Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Економічний розвиток і екологічний фактор
Українські реферати - Екологія
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Економічний розвиток і екологічний фактор

ЗМІСТ

Вступ
1. Економічний розвиток і екологічний фактор. Техногенний тип економічного розвитку
2. Концепція світового розвитку з врахуванням екологічних обмежень. Стійкий економічний розвиток
3. Види екстерналій. Облік соціальних витрат
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

З екологічного погляду Україна нині значною мірою може бути сумним прикладом майбутнього людства...

1. Економічний розвиток і екологічний фактор. Техногенний тип економічного розвитку

В умовах проведення економічної та адміністративної реформи в Україні зазнають значних змін і екологічні відносини щодо приналежності природних об’єктів у їх видовому різноманітті. Це стосується, по-перше, відносин власності на екологічні об’єкти. Вітчизняне законодавство розвивається у напрямку правового закріплення різноманіття форм власності на деякі природні об’єкти, що сприяє більш ефективному їх використанню, розвитку ініціативи власників у забезпеченні належної охорони природного середовища, в додержанні нормативів і правових приписів з питань екології. Значна частина природних ресурсів перебуває виключно у власності держави. Обумовлене це тим, що екологічні об’єкти утворюють єдину екологічну систему, тому їх перебування у власності держави сприяє екологічний рівновазі на території України. Однак це не виключає можливості поступового переходу частини природних об’єктів в інші форми власності.
Відносини у галузі використання природо користувачами екологічних об’єктів мають певні особливості: пріоритетність екологічних відносин перед іншими відносинами; платність за спеціальне використання природних ресурсів; стягнення збору за забруднення природного середовища та погіршення якості природних ресурсів; обов’язкове додержання суб’єктами відносин екологічних стандартів, нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об’єктів; значно розширений судовий захист прав природо користувачів тощо.
Відносини у сфері екологічної безпеки сприяють захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, навколишнього природного середовища, своєчасному виявленню, запобіганню і нейтралізації реальних та потенційних загроз екологічним інтересам. Вони забезпечуються за балансовою взаємодією природних, технічних та соціальних систем, здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Україна проводить екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки, збереження безпечного для існування живої й неживої природи навколишнього середовища, що є важливим у сучасних умовах при значному антропогенному навантаженні.
Особливого значення в умовах розвитку ринкових відносин набувають відносини у галузі відтворення та відновлення природних об’єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об’єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (наприклад, деякі корисні копалини, лісові ресурси).З точки зору ринкових відносин можна було б дати простір реалізації, скажімо, лісової деревини, однак тут відносини стримуються об’єктивними екологічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виникненню кисню, який є необхідним для життєдіяльності людей та основою міцності озонового шару. Слід урахувати також, що чимала частина природних об’єктів вибуває з екологічної системи внаслідок об’єктивних та суб’єктивних причин: псування і знищення екологічних об’єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об’єктів у процесі господарської діяльності або з причин природного характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об’єктів – об’єктивний процес у природничому середовищі, його не можна призупинити, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об’єктивну передумову.
Значну групу складають екологічні охоронні відносини, які тісно пов’язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення і відновлення екологічних об’єктів, але мають і деяку самостійність у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення комплексу охоронних екологічних заходів відповідними суб’єктами. Охоронні відносини за своїм змістом є складними, бо підрозділяються на відносини екологічного, економічного, організаційного, технологічного, правового порядку.
У сучасних умовах, коли проблеми взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів, сформувалась і отримала своє конституційне закріплення відносно нова функція держави – екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства за безумовної першості екологічних. Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля, яке являє собою найважливішу складову частину соціального управління суспільством.
Складність і багатогранність управління в галузі екології зумовлені тим, що, з одного боку, слід враховувати об’єктивні, стихійні процеси самоуправління в природі, а з другого – необхідне цілеспрямоване управління довкіллям в інтересах суспільства. Об’єктом управління стають відносини в галузі суспільства і відносини в галузі природного середовища, які не збігаються із законами розвитку людства. Суспільство повинно визначати основні напрямки діяльності органів державного управління та громадянських організацій у вирішенні завдань охорони довкілля і раціонального природокористування, розробляти і проводити відповідну систему заходів, спрямованих на реалізацію висунутих у галузі екологічного управління завдань, надати їм державно-правового забезпечення. Тому метою управління в галузі природокористування і охорони довкілля є: реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів при проведенні екологічних заходів (ст. 16 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища України»).

2. Концепція світового розвитку з врахуванням екологічних обмежень. Стійкий економічний розвиток

Управління природокористуванням і охороною довкілля базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, законність, участь громадськості), так і специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування та ін.). Ґрунтуючись на цих принципах, суб’єкти управління – державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські об’єднання – повинні проводити діяльність, спрямовану на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону довкілля, екологічну безпеку.
Чинне законодавство розрізняє державне та громадське управління природокористуванням. Основна питома вага управлінської діяльності в даній галузі належить центральним органам державного управління, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевого самоврядування в межах їх компетенції, визначеної законодавством.
Поява, кріс державних, інших суб’єктів права власності на окремі природні ресурси не зменшує, а, навпаки, піднімає на якісно новий рівень роль і значення держави та її органів як організаторів та гарантів відносин природокористування. При цьому не має значення, на яких правових підставах здійснюється використання – на праві власності на природний об’єкт чи на праві користування ним. Слід погодитися з думкою Ю.О. Вовк, висловленою задовго до цього процесу, що управління не є специфічною ознакою власника землі. Управлінську діяльність (наприклад, облік природних ресурсів, контроль за їх раціональним використанням тощо) держава здійснює і тоді, коли вона не є виключним власником природного об’єкта, тому що в цьому випадку подібна діяльність базується на праві суверенітету держави – верховенстві державної влади.
Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова її економіки. Але програма структурної перебудови економіки України існує з кінця 1993 р. лише в концептуальному варіанті і до того ж розрахована на 20-25 років. Концепція структурної перебудови, яка вироблена Кабінетом міністрів, включає такі три етапи:
- Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2-3 роки. При цьому переслідується мета призупинити інфляційні процеси і падіння виробництва, зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу повинно стати в відлагоджування державного регулювання структурної перебудови, призупинення цінової хвилі, реформування податкової системи і оплати праці, розблокування "тромбів" у фінансово-кредитній системі, нарощування виробництва конкурентноспроможної, а також високотехнологічної продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні є підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані.
- На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також в науково-технічній перебудові виробництва. Характерними рисами цього періоду автори документа вбачають встановлення міцних господарських зв’язків за новою ефективною схемою, збільшення експортного потенціалу, переорієнтацію капіталів із сфери торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі економіки.
- Третій, найбільш тривалий (10-12 років) етап - становлення раціональної структури економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен піднести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити ресурсозберігаючі технології, вирішити паливно-енергетичну кризу.
Програма має два головних гасла: "енергозберігання на базі нових технологій" (особливо паливно-енергетичних), а також "соціальна орієнтація економіки".
На фінансування програми необхідно близько 135 млрд. доларів.
В іншій програмі стратегічного розвитку "Україна - 2010" відзначається, що принципи структурної перебудови зводяться до чотирьох основних правил:
- підвищення регулюючої ролі держави;
- опора на власні ресурси;
- інноваційний тип розвитку;
- використання інтеграційних процесів.
Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у світовий економічний простір. Це такі форми як: вільні або спеціальні економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжнародного співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори.
В основному, на протязі 1999 - 2000 років в Україні було утворено 12 спеціальних економічних зон, які розташовані в різних регіонах країни; на 10 територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності.
Тепер майже у всіх прикордонних регіонах України діють ті чи інші організаційні форми включення у світовий економічний простір.
Так, на півдні України функціонують спеціальні (вільні) економічні зони "Порто-франко", "Порт Крим", експериментальна економічна зона "Сиваш"; спеціальний режим інвестиційної діяльності в Автономній республіці Крим; єврорегіон "Нижній Дунай"; проходять міжнародні транспортні коридори № 9 (Критський) Гельсінкі - Москва - Одеса - Кишинів - Бухарест - Александрополіс; відбувається становлення транспортних коридорів Гданськ - Одеса та "Європа - Кавказ - Азія".
У східному регіоні України утворено спеціальні економічні зони "Донецьк" і "Азов" (у м. Маріуполі). Спеціальний режим інвестицій - у Донецькій та Луганській областях, а також у містах Харкові та Шостці. Крім того, у м. Харків засновано технологічний парк "Інститут монокристалів".
У північному регіоні України утворено СЕЗ "Славутич", запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку у Чернігівській та Житомирській областях; у місті Києві засновано технологічні парки "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" і "Інститут електрозварювання їм. Є.О. Патона". Тут проходять міжнародні транспортні коридори №3 (Критський) Берлін / Дрезден - Вроцлав - Львів - Київ; а також вищезазначений .№ 9 (Критський) залізничним транспортом - державний кордон з Білоруссю - Чернігів - Київ - Жмеринка - Роздільна - Кучурган - державний кордон з Молдовою.
Нарешті, у західному регіоні України діють СЕЗ "Закарпаття", "Яворів", "Інтерпорт Ковель", курортно-рекреаційна СЕЗ "Курортополіс Трускавець"; встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльні на територіях пріоритетного розвитку у Закарпатській, Львівській та Волинській областях; тут проходять міжнародні транспортні коридори - вищеназваний №3, а також № 5 (Критський) - Трієст - Любляна - Братислава - Ужгород - Львів. Тут функціонують "Карпатський єврорегіон", єврорегіони "Буг" та "Верхній Прут".
Крім того, Україна бере участь у роботі таких міждержавних об'єднань, як Співдружність Незалежних Держав - СНД; Чорноморське економічне співробітництво - ЧЕС; а також ГУУАМ (Грузія - Україна - Узбекистан - Азербайджан - Молдова).
Успішна реалізація усіх цих інтеграційних процесів має такі позитивні наслідки для економіки України:
- залучення іноземних інвестицій для прискореного соціально-економічного розвитку окремих регіонів;
- залучення передових технологій, "ноу-хау";
- створення нових робочих місць;
- розвиток взаємовигідного товарообміну;
- створення наукових впроваджувальних центрів;
- вдосконалення системи підготовки кадрів;
- взаємний обмін фахівцями з різних галузей знань;
- вирішення екологічних проблем.

3. Види екстерналій. Облік соціальних витрат

Бюджетне регулювання передбачає законодавче закріплені відсоткові відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, встановлені на даній території, а також дотації і субвенції до бюджетів адміністративних територій відповідно до техніко-економічних обґрунтувань, в які включаються: статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених регіонів; розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального й екологічного стану та ефективного використання природних ресурсів територій; інформація про урядові та регіональні програми подолання нерівностей між адміністративними територіями, про виконані в попередні роки програми й досягнуті результати про діючі програми та програми, що розробляються, з прогнозом наслідків їх виконання.
Регулювання бюджетів впорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів і при їх розподілі й перерозподілі між ланками бюджетної системи, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу виконання бюджету. Держава організовує бюджетні відносини відповідно до своїх інтересів.
Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики, починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами. У необхідних випадках бюджетна політика держави здійснюється в примусовому порядку (списання коштів бюджету з підприємств-платників, недоїмка на відповідні дати).
Відмітною рисою сучасних розвинутих країн є широке використання суспільних і державних коштів для розв'язання економічних і соціальних проблем. Це виявляється у державному і суспільному забезпеченні розвитку науки, освіти, охорони здоров'я, соціальному забезпеченні людей (старих, бідних, безробітних та ін.). У провідних розвинутих країнах на соціальні потреби використовують не менш як 50 відсотків витраченої частини державних бюджетів.
Глибоку внутрішню суперечливість будь-якого ладу становить наявність, з одного боку, суб'єктів виробничого процесу, а з другого — тих, хто виконує функції управління. Ця проблема активно розв'язується в умовах сучасного соціальне орієнтованого ринкового господарства, коли поряд з пануючою приватною власністю, яка була характерною для попередніх етапів, розвиваються державна, колективна (пайова) власність, змішані її форми. Удосконалюються форми господарювання, поширюються форми розподілу доходів, в яких беруть участь усі працівники ("участь у прибутках"), тощо. Прискорено розвивається наука про людські відносини, предметом якої є дослідження умов забезпечення на практиці партнерства усіх працюючих, подолання їх протиставлення.
Нині відбувається глибокий якісний переворот у розвитку продуктивних сил. Йде процес докорінної зміни становища людини у виробництві, вивільнення її праці з-під гніту машин, створення "нефабричних" виробництв, технологічних ліній, які самоорганізуються і працюють без відходів, зменшують шкідливість виробництва.
Звичайно, сучасне соціальне організоване ринкове господарство ще не позбулося своїх внутрішніх суперечностей. Проте досягнутий ним високий рівень продуктивності праці дає змогу не лише значно збільшити додатковий продукт, а й водночас розширити необхідний, що приводить до значного підвищення рівня заробітної плати і доповнення її вагомими суспільними фондами споживання.
Людина є головним елементом продуктивних сил і суб'єктом виробничих відносин. Щоб полегшити свою працю і підвищити її продуктивність, людина створює нові засоби виробництва, вдосконалює організацію праці, а отже, і виробничі відносини. В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на діяльність людини, на її розвиток, породжують у неї заінтересованість у вдосконаленні та ефективному використанні засобів виробництва.

ВИСНОВКИ

З екологічного погляду Україна нині значною мірою може бути сумним прикладом майбутнього людства.
Моделлю нашої нещасної планети, де Червоних книг вже не вистачає для запису загиблих видів флори і фауни, так безглуздо і безжалісно знищених людиною.
Чорнобиль став лиховісним знаком людської долі, найдраматичнішим наслідком нерозважного протиборства з природою.
Якщо сучасна цивілізація не вирішить головної проблеми – ядерної і пов’язаною з нею екологічною, - вона не вирішить жодних за своїх проблем.
Люди не господарі національного лану, а тільки орачі на ньому, які забезпечують добробут суспільства. Спроба не прилаштуватися до природи, а прилаштувати її до себе була найстрашнішою помилкою в історії людства.
Тому незалежна українська держава мусить якщо не відновити колишній стан живої природи, то принаймні подбати про те, щоб завдати мінімальної шкоди довкіллю. Альтернатива – посадити ліс чи збудувати завод – має завжди, за всіх обставин вирішуватись на користь лісу. Наша ситуація додатково і ускладнюється тим, що вирішення проблем охорони природи й навколишнього середовища потребує не тільки розробки “заходів, як було раніше, а й величиною ентузіазму всіх громадян, зростання загальної культури, глибокого і точного знання законів природи.
Нині Україна особливо гостро відчуває наслідки екологічно непродуманого економічного й нераціонального економічного розвитку. Не маючи достатньої кількості власник енергоносіїв, вона продовжує прийматися за ту структуру народногосподарського комплексу, яка сформувалася раніше, коли безпосередньо надходили дешеві сировинно-енергетичні ресурси з Росії. Це структура не тільки з погляду екології, оскільки вона погано пристосована для задоволення найважливіших потреб людини.
За браком коштів екологічні проблеми в Україні нині практично не вирішуються, хоч де які з них стають дедалі загрозливішими. Система організації управління природокористування, охороною навколишнього середовища, контролю за цими процесами, що формувалися в адміністративно-командній системі та за державної власності на всі національні багатства, виявилась неспроможною здійснювати ефективне екологічне регулювання продуктивних сил суспільства, розв’язувати складні еколого-економічні проблеми.
Отже, виникає питання: як діяти у сфері екології на сучасному етапі, зважаючи на гостроту економічної кризи і потреб в проведенні докорінних соціально-екологічних реформ?
Тут є можливим два варіанти. Перший – дещо модернізувати та вдосконалити існуючу систему управління а другий – створити принципово нову систему управління регулювання у сфері природокористування та природо охорони, яка повною мірою включала й ринкові механізми. Другий варіант має низку істотних переваг, бо саме ринок можна з успіхом використовувати для обмеження руйнівної дій суспільства на навколишнє середовище, застосовуючи зручну систему товарно-грошових відносин. Досвід країн з ринкового економікою переконує, що ринкові механізми за належного державного контролю за дотримання вимог екологічного законодавства забезпечить сприятливіші умови для природо та ресурсозбереження, застосування еколого безпечних технологій і методів господарювання тощо, ніж жорсткі планово-адміністративне регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Веклич О. Сучасний стан та ефективність економічного механізму екологічного регулювання. Економіка України, - №10, 2003 р.
2. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник /Чистов С. М., Нікіфоров А. Є., Куценко Т. Ф. та ін. Київ: КНЕУ, 2000
3. Стадницький Ю. І. Фінансовий аспект удосконалення екологічної політики /в Україні//. Фінанси України, - № 1, 2002 р.
4. Чистов С. М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник, Київ: КНЕУ, 2002
5. Яцюк Р.А., Сторожук В.М., Джигирей В.С. Основи екології та охорона навколишнього середовища, Львів: Афіша, 2001; 270с.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (ekonomchnij-rozvitok-ekologchnij-faktor.doc)ekonomchnij-rozvitok-ekologchnij-faktor.doc83 Kb
 
загрузка...