоніал України, затверджене Указом Президента України від 22 серпня 2002 p., визначає Державний протокол та Церемоніал України як "сукупність вимог щодо забезпечення єдиного порядку проведення офіційних заходів за участю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Міністра закордонних справ України, інших вищих посадових осіб України з урахуванням загальноприйнятих міжнародних норм, правил і традицій, а також національних традицій України".
В останні роки, перш за все у зв'язку зі зростанням недержавного сектора економіки, розвитком підприємницької діяльності в пострадянських країнах, виходом на міжнародну арену великих фірм і компаній, досить активно почало використовуватися поняття "ділового протоколу". В книгарнях можна побачити літературу з відповідною назвою, у програмах вищих навчальних закладів з'явились однойменні назви дисциплін. На нашу думку, підміна понять "діловий етикет" і "ділова етика" поняттям "діловий протокол" є хибною. Виходячи з того, що протокол - це сукупність норм і правил, які визначають зовнішні форми міждержавних відносин, його суб'єктами є:
• вищі посадові особи (глави держав та урядів, голови парламентів,
міністри тощо);
• глави дипломатичних представництв та консульських місій, дипло
матичний і консульський персонал місій;
• міжнародні посадові особи, представники держав в міжнародних
міжурядових організаціях;
• керівники і члени офіційних делегацій у міжнародні організації та на
міжнародні конференції, наради тощо;
• надзвичайні посли і надзвичайні уповноважені глав держав і урядів;
• дружини та чоловіки перерахованих вище функціонерів.
Таким чином, норми протоколу стосуються виключно офіційного спілкування між країнами, міжнародними організаціями, тоді як зовнішні форми міжнародного спілкування неурядових організацій та представників ділових кіл визначають правила міжнародної ввічливості та етикету.

2. Складові дипломатичного протоколу

Можна стверджувати, що жодна із форм діяльності в міждержавному спілкуванні не обходиться без дотримання правил протоколу. Чітке дотримання протокольних норм обов'язкове при визнанні нових держав, встановленні дипломатичних відносин, під час призначення глав дипломатичних представництв, вручення вірчих і відкличних грамот. Згідно із нормами дипломатичного протоколу здійснюються дипломатичні візити, проводяться бесіди, переговори, підписуються міжнародні договори, організуються зустрічі та проводи офіційних делегацій, скликаються міжнародні наради, конференції, здійснюється реагування на різного роду святкові, а також траурні події в іноземних державах. Відповідно до вимог протоколу проводяться дипломатичні прийоми, ведеться дипломатичне листування, представницька робота з дипломатичним корпусом.
Складовими дипломатичного протоколу є:
• порядок встановлення дипломатичних відносин, початку і завер
шення місії дипломатичних представників;
• порядок встановлення консульських відносин, початку і завершен
ня консульської місії;
• порядок дотримання державного, службового і протокольного ста
ршинства;
• організаційно-протокольне забезпечення візитів офіційних інозем
них делегацій;
• офіційне й дипломатичне листування;
• державні церемонії;
• етикет державної символіки;
• офіційні та неофіційні прийоми;
• привілеї та імунітети дипломатів;
• реагування на урочисті, святкові, траурні події в інших державах;
• протокол багатосторонньої дипломатії;
• протокол дружин дипломатів, офіційних осіб;
• дипломатичний етикет.

3. Правила та норми протоколу в міждержавному спілкуванні

Норми дипломатичного протоколу за своєю суттю є універсальними. Для всіх країн незалежно від їх соціально-економічного ладу і політичної, економічної та військової могутності діють однакові протокольні правила й норми. В їх основі лежить визнання державного суверенітету, рівності, повага до незалежності й територіальної цілісності держави, невтручання у її внутрішні справи. При всіх відмінностях у взаємовідносинах між державами загальновизнано, що кожний дипломат користується в країні перебування однаковими привілеями й імунітетами у відповідності до його рангу. З іншого боку, всі дипломати зобов'язані поважати протокол країни перебування. Аналогічно різниця між ритуалами зустрічі вищих посадових осіб іноземних держав у тій чи іншій країні визначається різницею державних посад, які вони обіймають, а не тим, яку країну, велику чи малу, вони представляють.
Норми дипломатичного протоколу базуються на принципі "міжнародної ввічливості", який передбачає шанобливе й поважне ставлення до всього, що символізує і представляє державу. Під міжнародною ввічливістю розуміють акти добросусідства, дружелюбності, гостинності, підкресленої поваги, а також скасування формальностей, надання пільг, привілеїв та послуг іноземним державам та їхнім громадянам не в силу вимог міжнародно-правових норм, а з доброї волі держави, яка здійснює такі акти. Міжнародна ввічливість не допускає жодних образливих дій по відношенню до інших держав, їхніх представників, державних символів. Під поняттям "міжнародної ввічливості" також розуміють сукупність загальноприйнятих в міжнародній практиці правил етикету, шанобливості й поваги, які дотримуються у міждержавних відносинах. Порушення принципу міжнародної ввічливості, особливо зумисне, розглядається як нанесення шкоди гідності й авторитету державі.
Загальновизнаним принципом міждержавних відносин є принцип взаємності, відповідно до якого держави повинні будувати відносини між собою на взаємовигідній, рівноправній основі, з урахуванням законних інтересів іншої сторони. Прийнявши представника іноземної держави у себе в країні не на належному рівні, важко розраховувати на вияв гостинності до свого представника за кордоном. На основі взаємності держава може вживати належні заходи у відповідь на будь-яку акцію з боку іншої держави (залежно від характеру цих акцій). Однак застосування принципу взаємності вважається неприпустимим, коли відповідні дії супроводжуються порушенням міжнародно-правових норм або загальноприйнятих норм людяності та моралі.
У міжнародному праві застосовується поняття реторсії (retorsio - пат., тобто зворотна дія), під яким розуміються заходи, вжиті державою у відповідь на нанесену їй моральну або матеріальну шкоду, недружні, але без порушення норм міжнародного права. Заходи, вжиті в порядку реторсії, повинні бути пропорційними актові, який її спричинив, і припинятись із моменту відновлення попереднього стану у відносинах між державами. Як правило, такі заходи є аналогічними за змістом недружньому актові, який детермінував реторсію. Вони полягають в обмеженні тих інтересів держави, яка вчинила недружній акт, що не охороняються міжнародним правом. Наприклад, мова може йти про обмеження на своїй території прав громадян та юридичних осіб тієї держави, яка першою поставила в дискримінаційні умови на власній території громадян та юридичних осіб держави, що застосовує реторсію; відкликання посла або вислання дипломатичних агентів держави, яка напередодні вислала таку ж саму кількість дипломатів держави, що застосовує реторсію; скасування запланованих візитів до іншої держави тощо.
Деяким протокольним нормам надана юридична сила міжнародними правовими актами. Водночас більшість норм базується на традиціях міжнародної ввічливості, носить узгоджений характер. Однак загальновизнані норми і правила протоколу дотримуються всіма державами однаково. Відхилення від них, їх порушення або довільна зміна однією із сторін можуть викликати серйозні ускладнення у відносинах між державами. Так, відхід від таких протокольних норм, як виявлення пошани державному прапору, виконання гімну держави, черговість у порядку представлення дипломатів високій особі у країні перебування, у розсаджуванні делегацій на міжнародних конференціях, дипломатів на дипломатичних прийомах тощо розглядається як приниження престижу, честі й гідності держави. У дипломатичній практиці відомо чимало випадків, коли через зневажливе ставлення до протоколу, а подеколи через свідоме відхилення від його правил, створювалися конфліктні ситуації, погіршувались відносини між державами.
Водночас протокол не можна вважати космополітичною категорією, що однаково застосовується в міжнародному спілкуванні незалежно від цілей зовнішньої політики держави. Крім уніфікованих протокольних правил, які мають характер міжнародно визнаного звичаю, існують специфічні правила державного протоколу окремих країн. їх походження зумовлене національними традиціями, ритуалом різних епох. Наявність етнонаціональних норм урізноманітнює і збагачує протокольну практику. З іншого боку, створення моделі національного протоколу - важливий засіб формування іміджу держави, її самоідентифікації та упізнавання у світовому співтоваристві. Так, наприклад, немає будь-яких єдиних писаних або усних норм міжнародного права, які зобов'язували б держави надавати строго визначені почесті главі іншої держави під час його офіційного візиту в країну. Кожна держава дотримується своїх правил прийому іноземних гостей різного рівня, керуючись чинною міжнародною практикою, взаємністю, національними традиціями та звичаями народу. Ці особливі правила протоколу є відображенням різних традицій та різної історії. Проте шкала норм протоколу всіх країн має спільний початок відліку - міжнародну ввічливість.
Дипломатичний протокол слід розглядати не лише як кодекс міжнародної ввічливості, але і як важливий тонкий політичний інструмент дипломатії, підпорядкований цілям і завданням зовнішньої політики. Історія дипломатії знає багато прикладів "протокольних демонстрацій", які використовувалися тією чи іншою стороною для реалізації певних зовнішньополітичних цілей. Під "протокольною демонстрацією" розуміють коригування певною країною традиційних протокольних норм у конкретній ситуації з метою підкреслення нюансів міждержавних відносин. Наприклад, у 1963 р. заступник завідуючого протокольним відділом МЗС СРСР В.Карягін був делегований в якості старшої особи для зустрічі в аеропорту заступника держсекретаря США В.А.Гаррімана, хоча за протоколом цю місію повинен був виконати заступник міністра закордонних справ. Таким чином радянська сторона продемонструвала своє невдоволення тогочасною політикою США у Південно-Східній Азії. Приклади протокольних демонстрацій знає і новітня історія України. Так, під час саміту Україна-НАТО у Празі восени 2002 р. розміщення учасників заходу було здійснене не за традиційною англійською, а за французькою абеткою, унаслідок чого президент України не сидів поруч із президентом США і прем'єр-міністром Великобританії. Ця протокольна демонстрація була використана для висловлення незадоволення західних держав роллю України у "кольчужному скандалі".
"Порушення" протокольних норм використовується і для демонстрації особливих стосунків між державами залежно від тих чи інших обставин. Наприклад, у 2000 р. прем'єр-міністр Японії І.Морі, демонструючи підкреслену гостинність, особисто зустрів біля трапа літака президента РФ В.Путіна, який прибув з візитом до Японії. Продовжуючи порушувати протокол, прем'єр-міністр провів президента Росії безпосередньо до палацу Акасака в центрі Токіо, який на час візиту став резиденцією В.Путіна. Відповідна протокольна демонстрація підкреслювала особливий зміст і значення для Японії візиту російського керівника.
Зауважимо, що якщо протокольна норма, яка передбачає надання почестей, була застосована одного разу, то вона вже не може бути довільно опущеною наступного разу щодо одного й того ж самого партнера або особи, яка займає те ж становище і за тих же обставин. Таким чином, можна стверджувати, що протокол за своєю природою є консервативним. Кожен прецедент у протоколі може стати нормою, а якщо норми відміняються, то це теж прецедент, який повинен стати нормою. Наприклад, у 20-ті роки у Фінляндії діяв церемоніал вручення іноземними послами вірчих грамот, згідно із яким на площі перед президентським палацом вишиковувалась почесна варта і виконувався державний гімн країни, яка акредитувала посла. Приїзд першого радянського повноважного представника змусив фінів скасувати раз і назавжди цю частину церемоніалу, щоб запобігти звучанню державного гімну СРСР, яким тоді був "Інтернаціонал".
Цікавий приклад трансформації протокольного прецеденту у протокольну норму містить історія протоколу Радянського Союзу. У 1961 р. перед візитом до СРСР президента Індонезії Сукарно посол СРСР у цій країні надіслав пропозиції індонезійської сторони щодо програми перебування гостя, де повідомив про побажання президента, щоб під час церемонії зустрічі був даний Салют націй на його честь. Індонезійська сторона посилалась на необхідність дотримання взаємності, оскільки під час візиту до Індонезії М.С. Хрущова Салют на його честь було дано. Вирішено салютувати на полі Внуківського аеродрому, чим було створено прецедент. Після Сукарно в Москві чекали прибуття президента Гани Кваме Нкрума. Його посол Д.Б.Елліот поставив питання про Салют націй, як про щось уже само собою зрозуміле. Після цих подій артилерійський салют почали давати на честь керівників партій і держав країн соціалістичного табору і глав усіх інших держав, які прибували до СРСР з офіційним візитом. Оскільки логіка прецеденту з протоколі має вирішальне значення, а офіційної регламентації протокольної практики організації візитів на вищому рівні тоді ще не було, ця церемоніальна норма проіснувала в Радянському Союзі до кінця 1969 р.
Хоча протокольна практика і вимагає жорсткого дотримання певних правил та дипломатичних стандартів, вона, рахуючись з реаліями сьогодення, динамізмом, з яким розвиваються міжнародні відносини, не виключає певної творчості та імпровізації в протокольній роботі. У рамках загальновизнаних в міжнародній практиці норм можливі більш-менш широкі варіації: залежно від стану відносин між країнами, виходячи з політичних завдань, що стоять при практичному застосуванні, завжди є можливість надавати різних відтінків протокольним правилам. Можливі більша чи менша урочистість, збільшення чи зменшення кількості учасників офіційних церемоній, підвищення чи зниження рівня представництва на них, надання більшого чи меншого ступеню офіційності різним заходам. Проте в усіх випадках слід бути надзвичайно обережними. Необхідно завжди пам'ятати про те, що будь-яке відхилення від норм, що склалися, буде помічено й отримає належну оцінку.
Під впливом глобальних факторів відбувається прсцес трансформації міжнародної протокольної практики в напрямку її певної демократизації. Сучасній протокольній практиці більшості країн притаманний чітко виражений прагматичний підхід до питань протоколу, етикету й церемоніалу. Він позбавлений зайвої помпезності, стає більш раціональним, йому притаманні діловитість, прагнення до новаторства. Наприклад, у сучасному протоколі візитів на вищому рівні акцент робиться на діловій частині. Скоротились строки таких візитів, під час їх проведення в багатьох країнах відмовились від надмірно помпезних церемоніальних елементів, запроваджено вартісне обмеження протокольних подарунків. Прикладом раціоналізації сучасного протоколу є і спрощення деяких дипломатичних церемоніалів, зокрема церемоніалу вручення вірчих грамот, демократизація підходу до форми одягу дипломатів тощо. Водночас цей процес можна охарактеризувати саме як процес прагматизації, а не спрощення дипломатичного протоколу. Протокольна норма залишається стійкою, змінюється лише її зовнішня церемоніальна сторона.
Таким чином, дипломатичний протокол у тій чи іншій формі охоплює всі сторони міждержавної співпраці, починаючи від визнання нових держав і урядів до порядку розсадки в автомобілях при візитах іноземних делегацій. Протокол допомагає демонструвати повагу до інших держав, не зашкоджуючи власному престижу, національній гідності, тим самим забезпечуючи ефективні міждержавні стосунки. Дипломатичний протокол дозволяє створити атмосферу дружби, зміцнити співробітництво під час візитів, самітів, конференцій тощо. Дотримання протоколу сприяє переговорному процесові. Як уже зазначалося, дипломатичний протокол - політичний інструмент дипломатії, який має провідне значення для успішної зовнішньополітичної діяльності.

ВИСНОВКИ

Дипломатичний протокол - зразок міжнародного спілкування, на який орієнтуються державні та бізнесові структури, приватні особи. Представники бізнесу, які залучаються до міжнародної діяльності, потребують стабільних універсальних інструментів такої діяльності, якими, зокрема, є правила й норми ділового етикету, що формувався за зразком дипломатичного протоколу й етикету (порядок зустрічей і проводів іноземних делегацій, нанесення візитів, ведення переговорів, організація прийомів тощо). Знання і дотримання протокольних норм - елемент іміджу людини не лише вихованої та культурної, але й надійної, обов'язкової, яка заслуговує на довіру. Представники західного ділового світу - від керівників банків і крупних фірм до власників середніх підприємств - у переважній більшості досить уважно ставляться до дотримання протокольних норм і очікують на відповідне ставлення з боку партнерів та колег. Щоб не потрапити у неприємну ситуацію і не виглядати "диваком", необхідно знати відповідні правила і норми. З іншого боку, на відміну від дипломатичного етикету діловий етикет дотримується не так суворо. У сфері ділового спілкування його правила можуть бути менш регламентованими, більш гнучкими.
Як вважає Жюль Камбон, "Правила "протоколу" сьогодні здаються дещо старомодними. Дехто ставиться до них благоговійно, дехто критикує. І ті, й інші помиляються. Така вже властивість звичаїв: хоча їх критикують, їм потрібно коритися. Не робити цього так само безглуздо, як не знімати капелюха, входячи до церкви, або взуття, входячи до мечеті. Не настільки все не має смислу в цих урочистих дрібницях. Іноземні агенти є представниками чогось такого, що вище за них. Почесті, що надаються їм, звернені до глави держави, представниками якого вони є. "Протокол" не знає народів-переможців та народів-переможених. Він навіть ворожим націям наказує дотримуватися взаємної поваги, незалежно від співвідношення сил. Ця формальність свідчить про повагу до гідності та незалежності слабких націй, що вже немало". Як би не складалися норми дипломатичного протоколу протягом історії, яких би особливостей вони не набували, сьогодні вони демонструють високу культуру, рівність та взаємну повагу держав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Віденко А.Н. Сучасне діловодство. – Київ: Либідь, 1998.
2. Деловой протокол и этикет. – М., 1996.
3. Коваль А.П. Ділове спілкування – Київ: Либідь, 1992.
4. Лоза О.В. Діловодство та документування управлінської діяльності. Навчальний посібник. – Київ: УААУ, 1997.
5. Палех Ю.В. Управлінське документування. Навчальний посібник у 2-х частинах – Київ: ВКУ, 2001.
6. Руденко Г. Основи дипломатичного протоколу. – К.,1996.

 

Скачати реферат:
Скачать этот файл (diplomatichnij-protokol.doc)diplomatichnij-protokol.doc99 Kb
 
загрузка...