Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Власність. Відносини власності. Економічні відносини
Українські реферати - Економіка
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Власність. Відносини власності. Економічні відносини

ЗМІСТ

Вступ
1. Ринки власності та інструменти власності
2. Інструменти власності та ризик
3. Основні показники ринку власності
Висновки
Список використаної літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


ВСТУП

Власність — одна з найважливіших і найскладніших категорій економічної науки. Оволодіти знаннями про власність, зрозуміти історію її розвитку, усвідомити її економічну і юридичну сутність означає оволодіти стрижневою основою економічної науки.
Економіка — це передусім господарство. Проте там, де є господарство має бути і господар. Все, що збудовано на землі, видобуті природні ресурси, вироблені продукти повинні комусь належати, мати свого господаря або хазяїна. З економічної точки зору, хазяїн — це особа, що залучає господарські об'єкти до економічних процесів, з юридичної — має права на об'єкти, майно, які їй належать. Таку особу називають власником, а усі будівлі ресурси, продукцію тощо — власністю.
Власність завжди пов'язана з певними речами, адже без об'єкта присвоєння не може бути власності. Як тільки людина взяла в руки палицю або камінь, щоб розбити горіх, вони стали не тільки знаряддями праці, а і його майном, власністю. Тому на перший погляд здається, що власність — певна річ, товар або гроші. Однак —- це спрощений погляд на власність.
Насправді власність за своєю економічною сутністю, з одного боку, відображує відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого — це спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва.

1. Ринки власності та інструменти власності

Відносини власності виникають між людьми з приводу присвоєння матеріальних і духовних благ. Процес володіння власністю у кожному суспільстві здійснюється, умовно охоплюючи два етапи. На першому людина в процесі виробництва створює продукти, необхідні для споживання, і цим присвоює їх. Другий етап полягає в тому, що процес присвоєння і володіння охоплює вже все суспільство. Створені матеріальні блага розподіляються між членами суспільства відповідно до наявних капіталів, засобів виробництва та ресурсів.
Виходячи з цього, в економічному змісті власності слід розрізняти дві сторони: матеріально-речову (об'єкт власності) та соціально-економічну (відносини між людьми з приводу володіння і користування майном).
Хоча власність і присвоєння — поняття близькі, проте їх не слід ототожнювати.
Присвоєння — це конкретний суспільний спосіб володіння річчю. Воно формує і виражає визначальну рису як певної форми власності, так і її конкретних видів. Розмежування поняття «власність» і «присвоєння» є необхідним: кожне з них чітко фіксоване і посідає своє місце у системі економічних відносин.
Присвоєння — складний багаторівневий соціально-економічний процес. Він відповідає структурі господарського життя і розвивається разом з ним. Спочатку люди переважно присвоювали дари природи, збираючи їх та займаючись мисливством і рибальством. Пізніше виникли два типи господарства — привласнююче (те, що має справу з готовими дарами природи) та виробниче. Вони співіснують до цього часу, хоча роль кожного з них в економіці різних країн неоднакова. Обидва типи господарства можуть набувати форми натурального або товарного виробництва або суміщати їх. Так, відносини присвоєння були доповнені виробництвом, розподілом і обміном.
У разі якщо виробництво здійснюється в інтересах приватних осіб, то має місце та чи інша форма економічних відносин приватної власності (приватне присвоєння). Коли виробництво здійснюється в інтересах групи людей, то йдеться про економічні відносини групового (колективного) присвоєння. Якщо виробництво функціонує в інтересах усього суспільства, це означає суспільне присвоєння.
Отже, розглядаючи власність як економічну категорію, ми виходимо з того, що вона є економічною основою виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, становлення і розвитку певної системи виробничих відносин.
Власність як економічна категорія характеризує певну форму присвоєння матеріальних благ, передусім засобів виробництва в інтересах задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб суспільства.
Коли власність в економічній теорії називають основним виробничим відношенням, то мають на увазі таке:
по-перше, вона визначає характер функціонування як суспільно-економічних, так і організаційно-економічних й техніко-економічних відносин;
по-друге, визначає цілі та мотиви розвитку виробництва;
по-третє, будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають розпочинатися з відповідних перетворень у відносинах власності.

2. Інструменти власності та ризик

Сутність власності виявляється в її об'єктах і суб'єктах.
Потенційно об'єктом власності може бути все, що існує на землі. Однак для того щоб глибше засвоїти склад і зміст численних видів об'єктів власності, виділимо найважливіші з них.
Земля, земельні ділянки, угіддя — один з найпоширеніших об'єктів власності, який використовується для будівництва і розміщення різних споруд, житла, комунікацій, а також вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби, використання ресурсів, лісів і рибного господарства.
Природні багатства утворюють той різнорідний об'єкт власності, який охоплює тваринний і рослинний світ, корисні копалини, водні ресурси та повітряне середовище.
Основні виробничі засоби у вигляді споруд, будинків, устаткування, машин, приладів, які безпосередньо беруть участь у виробництві, також утворюють велику частину об'єктів власності.
Будинки і споруди соціально-культурного призначення, включаючи житловий фонд, належать до об'єктів власності у складі багатства, створеного людством.
Матеріально-майнові цінності, що знаходяться і використовуються як у виробничій сфері (матеріали, сировина, паливно-енергетичні ресурси тощо), так і в побуті (домашнє майно, меблі, особистий автотранспорт, садові ділянки з будівлями тощо).
Гроші, валюта, цінні папери — один з об'єктів власності, де провідну роль відіграє не матеріально-речове, а вартісне вираження.
Коштовності — золото, срібло, платина, діаманти та вироби з них — є тим об'єктом власності, в яких однаково важливе значення мають і речова, і вартісна сторони.
Духовно-інтелектуальні об'єкти власності — це твори науки, літератури, мистецтва, винаходи тощо. Головна їхня цінність полягає у матеріально-естетичному відтворенні дійсності, хоч є твори мистецтва, які не можна оцінити вартісне (наприклад, художній твір «Сікстинська мадонна» італійського художника Рафаеля).
Інформаційні засоби — специфічний об'єкт власності, головна цінність якого полягає у втіленні сучасної науки і технології в електронно-технічних засобах, а також у змісті та якості самої інформації.
Робоча сила — здатність людей до трудової діяльності, потенціал праці, закладений у людині, який виступає об'єктом її особистої, індивідуальної власності.
Отже, до об'єктів власності відносять засоби виробництва, робочу силу, вироблені продукти (предмети споживання або послуги), інтелектуальну власність (патенти на винаходи, ліцензії тощо), власність на джерела інформації та на додатковий продукт.
Стосовно суб'єктів власності розрізняють власність окремих індивідуумів, приватних осіб, сімейну власність, власність трудових колективів, місцевих органів державної влади, націй і народностей, а також міждержавних або національних організацій та спільних підприємств.
Оскільки існує досить багато видів суб'єктів власності, назвемо деякі з них. Передусім до суб'єктів власності належить сама людина, особистість. Вона володіє своєю статурою, здібностями, робочою силою.
Сім'я також є суб'єктом власності. Усі члени сім'ї спільно володіють сімейним майном на однакових або дольових засадах. Водночас частина сімейних об'єктів власності може бути особистою, індивідуальною.
Соціальна група — сукупність людей, яка добровільно об'єдналася на основі спільності інтересів, цілей, устремлінь (громади, фонди, партії, профспілки, асоціації) — також виступає суб'єктом власності.
Населення регіону є загальним власником щодо деяких природних об'єктів, розташованих на цій території, а також власником муніципального майна.
Населення країни виступає в цілому як власник певної частини м національного багатства, яке визначається за конституцією загальнонародною власністю, існують також інші суб'єкти власності. До них, зокрема, відносять органи управління усіх рівнів (від керівників підприємств, установ, державних і громадських організацій до вищих органів законодавчої влади, уряду, міністерств і відомств), яким надано право володіння, розпорядження та користування певними об'єктами власності.
На цій основі різноманітних суб'єктів та об'єктів власності формується система економічних виробничих відносин. Проте для аналізу економічного змісту власності важливе значення має розуміння взаємозв'язку і розмежування понять «відносини власності» та «економічні відносини». Незважаючи на спорідненість, ототожнювати їх не слід. Передусім тому, що, з одного боку, відносини власності не відбивають усієї різноманітності процесів суспільного відтворення, їх вторинних та похідних форм; а з другого — власність як категорія характеризує діалектику взаємозв'язку не тільки економічних, а й юридично-правових відносин і форм.
Отже, власність одночасно є і економічною, і юридичною категорією. Тому у відносинах власності, крім економічної сторони, слід виділити ще юридичну (правову) сторону.
Економічний аспект власності полягає в тому, що від форм і відносин власності переважно залежать способи і методи господарювання, економічне використання об'єктів власності з метою задоволення суспільних потреб необхідними матеріальними благами.
У юридично-правовому розумінні власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних). Право власності захищає її від посягання інших осіб, регулює відносини, що виникають при розподілі власності, сумісному володінні кількома власниками одним об'єктом. Уперше в історії юридичний аспект власності найповніше було оформлено в Стародавньому Римі у «римському праві», яке мало чітко розроблену систему норм регулювання різних видів майнових відносин, речових прав у суспільстві, заснованому на приватній власності.
Юридичні відносини власності характеризують відношення її суб'єктів (власників) до об'єктів власності (майна). Відносини власності окремих громадян регулює цивільне право. Організації і підприємства, що створюються громадянами (за умови їх відповідної реєстрації в органах державної влади), отримують статус юридичних осіб. Відповідно і майно, що передається у власність таких організацій, становить власність юридичних осіб. Якщо це майно використовується в процесі підприємницької діяльності, то (поряд із власністю громадян) зазначені майнові відносини повинні регулюватися приватним правом. Майно, щодо якого правові функції власника здійснюють державні органи, є державною власністю. У тих випадках, коли ці функції здійснюють місцеві органи державної влади, власність визначається як комунальна (муніципальна).
Звичайно, економічні та юридичні аспекти власності тісно пов'язані між собою. Правові відносини власності закріплено в юридичних законах, Нормативні акти регулюють ті економічні відносини, які виникають між Учасниками виробництва. Правовим та економічним відносинам власності притаманний самостійний рух, тому не можна безпосередньо виводити перші з других.
Зауважимо, що власність не може бути безсуб'єктною. Немає власності без власника. Вислів, який іноді зустрічається яку пресі, так і в розмові, — «нічийна власність» — позбавлений змісту. «Нічийна» власність — це просто не власність. Скажімо, сонце, зірки, небо не належать нікому, а отже, і не є власністю. Що ж стосується безгосподарних об'єктів, предметів, речей, які втратили свого власника, то вони або перестають бути об'єктами власності, або переходять до інших суб'єктів.
Внутрішня побудова відносин власності розкривається через такі процеси, як привласнення та відчуження.
Привласнення — це процес, спосіб перетворення предметів, ресурсів природи і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів. Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів складають основу відносин власності.
Складовими привласнення є відносини володіння, користування і розпорядження об'єктами власності.
Володіння характеризує не обмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту. Правом володіння визначається юридичне забезпечена можливість фактичного панування власника над своїм майном.
Користування — процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ. Правом користування визнається юридичне забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні можливості.
Розпорядження — здійснюване власником або делеговане ним іншому суб'єкту право прийняття рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності. Правом розпорядження визнається юридичне забезпечена можливість власника визначати частку належного йому майна.
Згідно із законодавством України, власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд. Це означає, що він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати його для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати майно безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам, віддавати в заставу тощо.
Усім власникам держава має забезпечувати рівні умови для здійснення їхніх прав. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Особливості здійснення власності на національні, культурні та історичні цінності визначає спеціальне законодавство. У випадках і в порядку, встановлених законами України, дії власника можуть бути обмеженими, припиненими або власника може бути обмежено в користуванні його майном іншими особами.
Протилежною категорією привласнення є відчуження.
Відчуження означає припинення права власності на об'єкти власності. Право власності за Конституцією України та законодавством України є непорушним і припиняється у разі:
- добровільного відчуження власником свого майна у власність інших осіб;
- відмови власника від права власності;
- споживання та знищення майна;
- переробки майна для створення нових об'єктів;
- смерті власника;
- ліквідації юридичної особи.
Припинення права власності всупереч волі власника або без його згоди не допускається, крім таких випадків:
- звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
- сплатного вилучення майна;
- відчуження майна, яке за законом не може належати цій особі;
- відчуження нерухомого майна у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій воно знаходиться, на підставах, передбачених законом;
- викупу безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури;
- реквізиції;
- конфіскації;
- націоналізації;
- приватизації;
- відчуження майна, від якого власник відмовився або власник якого невідомий.
Суперечності у взаємозв'язку «привласнення — відчуження» є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Обирати ті чи інші форми привласнення та відчуження економічних й інших суб'єктів спонукають як об'єктивні, так і суб'єктивні умови й обставини. Структуру цих процесів подано на рис. 1.
Процеси привласнення і відчуження як дві діалектичні сторони відносин власності відбивають історичні зміни відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ Якщо соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується у площині взаємодії «людина— людина», то власність у юридично-правовому розумінні відтворюється системою зв'язків «людина — річ». Тому надзвичайно важливо визначити поняття «право власності» в економічному аналізі змісту власності та її форм.

Рис. 1. Генетична структура відносин власності.

3. Основні показники ринку власності

У сучасній економічній теорії на Заході набули значного поширення дослідження економічної теорії прав власності. Біля джерел її створення стояли два відомі американські економісти — Р. Кроуз (лауреат Нобелівської премії 1991 р., почесний професор Чиказького університету) та А. Алгін (професор Лос-Анджелеського університету). В своїх дослідженнях вони використовують не звичне для нас поняття «власність», а термін «право власності», надаючи економічній категорії юридичного забарвлення. Послідовник цієї теорії австрійський економіст Г. Демсету зазначав, що «не ресурс сам по собі є власністю, а пучок або частка прав з використання ресурсу — ось що становить власність».
Право власності розуміють як таке, що забезпечується законами держави, адміністративними розпорядженнями, традиціями тощо, і які виникають у зв'язку з існуванням благ та використанням їх. Права власності визначають правила поведінки між людьми, що мають стати юридичними нормами, яких повинна дотримуватися будь-яка особа у своїх взаєминах з іншими людьми, а у протилежному випадку — нести відповідальність за недотримання їх. «Права власності, — зазначав відомий американський економіст П. Хейне, — це права контролювати використання певних ресурсів і розподіляти витрати й вигоди, що при цьому виникають».
Отже, основними функціями відносин власності в економічному і правовому аспекті є зберігання та примноження громадського та особистого майна; зростання виробничих фондів та раціонального використання природних ресурсів; визначення ефективної спрямованості виробництва; реалізації системи економічних інтересів і задоволення життєво необхідних матеріальних і духовних потреб суспільства. Інакше кажучи, власність — це ті відносини, які формують усю економічну, соціальну і політичну структуру суспільства.
У господарській діяльності людей поступово склалися два основних типи власності — приватна і суспільна.
Приватна власність характеризується тим, що основні чинники виробництва (земля, засоби виробництва, капітал, природні ресурси), а отже, і вироблений продукт належать приватним особам. Приватна власність може бути трудовою і нетрудовою, що характеризує різні форми приватної власності:
- дрібнотоварної,
- рабовласницької,
- феодальної,
- приватнокапіталістичної.
В економічній літературі розглядаються два закони власності і два закони присвоєння, які діють у взаємозв'язку. Першим є закон власності на продукт своєї праці. Йому відповідає закон присвоєння — праця початковий спосіб присвоєння. Вона створює власність та її ціну.
На основі першого закону власності функціонує натуральне і просте товарне виробництво. Присвоєння тут здійснюється подвійно: безпосередньо через працю і через обмін продуктами своєї праці на ринку. Власність на створений продукт виступає при такому присвоєнні як така, що безпосередньо виникає з праці її власника. Це трудова власність. На цьому виді власності засновано так зване трудове право.
Витоки сучасного ринкового господарства пов'язані з найманою працею і капіталом. Перетворення трудової приватної власності на капіталістичну відбувається на основі переходу першого закону власності у другий — в закон власності на продукт чужої праці. Йому відповідає вже другий закон присвоєння: товарний обмін — первісний спосіб присвоєння. На цих законах засновано велике суспільне виробництво. Присвоєння тут здійснюється через товарний обіг та розподіл доходів.
У процесі історичного розвитку відбувається модифікація закону власності. Дрібнотоварне виробництво допускає безпосереднє поєднання, зрощування працівника з умовами виробництва. Закон власності тут ґрунтується на єдності праці та власності. Велике виробництво передбачає кооперацію праці.
Кожний тип власності за своїм процесом розвитку історичний. Виникнувши в часи первісного ладу, племінна власність відповідала нерозвиненій стадії виробництва, коли люди займалися мисливством і рибальством. Племінна власність у вигляді індивідуальної або групової складалася із примітивної зброї захисту або нападу, засобів та предметів праці, житла, одягу, домашнього майна. З виникненням скотарства і одомашнюванням тварин виникає власність і на них. Розвиток землеробства приводить до присвоєння людьми, сім'ями, племенами земельних угідь. Володіння землею і засобами праці стало однією з визначальних умов життя, виробництва необхідних засобів існування. Більш продуктивна праця давала змогу не тільки отримувати економічний продукт для задоволення простих на той період потреб, а й нагромаджувати його частину у вигляді власності.
Виникнення майнової нерівності, намагання розширити свої володіння породжували війни за території, майно, багатство. Зростання чисельності населення потребувало все більше землі, худоби, природних ресурсів для розширення виробництва продуктів. Тому набута людьми власність все більше відокремлюється, загарбується, присвоюється, переходить із рук в руки. З виникненням античних держав зароджується державна власність. У рабовласницьких суспільствах крім общинної розвивалась приватна власність. Із збільшенням обсягу приватної власності на землю, чисельності рабів, розвитком засобів виробництва розвивалися відповідні суспільні відносини, відбувалося їх антагоністичне загострення.
Слід зазначити, що у розвинених країнах нині, крім приватної та державної форм власності, існують корпоративна (акціонерна, монополістична), а також різні види змішаних форм власності. Наявність різних видів власності дає змогу повніше реалізувати ефект конкуренції, змагання між різними видами господарювання.
У країнах, у яких після 1917 р. відбулися так звані соціалістичні революції, було зроблено спробу ліквідувати приватну власність. Це означало виникнення нового виду власності, коли усі засоби виробництва перейшли у безроздільне володіння держави.

ВИСНОВКИ

Історичний досвід свідчить, що держава, яка зосереджує в своїх руках переважну частку засобів виробництва і землю, має необмежену владу і здійснює свою економічну і суспільну політику через апарат насильства.
Закріплення функції володіння і управління власністю за одним суб'єктом неминуче породжує її відчуження від суспільства. В Україні, як і в колишньому СРСР загалом, упродовж багатьох десятиріч відбувався процес гіпертрофованого «одержавлення» усіх сфер і галузей, що негативно вплинуло на економічний розвиток. Переважна частина засобів виробництва (92 %) перебувала в єдиній формі власності — державній. Якщо до цього додати, що і наймасовіша на той час кооперативна форма власності — колгоспи — була поставлена фактично під повний контроль держави, то це означало повне одержавлення засобів виробництва. Все це призвело до деформації та відриву власності від безпосередніх виробників матеріальних благ. Таким чином, і в теорії, і на практиці фактично відбулося ототожнювання так званої «загальнонародної» власності з державною, яка за відсутності демократії перетворилася на державно-монополістичну. А надмірна централізація та бюрократизація вбивають будь-яку господарську ініціативу.
Ось чому, незважаючи на суперечливий характер приватної власності, вона, як свідчить досвід багатьох держав світу, стала гарантією свободи не тільки для власників, а й для тих, у кого власності немає. Оскільки в умовах приватної власності контроль над засобами виробництва поділений між множиною незалежних один від одного людей, ніхто не має над ними абсолютної влади, панує демократичний підхід до вибору своєї діяльності, отримання доходів, володіння і користування своєю власністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александров В.В. Функціонування економічної системи, Харків, 1999
2. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка, Москва, 2002
3. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки, Київ, 1995
4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки підприємництва: Підручник для учнів і студентів професійно-технічних навчальних закладів, Київ: Вища школа, 2003
5. Моринець С.Я. Міжнародні фінанси, Київ, 2002
6. Бутук А.И. Экономическая теория, Киев, 2000
7. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань, Київ, 2002

 

 
загрузка...