Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Екологічна безпека. Забезпечення екологічної безпеки
Українські реферати - Екологія
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Екологічна безпека. Забезпечення екологічної безпеки

ЗМІСТ

Вступ
1. Рівень, структура та динаміка екологічних злочинів
2. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки
3. Юридична відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Екологічна безпека (екобезпека) являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об’єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв’язків людини з навколишнім природним середовищем.
Екобезпека – категорія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в межах суспільних відносин. Вона має певні правові форми не правового характеру хоча і належить до явищ.
Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. Йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем, з небезпечними речовинами (радіоактивними, хімічними, токсичними тощо), використання руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійснення різноманітних впливів на довкілля тощо. Вона може бути пов’язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи).
По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти.
По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів.
По-четверте, основою правової форми є екологічне право як самостійна правова галузь. Правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.

1. Рівень, структура та динаміка екологічних злочинів   

Екологічну злочинність можна визначити як сукупність злочинів, які посягають на екологічну безпеку, а також опосередковано на життя та здоров'я людей.
Екологічна злочинність в Україні характеризується постійним зростанням і високою латентністю, рівень якої сягає 95%.
Вибірковий аналіз зареєстрованих фактів незаконного полювання свідчить, що з року в рік кількість діянь, які містять ознаки злочину, має місце в 35—45% від загальної кількості цих випадків. У той же час застосування заходів кримінальної відповідальності здійснювалося лише в 1—3%, а адміністративної — в 75—80% випадків. У структурі екологічних злочинів велику частку становлять порушення правил риболовства (35—45%), незаконне полювання (25—35%), забруднення водойм і повітря (10-20 %) та лісопорушення (8—10%).
Екологічні злочини можна класифікувати на підставі різних ознак. Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють:
- злочини невеликої тяжкості - незаконне видобування корисних копалин, порушення законодавства про континентальний шельф України тощо;
- злочини середньої тяжкості - умисне знищення, зруйнування чи  пошкодження  територій  та  об'єктів природно-заповідного фонду;
- тяжкі злочини - забруднення водойм та атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами;
- особливо тяжкі злочини - екоцид.
Ще однією особливістю цієї злочинності є те, що вона певною мірою є побічним наслідком «нормального» природокористування. Адже суспільство так чи інакше, експлуатуючи природні ресурси, негативно впливає на довкілля. Протиправною така діяльність стає лише тоді, коли здійснюється небезпечним способами чи виходить за межі встановлених законом нормативів. Їй притаманний і надто низький рівень застосування норм кримінального права за порушення природоохоронною законодавства. Наприклад, в Україні судимість за незаконне полювання у 1999 р. становила 2,4%, незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом — 0,8%, незаконну порубку лісу — 0,2%, забруднення моря — 0,002%, забруднення водних об'єктів — 0,2% від числа всіх злочинів. За даними вибіркового дослідження, лише 125 матеріалів органів рибоохорони з приводу незаконного лову риби було направлено до органів внутрішніх справ і прокуратури для притягнення винних до кримінальної відповідальності, а кримінальних справ, переданих для розгляду в народні суди, виявилось у 6—7 разів менше.
Ще більший розрив є між кількістю кримінальне караних діянь, пов'язаних із забрудненням водних об'єктів, атмосферного повітря, моря, і реальним застосуванням кримінального закону. Практично немає випадків судимості за проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів. Водночас застосування інших норм, які встановлюють відповідальність за порушення екологічного законодавства, зростає. Наприклад, у 1999 році, порівняно з попереднім, число засуджених за незаконні полювання та порубку лісу зросло більше ніж у півтора рази.
Слід зазначити і про такі об'єктивні характеристики екологічної злочинності, як загибель природи, руйнування екосистеми, забруднення середовища. Планетарний аспект суспільної небезпеки екологічної злочинності полягає в тому, що вона загрожує життю на Землі.
Факторами екологічної злочинності можуть бути:
— неблагополучна соціально-економічна ситуація в країні (спад виробництва, безробіття, бідність, убогість);
— недоліки державної політики у сфері правового регулювання охорони навколишнього середовища і забезпечення оптимального режиму природокористування;
— недосконалість вітчизняної економіки та зовнішньої політики, які прирікають країну на входження до світової (європейської) екологічної системи як «сміттєвої ями»;
— недоліки організації та функціонування системи державного (законодавчого) контролю за виконанням правил природокористування;
— неефективна робота правоохоронних органів із запобігання  екологічним  злочинам,  зумовлена  низьким рівнем їх забезпечення;
— недосконала судова практика з кримінальних справ про екологічні злочини — кримінальні справи цієї категорії не дістають адекватного суспільного резонансу;
— активізація діяльності вітчизняних та зарубіжних кримінальних структур, які вчиняють екологічні злочини, що пов'язані з кримінальними промислами;
— нерозвиненість громадських організацій та рухів, які займаються захистом природи;
— недоліки в організації екологічного, морального та правового виховання як дітей, так і дорослого населення України;
— недостатній рівень в організації та забезпеченні митного і прикордонного контролю.
За соціальним статусом можна виокремити такі категорії осіб, які вчиняють екологічні злочини:
а) приватні особи (громадяни України та іноземці) - епізодично вчиняють екологічні злочини;
б) керівники підприємств і підприємці (вітчизняні та іноземні);
в) державні службові особи, які здійснюють управління  вивозом  природних ресурсів чи організовують утилізацію радіоактивних і високотоксичних речовин;
г) військові посадові особи.
Найбільшу кількість екологічних злочинів вчиняють із корисливих мотивів і з необережності.
Вплив на екологічну злочинність:
- головною особливістю протидії суспільства екологічній злочинності є тісний взаємозв’язок міжнародних і внутрішньодержавних аспектів анти кримінального впливу;
- зміна державної політики у сфері екології (розвиток екологічної ідеології, державна пропаганда цих ідей);
- формування та розвиток системи екологічного виховання населення;
- залучення громадськості до профілактики екологічної злочинності;
- формування та підвищення ефективності діяльності державних органів, які займаються профілактикою та розслідуванням екологічних злочинів, у всіх регіонах країни (екологічна міліція, природоохоронні прокуратури, суди тощо);
- встановлення реальних масштабів латентності екологічної злочинності за допомогою організації спеціальних наукових досліджень.

2. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки   

Екологічна безпека на території України забезпечується здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. За своїм змістом державно-правові заходи не однорідні. Їх можна розподілити на кілька видів залежно від спрямованості дій: організаційно-превентивні, регулятивно-стимулюючі, розпорядчо-виконавчі, охоронно-відновлювальні та забезпечувальні. Вони утворюють своєрідний правовий механізм, який слід розуміти як систему державно-правових засобів, спрямованих на регулювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для населення і природних систем, локалізацію проявів екологічної небезпеки.
Організаційно-превентивні заходи. Вони спрямовані на виявлення екологічно небезпечних для навколишнього природного середовища та здоров’я людини територій, зон, об’єктів і видів діяльності, а також здійснення певних заходів для попередження виникнення екологічної небезпеки. До них належать: 1) обліково-установчі; 2) реєстраційні; 3) експертно-оцінювальні; 4) інформаційно-прогностичні. Крім цього, в Україні розвиваються екологічний аудит, екологічне страхування.
Обліково-установчі заходи передбачають виявлення, інвентаризацію, класифікацію небезпечних зон, об'єктів, територій і джерел.
Реєстраційні заходи включають паспортизацію екологічно небезпечних об'єктів, сертифікацію, підтвердження відповідності, ліцензування, реєстрацію екологічно небезпечних джерел. У разі випуску екологічно небезпечної продукції вона підлягає сертифікації. У процесі сертифікації видається сертифікат відповідності, що підтверджує відповідність продукції українським стандартом. На такій продукції ставлять знак відповідності встановленому зразку. Обов'язковість сертифікації продукції передбачена безпосередньо Законом України від 15 грудня 1993 року «Про захист прав споживачів». Закон України від 17 травня 2001 року «Про підтвердження відповідності» визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямованого на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності.
Об'єкти, які підлягають приватизації, повинні відповідати вимогам екологічної безпеки згідно з наказом Фонду державного майна та Мінекобезпеки від 19 серпня 1999 року «Про порядок визначення відповідності діяльності об'єктів, які підлягають приватизації, вимогам екологічної безпеки».
Послідовна реєстрація екологічно небезпечних джерел здійснюється відповідно до чинного законодавства. Екологічно небезпечні види діяльності підлягають ліцензуванню, яке включає заходи, спрямовані на регулювання і обмеження екологічно небезпечних видів діяльності шляхом впровадження системи дозволів та встановлення ліцензійних умов здійснення такої діяльності. Екологічне ліцензування регламентується Законом України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року № 459 «Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів» та іншими нормативно-правовими актами.
Третю групу організаційно-превентивних заходів забезпечення екологічної безпеки становлять експертно-оцінювальні. До них входять проведення екологічної експертизи об'єктів і комплексів, у тому числі військових та оборонних, що являють екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища, життя та здоров'я населення, запровадження попередньої оцінки екологічного впливу цих об'єктів, проведення відкритих громадських слухань, обговорення населенням проектів екологічно небезпечної діяльності, що їх передбачають реалізувати. Проведення екологічної експертизи таких об'єктів регламентується законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 27), «Про екологічну експертизу» (ст. 7) тощо.
Порядок проведення громадських (публічних) слухань з питань використання ядерної енергії встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року № 1122 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки».
Найбільш детально проведення громадських слухань регламентується ратифікованою Україною в 1999 році Орхуською конвенцією. Висновки та пропозиції, висловлені в процесі цих слухань, мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час прийняття уповноваженими центральними органами виконавчої влади рішень з предмета громадських слухань, підготовки аналітичних матеріалів, доповідей тощо.
Остання група — інформаційно-прогностичні заходи. До них належать прогнозування, планування, моніторинг, інформування та інші заходи, що розглядаються як функції управління в галузі екології.
Слід звернути увагу на екологічне страхування. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Однак досі ще не сформували спеціальну нормативне-правову базу, що регламентує екологічне страхування. Тому при застосуванні страхових заходів забезпечення екологічної безпеки слід керуватися загальними положеннями Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 року.
Регулятивна-стимулюючі заходи. Вони являють собою систему юридичних норм і правил, спрямованих на регулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. Згідно з приписами чинного законодавства розробляються: екологічні стандарти (ст. 32 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища); екологічні нормативи (ст. 33); екологічні ліміти; правила проектування та експлуатації небезпечних об'єктів, поводження з екологічно небезпечними речовинами та джерелами тощо.
Забезпечення виконання вимог у галузі екологічної безпеки гарантується певними стимулюючими заходами, які є складовою частиною економічного механізму в галузі охорони навколишнього природного середовища, Так, підприємства, установи, організації та громадяни мають право на отримання податкових, кредитних та інших пільг при здійсненні ефективних заходів та виконанні вимог екологічної безпеки.
Розпорядчо-виконавчі заходи. Вони полягають у реалізації певних функцій у сфері забезпечення екологічної безпеки з боку спеціально уповноважених органів. Найбільш важливі положення в цій сфері закріплені в Конституції України, згідно з якою на виконавчі органи, включаючи Президента України, покладений обов'язок у здійсненні політики в галузі екологічної безпеки. Президент України зобов'язаний вживати заходів до забезпечення національної безпеки, в тому числі й екологічної, оскільки вона є її складовою частиною. Однією з основних у цій галузі є контрольно-наглядова функція державних органів, яка спрямована на догляд і перевірку дотримування підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог екологічного законодавства і застосування заходів попередження екологічних правопорушень.
Охоронно-відновлювальні заходи. Ці заходи спрямовані на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику, встановлення статусу осіб, які потерпши від наслідків екологічної небезпеки. Вони передбачають встановлення, наприклад, правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації. Ліквідація надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру передбачає проведення комплексу заходів, які містять аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються в разі виникнення надзвичайної ситуації і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, локалізацію зон надзвичайної ситуації.
Забезпечувальні заходи. Вони спрямовані на попередження екологічних правопорушень в галузі забезпечення екологічної безпеки, захист права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та пов'язані з ним інші екологічні права, а також застосування до винних осіб засобів державно-правового примусу в разі порушення вимог і норм екологічної безпеки.
Екологічне законодавство закріплює можливість судового захисту порушених прав громадян внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки. Не виключається і самозахист, при якому дії повинні бути правомірними, відповідати змісту та характеру правопорушення, не суперечити вимогам закону. Зокрема, в судових органах розглядаються справи щодо захисту права громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог і правил екологічної безпеки, а також справи про відмову від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікацію відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення.

3. Юридична відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки  

Підставою юридичної відповідальності в галузі екологічної безпеки є вчинення екологічного правопорушення. Чинне екологічне законодавство закріплює перелік правопорушень у галузі екологічної безпеки. Зокрема, у ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» виокремлені такі види правопорушень: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів тощо.
Найбільш поширеним правопорушенням у галузі екологічної безпеки є недотримання відповідних екологічних нормативів, вимог та правил. Під екологічними нормативами слід розуміти єдині та обов'язково нормовані межі, обсяги, регламенти, що містять кількісні та якісні показники, забезпечують охорону навколишнього природного середовища, екологічну безпеку суспільства та здоров'я людини, визначають допустиме навантаження антропогенної діяльності на довкілля. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає кілька видів нормативів екологічної безпеки.
Порушення нормативів екологічної безпеки створює умови для проявлення екологічного ризику та в кінцевому підсумку призводить до виникнення реальної екологічної небезпеки для життя, здоров'я людини та навколишнього природного середовища. Правопорушення у сфері екологічної безпеки є різновидом екологічних правопорушень. Правопорушення можливі як при порушенні вимог екологічної безпеки у процесі здійснення різних видів господарської діяльності, так і в разі невиконання заходів у процесі ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій або їх попередження. З урахуванням ступеня суспільної небезпеки вони поділяються на проступки та злочини. Згідно з видами екологічних правопорушень у галузі забезпечення екологічної безпеки винні особи можуть бути притягнені до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності.
Адміністративна відповідальність є самостійним різновидом юридичної відповідальності. У Кодексі про адміністративні правопорушення України закріплені кілька складів правопорушень, що передбачають відповідальність громадян та посадових осіб за порушення екологічної безпеки. Так, адміністративна відповідальність наступає за: порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст. 46); порушення порядку здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ (ст. 781); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82); приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації на запити посадових осіб та звернення громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та провадження з ними (ст. 823); змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 824); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 911); приховування перевищення встановлених лімітів на обсягу утворення та розміщення відходів (ст. 913); порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з безпечного ведення робіт у галузях промисловості (ст. 93); порушення правил і норм ядерної та радіаційної безпеки (ст. 95); недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва (ст. 96); невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки (ст. 18818) тощо.
Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля передбачена за: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК України); невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (253); порушення правил безпеки під час використання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272); порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель (ст. 275); заготівля, переробка або збут радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327) тощо.
Незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності вони повинні нести цивільно-правову відповідальність у разі заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або здоров'ю громадян.
Цивільно-правова відповідальність передбачає обов'язок юридичних та фізичних осіб відшкодування шкоди, заподіяної ними внаслідок порушення нормативів, вимог та норм екологічної безпеки, тобто покладає на винних осіб майнові або інші зобов'язання.
Чинне екологічне законодавство (ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») передбачає відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно із затвердженим переліком багато видів діяльності та об'єктів становлять підвищену екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища. Законодавство відносить такі види діяльності та об'єкти до джерел підвищеної екологічної небезпеки. Особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу, так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу, передбачається двома способами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди, а за їх відсутності — за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та майну громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою. Вказана категорія спорів є найбільш складною, бо забруднення середовища, як правило, викликається сукупною дією декількох джерел забруднення і дуже важко довести причинний зв'язок.

ВИСНОВКИ

Екологічні злочини можна класифікувати на підставі різних ознак. Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють:
- злочини невеликої тяжкості - незаконне видобування корисних копалин, порушення законодавства про континентальний шельф України тощо;
- злочини середньої тяжкості - умисне знищення, зруйнування чи  пошкодження  територій  та  об'єктів природно-заповідного фонду;
- тяжкі злочини - забруднення водойм та атмосферного повітря; забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи іншими відходами і матеріалами;
- особливо тяжкі злочини - екоцид.
Ще однією особливістю цієї злочинності є те, що вона певною мірою є побічним наслідком «нормального» природокористування. Адже суспільство так чи інакше, експлуатуючи природні ресурси, негативно впливає на довкілля. Протиправною така діяльність стає лише тоді, коли здійснюється небезпечним способами чи виходить за межі встановлених законом нормативів. Їй притаманний і надто низький рівень застосування норм кримінального права за порушення природоохоронною законодавства. Наприклад, в Україні судимість за незаконне полювання у 1999 р. становила 2,4%, незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом — 0,8%, незаконну порубку лісу — 0,2%, забруднення моря — 0,002%, забруднення водних об'єктів — 0,2% від числа всіх злочинів. За даними вибіркового дослідження, лише 125 матеріалів органів рибоохорони з приводу незаконного лову риби було направлено до органів внутрішніх справ і прокуратури для притягнення винних до кримінальної відповідальності, а кримінальних справ, переданих для розгляду в народні суди, виявилось у 6—7 разів менше.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 року № 2408-3 // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 31. — Ст. 145.
2. Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 42. - Ст. 348;
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року № 459 "Положення про установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення" // ЗП України. - 1992. - № 9. - Ст. 217.
4. Наказ МНС від 18 грудня 2000 року "Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів" // Офіційний вісник України. - 2001. - № 4. - Ст. 164.
5. Екологічне право України: Підручник, Харків: Право, 2005; 376с.
6. Кримінологія: Навчальний посібник, Київ: Прецендент, 2004; 207с.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (ekologichna-bezpeka-zabezpechennya-bezpeki.doc)ekologichna-bezpeka-zabezpechennya-bezpeki.doc90 Kb
 
загрузка...