Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Логіка. Запитання – відповіді
Українські реферати - Логіка
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Логіка. Запитання – відповіді

ЗМІСТ

Вступ
1. Логіка «запитання – відповіді»
2. Знайдіть поняття, обсяг якого частково збігається з обсягом даного
3. Визначити вид судження
4. Відбудувати елементи до категоричного силогізму
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Логіка, як самостійна наука про закони і форми мислення, має досить довгу і багату історія. Історія свідчить, що окремі логічні проблеми повстали перед людиною біля трьох тисяч років тому.
Найбільш глибокий підхід до розв’язання цих проблем розпочався в Стародавній Греції ще у VI ст. до н.е. Щодо причин виникнення логіки як науки, то їх називають дві.
Одна з них – розвиток наук, перш за усе математики. Наука ґрунтувалась на теоретичному мисленні, основою якого були умовиводи і доведення, що у свою чергу спонукало вчених, зокрема Стародавньої Греції, до дослідження природи власне самого мислення як форми пізнання. Тому виникнення логіки пов’язується як намагання виявити і пояснити ті вимоги, яким мало задовольняти наукове мислення, яке б правильно відображало дійсність.
Друга причина – це розвиток ораторського мистецтва, у тому числі судового, яке набуло розквіту в умовах старогрецької демократії. Тут логіка виступає як спроба розкрити силу промов, зрозуміти, у чому полягає ця сила, на чому ґрунтується, і показати, якими властивостями має володіти мова, висловлення, щоб переконувати слухачів, схиляти на свою сторону, змушувати їх з чимось погоджуватись, визнавати щось або за правду, або за брехню.
Слово «логіка», як і багато подібних від нього слів можна чути чи не щодня. Як логічні чи не логічні ми часто оцінюємо промови, виступи фахівців, політиків. Термін «логіка» походить від давньогрецького слова «логос» (logos), що означає «розум», «слово», «поняття», «міркування».

1. Логіка «запитання – відповіді»

Крім аргументації, необхідною ланкою у мисленні і спілкуванні людей є питання і відповіді. Невизначеність, у полоні якої часто перебуває людина, породжує у неї безліч запитань на які вона хоче одержати істинну відповідь.
Від правильного, своєчасного, коректного формулювання запитань значною мірою залежить успішне розв'язання проблеми. Щоправда, правильне формулювання питань ще не гарантує істинної відповіді, зле помилковість, некоректність, недбалість, допущені при їх формулюванні, значно ускладнює, а інколи й виключає істинну відповідь, що може стати причиною неправильного вибору шляху вирішення проблеми.
Питання і відповідь на нього, які складають основне ядро діалогу, — це дві протилежності єдиного цілого: питання є зверненням, яке вимагає відповіді; відповідь є висловленням, яке викликане запитанням.
З точки зору логіки під запитанням розуміється думка, яка виражена реченням і у якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначенності.
Граматичною (мовною) формою вираження запитань є питальні речення. Але не кожне питальне речення виражає запитання. До таких відносяться риторичні питальні речення, які фактично виражають висловлення, наприклад, «Який з нього менеджер?», «Чи не посунетесь трохи?».
Дослідження будь-якого питання, забезпечення умов успішного спілкування людей передбачає встановлення і урахування передумови питання і контексту його промовляння.
Передумовою питання називають вихідне знання, яке наявне у запитанні. Передумова явно чи неявно міститься у питанні і дає інформацію щодо об'єкта про який у питанні ставиться вимога чи прохання щодо додаткової інформації. Наприклад, для питання «Скільки приватбанків України надали кредити населенню для будівництва житла у 1990 р?» передумовами будуть наступні твердження: а) у 1990 р. на Україні існували приватбанки; б) приватбанки у той час надавали кредити; в) серед кредитів були і кредити для населення; г) серед кредитів, які надавались населенню, були і кредити, для будівництва житла.
Передумова може бути істинною або хибною. Якщо передумова хибна, то правильної відповіді на таке питання не існує.
Контекст промовляння запитання — це місце, час, атмосфера, аудиторія та інші умови, за яких відбувається діалог. Саме контекст промовляння зумовлює його передумову. Наприклад, питання «Як поживаєте?», яке часто можна почути при зустрічах знайомих людей, у залежності від ситуацій може бути довідковим, а може бути просто вираженням певного етикету.
Основними функціями запитань є:
- пізнавальна: у них виражається і фіксується розвиток наших знань про навколишній світ;
- комунікаційна: за допомогою їх здійснюється цілеспрямована передача знань і уявлень від однієї людини до іншої;
- переломна: за допомогою таких запитань утримуються бесіди у строго встановленому напрямку або ухиляються від проблеми, яка обговорюється. Часто такі питання задаються при накопиченні достатньої інформації з даної проблеми і хочуть перевести мову в іншу площину, на іншу тему;
- провокаційна: такі питання ставляться з метою, щоб змусити співрозмовника діяти відповідним чином (наприклад, викликати певні емоції, послушність), заставити співрозмовника розкрити, видати певну інформацію, яку він не хоче видавати, або з метою, щоб збити з толку співрозмовника, викликати недовіру до нього з боку публіки, з метою глузування над ним та ін.
У логіці існують різні підходи до поділу питань на певні види. Наведемо основні види.
Прості і складні запитання
Прості — це такі запитання, які не можна поділити на частини, кожна з яких виражала б самостійне запитання.
Складні — це запитання, які складаються з простих, з'єднаних між собою сполучниками.
Запитання дозволу і запитання поповнення
Тут і надалі будемо здійснювати поділ лише простих запитань.
Запитання дозволу передбачають множину власних відповідей, що складається лише з двох висловлень-відповідей («так» — «ні»), з яких істинним буде лише одне. Наприклад, для запитання «Чи написав Т. Г. Шевченко вірш «Каменярі»?» множина власних відповідей складається з двох висловлень: перше — «так», тобто «Т. Г. Шевченко написав вірш «Каменярі»», друге — «ні», тобто «Т. Г. Шевченко не написав вірш «Каменярі»». Будь-яке третє висловлення-відповідь вже не буде входити до множини власних відповідей. Не входить до множини власних відповідей і відповідь «І. Франко написав вірш «Каменярі»», хоч ця відповідь є істинною.
Запитання поповнення. Такі запитання починаються із займенників або прислівників: хто? де? коли? звідки? скільки? чому? з якою метою? тощо. Вони вимагають не лише правильної відповіді, а й попереднього знання того, чи існує правильна відповідь на них, тобто чи істинна передумова. Множина власних відповідей на ці запитання, визначається обсягом займенника чи прислівника, що входить до його складу. Прикладом запитання поповнення буде: «Хто з людей у 2000 році побував на Марсі?». До множини власних відповідей на це запитання, входять: «Українці у 2000 році побували на Марсі», «Росіяни у 2000 році побували на Марсі», «Вчені Безхмарний і Ланенко у 2000 році побували на Марсі» та ін. Оскільки ж ніхто у 2000 році не побував на Марсі, то усі наші судження-відповіді хибні, а саме запитання, через хибність передумови, вважається сформульованим неправильно. Дати ж відповідь у формі висловлення «Ніхто з людей у 2000 році не побував на Марсі» не має підстав, бо воно не входить до множини власних відповідей на дане запитання. Ця відповідь — власна відповідь на запитання «Чи хтось з людей у 2000 році побував на Марсі?».
Необхідною умовою правильного формулювання запитання є наявність істинної відповіді у межах множини власних відповідей на це запитання. Щоб не допускати таких помилок можна діяти так: спочатку ставити запитання дозволу, а потім — запитання поповнення. І тільки після позитивної відповіді на запитання дозволу ставити запитання поповнення. Наприклад, у нашому випадку необхідно було поставити спочатку запитання «Чи хтось з людей у 2000 році побував на Марсі?». І тільки після стверджувальної відповіді на нього, можна було ставити запитання «Хто з людей у 2000 році побував на Марсі?».
Закриті і відкриті запитання. Закриті запитання строго лімітують того, хто відповідає. Вони вимагають такої ж відповіді, як запитання дозволу — або «так», або «ні». Наприклад, «Чи маєте ви намір укласти з нами контракт?». Такі запитання можуть поставити співрозмовника у незручне становище, оскільки вони вимагають прямої, явної відповіді. Тому при постановці закритих запитань слід враховувати ситуацію, оточення, особистість та ін. Такі запитання частіше ставляться тоді, коли потрібна точна інформація, при соціологічних дослідженнях, коли немає часу і треба прискорити процес.
Відкриті запитання — це запитання, на які не можна дати таких прямих відповідей. Наприклад: «Що ви можете сказати з приводу економічних реформ на Україні?», «Яка ваша думка з приводу подій у Югославії?». Такі запитання задаються тоді, коли хочуть одержати більше інформації, коли хочуть уточнити позицію співрозмовника, вияснити реальні мотиви. Разом з тим, треба бути пильним, щоб не збитись з «курсу», бо співрозмовник може нанизувати відповіді і на дуже далекі питання, а питання, яке нас надзвичайно цікавить, може залишитись без відповіді.
Вузлові і навідні запитання.
Вузловими питаннями вважаються ті, правильна відповідь на які є досягненням цілі.
Навідними питаннями вважаються ті, які наближають чи готують нас до розуміння вузлового питання, яке, як правило, є залежним від відповідей на навідні питання. Зрозуміло, що чіткої різниці між вузловими і навідними питаннями не існує.
Логічно коректні і логічно некоректні запитання
До логічно коректних відносяться запитання на які існує істинна відповідь незалежно від того, чи може людина дати відповідь на нього, чи ні. Завдяки відповідям на такі запитання зникає пізнавальна невизначеність.
На логічно некоректні запитання одержати істинні відповіді принципово неможливо.
До логічно некоректних можна віднести питання: - якщо воно включає у себе терміни, значення яких невідоме співрозмовнику. Наприклад, «Які зв'язки між «хвилею» і рахунком?»;
- якщо деякі терміни, які зустрічаються у ньому не є чітко визначеними. Наприклад питання, «Ви «за» чи «проти» приватної власності?» може викликати різні додаткові запитання, принаймні одне з найістотніших — «Які предмети мається на увазі приватизувати?». На питання «Яка ріка Дунай?» можна дати багато різних відповідей: «глибока», «широка», «брудна», «чиста» та ін.;
- коли складники запитання не узгоджуються між собою. Наприклад, «Чим Ви будете зайнятті в останні дні?»;
- коли передумовою є хибне висловлення. На такі питання взагалі неможливо дати відповідь. Ще з часів античності передається з покоління до покоління питання типу: «Чи перестав ти бити свого батька? Так чи ні?» Складність ситуації полягає у тому, що через хибність передумови будь-яка відповідь чи «так», чи «ні» буде сприйнята як така, що стверджує побиття батька. Питання такого змісту є провокаційними;
- якщо у питанні стверджуються ознаки предмета, які суперечать одна одній.
- коли на питання не можна дати відповіді, яка б зменшувала пізнавальну невизначеність питання. До таких відносяться логічно тавтологічні і фактично тавтологічні питання.
Логічно тавтологічними називають такі запитання, в яких інформація, про яку в них запитують, виражається за допомогою логічної форми самих питань. Наприклад, «Чи є цей менеджер такою людиною, якою він є насправді?». На такі запитання неможливо дати хибної відповіді, яка б не вступала у логічну суперечність.
Фактично тавтологічними називають запитання, в яких інформація, про яку в них запитують, наявна у термінах, що входять до складу самих питань. Наприклад, «У якому місті знаходиться Львівський автобусний завод?».
Як видно з наведених прикладів, некоректні питання базуються на невизначених, незрозумілих, суперечливих чи хибних передумовах. Однією з правильних реакцій на деякі некоректні питання є заперечення передумов, які у неявній формі містяться в них.
У суперечках, бесідах часто зустрічаються питання, що ставляться з різними цілями й які виходять за вище перераховані види. Наведемо перелік деяких з них:
- питання-пастка, автор якого передбачає певну пастку для співрозмовника. Серією уміло підібраних питань можна вивести з рівноваги багатьох, і тоді співрозмовник, втративши психологічну рівновагу, перестає бути небезпечним суперником. У таких випадках допомагає перш за усе витримка, а також дотепний жарт, гумор, іронія або вагоміший «контрудар»;
- контрпитання, яке задають часто з метою нейтралізації того чи іншого висловлення;
- каверзні питання, які задаються співрозмовнику з метою піймати його на суперечностях. Такі питання вимагають швидкого, нестандартного мислення і часом дотепної відповіді;
- примусові питання, які ставляться з метою спонукати співрозмовника до швидкої і потрібної відповіді або тимчасову мовчазну паузу зарахувати до потрібної відповіді. Наприклад: «Ви ж не будете заперечувати?», «Вам і нічого сказати? Отже, діємо так!»;
- питання для прискорення відповіді, задаються з метою економії часу, а часто й з метою, щоб не дати співрозмовнику можливості висловити усі аргументи.

2. Знайдіть поняття, обсяг якого частково збігається з обсягом даного: «лікар», «метал», «європейська держава», «учень»

Знання про предмет у людини накопичуються у формі сукупності ознак цього предмету. Але для того, щоб відрізнити даний предмет від інших не потрібно знати усієї множини ознак, якими наділений предмет, та й взнати їх практично неможливо. А для цього досить знати лише ті, завдяки яким можна виділити цей предмет серед множини інших, навіть йому схожих, або віднести до того класу, до якого він дійсно належить. Така сукупність ознак у мисленні людини відображається у формі поняття про цей предмет.
Поняття — це форма мислення, що відображає загальні та істотні ознаки предмета, які взяті в їх єдності.
У посібниках з логіки виділяється два основні підходи щодо розкриття змісту поняття як форми мислення. Перший полягає в тому, що під поняттям розуміється форма мислення, що відображає лише істотні ознаки предмета; другий, — що відображає загальні та істотні ознаки. Оскільки, завдяки поняттю вдається виразити сутність предмета, виокремити предмет мислення з множини інших, а також об'єднати їх у певну множину, клас, то, на нашу думку, більш відповідає другий підхід до означення, який і наведений нами вище.
Поняття вважається правильним, якщо воно відображає об'єктивно і реально існуючі ознаки предмета або його закономірності. В іншому випадку поняття вважається неправильним.
Кожна наука базується на певній системі понять. Оволодіння будь-якою наукою немислиме без опанування такої системи. Без правильного розуміння понять, що є у тій чи іншій галузі, людина буде бездіяльною у такій галузі, неспроможною вирішити навіть найпростіші питання. Якщо, наприклад, людина має поверхове, неповне поняття про кошторис, то вона не зможе правильно його й скласти. Для того, щоб правильно скласти кошторис необхідно перш за усе знати, що кошторис - це основний плановий документ для фінансування бюджетних установ, обчислення витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг тощо. Потім треба добре розуміти зміст поняття «документ», щоб правильно оформити кошторис.
Сам процес утворення понять складний, він вимагає великих розумових, емоційних, чуттєвих напружень.
Щоб правильно сформувати те чи інше поняття про предмет, потрібно з нескінченної кількості ознак цього предмета визначити ті, що становлять його сутність, тобто істотні ознаки. Таке визначення людина здійснює за допомогою логічних прийомів: порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.
Перераховані прийоми часто використовуються при формуванні понять у науковій діяльності, при оволодінні знаннями у процесі навчання.
Порівняння — це логічний прийом, за допомогою якого на основі певних ознак встановлюється схожість або відмінність предметів дійсності.
Порівняння один із самих важливих логічних прийомів, воно наявне в усіх формах людського мислення.
Порівняння, як і будь-який інший прийом, само собою не може й вичерпної інформації про предмет. Порівняння здійснюється основі взаємодії аналізу і синтезу.
Предмети дійсності постають перед людиною в усій своїй склад-й таємничості. Для того, щоб розкрити ці складності, пізнати невідомі властивості предмета, людина має підійти до пізнання його окремих частин, елементів.
Аналіз - це мислене розчленування предмета, виділення окремих його частин, властивостей для дослідження їх як певних елементів цілого.
Логічний аналіз — це прийом мислення, що має абстрактний характер, і його не можна плутати з механічним, фізичним чи хімічним розкладом предмета. Логічний аналіз передбачає певну практичну і теоретичну підготовленість людини до його здійснення. Такий аналіз спирається на певну суму знань про предмет або навіть про множину предметів, до якої даний предмет належить, на правильне використання логічних прийомів, зокрема поділу, класифікації, означення та ін. Прикладом логічного аналізу є аналіз ситуацій чи результатів дій, аналіз умов різноманітних задач при їх розв'язуванні.
В економіці, теорії менеджменту, залежно від специфіки досліджуваного об'єкта, виділяють різні види аналізів. Найбільш поширеним серед них є системний, де об'єкт розглядається як структурно-організована система, в якій усі елементи взаємопов'язані і випливають один з одного. Наприклад, у будь-якому підприємстві як цілісній системі можна виділити економічний, юридичний чи соціальний аспект і досліджувати їх окремо. Але який би вид аналізу не використовувався, логічному завжди відводиться ведуча роль.
Здобутих у процесі аналізу знань про окремі ознаки предмета недостатньо для одержання повного поняття про предмет як єдине ціле. Розгляд предмета в його єдності досягається людиною за допомогою синтезу.
Синтез — це мислене поєднання тих частин цілого, які були вичленувані й вивчені у процесі аналізу, взаємодії і зв'язку їх та дослідження предмета як єдиного цілого.
Аналіз і синтез самі по собі ще не є достатніми для формування поняття про предмет. Пізнання більш складне. У кожному предметі багато ознак, властивостей. Одні з них суттєві, більш важливі, а другі менш суттєві, менш важливі. Тому, щоб утворити поняття, необхідно відібрати із маси виділених ознак істотні, визначальні. Цього досягається у процесі абстрагування.
У класичних означеннях права і ліва частини є тотожними поняттями.
Обмеження - логічна операція з поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом до поняття з вужчим обсягом через додавання до змісту вихідного поняття ознак, які стосуються лише частини предметів його обсягу.
Лікар – лікарня
Метал – сплав
Європейська держава - країна
Учень - школа

3. Визначити вид судження

Усі підприємницькі організації мають апарат управління.
Деякі юристи – адвокати.
Деякі студенти не обрали тему диплома.
„КрАЗ” – акціонерне товариство відкритого типу.

Хоч наше мислення є понятійним, проте мислити окремими, ізольованими поняттями людина не може. Пізнаючи певні предмети, вона мислить про зв'язки між поняттями; про зв'язки предметів з певними ознаками, стверджуючи чи заперечуючи їх; про взаємовідношення між самими предметами. Найпростішою формою мислення, яка виражає подібні зв'язки є просте судження (висловлення): «цей збір є акцизним», «гривня не є всесвітньою валютною одиницею», «ціна товару та вартість грошової одиниці перебувають в обернено пропорційному відношенні».
Судження (висловлення) — це форма мислення, яка виражена розповідним реченням і в якій що-небудь стверджується чи заперечується або йдеться про відношення між предметами.
Серед логіків немає однозначності у підходах до означення понять «судження» і «висловлення» та в оперуванні ними.
Наведемо деякі означення суджень: «Судження - це думка, яка виражена розповідним реченням і яка є істинною чи хибною», «Судження — це думка, в якій стверджується наявність чи відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями»; «Судження — це форми мислення, що виражає собою зв'язок понять».
Деякі дослідники відрізняють терміни «висловлення» і «судження», деякі вживають терміни «судження» і «висловлення» як синоніми, деякі користуються лише терміном «висловлення».
Ми будемо користуватись терміном «судження» і терміном «висловлення», але розглядатимемо їх як синоніми. В яких випадках будемо користуватись терміном «судження», а в яких терміном «висловлення», зупинимось пізніше.
У двозначній (традиційній) логіці кожне судження є або істинним, або хибним. Істинним будемо називати судження, в якому відображується те і так, як це є насправді, у реальній дійсності між тими предметами чи властивостями, про які мислиться у судженні. В інших випадках судження буде вважатись хибним. Значення істинності судження називаються його логічними значеннями.
Питання ж істинності чи хибності конкретного судження логікою не розв'язується, це питання розв'язується відповідною наукою і підтверджується практикою.
Усі підприємницькі організації мають апарат управління - це загальне судження – в якому стверджується наявність ознаки у кожного предмета деякої множини, що мисляться у суб’єкті.
Деякі юристи – адвокати - це загальне судження – в якому стверджується наявність ознаки у кожного предмета деякої множини, що мисляться у суб’єкті.
Деякі студенти не вибрали тему диплома – загально стверджувальне.
“КрАЗ” – акціонерне товариство відкритого типу - це загальне судження – в якому стверджується наявність ознаки у кожного предмета деякої множини, що мисляться у суб’єкті.

4. Відбудувати елементи до категоричного силогізму:

* Усі студенти повинні читати спеціальну літературу, а я – студент.
* А.С. Петров – викладач економіки, тому він має вищу економічну освіту.

Студенти навчаються , щоб набувати професійних знань.
Для того ,щоб бути професіоналом необхідно читати спеціальну літературу.
Я навчаюсь у вищому навчальному закладі.
Для того, щоб стати гарним спеціалістом я повинен читати спеціальну літературу.
_______________________________________________________________

Усі студенти повинні читати спеціальну літературу, а я – студент.

Викладач повинен мати вищу освіту.
Петров А.С. закінчив вищий учбовий економічний заклад.
____________________________________________________________
Петров А.С. має вищу економічну освіту, тому він викладає економіку.

ВИСНОВКИ

В роботі розкрито логіку «запитання-відповіді», де питання і відповідь складають основне ядро діалогу, — це дві протилежності єдиного цілого: питання є зверненням, яке вимагає відповіді; відповідь є висловленням, яке викликане запитанням.
З точки зору логіки під запитанням розуміється думка, яка виражена реченням і у якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначенності. Контекст промовляння запитання — це місце, час, атмосфера, аудиторія та інші умови, за яких відбувається діалог. Саме контекст промовляння зумовлює його передумову.
Також розкрито питання основної функції відповіді — зменшити невизначеність, яка виражена питанням, а також поняття — це форма мислення, що відображає загальні та істотні ознаки предмета, які взяті в їх єдності. При утворенні поняття вивчаються не усі предмети множини. Потім ці знання поширюються на усі останні предмети треба вказати видову відмінність. Такою відмінністю буде те, що він служить підставою для каси, підприємств, організацій та установ для прийому чи видачі готівки. У результаті одержимо: «Касовий ордер — це бухгалтерський документ, на підставі якого каси підприємств, організацій та установ приймають чи видають готівку».
У наведеному прикладі поняття «касовий ордер» — означуване поняття, «бухгалтерський документ» — поняття, яке означує.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арутюнов В.Х. Логіка: навч. посібник для економістів. 2-ге вид., доп. і перероб. – К. 2000.
2. Демидов И.В. Логика: Впросы и ответы. – М., 2000.
3. Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування. – К., 1999.
4. Анцупов А.Я. Ученик для вузов. – М., 1999.
5. Гладунський В.Н. Логіка: Для студентів економічних спеціальностей. – Львів, 2002
6. Зарецкая Е.Н. Логика для менеджера. – М., 1997.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (logka-zapitannya--vdpovd.doc)logka-zapitannya--vdpovd.doc90 Kb
 
загрузка...