Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Кримінальна відповідальність. Виконання кримінального покарання
Українські реферати - Кримінальне право
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Кримінальна відповідальність. Виконання кримінального покарання

ЗМІСТ

Вступ
1. Правові основи реформи кримінально-виконавчої системи України
2. Кримінальна і дисциплінарна відповідальність засуджених до позбавлення волі на певний строк   
3. Порядок і умови виконання кримінального покарання у виді арешту
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Позбавлення волі як вид кримінального покарання є правовим наслідком вчинення злочину і відповідно до кримінального законодавства (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. При цьому особа обмежується у праві обирати рід (вид) занять і місце проживання, користуватися жилими приміщеннями й іншим майном. Крім цього, на засудженого покладається новий специфічний юридичний обов'язок — виконувати вимоги режиму, встановлені законом у місцях позбавлення волі. Це призводить до різкої зміни правового становища громадянина, яке пов'язане із значними обмеженнями його свободи, що об'єктивно містить у собі елементи кари не з метою помсти та зведення рахунків, а заради безпеки суспільства.

Разом з тим самій природі позбавлення волі властиве протиріччя, оскільки:
— маючи за мету максимально пристосувати людину до життя в нормальних умовах суспільства, її змушені ізолювати від нього;
— маючи бажання викорінити у свідомості злочинця шкідливі уявлення і звички, його, разом з тим, поміщають у середовище інших злочинців, де взаємне "зараження" негативними звичками і уявленнями найвірогідніше;
— намагаючись привчити злочинця до життя в нормальному середовищі, його одночасно поміщають в обстановку, яка в принципі є ненормальною, неприродною;
— здатність людини до активної корисної діяльності потрібна в кінцевому підсумку для відмови її від злочинного способу життя; тим часом позбавлення волі значною мірою позбавляє людину самостійності в прийнятті рішень.

Арешт як вид кримінального покарання передбачений ст. 60 Кримінального кодексу України. Арешт являє собою короткострокове позбавлення особистої свободи в умовах ізоляції від суспільства. Це своєрідний елемент так званої  шокової терапії, застосовуваної до осіб, що вперше вчинили злочин. Арешт встановлюється судом на строк від одного до шести місяців.
Арешт відноситься до так званих шокових покарань з короткочасним терміном позбавлення волі, але досить жорсткими умовами тримання. Умови тримання засуджених до арешту аналогічні умовам тримання засуджених до позбавлення волі, що відбувають покарання у тюрмі на загальному режимі, але фактично є більш суворими за характером своїх обмежень. Так, засудженим до арешту не надаються побачення, за винятком побачень із захисниками. Засудженим до арешту протягом усього строку покарання не дозволяється одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікування медпрепарати, а також придбавати продукти харчування і предмети першої потреби.

1. Правові основи реформи кримінально-виконавчої системи України

Перший в історії радянської держави кодифікований нормативний акт у галузі виконання покарань — Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік було прийнято у 1969 р. Протягом 1970—1971 років у відповідності з Основами і на їх базі були підготовлені і затверджені виправно-трудові кодекси союзних республік, у тому числі й досі діючий Виправно-трудовий кодекс УРСР, затверджений у червні 1971 р.
З розпадом Радянського Союзу, урядові структури незалежних держав почали схилятися в бік формування нового кримінально-виконавчого законодавства. Ще на рубежі 1989—1990 років назріла об'єктивна потреба переосмислення існуючої кримінально-виконавчої політики, оскільки застарілі консервативні методи управління системою виконання покарань себе вичерпали.

З урахуванням цих факторів Міністерством внутрішніх справ України за участю провідних вчених і зацікавлених відомств була розроблена і затверджена постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.1991 р. № 88 "Про основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи України".

Вже тоді концепція передбачала, що з метою підвищення ефективності діяльності органів і установ виконання покарань в перспективі мусить бути створений Республіканський департамент з кримінально-виконавчих справ. По суті. йшлося про створення самостійного відомства.

У січні 1991 р. Президія Верховної Ради України видала Указ "Про внесення деяких змін у Виправно-трудовий кодекс України". В усіх виправно-трудових установах була збільшена кількість тривалих і короткострокових побачень засуджених, зняті обмеження в листуванні, згідно з нормами підприємств зв'язку встановлено масу посилок, які отримують засуджені, збільшені суми грошових коштів на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби.

За погодженням з Генеральною прокуратурою України, правами МВС засудженим були зняті деякі обмеження режимного характеру (дозволено носити коротку зачіску, використовувати деякі речі цивільного зразка та взуття тощо).
З метою подальшого реформування кримінально-виконавчої системи та на виконання зобов'язань, взятих Україною при вступі до ради Європи, Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. № 344/98 утворено Державний департамент України з питань виконання покарань, а Указом від 31 липня 1998 р. № 827/98 затверджено Положення про Держдепартамент.

На виконання Концепції розвитку МВС України видано наказ МВС України "Про передачу функції охорони виправно-трудових установ від внутрішніх військ до Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 14 листопада 1998 р. № 836.
У січні 2001 р. внесені суттєві зміни до цілого ряду статей Виправно-трудового кодексу України, які значно покращили умови тримання засуджених у тюрмах. Введено обов'язкову середню освіту в установах виконання покарань, надана можливість засудженим звертатися до Уповноваженого з прав людини без перегляду листів, заяв іскарг представниками адміністрації. Наказом ДДУПВП приведено у відповідність з нормативами Міністерства зв'язку України щодо отримання засудженими посилок масою до 30 кг тощо.

Після   прийняття   Верховною   Радою   України   нового Кримінального кодексу України у липні 2001 р. до Виправно-трудового кодексу України було внесено цілий ряд змін, пов'язаних з цією подією. Так, наприклад, Кодекс був доповнений розділами ІІІ-Б ("Порядок і умови виконання покарання у виді громадських робіт"), VІ-А ("Порядок і умови виконання покарання у виді арешту") і VІ-Б ("Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі") та главою 20-А ("Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням").

В останні роки активізувалося міжнародне співробітництво України у кримінально-виконавчій сфері. В рамках програми "Партнерство тюрем" до Франції, Австрії, Німеччини і Данії було організовано 16 виїздів працівників органів і установ виконання покарань України. 7—8 грудня 1998 р. у м. Києві за участю експертів Ради Європи, представників Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Генеральної прокуратури, Верховного Суду, Міністерства юстиції, Державного департаменту України з питань виконання покарань було проведено міжнародний семінар на тему "Класифікація та розміщення засуджених".

У той же час на базі однієї із колоній Київської області за організаційною та фінансовою підтримкою уряду Швейцарської конфедерації було розпочато реалізацію проекту "Установа-модель" щодо створення установи, яка відповідає сучасним європейським нормам. Проектом передбачено перебудову гуртожитків для засуджених під блочне розміщення, вдосконалення соціально-психологічної роботи з ними.

2. Кримінальна і дисциплінарна відповідальність засуджених до позбавлення волі на певний строк

Зміст покарання у вигляді позбавлення волі виступає як специфічна юридична форма, що виражає потребу карати злочинців суворо визначеним чином. Без цієї юридичної форми немає покарання. Лише за її наявності покарання у вигляді позбавлення волі стає правомірним актом державного примусу. З допомогою юридичної форми в боротьбу зі злочинністю вноситься організуюче начало, забезпечується недопустимість свавільних рішень, встановлюється комплекс елементів, які складають зміст покарання у вигляді позбавлення волі. За допомогою цієї форми окреслюється науково обгрунтована межа каральної діяльності держави як з кількісного, так і з якісного боку. Ця межа не може бути порушена ні судовими органами, які призначають позбавлення волі, ні органами, що виконують це покарання, ні засудженими до позбавлення волі. Саме ця юридична форма забезпечує таке становище, згідно з яким злочинець вступив у специфічні правові відносини з державою і, отже, набув нового правового статусу, що тягне за собою виникнення додаткових юридичних обов'язків і позбавлення, обмеження чи зміну ряду прав.

Сутність позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наділяється важливим специфічним правовим обов'язком — перебувати у спеціальній установі держави в межах строку, встановленого вироком суду. Специфічні правообмеження як елементи кари при позбавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань.

До елементів кари належать, насамперед, позбавлення засудженого особистої свободи, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, обмеження права обирати спосіб життя. У цих елементах певною мірою проявляється соціально-психологічний аспект позбавлення волі, оскільки засуджений обмежується в доступі до засобів масової інформації, у праві на недоторканність особи, житла, таємності листування, на працю, відпочинок тощо. Суттєвим елементом кари є позбавлення засудженого фізичної свободи, яка виражається в ізоляції його від суспільства на строк, визначений вироком суду, поміщенні його в спеціальну установу, яка охороняється.

Головною рисою позбавлення волі, що відображає його сутність, є ізоляція засудженого від суспільства. Передусім вона пов'язана з обмеженнями фізичних і духовних контактів, скороченням соціальних зв'язків і функцій.
Вона також передбачає роздільне тримання різних категорій засуджених, порядок їх спілкування в межах однієї УВП. Тому засуджений до позбавлення волі, оскільки він постійно перебуває в умовах ізоляції, повинен вести особливий, встановлений законом, спосіб життя, який відрізняється від життя на волі.

У літературі зустрічаються різні терміни, які характеризують цей елемент позбавлення волі: "ізоляція від суспільства", "ізоляція від зовнішнього світу". Однак ці терміни умовні. Термін "ізоляція від зовнішнього світу" невдало виражає характер і зміст позбавлення волі. Повна (абсолютна) ізоляція від зовнішнього світу не застосовується. Про таку ізоляцію можна говорити лише в тому випадку, якщо засуджений втратив будь-який зв'язок із зовнішнім світом, своїми близькими.

Термін "ізоляція від суспільства" точніше відображає сутність  позбавлення волі. Засуджені, перебуваючи в УВП, мають право на побачення з родичами й іншими особами, адвокатами, їм дозволяється дивитися кінофільми, слухати радіопередачі, читати книги, газети, спілкуватися з вільнонайманим персоналом, представниками громадських організацій і трудових колективів. Крім цього, деяким категоріям засуджених за певних умов можуть бути дозволені короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі.

Позбавлення волі як кримінальне покарання характеризує спеціальний каральний режим, який встановлюється в УВП, і постійний нагляд за його виконанням засудженими, а також можливість застосування до осіб, які порушують вимоги режиму, примусових заходів.
Важливим елементом кари є залякуючий вплив позбавлення волі, який виражається в самому факті осуду, винесенні вироку судом від Імені держави і залежить від тривалості строку позбавлення волі, виду УВП. Позбавлення волі впливає як на суспільну психологію, так і на психіку злочинця. Репресивність позбавлення волі акумулює в собі такі риси і властивості, які сприяють розвитку в суспільстві негативного ставлення до злочинця, спричиняють обурення з приводу злочинних дій.

Індивідуально-психологічний вплив кари полягає в тому, що покарання у вигляді позбавлення волі тягне за собою зміну ставлення оточуючих до злочинця, його дії засуджуються суспільством з метою привести його до визнання аморальності своєї протиправної поведінки, породити бажання до виправлення (ресоціалізації).

До каральних елементів покарання у вигляді позбавлення волі варто віднести і стан судимості, який тягне за собою певні обмеження суспільного характеру, а також кримінально-правові наслідки. Судимість погашається або знімається за підставами, встановленими законом.
Розглядаючи поняття "позбавлення волі", потрібно визначити сутність і зміст цього виду покарання Під сутністю звичайно розуміється те головне, що характеризує предмети, їх внутрішню найважливішу сторону, Їх основу, глибинні процеси, що відбуваються в них, а під змістом — те, що розкриває сутність. Сутність покарання у вигляді позбавлення волі виражається в карі, а різні елементи кари, про які вже йшлося, і є його змістом.

Як відомо, кара найяскравіше проявляється в режимі відбування покарання. Режим не тільки конкретизує зміст покарання, а й є регулятором його каральної сили, і тому виступає основним критерієм визначення судом виду позбавлення волі. Вимоги режиму реалізуються шляхом створення різних умов тримання засудженого під час відбування покарання. Ці умови визначаються відповідними нормами кримінально-виконавчого законодавства. Позбавлення волі має значну силу дисциплінуючого впливу, яка у комплексі з іншими засобами виправлення, передбаченими ст. 7 ВТК, здатна зробити певні зміни в переоцінці ціннісних орієнтацій засудженими, змінити їхню поведінку, погляди та звички.

Покарання у вигляді позбавлення волі не має на меті спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності. Відбування позбавлення волі супроводжується залученням засудженого до суспільно корисної праці, виховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки, які максимально використовуються в боротьбі за відродження людини. Засуджені добре знають, що суспільство проявляє про них турботу. Вказані обставини зумовлюють можливість використання позбавлення волі не тільки як каральний, а й як виховний засіб.

Разом з тим самій природі позбавлення волі властиве протиріччя, оскільки:
— маючи за мету максимально пристосувати людину до життя в нормальних умовах суспільства, її змушені ізолювати від нього;
— маючи бажання викорінити у свідомості злочинця шкідливі уявлення і звички, його, разом з тим, поміщають у середовище інших злочинців, де взаємне "зараження" негативними звичками і уявленнями найвірогідніше;
— намагаючись привчити злочинця до життя в нормальному середовищі, його одночасно поміщають в обстановку, яка в принципі є ненормальною, неприродною;
— здатність людини до активної корисної діяльності потрібна в кінцевому підсумку для відмови її від злочинного способу життя; тим часом позбавлення волі значною мірою позбавляє людину самостійності в прийнятті рішень.

Таким чином, позбавлення волі — це поєднаний з виправним впливом захід державного примусу, який полягає в тому, що особа на підставі вироку суду, який набрав чинності, визнається винною у вчиненні злочину, ізолюється від суспільства шляхом поміщення до УВП, підлягає правовим обмеженням, набуває стану судимості, що тягне за собою ряд невигідних для неї наслідків після звільнення від відбування покарання.

Широкий діапазон впливу позбавлення волі, можливість досягнення при цьому не тільки позитивних, а й негативних соціальних результатів робить особливо актуальним послідовне проведення в карній політиці принципу економії репресій. Сам по собі факт позбавлення волі, осуд злочинця за певних обставин можуть мати на нього більший виховний вплив, ніж надто жорсткі обмеження. У перспективі це дозволить поступово пом'якшити матеріальні обмеження, встановлені для засуджених до позбавлення волі, покращити умови їх утримання.
Останнім часом у цьому напрямку є значні позитивні зміни, які наближаються до вимог міжнародно-правових стандартів.

Засуджені до позбавлення волі залучаються до суспільне корисної праці в порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом України. Умови та порядок оплати праці осіб, які позбавлені волі, регламентуються чинним законодавством України.
У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрах та дільницях соціальної реабілітації (адаптації) засуджені залучаються до праці, як правило, на власному виробництві, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, у т. ч. за межами адміністративного району установи, з письмового дозволу начальника територіального органу управління Департаменту за умови забезпечення постійного нагляду за ними та щоденного повернення до житлової зони. У всіх випадках при організації працевикористання засуджених повинна виключатися можливість їх проживання на виробничих об'єктах. Забороняється використовувати працю засуджених:
а) у приміщеннях, де розміщена зброя, спецзасоби та службова документація;
б) на роботах, пов'язаних з устаткуванням для множення документів, радіотелеграфною та телефонною технікою (за винятком лінійних монтерів у присутності представників адміністрації);
в) на посадах продавців, бухгалтерів-операціоністів, касирів, завідувачів продовольчих та речових складів;
г) на роботах, пов'язаних з обліком, зберіганням та видачею медикаментів, а також вибухових та отруйних речовин;
г) як фотографів (крім засуджених до обмеження волі), зубопротезистів, водіїв легкових та оперативних автомобілів і мотоциклів;
д) на посадах з підпорядкуванням їм вільнонайманих працівників.

Засуджені, які залучаються до роботи із забезпечення пожежної безпеки виправних колоній, несуть цілодобове чергування в розрахунках пожежних команд з правом відпочинку і сну в депо пожежної охорони виправних колоній, перевірка цих осіб проводиться щогодинно та цілодобово.

Адміністрація колоній може залучати засуджених до робіт з благоустрою житлових та виробничих зон місць позбавленя волі, прилеглих територій та з поліпшення культурно-побутових умов засуджених або забезпечення колоній продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються без оплати праці, у неробочий час, не більше двох годин на день і, як правило, у порядку черги.

Засуджені, які характеризуються позитивно, можуть бути задучені до робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки господарське обслуговування виконується засудженими, які згідно зі статтею 89 Кримінально-виконавчого кодексу залишені для таких робіт. За межами виправних колоній виконання господарських робіт може здійснюватися засудженими, які тримаються в дільницях соціальної реабілітації, а у виховних колоніях — засудженими, які тримаються у дільницях соціальної адаптації.

Відбір засуджених для виконання робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань, а також для заміщення майстрів, бригадирів та нарядників проводиться начальниками відповідних служб, за погодженням з відділами нагляду і безпеки, оперативними службами та відділами по контролю за виконанням судових рішень, після їх медичного обстеження. Для виконання робіт з господарського обслуговування установ виконання покарань та підтримання належного порядку в місцях проживання засуджених призначаються старші днювальні та днювальні. При призначенні на роботи з господарського обслуговування колоній максимального рівня безпеки потрібна письмова згода засуджених. Призначення засуджених на вищезгадані роботи оформляється наказами начальників установ, виписки з яких долучаються до особових справ засуджених.

Засуджені, призначені для виконання робіт з господарського обслуговування (крім старших днювальних та днювальних), формуються, як правило, в одне відділення, їх обов'язки визначаються начальниками відповідних служб.
Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, дільницях посиленого контролю та секторах максимального рівня безпеки, залучаються до праці тільки на об'єктах, розташованих на території колоній. Виробничі цехи розміщуються в ізольованих приміщеннях у межах зони, що охороняється.

Такі засуджені виводяться на роботу в спеціально обладнані цехи, де установлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надійна ізоляція з тим, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.
Під час виведення з цехів і камер засуджені підлягають обшуку, а приміщення — огляду.
У нагальних випадках адміністрація виправних колоній може залучати засуджених до ремонтно-будівельних робіт на території виправних колоній за умови забезпечення суворої ізоляції цих осіб від засуджених, залишених у виправних колоніях максимального рівня безпеки для господарського обслуговування.
У разі неможливості працевикористання засуджених з виведенням у виробничі цехи вони можуть залучатися до праці в робочих камерах з додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці.

3. Порядок і умови виконання кримінального покарання у виді арешту  

Арешт як вид кримінального покарання передбачений ст. 60 Кримінального кодексу України. Арешт являє собою короткострокове позбавлення особистої свободи в умовах ізоляції від суспільства. Це своєрідний елемент так званої  шокової терапії, застосовуваної до осіб, що вперше вчинили злочин. Арешт встановлюється судом на строк від одного до шести місяців.

Арешт не застосовується до:
— осіб, віком до 16-ти років;
— вагітних жінок;
— жінок, які мають дітей віком до семи років.
Порядок і умови виконання покарання у виді арешту регламентуються Главою 17 ВТК (статті 100—105) і Інструкцією "Про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи", яка розроблена відповідно до Конституції України,  Кримінального кодексу України та Виправно-трудового кодексу України та регламентує і конкретизує порядок тримання в установах кримінально-виконавчої системи (далі — установи) засуджених осіб, які відбувають покарання у виді арешту.

Відповідно до ст- 100 ВТК України особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах. Весь строк покарання засуджені відбувають в одному арештному домі.
Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається, по-перше, у разі його хвороби, по-друге, для забезпечення його безпеки, по-третє, за інших виключних обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.

Під винятковими обставинами розуміються будь-які надзвичайні обставини (повінь, землетрус, пожежа, посуха і т. д.). До них можна віднести, наприклад, і особливий психофізичний стан засудженого, пов'язаний із загостреним переживанням факту здійснення ним злочину, якщо є підстави думати, що результат переживань може стати безпосередньою причиною суїциду (самогубства).

Згідно з Інструкцією ("Загальні положення"), особи, засуджені до арешту (далі — засуджені), тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах (тюрмах) за місцем засудження. На них поширюється дія Виправно-трудового кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, затверджених наказом Державного департаменту України від 5 червня 2000 року № 110, які визначають режим та умови тримання засуджених в установах. Засуджені відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі (тюрмі) в окремих постах або секціях.

Підставою для тримання осіб, засуджених до арешту, є тільки вирок суду, який набрав законної сили.
Засуджені несуть обов'язки і користуються правами, які встановлені чинним законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду та встановлені Виправно-трудовим кодексом України для відбування покарання даного виду.

Правове становище іноземців і осіб без громадянства, які відбувають покарання у вигляді арешту, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування на території України, з обмеженнями, які передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду та встановлені Виправно-трудовим кодексом України для відбування даного виду покарання.

Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі. Ізоляція виключає вільне спілкування засуджених з особами, що знаходяться поза арештним домом. Мова йде як про особисте безпосереднє спілкування, так і про спілкування за допомогою засобів зв'язку. Сувора ізоляція виключає також вільне переміщення засудженого усередині арештного дому за винятком тих приміщень, де він перебуває постійно чи де проводяться виховні заходи массового характеру.

Засуджені забезпечуються жилою площею за нормами, установленими виправно-трудовим законодавством України, та тримаються в окремих постах або секціях слідчих ізоляторів (тюрем) по 3—10 осіб в одній камері.
У разі необхідності та з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за вмотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.

Засуджених розміщують у камерах з дотриманням таких умов:
— чоловіків — окремо від жінок;
— неповнолітніх — окремо від усіх інших категорій засуджених;
— засуджених, яких вперше притягнуто до кримінальної відповідальності, окремо від засуджених, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності;
— засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, — окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі;
— засуджених, які раніше працювали в правоохоронних органах, юстиції та суді, — окремо від інших засуджених;
— іноземців і осіб без громадянства, як правило, — окремо від інших засуджених.                                             
При розміщенні засуджених у камерах обов'язково враховуються рекомендації соціально-психологічної служби установи.

Арешт відноситься до так званих шокових покарань з короткочасним терміном позбавлення волі, але досить жорсткими умовами тримання. Умови тримання засуджених до арешту аналогічні умовам тримання засуджених до позбавлення волі, що відбувають покарання у тюрмі на загальному режимі, але фактично є більш суворими за характером своїх обмежень. Так, засудженим до арешту не надаються побачення, за винятком побачень із захисниками. Засудженим до арешту протягом усього строку покарання не дозволяється одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікування медпрепарати, а також придбавати продукти харчування і предмети першої потреби.
Отже, на засуджених до арешту поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законом для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Засуджені мають право:
— на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а неповнолітні — до двох годин;
— на восьмигодинний сон у нічний час;
— мати при собі і зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких установлено Правилами внутрішнього розпорядку виіравно-трудових установ;                                       
— одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості;
— в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою;
— звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розпис;
— користуватися настільними іграми;
— мати побачення із захисником для одержання юридичної допомоги в установленому виправно-трудовим законодавством порядку;
— користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи.
За виняткових обставин, при наявності технічних можливостей, засудженим може бути надано право телефонної розмови з близькими родичами.
Засуджені зобов'язані:
— бути ввічливими між собою та до персоналу кримінально-виконавчої системи;
— додержуватись розпорядку, встановленого в установі, і виконувати законні вимоги адміністрації;
— дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них;
— дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки;
— при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, працівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися.
Засудженим забороняється:
— установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах;
— придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;
— продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;
— грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;
— наносити собі або іншим особам татуювання;
— завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко;
— створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом установи;
— придбавати продукти харчування і предмети першої потреби;
— мати побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників;
— одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікування медпрепарати.
Соціально-психологічна робота із засудженими спрямована на формування та збереження соціально-корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.
Основними формами соціально-психологічної роботи із засудженими є:
— індивідуальна робота;
— просвітницька та культурно-масова робота;                   
— правове виховання.

Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.       
Організація соціально-психологічної роботи із засудженими безпосередньо покладається на іспектора із соціально-психологічної оботи.
Адміністрація установи має право залучати засуджених до робіт з господарського обслуговування установи без оплати їхньої праці, але не більш як на дві години на день.
Під господарським обслуговуванням розуміється збирання сміття, санітарно-гігієнічне вбирання приміщень, дрібний ремонт приміщень, меблів, господарського інвентарю, робота в пральні, лазні і на інших господарських об'єктах.

Облік робочого часу здійснюється сумарно. Роботи виконуються, як правило, у порядку черговості, особливо в камерах.
Засуджені виводяться на роботу, де встановлюються додаткові засоби нагляду та забезпечується надійна ізоляція, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування створюють передумови для підтримки організму людини в нормальному стані. Оскільки арешт відноситься до "шокового" покарання, остільки законодавець і прирівняв матеріально-побутове забезпечення засуджених до даного виду покарання до засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Отже, матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюється відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Забезпечення матеріально-побутовим та медичним обслуговуванням в арештних домах організовується органами місцевого самоврядування і органами виконання покарань.
Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні санітарної обробки — один раз на тиждень.
Засуджені спеціальним одягом не забезпечуються і відбувають увесь строк покарання у своєму одязі.

Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.92 № 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм".

Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіотрансляції визначається розпорядком дня установи.
Медичне обслуговування здійснюється у порядку, встановленому для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися засоби заохочення у вигляді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.
За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, може застосовуватися стягнення у вигляді догани чи поміщення в карцер: дорослих — строком до десяти діб, а неповнолітніх — до п'яти діб.

Заохочення і стягнення використовуються як інструменти стимулювання належної поведінки засуджених. Заохочення в данному випадку розглядається як усунення обмежень, пов'язаних з покаранням. Єдиною підставою заохочення засуджених до арешту є їхня добра поведінка. Вид заохочення повинний відповідати характеру і тривалості доброї поведінки засудженого.
Доброю повинна вважатися поведінка засуджених, яка відповідає Правилам внутрішнього розпорядку, виконанню всіх законних вимог адміністрації, коректному відношенню до її представників, іншим особам, що відвідують арештні дома, а також до інших засуджених. сумлінному виконанню дорученої роботи у випадку залучення засудженого до праці.

Стягнення зняті з засудженого у встановленому порядку, не перешкоджають оцінці поведінки засудженого як доброї.
За загальним правилом, заохочення практикується лише при відсутності стягнень, тому, наприклад, перш ніж оголосити подяку, варто зняти з засудженого раніше накладене стягнення, якщо таке є. Кількість застосовуваних заохочень не регламентується і визначається конкретною ситуацією.

Стягнення є заходом виховного впливу, що виражається в накладенні додаткових обмежень на засудженого. Єдина підстава накладення стягнення — порушення засудженим установленого порядку відбування покарання. Стягнення повинне відповідати характеру і вазі допущеного засудженим порушення.
Порушення встановленого порядку відбування покарання означає невідповідність поводження засудженого вимогам внутрішнього розпорядку, тобто порушення режиму відбування покарання, встановленого в арештному будинку.

Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється Виправно-трудовим кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником.
Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними, збитки відповідно до чинного законодавства України.
До засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосування спеціальних засобів відповідно до вимог чинного законодавства України.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року
3. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25 грудня 2003 року
4. Інструкція з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі від 4 жовтня 2004 року

 
загрузка...