Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Трудовий потенціал менеджера
Українські реферати - Менеджмент
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Трудовий потенціал менеджера

ЗМІСТ

Вступ
1. Складові моделі менеджера
2. Знання та вміння менеджера
3. Особистий потенціал менеджера
4. Процедура підготовки до оцінки самоконтролю
5. Напрямки аналізу
Висновки
Список використаної літератури

Також дивіться:
Контрольна робота - Професійні якості менеджера
Контрольна робота - Праця менеджера. Робоче місце менеджера. Ведення переговорів
Контрольна робота - Ділове спілкування
Курсова робота - Етикет службового спілкування - норми і труднощі

ВСТУП

Матеріали досліджень і багаторічна практика свідчать, що ефективність народного господарства лише на третину зумовлюється вкладаннями в матеріально-речові елементи виробництва. Решта залежить від людського чинника — інтелектуального потенціалу, кваліфікаційного рівня і здібностей керівників і спеціалістів.
Загальні вимоги до керівника (менеджера) містяться в законодавстві про працю, правила внутрішнього розпорядку та інших документах, а спеціальні вимоги викладені у кваліфікаційних довідниках, службових інструкціях і деяких нормативних актах. Але ці вимоги мусять бути конкретизовані стосовно певної посади та умов, за яких доведеться працювати менеджерові.

Як показує досвід, становлення ринкової економіки в країнах, які змінили орієнтацію економічного розвитку, в наш час на керівників зовнішніми факторами здійснюється суттєвий вплив, який трансформує особистий тип керівництва відповідно до ситуації. Наприклад, зміна галузевої структури й перехід переважно на горизонтальні зв'язки завели в безвихідь багатьох керівників, а їхній багатий особистий і виробничий досвід зайшов у суперечність з реальною дійсністю. Керування за аналогією, як це було раніше, не приносило успіху, а більшість усталених схем дій заганяла в глухий кут. Чимало керівників виявилося неготовими й до конкуренції. Відсутність спеціальної професійної підготовки до діяльності за ринкових умов остаточно ускладнила становище багатьох керівників і призвела до занепаду управлінського потенціалу в організаціях. З урахуванням значних зовнішніх чинників впливу має здійснюватися процес керування та відтворюватися трудовий потенціал.

1. Складові моделі менеджера

В ідеалі кожна соціально-економічна система має необхідність як у загальній моделі особистості керівника, так і в моделі посади керівника. На основі цих моделей здійснюється формування трудового потенціалу працівника та його розширене відтворення, збереження.

Основні форми поведінки працівника: праця, спілкування, пізнання, споживання. Потенціал керівника полягає у виконанні численних соціальних ролей, пов'язаних із соціальними процесами і структурами організації. Для виконання цих завдань менеджер має володіти певними рисами. Вони формують модель особистості керівника, яка має змінний характер залежно від виду діяльності, але загалом є певний орієнтир.

Відомо, що будь-яка структура, особливо виробнича, крім основних цілей і завдань, виконує й інші не функціональні цілі, соціальні процеси, які реалізують потреби всього суспільства і його членів. Керівник повинен уписуватися в об'єктивну соціальну ситуацію, особливі життєві умови. Тому й модель посади має відповідати життєвим умовам, структурі організації та її цілям.

Стратегія поведінки, що формується керівником, задає спрямування довготривалій активності, слугує критерієм вибірковості поведінкових реакцій у різних ситуаціях, за яких реалізуються можливості особистості, трудовий потенціал керівника. Можливий його розвиток і використання, мотиваційні чинники, що впливають на його реалізацію, без сумніву, несуть відбиток сучасної соціально-економічної обстановки.

2. Знання та вміння менеджера

Формування трудового потенціалу менеджера — складний, довготривалий, але індивідуальний процес, бо кожна людина проходить неповторно самобутній шлях пізнання й досвіду. Це формування відбувається:
• в рамках професійної діяльності;
• в контексті взаємовідносин у суспільстві й результативності праці;
• в соціальній поведінці поза організацією.

Діяльність можна розглядати як систему дій (матеріального та ідеального порядку) суб'єкта, спрямованих на досягнення визначених цілей. Слід наголосити на виховному чинникові розвитку трудового потенціалу, де критерієм виступає рівень сумління, організованості й відповідальності, який деколи неможливо виміряти, зафіксувати і врахувати до виникнення відповідних реальних ситуацій, в яких він проявляється, а також соціальну сферу, де, як правило, вирізняють макро- і мікрорівні, а також систему ціннісних орієнтацій.
Відбуваються стрімкі зміни в житті суспільства, трудових відносинах, при цьому нерідко орієнтири втрачаються. Враховуючи це, необхідно виходити з переконання, що слід не лише формувати потенціал керівника, а й розширяти діапазон і час його використання.

Професійне зростання відбувається в процесі життя, але за допомогою особливих методів, які дають змогу навчатися, робити висновки, адаптуватися, тобто розвивати особисті якості, потенційні можливості так, щоб вони відповідали новим вимогам. Людина розвивається не тільки в результаті того, що прагне набути нові знання й навички за допомогою освіти і професійної підготовки, навчання, а й значною мірою тому, що в людини як у особистості з'являється більше впевненості в собі, розуміння сутності своєї діяльності, місця й ролі в житті, після того як вона спостерігала й аналізувала життя інших, усвідомила все це і критично оцінила те, що відбулося, знайшла шляхи зростання.

Професіоналізм — це головне для керівника, важливі також набута освіта й постійне поповнення знань, життєвий досвід, прагнення до нововведень, здоровий глузд на науковому ґрунті. Ефективному використанню трудового потенціалу менеджера сприяють такі чинники:
• вміння організувати роботу колективу;
• виховання в собі таких індивідуально-психологічних якостей, які дали б змогу взаємодіяти з рольовою структурою й наказами (обов'язками), а також враховувати соціальні і психофізіологічні особливості інших;
• об'єктивна оцінка діяльності підлеглих, уміння помічати кращі риси, підтримувати й розвивати їх, усувати недоліки;
• здатність розбиратися в людях, розуміти складність кожного характеру, використовувати здібності людей на користь колективу, організації;
• підвищення ефективності діяльності, зокрема і своєї власної;
• створення умов для найкращого соціально-психологічного клімату;
• вміння орієнтуватися за складних обставин;
• піклування про колектив і кожного співробітника.

Вимір трудового потенціалу менеджера й розробка напрямів розвитку в кожному окремому випадку мають специфічний відтінок, який випливає зі статуту організації, завдань, цілей, методів соціального управління колективом.
Важливою умовою відтворення трудового потенціалу менеджера є його авторитет, а не влада, тобто наявність носія авторитету з таким особистим статусом у колективі, який дає змогу впливати на поведінку інших. Реальна влада керівника й можливість реалізації потенціалу базується на його повноваженнях і особистому авторитеті. Приступаючи до виконання обов'язків, менеджер може не мати великого авторитету в колективі. Але під час роботи як один із результатів і як соціально-психологічний показник ефективності формується авторитет керівника. У процесі його зростання з'являється можливість розширеного відтворення трудового потенціалу, який стає дійовим чинником ефективності керівництва, інструментом управління поряд із офіційними повноваженнями.

Крім авторитету менеджера, слід формувати інші складові власного потенціалу, які залежать як від нього самого, так і від організації. Інтелектуальний потенціал, що характеризується знаннями, які накопичені у ВНЗ і можуть знайти використання в процесі діяльності.
Інформаційний потенціал характеризується діяльністю, пов'язаною з підготовкою інформації для управління суспільними процесами. Його потужність залежить від ступеня соціальної важливості інформації, рівня управління й керівництва.

Організаційний потенціал характеризується здатностями нарощувати корисний ефект унаслідок постійного рівня організованості (стабільності), забезпечення динамічного і пропорційного розвитку структурних елементів на основі пізнання дій законів суспільства і природи, їхньої взаємодії.

Організаційно-управлінський потенціал — це сукупність здібностей, що стосуються управління організаційними структурами за допомогою управлінських методів і техніки управління.
Кваліфікаційний потенціал характеризує можливості керівника або посади, означає його кваліфікацію та підготовленість до діяльності.
Трудовий потенціал суб'єкта діяльності проявляється в самій її доцільності. Тому між трудовим потенціалом суб'єкта і його діяльністю спостерігається певна залежність. Діяльність можна оцінити тільки за результатами. Але це буде оцінка минулої праці, а потрібно шукати критерії оцінки майбутньої діяльності.

Структуру трудового потенціалу менеджера формують зовнішні чинники, а його ефективність оцінюється з доцільністю діяльності керівника, про яку свідчить стан організації. Засоби та предмети праці є факторами діяльності. Це означає, що суб'єкти праці, відокремлені від засобів діяльності (праці) і являються тільки чинниками можливостей. Для здійснення дій вони - засоби і суб'єкти — мають об'єднатися.

Трудовий потенціал менеджера правильно характеризує успішність майбутньої діяльності за фіксованих зовнішніх умов, постійної дії чинників. Тобто, формуючи трудовий потенціал менеджера, слід прагнути до умовної сукупності вмінь, навичок, звичок, обдарованості, здібностей, особистих рис, які зумовлюють успіх діяльності.
Але слід зауважити, що рівень трудового потенціалу менеджера, який зумовлює доцільність діяльності не тільки керівника, а й усієї організації, можна не лише розвинути, але і втратити. Тому необхідно звертати увагу на збереження трудового потенціалу менеджера.

3. Особистий потенціал менеджера

Сучасний менеджмент створює передумови для розв'язання важливих питань, метою яких є використання особистого потенціалу кожного працівника, його здатності виступати в ролі активного суб'єкта господарської діяльності. Особистий потенціал працівника має складну будову, яка базується на структурній єдності всіх елементів.

Реалізація потенціалу людини залежить від зовнішніх і внутрішніх чинників. Зовнішні чинники здійснюють вплив на формування «стартових» здібностей індивіда. Але сформований потенціал піддягає розвитку через самореалізацію особистості. Тому почнемо з формування початкового потенціалу особистості і створення можливостей для його розвитку, а потім перейдемо до того, від чого залежить самореалізація особистості, в чому вона полягає і до чого прагне.

Критерієм рівня розвитку особового потенціалу працівника слугують якісні характеристики віддачі фізичних та інтелектуальних сил, творчої енергії працівника в процесі праці. Ця віддача знаходить своє конкретне вираження в трудовій активності людини, її ставленні до праці як до вищої життєвої здатності.

Основа потенціалу людини ґрунтується на якостях, закладених природою. Це стосується передусім здоров'я (фізичного та психічного), творчого мислення, здібностей і, певною мірою, моральної орієнтації особистості. Розвиток природних даних та їх реалізація визначаються трьома первинними системами: родина, колектив і суспільство.

Вплив сім'ї визначається її суспільним становищем, духовними інтересами, професійною орієнтацією, місцем проживання та низкою інших чинників. Ці чинники характеризують не лише природні можливості, здібності, а й «стартові» можливості індивіда.
Потенціал людини може зменшуватися або збільшуватися в процесі її діяльності. Це відбувається за рахунок його відтворення чи невідтворення. В сучасному, нестабільному для працівника, зовнішньому оточенні підвищується нестійкість психіки, яка має вплив не тільки на розумові, інтелектуальні здібності, але й на весь організм людини. Однак теорія гомеостазу психіки як системи недостатньо ефективна під час дослідження поведінки людини в трудовій діяльності й реалізації її потенціалу. В цьому разі визначальним є принцип адаптивності трудової діяльності - потреби через предмет діяльності впливають на поведінку людини, що викликає не лише задоволення, а й розвиток здібностей і вищих потреб. Інакше не відбувається адаптація трудової діяльності й потреби нижчого порядку зростають більше, ніж задоволення від трудової діяльності й ефективності праці.

Водночас із підвищенням адаптивності трудової діяльності в колективі (організації) має приділятися увага підтримці та зміцненню здоров'я, розвитку творчих здібностей та інших компонентів трудового потенціалу, що вимагає залучення істотних коштів.
Формування потенціалу людини великою мірою залежить від суспільних відносин, цілей політики держави та засобів їх досягнення. Для країн, що досягли високого рівня добробуту населення, характерна політика, спрямована на підвищення якості людських ресурсів, а отже й на трудовий потенціал. Методи, якими здійснюється така політика, мають національні особливості, але в цілому вони єдині: вибір і заохочення талановитих людей, поліпшення системи освіти, диференціація оплати праці залежно від результатів тощо.

Найважливішим критерієм раціональності будь-якої суспільної системи, під впливом якої здійснюється формування стартових можливостей індивіда й передумови реалізації потенціалу людини, є її орієнтування на максимально можливий розвиток і використання здібностей людини. З цього принципу має виходити й ним керуватися будь-яка соціальна система, починаючи від держави, організації, зайнятої суспільне корисною діяльністю, й закінчуючи родиною та виховними установами.

Реалізувати свій потенціал людина може тільки за умови активної діяльності. А діяльність людини визначається, як відомо, передусім її потребами, тим, чого вона прагне й чого хоче. Головним сенсом будь-якої трудової діяльності рано чи пізно стає саморозвиток і бачення людиною результатів самої діяльності. Тому основною передумовою для самореалізації особистості й відтворення потенціалу людини в процесі діяльності є створення умов, які є найкомфортнішими для цього із врахуванням раціонального співвідношення підсистем структури якості трудового потенціалу.

Крім соціальних передумов, на поведінку людини в процесі праці впливають і психологічні, закладені вихованням і спадковістю, як було зазначено вище. З огляду на те, що психіка індивідуальна, спонукання до самореалізації відбувається на основі диференційованого, толерантного та уважного підходу як керівництва до персоналу, так і навпаки.
Поведінка, активність, дія людини є функцією поля, в якому вони проявляються. Це поле утворюють взаємозалежні чинники - особистість і зовнішнє середовище. Тому, якщо немає можливості активізувати самореалізацію особистості, то можна за допомогою зміни зовнішнього середовища працівника, поведінку якого бажано трансформувати, розкрити потенціал людини. При цьому цілком очевидно, що змінити обставини та оточення легше, ніж саму особистість, в силу консерватизму людської психіки. Цей висновок має враховуватися як в управлінні трудовим потенціалом, так і в самореалізації власного потенціалу.

Спрямованість особистості залежить від сукупності інтересів як найважливішої психологічної властивості, яка характеризує людину. Інтерес проявляється в схильності людини до діяльності. Найбільш схильні до цілковитої самореалізації в організації ті, чиї суспільні інтереси збігаються з особистими. Саме ступінь збігу інтересів є точкою опертя для реалізації потенціалу людини та ефективного його використання в організації.

Іншою властивістю особистості, яка має вплив на ступінь самореалізації, є широта інтересів, в яких вона, тобто реалізація, може бути здійснена. Хоча це не виключає наявності одного, центрального інтересу як основного рушійного елемента, що об'єднає всі інші. З цього випливає паралельна властивість — стійкість, тобто ступінь постійності, сили прагнення до самореалізації. Стійка заінтересованість спонукає до активності, допомагає подолати перешкоди, загартовує характер.

Сильний, широкий і стійкий інтерес до професійної діяльності, майстерності та досконалості є основою загальної спрямованості особистості, визначає основний зміст трудового життя, великою мірою формує всі особливості психіки. Але якщо серед мотивів, які спонукають людину до праці, до самореалізації, переважають викликані інтересом до роботи і її результатів, а не мірою винагороди або суспільним становищем, яке вона прагне зайняти, тоді самореалізація є ефективною. В іншому разі це викликає негативну трансформацію уявлень особистості про трудову діяльність і породжує феномен імітаційної самореалізації, тобто людина лише імітує якісне виконання роботи, обов'язків. Поверховий підхід до діяльності й самовдосконалення породжує примітивізацію психіки та мислення, а, як наслідок, і діяльності. «Імітаційна самореалізація» дуже шкідлива, адже викликає необґрунтовані амбіції, розвиває гіпертрофовану самовпевненість і безвідповідальність, трансформує цінності та інтелект у їхні псевдозамінники. Зрештою, відбувається руйнування трудового потенціалу всього колективу, що є ризиковим для організації.

Для запобігання описаної ситуації необхідно розвивати нові типи здібностей особистості:
• критична оцінка співвідношення між успішністю й безпекою діяльності;
• вміння ризикувати в екстремальних ситуаціях, забезпечуючи при цьому успішність і безпеку;
• здатність розпізнавати слабкі сигнали небезпеки;
• спроможність усувати помилки й уникати їх повторення. Реалізація перелічених здібностей можлива через розширене відтворення «аксидентального» потенціалу особистості, який залежить від таких компонентів, як організованість, активність і професіоналізм.
Отже, міра самореалізації особистості залежить як від чинників формування «стартових» можливостей, так і від наявності сформованих задатків. На основі цього можна визначити перелік рис, які необхідні для самореалізації особистості або які людина має в собі виховувати:
• кваліфікація та цілеспрямованість;
• комунікабельність;
• прагнення задовольняти духовні потреби;
• творчі сили, ступінь їхньої змістовності й конструктивності; інтерес до перспектив зростання та підвищення кваліфікації у своїй роботі;
• підприємливість і реалізм, зрілість і моральність, стійкість поглядів і принциповість;
• здатність концентруватися;
• витримка й терпимість до індивідуальних особливостей характеру оточення;
• уміння викривати недоліки й помилки, критичність і самокритичність, нетерпимість до слабкості, особливо власної;
• спроможність побачити, підтримати нове, конструктивне за будь-якої ситуації.
Самореалізація особистості всередині організації сприяє розширеному відтворенню трудового потенціалу організації, якщо людина перебуває на своєму місці. Відповідно до цього слід звернути увагу на особливості трудового потенціалу керівника, які мають відповідати вимогам сучасної організації, а також на методи впливу та збереження його на користь організації.

4. Процедура підготовки до оцінки та самоконтролю

Щоденне рішення різноманітних задач і проблем можна представити у виді ланцюга різних функцій, що знаходяться у відповідній взаємозалежності між собою і, як правило, здійснюються у визначеній послідовності. Процес самоменеджменту в аспекті послідовності виконання конкретних функцій може охоплювати шість фаз:
постановка мети — аналіз і формування особистих цілей; планування — розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності;
прийняття рішень по конкретних справах;
організація і реалізація —і складання розпорядку дня й організація особистого трудового процесу з метою реалізації поставлених задач;
контроль — самоконтроль і контроль підсумків (у разі потреби — коректування цілей);
інформація і комунікації — фаза, властива деякою мірою усім функціям, тому що і комунікації, і обмін інформацією необхідні на усіх фазах самоменеджменту.

Оволодіння мистецтвом самоменеджменту дає такі переваги: виконання роботи з меншими витратами; краща організація праці; менше поспіху і стресів; більше задоволення від роботи; активна мотивація праці; ріст кваліфікації; зниження завантаженості роботою; скорочення помилок при виконанні своїх функцій; досягнення професійних і життєвих цілей найкоротшим шляхом.
При цьому необхідно навчитися: раціонально використовувати свій час; мислити цілеспрямованими категоріями і працювати відповідно до цілями; за допомогою планування здобувати впевненість у собі і звільнятися від стресів; щодня домагатися успіхів і знаходити вільний час (не менш години).

5. Напрямки аналізу

Дейл Карнегі у своїй знаменитій книзі " Як здобувати друзів..." однозначно затверджує: "Самовдосконалення — насамперед". Для того щоб керувати іншими, необхідно спочатку навчитися керувати собою.
До характерних рис керівника, що добре керує собою, відносять наступні: здорове тіло, відсутність шкідливих звичок, енергійність і життєстійкість, спокійний і урівноважений підхід до життя і роботи, здатність переборювати стреси, ефективне використання часу й ін. При цьому варто пам'ятати, що всі аспекти керування між собою взаємозалежні.

Більшість видів діяльності в сфері менеджменту вимагають високого індивідуального розвитку. У міру того, як зростає ступінь змін, виникає потреба розвивати свій творчий потенціал. За таких умов менеджерам необхідно підтримувати свій рівень, незважаючи ні на що. Праця менеджера, що постійно змінюється і висуває нові вимоги до менеджера, передбачає високу здатність до саморозвитку.

Саморозвиток необхідний і для тих, хто збирається переходити на більш престижну роботу чи знаходиться між двома важливими етапами своєї кар'єри, тобто всякий раз, коли менеджеру необхідні найбільша сприйнятливість, енергійність чи спритність. .
До саморозвитку спонукують такі бажання, як досягнення службової кар'єри; більш ефективне виконання поточної роботи; одержання більшого задоволення від роботи, життя й ін.
Під самовдосконаленням маються на увазі особистісні зміни, виникнення нових поглядів, відчуттів. Ці зміни особистості і є розвитком вашого "Я".

Головним напрямком самовдосконалення є розвиток навичок самостійного мислення, вироблення власних ідей на базі власного досвіду. Обоє напрямки тісно зв'язані і припускають вироблення власних ідей на основі одержуваної інформації, спілкування з іншими людьми і зворотного зв'язку.
Результативність процесу самовдосконалення розглядається з погляду мислення (наші ідеї, переконання, концепції, теорії); відчуття (наші почуття, настрої); готовності до дій ( здатність чи нездатність діяти в залежності від ситуації) може бути представлена у виді таблиці (табл. 1).

(Таблиця 1.)
Якісні результати самовдосконалення

Розглянемо більш докладно різні аспекти розвитку особистості. Перший аспект розвитку особистості — здорове мислення. Якщо ви визнаєте не тільки власну думку, але і думка інших, готові їх вислухати, поставитися до них з повагою, навіть якщо ви їх не розділяєте, виходить, ви маєте здорове мислення. Таким чином, здорове мислення характеризується наявністю системи пов’язаних і послідовних ідей і переконань, що навряд чи будуть піддані змінам у залежності від ситуації.

Для людини зі здоровим мисленням характерна здатність зауважувати деталі й одночасно мати представлення про ситуацію в цілому. Вплив ваших ідей і вчинків на інших людей приводить до формування системи персональних стандартів і моральних цінностей (філософських, релігійних, духовних), що викликають визначені почуття.

"Здорові почуття" — це усвідомленість того, що вони є, і впливають на вас. Придушення своїх чи почуттів заперечення їхньої наявності не можна назвати здоровими проявами, тому що почуття, що придушуються, майже завжди виявляються самим небажаним образом — у виді неконтрольованих реакцій (наприклад, нездатність стримувати свій гнів), що погіршує взаємини з іншими людьми, напруженості, нервозності, безсоння і цілого ряду хвороб.

Однак сказане зовсім не означає, що давати волю своїм почуттям — значить сприяти зміцненню здоров'я. Необхідно прагнути до стану рівноваги, при якому усвідомлюються і самовизнаються свої почуття, але при цьому ми не дозволяємо їм превалювати над нами.
Наявність у людини здорових почуттів свідчить також про збалансованість особистості, розумової і фізичної діяльності, матеріальних і духовних інтересів. Самовдосконалення припускає аналіз цих аспектів у житті людини й усунення будь-якого дисбалансу.

Існує три види збалансованості особистості.
Перший - це внутрішня урівноваженість, який звичайно можна домогтися за допомогою таких прийомів, як споглядання, медитація і система вправ йоги.
Другий — це збалансованість самих процесів мислення, відчуття і готовності до дії. Прикладом незбалансованості може бути бажання, не підкріплене відповідними діями, чи, навпаки, надмірна і непродумана активність.
Третій вид збалансованості — урівноваженість чотирьох аспектів розвитку особистості, тобто баланс між часом і зусиллями, витраченими на удосконалювання вашого здоров'я, навичок, дій і особистості свого "Я".
Що означає "готовність до дії" стосовно до здоров'я? Мова йде в основному про фізичне здоров'я, що залежить від таких факторів, як калорійність їжі, дієта, фізична підготовка і здорові звички.
Другий аспект розвитку особистості — навички. Людині, що займається самовдосконаленням, необхідно розвивати цілий ряд розумових і концептуальних здібностей: запам'ятовування, логічне мислення, засвоєння технічних знань, творчий підхід, інтуїцію.
Третій аспект розвитку особистості — "здатність до дій" -у реальному житті припускає розвиток фізичних, технічних і професійних навичок.

При наявності розумового і фізичного здоров'я людина може розвивати свої навички, а при наявності рішучості й уміння мотивувати ці навички, вона може перетворювати їх у дії. У результаті виникає усвідомлення себе як особистості: "Добре, що я такий, який я є" - це четвертий аспект. Сприйняття себе як особистості характеризується розумінням себе, а також наявністю внутрішньої орієнтації, усвідомленням мети в житті.

Відсутність належного усвідомлення своєї особистості суперечить принципам самовдосконалення. Необхідно примириться зі своїми недоліками, але не можна ненавидіти себе за них: ви повинні або виправити ці недоліки, або постаратися знайти оптимальний вихід з невдалої ситуації. Ви також повинні визнавати і свої достоїнства, не опускаючи до надмірного самовдоволення, так само як і до самознищення й удаваної скромності.
Отже, поняття "самовдосконалення" передбачає зміцнення здоров'я, розвиток майстерності, мотивації, рішучості, усвідомлення свого "Я" і мети в житті.

Позитивні і негативні якості часто в спеціальній літературі позначають поняттями вищого і нижчого "Я".
Вище "Я" — це ваші позитивні якості. Хоча у всіх людей є вище "Я", багато хто, як не дивно, не усвідомлюють, не зауважують своїх гарних якостей і зі зніяковілістю можуть заперечувати їхню наявність.
Інші люди, навпаки, занадто самовдоволені і бачать у собі тільки позитивні якості, що, можливо, у них і відсутні.
Корисним може бути складання вами списку ваших якостей, що відносяться до вищого "Я". Усвідомте наявність у вас цих позитивних якостей, але уникайте самовдоволення.
Нижче "Я" — це ваші негативні якості. Оскільки нижче "Я" присутнє усім нам, дуже важливо уміти визнавати його. Заперечуючи його існування в себе, ви перешкоджаєте процесу самовдосконалення. Дуже важливо не дозволяти нижчому "Я" переважати над вами. Складіть список ваших якостей, що відносяться до нижчого "Я". Визнайте їхнє існування в себе і мотивуйте цим своє самовдосконалення.

Основні методи самовдосконалення, що сприяють досягненню різноманітних загальних результатів у розвитку особистості, також допомагають виробити якості і навички, необхідні для такого розвитку, а саме: ведення особистого журналу; ретроспективний огляд подій; міркування про події, що відбуваються; уміння прислухатися до свого внутрішнього "Я"; розвиток інтуїції; сміливість у використанні нових ідей; експериментування з новим типом поводження; зміцнення сили волі; підтримка здатності до сприйняття нового; робота над вищим і нижчої "Я".; способи удосконалювання мислення (читання, конспектування, складання плану, методика систематичного запам'ятовування й ін.); інші можливості самовдосконалення (навчання на курсах, участь у різних об'єднаннях, кружках, вироблення індивідуального стилю керування, розвиток здатності спілкування і т.п.).

ВИСНОВКИ

Відбуваються стрімкі зміни в житті суспільства, трудових відносинах, при цьому нерідко орієнтири втрачаються. Враховуючи це, необхідно виходити з переконання, що слід не лише формувати потенціал керівника, а й розширяти діапазон і час його використання. Професійне зростання відбувається в процесі життя, але за допомогою особливих методів, які дають змогу навчатися, робити висновки, адаптуватися, тобто розвивати особисті якості, потенційні можливості так, щоб вони відповідали новим вимогам. Людина розвивається не тільки в результаті того, що прагне набути нові знання й навички за допомогою освіти і професійної підготовки, навчання, а й значною мірою тому, що в людини як у особистості з'являється більше впевненості в собі, розуміння сутності своєї діяльності, місця й ролі в житті, після того як вона спостерігала й аналізувала життя інших, усвідомила все це і критично оцінила те, що відбулося, знайшла шляхи зростання.
Сильний, широкий і стійкий інтерес до професійної діяльності, майстерності та досконалості є основою загальної спрямованості особистості, визначає основний зміст трудового життя, великою мірою формує всі особливості психіки. Але якщо серед мотивів, які спонукають людину до праці, до самореалізації, переважають викликані інтересом до роботи і її результатів, а не мірою винагороди або суспільним становищем, яке вона прагне зайняти, тоді самореалізація є ефективною.
Самореалізація особистості всередині організації сприяє розширеному відтворенню трудового потенціалу організації, якщо людина перебуває на своєму місці. Відповідно до цього слід звернути увагу на особливості трудового потенціалу керівника, які мають відповідати вимогам сучасної організації, а також на методи впливу та збереження його на користь організації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Менеджмент організацій: Підручник / За заг. ред. Л.І. Федулової. – К.: Либідь, 2003. – 448с.
2. Мартынов Н.М. профессионалы в управлении Л.1991;
3. Мескон М, Альберт М, Хедоури Ф. Основы менеджмента М.1992;
4. Тарнавська Н.П. Пушкар Р.В. Менеджмент: теорія та практика. Тернопіль, 1997.
5. Шегда А.В. Основы менеджмента М.1998.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (menedzher.doc)menedzher.doc107 Kb
 
загрузка...