Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Комерційна діяльність. Аналіз комерційної діяльності
Українські реферати - Комерційна діяльність
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Комерційна діяльність. Аналіз комерційної діяльності

ЗМІСТ

Вступ
1. Охарактеризуйте організаційні форми об’єднання підприємств
2. Проаналізуйте визначення потреб виробничих цехів в матеріальних ресурсах
3. Розгляньте поняття комерційно-посередницької діяльності та охарактеризуйте її учасників
Задача
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Комерція - вид торгового підприємництва або бізнесу, але бізнесу благородного, того бізнесу, який є основою будь-якої по-справжньому цивілізованої ринкової економіки.
Комерція - слово латинського походження (від лат. - торгівля). Однак, треба мати на увазі, що термін «торгівля» має двояке значення: в одному випадку він означає самостійну галузь народного господарства (торгівлю), в іншому - торгові процеси, направлені на здійснення актів купівлі-продажу товарів. Комерційна діяльність пов'язана з другим поняттям торгівлі - торговими процесами по здійсненню актів купівлі-продажу з метою отримання прибутку.
Комерційна діяльність - більш вузьке поняття, ніж підприємництво. Підприємництво - це організація економічної, виробничої та іншої діяльності, що приносить підприємцю прибуток. Підприємництво може означати організацію промислового підприємства, сільської ферми, торгового підприємства, підприємства обслуговування, банку, адвокатської контори, видавництва, дослідницької установи, кооперативу і т.д. З усіх цих видів підприємницької діяльності тільки торгова справа є в чистому вигляді комерційною діяльністю. Таким чином, комерцію потрібно розглядати як одну з форм (видів) підприємницької діяльності. У той же час і в деяких видах підприємницької діяльності можуть здійснюватися операції з купівлі-продажу товарів, сировини, заготовленої продукції, напівфабрикатів і т.п., тобто елементи комерційної діяльності можуть здійснюватися у всіх видах підприємництва, але не є для них визначальними, головними.

1. Охарактеризуйте організаційні форми об’єднання підприємств

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме:
Мета і характер діяльності:
* комерційні, метою яких є одержання прибутку;
* некомерційні, які не ставлять собі за мету отримання грошових економічних результатів (благодійні фонди і організації).
Форма власності:
* приватні (індивідуальні, засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили; сімейні, засновані на
* власності і праці однієї сім'ї; приватні, засновані на власності однієї особи з правом найму робочої сили);
* колективні (засновані на власності колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації);
* державні (засновані на власності держави, в тому числі казенні);
* муніципальні (державні комунальні підприємства, засновані на власності громади адміністративно-територіальних одиниць);
* спільні підприємства (засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав);
* іноземних громадян або організацій (засновані виключно на власності фізичних або юридичних осіб іноземних держав).
Правовий статус і форма господарювання:
* одноосібні приватні підприємства - власником є фізична особа або сім'я; отримує дохід (прибуток); несе весь тягар ризику.
Перевагами такої форми підприємства є простота заснування, незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції, повна самостійність, оперативність і свобода підприємницьких дій, відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток підприємства.
Недоліки: обмежені можливості для розширення капіталу, повна відповідальність за борги, відсутність спеціалізованого менеджменту, невизначеність термінів функціонування, оскільки підприємство юридичне припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлення волі або психічного захворювання одноосібного власника.
* Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності.
Перевагами є збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу, диференціація виконуваних функцій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністративних), а недоліком - протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.
* Орендні - мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном.
Переваги: не вимагає значних коштів для придбання майна, немає ризику за техніко-економічне старіння основних фондів, його несе орендодавець. Недоліки: обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власником майна.
* Господарські товариства - передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.
Основою взаємовідносин між партнерами є договір.
За ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результати розрізняють:
* товариство з повною відповідальністю (всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, а й власним майном);
* товариство з обмеженою відповідальністю (учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах своїх внесків у вигляді майна, грошових коштів, продуктів інтелектуальної власності тощо);
* командитне товариство (поряд з учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність якого обмежується внеском у майно підприємства, але не особистим майном; такий учасник називається команд итом);
* акціонерні товариства (відкритого і закритого типу) (власність підприємства розподілена на частини і власниками вважаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал; весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування; функції власності і контролю поділені між власниками (акціонерами) і менеджерами.
Перевагами господарських товариств є:
Більш широкі можливості для розширення виробництва, збільшення фінансової незалежності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів, можливість залучення до управління професійних менеджерів; для акціонерних товариств — реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів, акціонери не можуть зазнати більших втрат, ніж ними було вкладено в акції, простіше збільшувати обсяги виробництва і суми прибутку.
Недоліки: виникнення протиріч між інтересами партнерів спричиняє малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління виробництвом; для акціонерних товариств - притаманні розбіжності між функціями власності та контролю, інколи виникають суперечності між акціонерами і менеджерами, наявність подвійного оподаткування (спочатку прибутку акціонерного товариства, а потім дивідендів акціонерів).
Національна належність капіталу підприємств:
* національні (капітал підприємств належить підприємцям своєї країни);
* іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);
* змішані (капітал підприємств належить громадянам різних країн).
Галузево-функціональні види діяльності:
* промислові;
* сільськогосподарські; «будівельні;
* транспортні;
* торговельні;
* лізингові;
* банківські
* та ін.
Розміри підприємств за чисельністю працівників:
* малі, до яких належать (за чисельністю працюючих):
1) у промисловості та будівництві - до 200 чол.;
2) у інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.;
3) у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.;
4) у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.;
5) у роздрібній торгівлі - до 15 чол.; « середні;
* великі.
Розміри середніх і великих підприємств за чисельністю працюючих законодавче не регулюються.
Існують інші класифікаційні ознаки підприємств, наприклад, за типом виробництва, за ступенем спеціалізації, але перелічені є найважливішими.
Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.
В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:
* асоціація - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;
* корпорація - договірне об'єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;
* консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;
* концерн - об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;
* холдинг - організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.
Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись залежно від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства (ринку). Ринок, як сфера товарного обігу і пов'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин між виробниками і споживачами складається з певних елементів.

2. Проаналізуйте визначення потреб виробничих цехів в матеріальних ресурсах

Головне завдання розрахунку нормативу — визначення економічно обґрунтованої величини власних оборотних активів в мінімальному розмірі та розрахунок визначення дійсно мінімальних розмірів на всіх стадіях руху запасів, що створить умови для економного використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.
Норматив запасів в грошовому вираженні (Н0) вираховується множенням сум одноденних затрат підприємства, які покриваються за рахунок грошових коштів (Во) на норму запасу в днях (Н3 ).
Н0=В0 х Н3, (1)
Нормування власних оборотних активів проводиться за такими етапами:
• Визначення норми запасу по групах товарно-матеріальних цінностей. Норма запасу в днях (Н) визначає кількість днів роботи підприємства, на яку необхідно створити запас матеріалів для забезпечення неперервності виробничого процесу.
• Визначення величини одноденних витрат матеріальних цінностей (В0)
• Визначення часткового нормативу оборотних активів, помноживши одноденний запас на норму запасу в днях.
Одноденна потреба (В0) розраховується на основі кошторису затрат на виробництво, розрахованих норм та витрат, що не враховуються в кошторисі, але покриваються за рахунок оборотних коштів.
Другий співмножник— норма запасу в днях— залежить від багатьох факторів, які відрізняються в залежності від видів запасів.
Нормування оборотних коштів у виробничих запасах. Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах (Нвз) визначається за формулою:
Ввз = П0 * Вд, (2)
де П0 — одноденна потреба підприємства у сировині, матеріалах, допоміжних матеріалах, комплектуючих виробах, паливі, інших видах виробничих запасів;
Нд — норма запасу елементів виробничих запасів в днях.
Визначаючи норму запасу в днях за тією чи іншою позицією, необхідно зважити на:
- умови постачання даним видом матеріальних ресурсів;
- віддаленість постачальників;
- вид транспортного забезпечення;
- час, необхідний для підготовки матеріалів для використання у виробництві.
Норма запасу в днях для окремих видів матеріальних ресурсів складається з такого часу:
• часу перебування оплаченої сировини в дорозі (транспортний запас);
• часу, необхідного для розвантаження, приймання і складування сировини;
• часу перебування сировини на складі як поточного складського запасу;
• часу підготовки сировини до використання у виробництві (технологічний запас);
• часу знаходження сировини на складі у вигляді страхового запасу (гарантійний запас).
Необхідність створення транспортного запасу виникає в зв'язку з тим, що час руху документів і вантажів не збігається. Якщо платіжні документи на сировину прибувають і оплачуються підприємством раніше, ніж надходить вантаж, то величина транспортного запасу дорівнює часу розриву між оплатою рахунку і надходженням сировини на підприємство. Якщо ж матеріали прибувають до споживача раніше від сплати грошей за них, транспортний запас не встановлюється.
Наприклад, підприємство оплатило рахунок за сировину 6 числа, а сировина прибула на адресу підприємства 12 числа. Транспортний запас становить 6 днів (12-6).
Якщо підприємство отримує сировину від різних поставників, транспортний запас визначається як середньозважена величина:

Таблиця 1.
Постачання сировини

Середньозважена величина транспортного запасу дорівнює 1 день:

Такі ж розрахунки транспортного запасу роблять з кожного виду (групи) сировини і матеріалів.
Норми часу, необхідного для приймання, розвантаження, складування, проведення лабораторних аналізів для кожного виду (групи) визначаються за допомогою хронометражу цих операцій.
Наприклад, постачання сировини і матеріалів проводиться вагонами і на розвантаження і складування необхідно 0, 5 днів, а на проведення аналізу — 0,25 днів. Отже, норма запасу на ці операції становитиме 0, 75 днів.
Поточний складський запас визначається залежно від частоти поставок. Він повинен покривати потребу підприємства на період між двома поставками: чим частіше прибуває сировина і матеріали на склади підприємства, тим меншим має бути поточний запас і навпаки.
Інтервали між поставками встановлюються на основі договору або виходячи з фактичних даних попереднього періоду.
Необхідно також враховувати, що у підприємства запаси одних видів сировини та матеріалів можуть бути максимальними в день отримання чергової партії, а запаси інших видів сировини та матеріалів знизяться до мінімальних розмірів. Тому поточний запас сировини і основних матеріалів рекомендується приймати в розмірі 50-процентної тривалості інтервалу між двома суміжними поставками. На підприємствах, де споживається обмежена кількість видів сировини і матеріалів і надходять вони від одного або двох поставників, поточний складський запас може встановлюватися в розмірі 100-процентної тривалості інтервалу між суміжними поставками.
Наприклад, сталеві елементи конструкції надходять на завод від 3-х постачальників.

Таблиця 2.
Календар поставок

Поставки плануються 6 раз на місяць (поставки в один день від різних поставників приймаються за одну):
30 : 6 = 5 днів (середній інтервал поставок).
Норма поточного складського запасу приймається у розмірі половини середнього інтервалу між двома поставками (2, 5 дні).
Можливий інший метод розрахунку середнього інтервалу поставок виходячи з обсягів поставок кожним поставником та інтервалів поставок в днях.

Таблиця 3.
Інтервали та обсяги поставок

Середньозважений інтервал поставок становитиме 27,7 дня:

Технологічний запас — встановлюється у випадку, коли матеріали, отримані від постачальників, не можуть бути зразу використані у виробництві, а потребують попередньої підготовки (сортування, дроблення, розкрою тощо). При визначенні нормативу запасу в днях технологічний запас враховується, якщо час на підготовку матеріалу до запуску у виробництво перевищує норму поточного складського запасу і дорівнює цьому перевищенню
Наприклад, поточний запас сталі на підприємстві становить 8 днів, а на підготовку для використання у виробництві потрібно 11 днів, тоді нормативне технологічний запас необхідно встановити в розмірі 3 днів (11 — 8). Якщо ж поточний запас сталі становить 16 днів, а на підготовку до запуску у виробництво - 11 днів, норма технологічного запасу не встановлюється.
Страховий запас (гарантійний) необхідний на випадок можливих відхилень в постачанні, роботі транспорту і порушень термінів постачання. Розмір страхового запасу в днях рекомендується встановити в розмірі 50% поточного складського запасу.
Підрахунок загальних норм запасів у днях в розмірі окремих видів (груп) сировини і матеріалів або інших виробничих запасів здійснюється так.

Таблиця 4.
Підрахунок загальної норми і запасу в днях

Для визначення нормативу власних оборотних коштів необхідно розрахувати вартість одноденних витрат і помножити їх на норматив у днях.
Наприклад, якщо витрати підприємства на сировину і матеріали дорівнюють 450000 грн., то одноденні витрати складають 1250 грн. (450000 : 360), а норматив власних оборотних коштів на сировину і матеріали — 50000 грн.(1250 х 40).

3. Розгляньте поняття комерційно-посередницької діяльності та охарактеризуйте її учасників

Посередник в маркетингу уявляє собою канал розподілу, отже і визначимо основні канали розподілу та з’ясуємо основні положення якими повинен керуватися посередник.
Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Результати їхньої господарської діяльності багато в чому залежать від того, наскільки правильно обрані канали розподілу товарів, форми і методи їхнього збуту, від широти асортименту і якості наданих підприємством послуг, зв'язаних з реалізацією продукції.
Канал розподілу приймає на себе і допомагає передати кому-небудь іншому право власності на конкретний товар або послугу на шляху від виробника до споживача. Канал розподілу можна трактувати і як шлях (маршрут) пересування товарів від виробників до споживачів. Учасники каналів розподілу виконують ряд функцій, що сприяють успішному рішенню вимог маркетингу. До них варто віднести такі функції, як: проведення науково-дослідної роботи, стимулювання збуту, налагодження контактів з потенційними споживачами, виготовлення товарів відповідно до вимог покупців, транспортування і складування товарів, питання фінансування, прийняття відповідальності за функціонування каналу розподілу.
Канали розподілу можуть бути, крім прямого, ще двох видів: непрямі і змішані.
Непрямі канали зв'язані з переміщенням товарів і послуг спочатку від виготовлювача до незнайомого учасника-посередника, а потім від нього - до споживача. Такі канали звичайно залучають підприємства і фірми, що з метою збільшення своїх ринків і обсягів збуту згодні відмовитися від багатьох збутових функцій і витрат і відповідно від визначеної частки контролю над збутому, а також готові трохи послабити контакти зі споживачами.
Змішані канали поєднують риси перших двох каналів руху товарів. Так, підприємства машинобудівного комплексу мало використовують переваги прямих контактів з постачальниками, вони реалізують продукцію через систему посередників. Виникають і інші державні і комерційні посередницькі організації і підприємства, що гарантують значно більший набір постачальницько-збутових послуг.
Канали розподілу можна охарактеризувати і по числу складових їхніх рівнів. Рівень каналу розподілу — це будь-який посередник, що виконує ту або іншу роботу з наближення товару і права власності на нього до кінцевого покупця. Довжина каналу визначається числом наявних у ньому проміжних рівнів. На рис. 1 приведені маркетингові канали розподілу по їхній довжині.

Рис. 1. Приклади маркетингових каналів розподілу:

А – канал нульового розподілу; Б – однорівневий канал розподілу; В – дворівневий канал розподілу; Г – трьохрівневий канал розподілу.

Однорівневий канал включає одного посередника на ринках товарів промислового призначення. Цим посередником може бути, як правило, агент по збуту або брокер.
Дворівневий канал складається з двох посередників. На ринках товаропромислового призначення такими посередниками можуть виступати промислові дистриб'ютори (постачальницько-збутові організації) і дилери.
Трьохрівневий канал включає трьох посередників. Наприклад, у переробній промисловості між оптовими і роздрібними торговцями звичайно є дрібні оптовики, що скуповують товари у великих оптовиків і перепродують їх невеликими партіями в роздрібну торгівлю. Існує і більше число рівнів, але вони зустрічаються рідше.
Роль посередницьких організацій у розподілі продукції.
Посередницькі оптові підприємства в системі ринкових відносин можна поділити на дві групи: незалежні посередницькі організації і залежні, залежні організації для виготовлювачів і одержувачів продукції є самостійними посередницькими організаціями, здобувають матеріали у власність з наступною їхньою реалізацією споживачам. Залежні посередники не претендують на право власності на товари, працюючи за комісійну винагороду за виконувані послуги. До них відносяться різні збутові агенти, брокери, комісіонери.
Група незалежних оптових посередників, стосовно до збуту продукції промислового призначення, називається дистриб’юторами, є найбільш численною і вагомою в системі матеріально-технічного забезпечення. Незалежні оптові посередники поділяються на два типи:
а) дистриб’ютори, що мають (або орендують) складські приміщення;
б) дистриб’ютори, що не мають (не орендуючі) складських приміщень. Останніх іноді називають торговельними маклерами, на частку яких у розвитих країнах приходиться приблизно 20% підприємств і близько 10% обороту незалежних посередників. Ці підприємства відрізняються більш вузьким профілем діяльності. Вони звичайно мають справу з великогабаритними вантажами, транспортування і передача яких досить трудомістка.
Дистриб’ютори, що мають складські приміщення, як правило, здійснюють у повному обсязі комерційну і виробничу діяльність, що входить у компетенцію посередника. Їх називають дистриб’юторами регулярного типу. Здобуваючи виріб за свій рахунок, вони, як і торговельні маклери, приймають на себе весь ризик, викликаний змінами кон'юнктури, псуванням, моральним старінням і т.д. Дистриб’ютори також зберігають товари, рятуючи своїх постачальників і замовників від необхідності змісту складських запасів. Ними вирішується важлива, задача перетворення промислового асортименту продукції, що випускається, у торговельний асортимент відповідно до виробничих нестатків споживачів. Вони займаються транспортними операціями, кредитують споживачів, здійснюють рекламну діяльність і, крім того, роблять консультаційно-інформаційні послуги.
Виготовлювач може продавати продукцію дистриб’юторам, що потім самостійно збувають її безпосередньо споживачам. Вибір такого каналу руху товарів буде ефективним тільки у випадку, якщо:
* ринок розкиданий, а обсяг збуту в кожній географічній зоні недостатній для виправдання витрат по прямому каналі розподілу;
* число оптовиків (посередників) звичайно перевищує кількість регіональних базових складів виготовлювача;
* виріб повинний збуватися споживачам багатьох галузей промисловості, а ефективне охоплення всіх або більшої їхньої частини буває при використанні оптових незалежних посередників;
* споживачі бажають закуповувати вироби дрібними партіями;
* різниця між собівартістю виготовлення продукції і продажною ціною занадто мала для змісту власної збутової організації.
Цінність оптового посередника для виготовлювача продукції багато в чому залежить від того, як до цього посередника відносяться споживачі промислових виробів, чи зможе посередник поставити справу таким чином, щоб споживачі продукції зверталися саме до нього. Реалізація такого положення на практиці залежить від ряду об'єктивних факторів. По-перше оптовий посередник має можливість поставити виріб споживачеві бистріше, чим виготовлювач. Його склад звичайно розташований ближче до підприємства споживача, чим філія збутового органа виготовлювача. По-друге, послуги посередника дозволяють споживачеві скоротити витрати на матеріально-технічне забезпечення й обсяг оброблюваної облікової документації По-третє, посередник може запропонувати ціну трохи меншу, чим виготовлювач, що призначає її без обліку перевезення і страхування, а споживач при цьому повинний сам оплачувати транспортні і страхові витрати. Нарешті, споживачеві набагато простіше врегулювати суперечки і непорозуміння з посередником, чим з виготовлювачем.
Ці й інші переваги посередника дають йому можливість у багатьох випадках успішно конкурувати з виготовлювачем, забезпечуючи госпрозрахункові принципи своєї власної діяльності.
Агенти, брокери і комісіонери, на відміну від комерційних збутових структур, що отримують прибуток від реалізації виробів, не претендують на право власності на товари, працюючи за комісійну винагороду або платежі за послуги. Розмір винагороди, оплачуваного покупцями послуг агентів і брокерів, залежить від обсягу і складності чинених ними угод. На частку брокерів і агентів в оптовій торгівлі в розвитих країнах приходиться приблизно 9% підприємств матеріально-технічного забезпечення і близько 2% складських приміщень. Агенти і брокери, не приймаючи на себе право власності, знаходяться в більшій залежності від виготовлювача, чим незалежні оптові підприємства.
Залежні збутові посередники підрозділяються на промислових і збутових агентів. Промислові агенти, як правило, заміняють збутовий апарат підприємства, але на відміну від працівників служби збуту одержують не зарплату, а комісійна винагорода, розмір якого складає приблизно 5 - 10% від обсягу збуту. Зберігаючи за собою формальну самостійність, вони в більшому ступені, чим інші агенти, залежать від указівок постачальника. Промислові агенти розташовують тільки конторою. У виняткових випадках вони можуть займатися збереженням і матеріальною доробкою товарів постачальника на основі консигнаційного договору, що дозволяє їм розпоряджатися цими товарами, не стаючи їхніми власниками.
Збутові агенти мають справу з невеликими промисловими підприємствами і за умовами договору відповідають за маркетинг усієї їхній продукції.
Комісіонери одержують продукцію від виготовлювачів на принципах консигнації, що складає в дорученні одною стороною іншій стороні (консигнаторові) продати товари зі складу від свого імені, однак на рахунок консигнанта, тобто власника продукції. Комісіонери можуть вести переговори за цінами зі споживачами за умови, що ціни не будуть нижче мінімального рівня, визначеного виготовлювачем, а також діяти в умовах аукціону. Вони вправі надавати різного роду додаткові послуги: ринкову інформацію, допомогу у висновку договорів із транспортними компаніями, контроль за якістю товару й ін..

ЗАДАЧА

Підприємство випускає виріб «А» з матеріалу «У». На один виріб витрачається 10 кг матеріалу «У». У ІІ кварталі необхідно виготовити 8880 виробів «А». На складі підприємства на 1 квітня має місце 850 кг матеріалу «У», крім того, в березні вже було замовлено постачальнику 1000 кг вказаного матеріалу. Визначте обсяг закупок матеріалу «У» на ІІ квартал та складають бюджет постачання підприємства.

Бюджет постачання
Необхідно матеріалу 8880 * 10 = 88800 кг
На складі матеріалу = 850 кг
Необхідно = 88800 – 850 = 87950 кг

ВИСНОВКИ

В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:
* асоціація - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;
* корпорація - договірне об'єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;
* консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;
* концерн - об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;
* холдинг - організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.
Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Результати їхньої господарської діяльності багато в чому залежать від того, наскільки правильно обрані канали розподілу товарів, форми і методи їхнього збуту, від широти асортименту і якості наданих підприємством послуг, зв'язаних з реалізацією продукції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Курс экономической теории /Под ред. М. Н. Чепурина, Е. А. Киселевой, Киев, 1996
2. Ланових Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р.М. Економічна теорія України і світу, Київ, 1999
3. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принцип, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд., Москва, 1992
4. Макроекономічне моделювання та короткострокове прогнозування / НАН України. Інститут економічного прогнозування, Київ, 2000
5. Маршалл А. Принципы политической экономии: В 2 т., Москва, 1983—1984
6. Михасюк В., Мельник А., Крупка М., Залога 3., Державне регулювання економіки. — 2-ге вид., випр. та допов., Київ, 2000
7. Основи економіки: Елементарна макроекономіка /За ред. І. Ф. Прокопенка, Xарків, 1999

 

Скачати реферат:
Скачать этот файл (analz-komerczjno-dyalnost.doc)analz-komerczjno-dyalnost.doc115 Kb
 
загрузка...