Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Підприємства. Види підприємств
Українські реферати - Основи підприємницької діяльності
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Підприємства. Види підприємств

ЗМІСТ

Вступ
1. Підприємства як суб’єкт ринкових відносин. Види підприємств
2. Закупки у державних організаціях
Задача
Висновки
Список використаної літератури

Дивіться також:
Курсова робота - Поняття та види підприємств

ВСТУП

Найбільшу та найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання
Ринкова економіка передбачає необмежену господарську самостійність об'єктів господарювання народного господарства, які у процесі свого функціонування вступають у різного роду відносини (господарсько-виробничі, організаційно господарські, внутрішньогосподарські). Ці відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності (як між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання) і регулюються, Господарським кодексом, завдяки чому вони набувають характеру правовідносин.
Процес інтеграції України до світової економічної системи значно стимулює розвиток міжнародних господарських зв’язків, зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.
У зв'язку з розвитком економічних відносин та економіки змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб’єктами господарської діяльності, запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.
Всі ці наведені вище чинники зумовлюють необхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивчення правових засад господарської діяльності.
Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб’єктів господарської діяльності, від суворого додержання суб'єктами господарської діяльності вимог чинного законодавства.

1. Підприємства як суб’єкт ринкових відносин. Види підприємств

Підприємства класифікуються за рядом ознак, а саме:
Мета і характер діяльності:
* комерційні, метою яких є одержання прибутку;
* некомерційні, які не ставлять собі за мету отримання грошових економічних результатів (благодійні фонди і організації).
Форма власності:
* приватні (індивідуальні, засновані на власності однієї особи без права найму робочої сили; сімейні, засновані на
* власності і праці однієї сім'ї; приватні, засновані на власності однієї особи з правом найму робочої сили);
* колективні (засновані на власності колективу працівників підприємства, кооперативу, громадської організації);
* державні (засновані на власності держави, в тому числі казенні);
* муніципальні (державні комунальні підприємства, засновані на власності громади адміністративно-територіальних одиниць);
* спільні підприємства (засновані на власності фізичних або юридичних осіб різних держав);
* іноземних громадян або організацій (засновані виключно на власності фізичних або юридичних осіб іноземних держав).
Правовий статус і форма господарювання:
* одноосібні приватні підприємства - власником є фізична особа або сім'я; отримує дохід (прибуток); несе весь тягар ризику.
Перевагами такої форми підприємства є простота заснування, незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції, повна самостійність, оперативність і свобода підприємницьких дій, відносно низькі витрати на організацію виробництва, власникові повністю належить прибуток підприємства.
Недоліки: обмежені можливості для розширення капіталу, повна відповідальність за борги, відсутність спеціалізованого менеджменту, невизначеність термінів функціонування, оскільки підприємство юридичне припиняє свою діяльність у разі смерті, позбавлення волі або психічного захворювання одноосібного власника.
* Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності.
Перевагами є збільшення економічних можливостей підприємства щодо розширення бізнесу, диференціація виконуваних функцій окремими працівниками (виробничих, збутових, адміністративних), а недоліком - протиріччя економічних та інших інтересів окремих членів кооперативу.
* Орендні - мають в основі функціонування договірні відносини між фізичними або юридичними особами з приводу тимчасового володіння і користування майном.
Переваги: не вимагає значних коштів для придбання майна, немає ризику за техніко-економічне старіння основних фондів, його несе орендодавець. Недоліки: обмежується підприємницька свобода орендаря, який не є власником майна.
* Господарські товариства - передбачають об'єднання капіталів двох або більше юридичних або фізичних осіб за умов спільного розподілу прибутку, контролю результатів бізнесу, активної участі у здійсненні бізнесової діяльності.
Основою взаємовідносин між партнерами є договір.
За ступенем участі партнерів-засновників у діяльності підприємства та відповідальності за її результати розрізняють:
* товариство з повною відповідальністю (всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за її результати не лише своїми частками у статутному фонді, а й власним майном);
* товариство з обмеженою відповідальністю (учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах своїх внесків у вигляді майна, грошових коштів, продуктів інтелектуальної власності тощо);
* командитне товариство (поряд з учасниками, які несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність якого обмежується внеском у майно підприємства, але не особистим майном; такий учасник називається команд итом);
* акціонерні товариства (відкритого і закритого типу) (власність підприємства розподілена на частини і власниками вважаються акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал; весь прибуток належить акціонерам і поділяється на дві частини: одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування; функції власності і контролю поділені між власниками (акціонерами) і менеджерами.
Перевагами господарських товариств є:
Більш широкі можливості для розширення виробництва, збільшення фінансової незалежності та дієздатності шляхом злиття капіталів партнерів, можливість залучення до управління професійних менеджерів; для акціонерних товариств — реальна можливість залучення необхідних інвестицій через ринок цінних паперів, акціонери не можуть зазнати більших втрат, ніж ними було вкладено в акції, простіше збільшувати обсяги виробництва і суми прибутку.
Недоліки: виникнення протиріч між інтересами партнерів спричиняє малоефективну діяльність, а колективний менеджмент - негнучке управління виробництвом; для акціонерних товариств - притаманні розбіжності між функціями власності та контролю, інколи виникають суперечності між акціонерами і менеджерами, наявність подвійного оподаткування (спочатку прибутку акціонерного товариства, а потім дивідендів акціонерів).
Національна належність капіталу підприємств:
* національні (капітал підприємств належить підприємцям своєї країни);
* іноземні (капітал підприємств повністю є власністю іноземних громадян);
* змішані (капітал підприємств належить громадянам різних країн).
Галузево-функціональні види діяльності:
* промислові;
* сільськогосподарські; «будівельні;
* транспортні;
* торговельні;
* лізингові;
* банківські
* та ін.
Розміри підприємств за чисельністю працівників:
* малі, до яких належать (за чисельністю працюючих):
1) у промисловості та будівництві - до 200 чол.;
2) у інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.;
3) у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.;
4) у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.;
5) у роздрібній торгівлі - до 15 чол.; « середні;
* великі.
Розміри середніх і великих підприємств за чисельністю працюючих законодавче не регулюються.
Існують інші класифікаційні ознаки підприємств, наприклад, за типом виробництва, за ступенем спеціалізації, але перелічені є найважливішими.
Підприємницькі структури мають право на добровільних засадах об'єднувати свою інноваційну, виробничу, маркетингову, постачальницько-збутову, фінансову та соціальну діяльність. Такими об'єднаннями можуть бути: асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, трести, синдикати, картелі, холдинги, фінансові групи.
В Україні найбільш поширеними формами об'єднання підприємств є:
* асоціація - найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втручатись у виробничу і комерційно-фінансову діяльність своїх членів;
* корпорація - договірне об'єднання господарських суб'єктів на засадах інтеграції та виробничих інтересів з делегуванням їй окремих повноважень;
* консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї, інвестиційного проекту;
* концерн - об'єднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва;
* холдинг - організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів; утворення, яке безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти на придбання контрольного пакету акцій інших підприємств.
Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки і може використовуватись залежно від умов внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства (ринку). Ринок, як сфера товарного обігу і пов'язана з ним сукупність товарно-грошових відносин між виробниками і споживачами складається з певних елементів.
Згідно зі ст. 62 ГК України підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Підприємство, якщо законом не встановлене інше, діє на основі статуту.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог ст. 62-71 ГК, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу (ст. 72 ГК).
Класифікувати підприємства можна за різними критеріями. Так, за економічними показниками і чисельністю працюючих підприємства можна підрозділити на малі, середні і великі. За сферою діяльності розрізняють підприємства промислові, торгові, у сфері послуг тощо.
У Господарському кодексі підприємства класифікують за трьома критеріями:
1) формою власності;
2) способом утворення (заснування) та формування статутного фонду;
3) кількістю працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік.
Згідно з ч. 1 ст. 63 ГК залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні діють підприємства таких видів:
• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;
• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
Не можна вважати самостійними видами підприємства, що діють під такими назвами, які широко використовуються в спеціальному законодавстві і практиці, як, наприклад, "спільні підприємства", "центр" тощо. Незважаючи на певне змістове навантаження таких назв і спробу підкреслити окремі риси створеного підприємства, його вид повинен відповідати встановленим у законодавстві видам підприємств.
У ч. 2 ст. 63 ГК передбачено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК).
Згідно з ч. 5 ст. 63 ГК корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими визнаються ті підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
Згідно зі ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Державне підприємство характеризують такі риси:
• господарська організація унітарного типу;
• підприємство — не власник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і узгодження з ним основних питань діяльності;
• функціонування на базі державного майна, що закріплюється за державним підприємством на праві повного господарського відання;
• наявність статусу юридичної особи;
• установчий документ — устав, що затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном;
• виконання функцій власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного підприємства галузевим міністерством (відомством), до сфери діяльності якого входить підприємство або державне господарське об'єднання, до складу якого включене підприємство;
• здійснення управління державним підприємством одноособовим керівником, якого призначають на посаду укладанням з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном;
• обмежене у своїх повноваженнях:
1) установчих (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь у таких структурах);
2) щодо розпорядження закріпленого за ним на праві повного господарського відання майном (заборонено передавати на безоплатній основі майно якій-небудь особі; відчуження основних фондів може здійснюватися тільки на конкурентних засадах і за згодою галузевого міністерства (відомства) або Фонду держмайна);
3) щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);
4) щодо укладання договорів (обов'язковість укладання державного контракту).
Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у ст. 44 Господарського кодексу, і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу (ч. 1 ст. 74 ГК).
Значні особливості має правовий статус казенного підприємства.
Згідно зі ст. 76 ГК України казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:
• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
• основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
• переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільне необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
• приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.
Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, у якому визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог Господарського кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.
Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.
Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить. Воно самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ст. 77 ГК).
Державним підприємствам заборонено виступати засновниками та учасниками господарських товариств, у тому числі банків, бірж, торгових домів, страхових компаній і підприємств з іноземними інвестиціями, за винятком створених за участю державних підприємств до введення в дію Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р.
Згідно зі ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство створюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
Відповідно до ст. 113 ГК України приватним визнається те підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.
Згідно з ч. 8 ст. 63 ГК України у випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених ст. 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.
Нерідко у практиці поширена помилка змішування відокремлених підрозділів юридичної особи і дочірніх підприємств. Очевидно, це багато в чому пояснюється тим, що якщо діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичних осіб регламентована законодавством, то функціонування дочірніх підприємств практично не урегульовано законодавством (хоча законодавство передбачає можливість їх створення юридичними особами, наприклад, господарськими товариствами — ст. 9 Закону України "Про господарські товариства").
Під дочірнім розуміється підприємство, статутний капітал якого сформований за рахунок "материнської" юридичної особи і закріплений за ним на праві повного господарського відання. У світовій практиці підприємство визнається дочірнім, якщо інше ("материнське") підприємство з огляду на переважну участь у його статутному капіталі має можливість визначати рішення, які приймає дочірнє підприємство.
На відміну від відокремлених підрозділів юридичної особи, дочірнє підприємство є юридичною особою, тобто самостійним суб'єктом підприємницької діяльності.
Визначення поняття дочірнього підприємства немає на законодавчому рівні. У Класифікаторі організаційно-правових форм господарювання, затвердженому наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.94 р. № 288, дочірнє підприємство визначене як підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство.
Таким чином, дочірнє підприємство є самостійною юридичною особою, яке створено іншою юридичною особою.
У Положенні про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженому Указом Президента України від 11.05.94 р. № 224/94, дочірнє підприємство визначене як господарюючий суб'єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Тут же міститься спеціальна вимога: дочірнє підприємство не може володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії у будь-якій формі. Обмеження на створення і діяльність холдингової компанії, обумовлені антимонопольними вимогами, також пов'язані з діяльністю дочірніх підприємств. Так, не допускається створення холдингової компанії, якщо вона та її дочірнє підприємство або два і більше дочірніх підприємств реалізують взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їх сукупна частка на відповідному загальнодержавному або регіональному ринку перевищує 35%.
Загальна характеристика підприємства
Види підприємств
За формою власності:
1) приватне підприємство;
2) підприємство колективної власності;
3) комунальне підприємство;
4) державне підприємство;
5) підприємство, засноване на змішаній формі власності.
За способом утворення (заснування):
1) унітарні підприємства;
2) корпоративні підприємства.
За кількістю працюючих та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік:
1) малі підприємства;
2) середні підприємства;
3) великі підприємства.
Діяльність регулюється:
1) Господарським кодексом України;
2) Цивільним кодексом України;
3) Законом України "Про господарські товариства";
4) статутом або установчим договором.
Правовий статус:
— юридична особа.

2. Закупки у державних організаціях

Часом покупцем є не індивідуальний споживач, а організація-споживач. Якщо підприємство пропонує свій товар на ринку організацій - споживачів, воно здійснює промисловий маркетинг.
Ринок організацій-споживачів — це сукупність юридичних осіб, які закуповують товари для їх подальшого використання у процесі виробництва, здачі в о перерозподілу чи перепродажу.
Цей ринок представлений такими видами організацій-споживачів:
• виробничими підприємствами, які закуповують товари для їх подальшого використання (споживання або приєднання) у виробничому процесі;
• підприємствами-посередниками, що закуповують товари для їх подальшого перепродажу, маючи на меті отримання прибутку, зокрема підприємствам гуртової та роздрібної торгівлі;
• державними установами, що здійснюють закупівлю товарів для розв'язання різного роду соціальних проблем, завдань, виконання урядових програм тощо;
• безприбутковими організаціями, що закуповують товар для втілення І ідеї у життя та її поширення у суспільстві.
Співпрацюючи з організаціями-споживачами, доцільно пам'ятати і особливості цього ринку:
• на ньому значно менша кількість покупців, адже підприємств, організацій та установ завжди набагато менше, ніж індивідуальних споживачів;
• організації-споживачі переважно фінансово потужніші за індивідуальних споживачів; вони закуповують товари великими партіями і на значні суми;
• попит на товари, що їх закуповують організації-споживачі, значною залежить від попиту на товари широкого вжитку;
• покупці товарів промислового призначення, як звичайно, концентрую великих промислових центрах;
• придбання товарів для організації-споживача — складний процес, що його здійснює професійно підготовлений персонал;
• здебільшого потрібне залучення багатьох фахівців для колегіального прийняття рішення;
• з погляду професіоналів, які представляють організацію-споживача, велике значення мають раціональні мотиви придбання, тоді як кінцеві споживачі часто купують товари під впливом моди чи емоцій.
Купівельна поведінка організації-споживача залежить від частоти придбання товару, вартості покупки та ступеня ризику, яким супроводжується придбання товару, тобто від виду ситуації здійснення закупівлі (рис. 1).

Рис. 1. Три види ситуацій здійснення закупівель підприємством.

Найменшу кількість рішень приймає організація-споживач, що здійснює повторну закупівлю без змін, найбільшу — в ситуаціях закупівлі для вирішення нових завдань. В останньому випадку залучається велике коло фахівців, які відіграють ту чи іншу роль у процесі прийняття рішення про придбання.

Рис. 2. Процес прийняття рішення про придбання товару організацією-споживачем.

Організації-споживачі перебувають під сильним впливом зовнішніх факторів, а саме рівня економічного розвитку ринку, умов матеріально-технічного постачання, темпів науково-технічного прогресу, політичних дій та нормативно-законодавчої бази щодо регулювання підприємницької діяльності, діяльності конкурентів.
Важливою особливістю роботи на ринку організацій-споживачів є те, що від імені юридичної особи під час придбання товару виступають фізичні особи. Прийняття ними рішення про придбання здійснюється під впливом не тільки зовнішніх, а й внутрішніх факторів.
• Співпрацюючи з організацією, необхідно враховувати її особливості. Вони визначаються місією та цілями організації, організаційною структурою, прийнятими методами роботи.
• Рішення про придбання на підприємстві приймають декілька працівників. У багатьох випадках формується так званий Купівельний центр. Тому купівельна поведінка організації-споживача багато в чому зумовлена характером відносин між учасниками Купівельного центру.
• Водночас не слід забувати, що представники організації-споживача — люди, які мають свої особисті переконання та цілі, обіймають певні посаді різного віку та належать до різного типу особистості. Вони чутливі до впливу тих самих факторів, що й індивідуальні покупці на споживчому ринку.
Процес прийняття рішення про закупівлю товару організацією-споживачем
Це досить складний процес, і починається він задовго до здійснення акту купівлі-продажу товару (рис. 2.).
Перший етап — усвідомлення організацією потреби. Воно може виникати внаслідок внутрішніх стимулів, наприклад:
• необхідність заміни наявного обладнання;
• необхідність придбання комплектувальних для його ремонту;
• бажання поліпшити якість матеріальних компонентів або умови їх постачання;
• необхідність придбання нових технологій для випуску нового товару тощо.
Зовнішніми стимулами може стати інформація, отримана на виставках, поштою або через засоби масової інформації.
Оцінювання характеристик товару здійснюють фахівці за допомогою функціонально-вартісного аналізу. Цей аналіз є для підприємств основою для зниження собівартості за рахунок використання можливих модифікацій, стандартизації товару чи заміни його дешевшими комплектувальними.
Зупинившись на відповідному товарі, агент-закупівельник починає пошук постачальників та формує перелік потенційних постачальників. Отримавши відповідь на запит пропозицій від потенційних постачальників, учасники купівельного центру підприємства проводять оцінку цих пропозицій. Оцінюють не лише технічну компетентність кандидатів, а й здатність забезпечити належні умови постачання та надати широке коло послуг.
Після узгодження умов постачання та вибору одного або декількох постачальників агент-закупівельник розробляє остаточне замовлення на поставляння з переліком технічних характеристик товару, необхідної кількості, термінів постачання, умов оплати тощо.
На етапі оцінювання роботи постачальника агент-закупівельник контролює виконання замовлення постачальником та аналізує ступінь задоволення потреб підприємства. Ефективний контроль дає можливість прийняти рішення про продовження співпраці з постачальником, про внесення необхідних змін у замовлення або про припинення співпраці з ним.
Ми розглянули сім етапів процесу прийняття рішень, що їх проходить організація-споживач при закупівлі товару для виконання нових завдань. У разі повторної закупівлі без змін чи з модифікаціями деяких з цих етапів можна уникнути. Чим нестандартніше завдання, що стоїть перед закупівлею, чим складніший та дорожчий товар, тим більше фахівців залучають і тим складніше йде процес прийняття рішень про придбання.

ЗАДАЧА

Визначити:
а) відпускну ціну підприємства – виробника;
б) ціну “франко-вагон станція відправлення”;
Вихідні дані:
- собівартість – 400000 грн.;
- прибуток – 25%;
- транспортування до залізничної станції – 3000 грн.;
- вартість вантаження у вагон – 1,2 тис. грн.;
- вартість перевантаження до порту – 4000 грн.;
- вартість вантаження та розвантаження з доставкою вантажу уздовж борту судна – 1,5 тис. грн.;
- вартість доставки на борт судна та розміщення на судні – 1000 грн.;
- морський фрахт до порту призначення – 1000 грн.;
- страховка – 3%

Рішення:
Відпускна ціна = собівартість *25/100= 400000 *25/100 = 500000 грн.
ціна “франко-вагон станція відправлення” = (500000 +3000 +1200 +4000+1500+1000+1000 )*3/100 = 511700 *3/100=527051 грн.

ВИСНОВКИ

Підприємства класифікуються за рядом ознак, ...

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Журавлева Г. П. Экономика. — М., 2001.
2. Загальна економіка / За ред. І. Ф. Радіонової. — К., 2000.
3. Кравченко Вступ до бізнесу К.1995.
4. Калина А. В., Осокина В. В. Экономическая теория и практика хозяйствования. — 2-е изд. — К., 1998.
5.Ковальчук Г. Л., Мельничук В. Г., Огнєв'юк В. О. Економіка. - К., 2003
6. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепурина, Е. А. Киселевий. — К., 1996.
7. Лапуста М. Г., Шаршукова Л. Г. Риски в предпринимательской деятельности. — М., 1996.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (pdpriemstva-vidi-pidpriemstv.doc)pdpriemstva-vidi-pidpriemstv.doc127 Kb