Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Економічна інтеграція. Поняття економічної інтеграції. Європейський Союз
Українські реферати - Міжнародна економіка
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Економічна інтеграція. Поняття економічної інтеграції. Європейський Союз

ЗМІСТ

Вступ
1. Поняття економічної інтеграції та її рівні
2. Європейський Союз
3. Інтеграційні процеси в східноєвропейських країнах
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Економічна інтеграція - це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово "інтеграція" походить від латинського “integer” - цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

1. Поняття економічної інтеграції та її рівні

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є глобалізація і регіоналізація.
Глобалізація означає тісну взаємодію і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Поняття глобалізації тісно пов'язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торговельна організація, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через механізм опосередкування, - включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.
Регіоналізація - це поглиблення міжнародних зв'язків на компактному просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, наприклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес економічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні угрупування, які мають характер інтеграційних об'єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була, в першу чергу, політичною організацією. Європейський Союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як суто економічна організація, а тепер все більше набуває рис політичного союзу. Регіональні угрупування в Латинській Америці значною мірою ґрунтуються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об'єднань є спільність історичних умов розвитку.
Хоч, на перший погляд, глобалізація і регіоналізація є процесами протилежного напрямку, вони не виключають, а доповнюють одне одного. На регіональному рівні конкретизуються, організаційно упорядковуються, моделюються інтеграційні процеси, які на глобальному рівні мають узагальнений характер. Поступово розширюючись, регіональні організації відпрацьовують механізм економічного співробітництва, який стає надбанням світової спільноти на глобальному рівні. Цей факт має відображення, до речі, в системі міжнародних організацій: Організація європейського економічного співробітництва, утворена в 1948 р. як регіональна організація, з 1961 р. перетворилася на глобальну - Організацію економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), що сьогодні об'єднує країни усіх континентів.
Найбільш чітко міжнародна інтеграція проявляється на регіональному рівні, тому доцільно розглянути докладніше механізм інтеграції на прикладі регіональних інтеграційних угруповань.
У просторовому відношенні можна відокремити такі рівні регіоналізації:
• макрорегіональний - об'єднання держав великого регіону. Такими регіонами е: Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Центральна Азія (азіатські країни колишнього СРСР, а також Монголія), Південна Азія, Східна і Південно-Східна Азія, Азіатсько-Тихоокеанський регіон (сполучає декілька регіонів Азії, Австралію, деякі країни Північної й Південної Америки), Північна Америка, Латинська Америка, Близький Схід, Західна і Центральна Африка, Східна Африка, Південна Африка;
• мезорегіональний - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав, наприклад, єврорегіони;
• мікрорегіональний - спільні спеціальні економічні зони (СЕЗ).
Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупуваннях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівлі, вільний торговельний простір (або зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.
Зона преференційної торгівлі — початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком, полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.
На цій стадії сьогодні перебуває переважаюча більшість регіональних інтеграційних угрупувань світу, в тому числі СНД.
У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.
Головною рисою вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику по відношенню до країн, що не є членами вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна - член вільного торговельного простору вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до вільного торговельного простору.
Найбільш відомим вільним торговельним простором є Європейський вільний торговельний простір. Він був створений у 1960 р. угодою 8 європейських країн. Сьогодні Європейський вільний торговельний простір втратив колишню важливість у зв'язку з високим рівнем інтеграції Європейського Союзу. Ще одним прикладом є вільний торговельний простір між США, Канадою та Мексикою — НАФТА (1994 р.), котрий еволюціонує в бік спільного ринку (до 2010 р.).
Митний союз, як і вільний торговельний простір, усуває бар'єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, митний союз передбачає спільну торговельну політику по відношенню до країн, що не входять до митного союзу. Звичайно це проявляється при прийнятті зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт з країн, що не входять в митний союз, обкладається однаковим митом при продажу товарів будь-якій країні-учасниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями.
"Спільний ринок" ЄЕС - найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, "МЕРКОСУР", Андський пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Південне-Східної Азії.
Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. У спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунені. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. Таким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці і в політиці зайнятості.
Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку , він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення продуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн , які входять до спільного ринку. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугувати ЄЕС.
Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Фактично останнє може бути реалізоване створенням систем фіксованих валютних курсів. Формування економічного союзу вимагає від держав відмови від більшої частини їх національного суверенітету. Це — серйозна перешкода на шляху формування економічного союзу. Тим більше, що світова політична система побудована на вищій владі національної держави. Процес формування економічного союзу успішно відбувається лише в Європі Тільки тут розвивається інтеграційне утворення, що досягло ступеню економічного союзу, це - Європейський Союз.
Серед найвідоміших регіональних об'єднань слід назвати ЄС, НАФТА та СНД. Ось їх основні параметри.

Таблиця 1.
Частка регіональних об'єднань у світових економічних показниках наприкінці 90-х років

2. Європейський Союз

Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в Західній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після другої світової війни.
Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили організацію європейського економічного співробітництва, ї цілями були:
- стабілізація валют;
- об'єднання економічного потенціалу;
- поліпшення торговельних відносин.
Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.
Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямках:
Перший напрям передбачав:
а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;
б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;
в) створення єдиних зовнішніх тарифів.
Ці ідеї, врешті-решт, втілились в створенні Європейського Союзу. Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:
а) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;
б) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни.
Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні-учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.
Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).
Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і важким. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:
- Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором, (8 квітня 1951 р.) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.
Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які УВІЙШЛИ до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше - і сталлю; в 1954 р. - на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування виробництва в цих країнах. В 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.
- Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратому, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратому стали ті ж самі 6 європейських країн.
Мета ЄЕС (Спільного ринка) - забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.
. Мета Євратому - розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.
- Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (СОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).
До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.
Цілі ЄС — створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.
Поступове злиття національних економік досяглось за допомогою:
а) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;
б) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою формування "зони валютної стабільності" в Європі.
Механізм європейської валютної системи (ЄВС) грунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту ("Євро");
в) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.
2. Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 року таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:
а) Рада Міністрів - законодавчий орган;
б) Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів;
в) Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;
г) Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган.
Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, котрі не непередбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:
• Європейська Рада, до складу якої входять глави урядів країн-учасниць;
• Європейське політичне співробітництво, комітет, у складі якого нараховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС.
У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках "Спільного ринку":
• Економічної та соціальної ради;
• Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.
- Четвертий етап пов'язаний з Маастріхтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 року і набрав чинності 1 листопада 1993 року після ратифікації його всіма країнами) і утворенням Європейського Союзу.
Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН. Основними цілями Європейського Союзу є:
- закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;
- підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Співробітництва;
- сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах-учасницях Європейського Співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;
- підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 15 країнами, що виступають як єдине ціле;
- посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.
Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастріхтським договором включає такі етапи.
Перший етап: липень 1990 - 31 грудня 1993 року.
- Повна лібералізація руху капіталів всередині Європейського Союзу;
- Завершення формування єдиного внутрішнього ринка ЄС;
- Розробка заходів по зближенню ("конвергенції") ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в економічному та валютному союзі.
Другий етап: з 1 січня 1994 року.
- Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розробки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЕСЦБ) і введення єдиної валюти "Євро";
- Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недотримання рекомендацій ради ЄС;
- Створення спеціального фонду сприяння "конвергенції" (15 млрд. ЕКЮ на 1993 - 1999 роки) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії.
Третій етап: 3 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:
- Установлення незалежного ЕСЦБ на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціального союзу (ЄБІ ліквідується);
- Встановлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до "Євро";
- Емісія банкнот "Євро" Європейським центральним банком і національними банками з дозволу Ради управляючих ЄЦБ;
- Єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.
Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання.
Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та державних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини, було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на .котру ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити "внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передається для вирішення "вище".
Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС дозволяє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості і на боротьбу з безробіттям.
За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.
Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк - майже півстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, е й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку. Про це свідчать такі дані:

Таблиця 2.
Валовий внутрішній продукт країн ЄС (1999, млрд. євро)

Перша четвірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує долю економіки Союзу, маючи частку з 72% від усього економічного потенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних показниках в розрахунку на душу населення.

Таблиця 3.
Валовий національний продукт країн ЄС в розрахунку на душу населення (1998, тис. дол.)

З таблиці видно, по пересічний перепад у рівнях життя між найбагатшою країною й найбіднішою сягає чотирьохкратної величини. Проте слід відзначити, що розрив поступово скорочується. В цілому душовий показник ВНП Європейського Союзу досить високий; він співставний з показниками США (29,2 тис. дол.) і в десять разів перевищує показник Росії (2,3 тис. дол.).
Інтеграційні процеси в Західній Європі продовжують поглиблення. Завершується утворення єдиної валютної системи. З 1999 р. євро було запроваджено і замінило екю; з 1 січня 2002 р. банкноти євро будуть уведені в обіг, а з 1 липня того ж року замінять собою національні валюти країн ЄС.
Європейський Союз є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. До нього тягнуться країни Центральної та Східної Європи. Уряди майже всіх країн цих регіонів подали заяви на вступ до ЄС, але реальними кандидатами на членство в організації у найближчі часи е далеко не всі (про них - трохи далі).
Як один з проявів поширення інтеграційних процесів у Європі слід розглядати угоду Європейського Союзу з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення європейського економічного простору.
В 1960 році була підписана угода про заснування Європейської асоціації вільної торгівлі. Ця угода була підписана на принципах дещо інших, ніж в ЄС. Країни, що об’єднались у ЄАВТ, заперечували ідею повної інтеграції й утворення наднаціональних структур, інтеграція передбачалась тільки у формі вільної торгівлі. Згодом виявилося, що штучна затримка інтеграційного процесу на одній із стадій його розвитку гальмує весь процес і знижує його ефективність. Поступово з ЄАВТ вийшли найголовніші її засновники - Велика Британія, Данія, Швеція, Португалія, Австрія), які приєдналися до Європейського Союзу.
Сьогодні ЄАВТ являє собою організацію з не дуже потужним внутрішнім ринком; до неї входять: Швеція, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн. Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами-членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світової торгівлі, усунення торговельних перепон. Незважаючи на утворення спільної торговельної зони, переважна частина товару кожної з країн ЄАВТ припадає на ринки ЄС.

3. Інтеграційні процеси в східноєвропейських країнах

Сучасна історія східноєвропейської інтеграції безпосередньо пов'язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).
Рішення про створення РЕВ як інтеграційного угрупування соціалістичних країн було прийнято в Москві в 1949 р. Практична діяльність тривала до червня 1991 року, В різні роки РЕВ об'єднував Албанію, Болгарію, Угорщину, В'єтнам, НДР, Кубу, .Монголію, Польщу, Румунію СРСР, Чехословаччину.
РЕВ функціонував паралельно з ЄС понад ЗО років. І хоча РЕВ являв собою форму інтеграції соціалістичних країн, його цілі були ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи. РЕВ сподівалась отримати вигоди від спеціалізації, економії від масштабу виробництва, вільного переміщення праці, промислового співробітництва та обміну технологіями.
Разом з тим домінуючою передумовою РЕВ був чинник політичний та ідеологічний.
Механізм економічного співробітництва в рамках РЕВ спирався на міжурядові угоди, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами.
Такий механізм зовнішньоекономічних зв'язків повністю відповідав неринковим адміністративно-командним системам управління народним господарством, котрі були притаманні країнам східної блоку. Економічне співробітництво країн-членів РЕВ, яке здійснювалось через посередництво центральних державних органів, не забезпечувало відкритості економік цих країн у взаємовідносинах між ними.
В РЕВ домінувала натуралізація товарообміну, що регулювався на урядовому рівні, коли товари не продавались, а розподілялись держпланами.
Перевідний карбованець так і не набув якостей колективної валюти (на зразок ЕКЮ) і виконував функції лише розрахункової одиниці. Якщо не було урядових домовленостей про поставки, то на перевідні карбованці, скільки б їх не було, нічого не можна було купити. Цим пояснювалась незацікавленість країн-учасниць РЕВ мати позитивне сальдо в перевідних карбованцях. Подібний механізм зовнішньоекономічного співробітництва виключав формування ринкових відносин, підміняючи їх прямим товарообміном, позбавляючи підприємства будь-яких стимулів працювати на зовнішній ринок, сприяв консервації низького технічного рівня виробництва, незадовільної якості продукції і, в цілому, був гальмом технічного прогресу.
Водночас система товарообміну, що склалась, з усіма її вадами дозволяла учасникам РЕВ задовольняти за рахунок централізованих паливно-енергетичних та сировинних поставок більшу частину своїх зростаючих потреб, розплачуючись один з одним промисловими товарами, що, як правило, не знаходили збуту на світових ринках. В кінцевому підсумку країни-члени РЕВ отримували певні стимули для підтримки співробітництва.
Перехід у двосторонніх відносинах, починаючи з 1991 року, на світові ціни з введенням розрахунків у вільно конвертованій валюті сприяв різкому скороченню товарообігу в рамках східного блоку, оскільки його учасники не мали достатніх резервів ВКВ для ведення такого роду операцій. Внаслідок цього торговельно-економічні зв'язки, що складалися протягом багаторічного існування РЕВ, стали розриватися. Такий розрив в умовах неможливості для колишніх соціалістичних країн широкого виходу на західні ринки завдав відчутного удару по економіці всіх без винятку членів нині вже існуючого РЕВ. Відтак закономірною стала остаточна ліквідація цієї організації в червні 1991 року.
Після розпаду СРСР, в тому ж 1991 році, на його теренах було проголошено утворення нової спільноти – Співдружності Незалежних Держав (СНД). До цієї організації входять: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна.
Україна є членом ще одного регіонального об’єднання – Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС). Офіційно воно було засноване в 1998 році, налічує 11 членів: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Росію, Румунію, Туреччину, Україну. Цілями ЧЕС є розвиток багатостороннього й двостороннього співробітництва, поліпшення умов для підприємницької діяльності; співробітництво в провідних галузях економіки, зокрема утворення спільної транспортної системи; співробітництво із запобігання забруднення Чорного моря.

ВИСНОВКИ

Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є глобалізація і регіоналізація.
Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупуваннях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівлі, вільний торговельний простір (або зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.
Серед найвідоміших регіональних об'єднань слід назвати ЄС, НАФТА та СНД.
Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк - майже півстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, е й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку.
Загальноєвропейська економічна інтеграція відбувається в міру формування політико-правових, економічних і соціальн7их умов та передумов включення східноєвропейських країн до ЄС. В Копенгагені глави держав та урядів ЄС в червні 1993 р. затвердили критерії, яким повинні будуть задовольняти європейські країни, перш ніж вони зможуть вступити до Союзу. До них, зокрема належать: стабільні інститути, правова держава, гарантії прав людини і поважання меншин, функціонуюча ринкова економіка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г.та ін. Міжнародна економіка: Навч. посібник.- Київ; Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.
2. Лук’яненко Д. Г. Міжнародна економічна інтеграція. – К.: ВІПОЛ, 1996. 420 с.
3. Міжнародна економіка: Навч. посібник / За ред.. Козака Ю. Г., Новацького В. М. – К.: АртЕк, 2002.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (ekonomichna-integraczya-evropejskij-soyuz.doc)ekonomichna-integraczya-evropejskij-soyuz.doc130 Kb
 
загрузка...