Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Ефективність фінансування в галузі охорони здоров’я
Українські реферати - Охорона здоров’я
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Ефективність фінансування в галузі охорони здоров’я

Контрольна робота

ЗМІСТ

Вступ
1. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій в галузі охорони здоров’я
2. Соціальна інфраструктура та соціальна діяльність ЛПЗ
Задача
Висновки
Список використаної літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36



(Скорочений текст роботи для ознайомлення)

Виділення в самостійну галузь організації лікувально-профілактичної допомоги працюючим було викликано рядом обставин і перш за все великими економічними збитками, які спричиняються захворюваністю з тимчасовою непрацездатністю.
Одним з напрямків організації діяльності органів і закладів охорони здоров'я, з урахуванням людських потреб, стало наближення лікувально-профілактичної допомоги до місця проживання і роботи населення.

Вирішення цього питання було розпочато у 1886 році. Під час тяжкої епідемії холери в Росії уряд видав указ про організацію медичної допомоги для робітників, згідно з яким власники промислових підприємств були зобов'язані організовувати спеціальні лікарняні приміщення з розрахунку одне ліжко на 100 працюючих. Цей указ фактично започаткував розвиток фабрично-заводської медицини.
В подальшому, вже в роки Радянської влади, в Україні цьому питанню приділялась серйозна увага.
Медичну допомогу працюючим на промислових підприємствах спочатку надавали пункти охорони здоров'я, заводські амбулаторії і поліклініки. згодом їм на зміну прийшли медико-санітарні частини (МСЧ).

З 1939 року вони почали створюватись на великих промислових підприємствах і забезпечувались всім необхідним для проведення лікувально-профілактичної та протиепідемічної роботи.
Така перебудова в оборонній промисловості, особливо в період Великої вітчизняної війни, була націлена на різке підвищення якості медичної допомоги робітникам, була пов'язана з необхідністю охорони її здоров'я, для забезпечення насамперед, військових потреб воюючої держави.

1. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій в галузі охорони здоров’я

Ефективність фінансування в галузі охорони здоров’я характеризує економічні (соціальні або інші) результати і господарську доцільність їх здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат слугують ретельність визначення вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвестицій.
Офіційна методика визначення ефективності (доцільності) капітальних вкладень перш за все виокремлює загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі.

По-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються при: розробці різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення основних фондів; оцінці ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства.

По-друге, при здійсненні розрахунків визначають загальну економічну ефективність як відношення ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що обумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних вкладень слугує приріст прибутку (госпрозрахункового доходу).

По-третє, з метою всебічного обґрунтування і аналізу економічної ефективності фінансування галузі охорони здоров’я, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників — узагальнюючих і поодиноких. До узагальнюючих показників відносяться період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) — капіталомісткість. Окрім узагальнюючих до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергомісткість), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (в порівнянні з соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища.

По-четверте, при визначенні ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто дію заходів, здійснення яких не вимагає капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект, спричинений: більш повним використанням введених раніше виробничих потужностей, збільшенням коефіцієнта змінності роботи устаткування; запровадженням прогресивних форм організації виробництва, праці і управління, підвищенням професійної підготовки і майстерності персоналу тощо.

На практиці галузі охорони здоров’я приймаються різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням виробництва і соціальної інфраструктури. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних втрат показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві, її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) капітальних витрат порівняно з іншим або іншими. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення кращого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна і порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємозв'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих та фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Застосовують два взаємозв'язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій:
перший (прямий) — коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Ер; другий (зворотний йому), - період (строк) окупності капітальних вкладень Тр = 1/Ер.
Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за формулами:

для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств:

Ер’ = (Формула) (1)

для споруджуваних підприємств (окремих цехів і виробничих об'єктів):

Ер’’ = (Формула) (2)

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього і розрахункового періодів (на сільськогосподарських підприємствах - як середньорічний приріст прибутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівняльними цінами без будь-яких вирахувань.
Розрахункові значення коефіцієнтів Ер повинні порівнюватись .а нормативним коефіцієнтом Ен, що встановлюється централізовано Міністерством економіки України шляхом ретельного обґрунтування за спеціальної» методикою на певний період (його тривалість звичайна дорівнює так званому горизонту прогнозування чи індикативного планування). Розглядуваний проект (варіант) капітальних вкладень визнають доцільним (ефективним) за
Ер > Ен (3)
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється шляхом обчислення показника так званих зведених витрат Z за формулою:

(Формула) (4)

де Сі — поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);
Кі — капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).
Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами має вважатись найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Викладений метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вони (вкладення) здійснюються одноразово у повному обсязі. Насправді порівнювані проекти часто відрізняються один від іншого розподілом інвестицій за термінами їх здійснення або ж тривалістю створення виробничих об'єктів. Тому економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їх ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року (звичайно - перший рік інвестування) шляхом їх множення на спеціальний коефіцієнт ą, який обчислюється за формулою:

(Формула) (5)

де hn - норматив приведення різночасних витрат, що дорівнюй 0,08;
t — період приведення (2-й рік).
Розраховані за формулою (2) коефіцієнти (X мають такі значення для відповідних років: першого — 1,0; другого — 0,926; третього — 0,857; четвертого — 0,793; п'ятого — 0,734; шостого — 0,680; сьомого — 0,630; восьмого — 0,583; дев'ятого — 0,540; десятого — 0,5.
Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих стадіях і напрямках інвестиційне)- відтворювального циклу.

При здійсненні проектно - кошторисних робіт ефективність капітальних вкладень має визначатись з урахуванням кінцевого їх результату — якості проектних рішень. Для досягнення належного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться вибір та економічне обґрунтування найкращих варіантів проектних рішень. По реалізованих проектах розраховують питомі капітальні витрати на проектування, порівнюють останні з нормативами або аналогами з урахуванням періоду їх окупності.

При розрахунках ефективності інвестування технічного переозброєння або реконструкції підприємства використовують додаткові показники — умовне вивільнення працюючих і економія матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння (реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може слугувати збільшення прибутку виробника і ефекту у споживача. При проведенні цієї форми відтворення основних фондів з метою організації виробництва продукції оновленої номенклатури економічні показники інвестування технічного переозброєння (реконструкції) мають бути зіставлені з аналогічними вимірниками ефективності спорудження нового підприємства.

Розрахунки ефективності фінансування галузі охорони здоров’я нового будівництва або розширення діючих підприємств повинні проводитись з обов’язковим порівнянням економічної результативності технічного переозброєння (реконструкції) відповідних виробничих об'єктів. У процесі порівняння показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також витрати від "заморожування" інвестицій.

При оцінці доцільності інвестицій обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту (капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує по суті норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається. За допомогою дисконту (облікового проценту) визначають спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покладена формула складних процентів і який застосовується для приведення інвестицій і грошових потоків за різні роки до порівняного у часі виду (інакше: визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років інвестиційного циклу).

Під теперішньою вартістю прийнято розуміти вартість майбутніх доходів на теперішній час, яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на так званий процентний чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за визначеною дисконтною ставкою. Якщо з загальної величини теперішньої вартості розрахувати початкові інвестиції, то матимемо показник чистої теперішньої вартості, що покладений в основу одного з найпоширеніших методів оцінки доцільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Внутрішня ставка доходу відбиває ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових потоків та початкові інвестиції є приблизно однаковими за величиною. Іншими словами: внутрішня ставка доходу — це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює нулю. Цей показник також може порівняно широко використовуватись у практиці господарювання підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований показник внутрішньої ставки доходу повинен бути не нижче граничної (крайньої або необхідної) ставки, яку підприємства (фірми, компанії) мають встановлювати, виходячи з вартості фінансування та ризикованості проекту капітальних витрат.

Господарський ризик звичайно означає непевність і нестабільність щодо інвестування, гарантування і одержання сподіваних доходів від капітальних вкладень. Оцінка доцільності інвестицій — це майже завжди оцінка проектів (альтернативних варіантів) з ризиком. Майбутні доходи від реалізації того або іншого проекту вкладення капіталу можуть несподівано впасти або виростати. Існує багато чинників, які обумовлюють зменшення сподіваних грошових потоків підприємства. Зокрема до них мають бути віднесені: втрата підприємством своїх позицій в будь-якому сегменті зовнішнього чи внутрішнього ринку; підвищення собівартості виготовлюваної товарної продукції (продукованих послуг); зростаюча вартість фінансування; більш жорсткі вимоги щодо захисту навколишнього середовища тощо.

2. Соціальна інфраструктура та соціальна діяльність ЛПЗ

Медичні заклади, що входять до вторинної медичної допомоги, надають людності спеціалізовану медичну допомогу з основних профілей. В сільських районах, оскільки лікарські дільниці територіальне відокремлені від центральних районних лікарень, останні здійснюють методичне управління ними.

Амбулаторно-поліклінічний підрозділ вважається провідним в системі вторинної медичної допомоги. Сюди щорічно звертається більшість мешканців тої території, яку обслуговує міська чи районна лікарні. До 75% відвідувачів цього підрозділу проходять тут повний цикл діагностики, лікування та реабілітації; четверта частина відвідувань направляється для дообстеження та доліковування в стаціонар. Окрім того, серед гості-талізованих орієнтовно десяту частину складають ті, хто був доставлений в стаціонар службою швидкої допомоги.

Поліклініки міських та центральних районних лікарень мають здебільшого спеціалізацію з 15-30 фахів. Прийом пацієнтів йде двома шляхами: через звертальність жителів в амбулаторії та поліклініки та т.з. організовані профілактичні огляди.
Запис пацієнтів та їхнє направлення до лікаря здійснюють реєстратури амбулаторій та поліклінік.
В роботі амбулаторій та поліклінік перевага віддається Диспансеризації або активному обслуговуванню пацієнтів. Суть її полягає в тому, що пацієнта обстежують не лише згідно його скарг, а згідно певної програми, яка включає скринінгові обстеження, огляди лікарів певних фахів, а далі — активне спостереження і оздоровлення виявлених хворих.

Згідно статистичних даних, амбулаторії та поліклініки щорічно піддавали профілактичним оглядам від 50 до 90% своїх мешканців. Огляди здійснювались як під час звертальності, так і планово. Огляд проводився у відділеннях профілактики поліклінік. Починався він з кабінету долікарського прийому, де пацієнту робили деякі скринінгові обстеження (вимірювання артеріального та очного тиску, визначення гостроти зору та слуху, тощо), продовжувався в діагностичних кабінетах (флюорографічний, лабораторія, оглядовий) і завершувався в кабінетах лікарів. Перелік допоміжних скринінгових обстежень та оглядів лікарів-спеціалістів залежав від віку пацієнта та його професії. Працівники певних професій, що мали шкідливості на роботі, піддавались ширшому колу обстежень та оглядів більшого числа фахівців.

Потенційно профілактичні огляди здатні виявити не менше захворювань, ніж їх реєструється під час звертальності пацієнтів. Але, як свідчили статистичні дані, фактично під час оглядів виявлялось від декількох відсотків до третини усіх хронічних захворювань.
Усі хронічні хворі, виявлені шляхом оглядів та під час звертальності, згідно програми диспансеризації мали активно спостерігатись та оздоровлюватись. Термін періодичного спостереження залежав від характеру хвороби, її перебігу, але не міг бути рідшим, ніж раз на рік. Кожному лікарю належало мати певне число хворих, за якими він активно спостерігав і ніс відповідальність за результати диспансеризації.

Згідно статистичних даних, охоплення хронічних хворих диспансерним спостереженням сягало більше 90%. Але це, як і масовість оглядів, не позначалось на таких кінцевих результатах диспансеризації як смертність та летальність. Вони, як це видно із попередніх глав, в останні десятиліття мали здебільшого негативні тенденції. Це дискредитувало диспансеризацію, яка тепер потребує радикальних змін.

На відміну від амбулаторно-поліклінічного підрозділу, розмір стаціонарів міських та сільських лікарень не обмежувався жорсткими нормативами. Потужність стаціонарів до 1994 р. невпинно зростала. За останні 40 років місткість стаціонарів міських і районних лікарень збільшилась більше, ніж в 10 разів, і на початку 90-х років склала в середньому відповідно 254 і 357 ліжок. Постійно з'являлись нові спеціалізовані відділення і тепер їхня кількість коливається в міських та районних лікарнях від ' до 15 і більше.
Існувала і продовжує існувати певна градація потужностей окремих спеціалізованих стаціонарних відділень — на 30, 40, 60 і 80 ліжок. Відділення меншої чи більшої потужності вважались недоцільними, тому в разі потреби організовувались декілька однотипних стаціонарних відділень.

Весь термін перебування хворого в стаціонарі може бути поділений на чотири періоди: поступлення (від того, як хворий переступив поріг прийомного відділення до поступлення його у спеціалізоване відділення), діагностичний (від того, як хворий переступив поріг відділення до встановлення остаточного клінічного діагнозу), лікувальний (від встановлення діагнозу до закінчення лікування) і виписки (від оформлення відповідних документів до того, як хворий залишає приміщення стаціонару). В кожному періоді має бути чітко налагоджений безперервний процес надання допомоги, щоб максимально скоротити термін перебування на ліжку. Це сприяє кращому обслуговуванню хворого, досягненню ліпших результатів в лікуванні та економічній ефективності.

Допоміжні лікувально-діагностичні підрозділи, як правило, спільні для поліклініки і стаціонару. Вони містять у своєму складі рентгенівське відділення, лабораторії, відділення функціональної діагностики, патологоанатомічне відділення.
Діяльність амбулаторій, поліклінік, стаціонарів та лікувально-допоміжних підрозділів регламентується відповідними положеннями. Кожний працівник має керуватись відповідними посадовими інструкціями, які створюються на основі цих положень та з врахуванням конкретних умов роботи в тій чи іншій лікарні. Оцінка роботи поліклінік та амбулаторій ґрунтується на числі пацієнтів, які пройшли амбулаторно-поліклінічне обслуговування та кількості зроблених ними відвідувань; оцінка роботи стаціонарів — на кількості госпіталізованих та термінах перебування в стаціонарі (детально - в розділі про управління медичною допомогою).
Оцінка роботи допоміжних підрозділів ґрунтується на кількості проведених обстежень.
Загалом первинна та вторинна медична допомога зосереджують у нас 90% обсягу амбулаторно-поліклінічної та 80% обсягу стаціонарної роботи.

Особливе місце в системі охорони здоров я займає державна санітарно-епідеміологічна служба, яка відіграє провідну роль в організації та здійсненні санітарно-оздоровчих, профілактичних і протиепідемічних заходів. За роки незалежності в Україні відбулося становлення державної санітарно-епідеміологічної служби. На початку 90-х років були здійснені перші суттєві кроки щодо її реформування, пов'язані зі створенням в Україні самостійних структур, які раніше були структурами союзного підпорядкування. Протягом 10-річного періоду реорганізовано санітарно-епідеміологічні служби на водному і залізничному транспорті, створено окремі організаційні структури щодо здійснення контролю за соціальне небезпечними хворобами, імунобіологічними препаратами, ліцензування видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей, проведення гігієнічної регламентації та державної реєстрації небезпечних чинників у середовищі життєдіяльності, створення вітчизняної протичумної служби і нормативно-правової бази її діяльності.

Розвиток державної санітарно-епідеміологічної служби відбувався в складних соціально-економічних умовах на тлі недостатнього фінансування, що негативно вплинуло на матеріально-технічне та кадрове забезпечення закладів і установ і позначилося на погіршенні санітарно-епідеміологічної ситуації в Україні. Але, попри ці негативні тенденції, державній санітарно-епідеміологічній службі України вдалося не допустити суттєвого погіршення санітарної та епідемічної ситуації в державі.
За роки незалежності було загалом сформоване нормативно-правове поле діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби, проведено реформування її фінансово-організаційної структури. Запроваджені заходи спрямовувалися на зменшення інфекційної захворюваності, поліпшення здоров'я населення відповідно до завдань, проголошених Президентом України у Посланні до Верховної Ради "Україна. Поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки" та визначених у Програмі дій Уряду "Реформи заради добробуту".

Санітарно-епідеміологічне законодавство (в подальшому — нормативно-правова база) с сукупністю нормативно-директивних документів у сфері регулювання суспільних відносин, які виникають під час здійснення заходів санітарного та епідемічного забезпечення населення. При цьому одним із найголовніших документів у санітарному законодавстві є Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", яким регулюються правовідносини в цій сфері, встановлені відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, закладів, установ, організацій і громадян, визначені принципи організації державної санітарно-епідеміологічної служби, порядок здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні тощо.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд України" від 22.06.99 р. № 1109 і Положення "Про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України", затвердженого наказом МОЗ від 18.04.2000 р. № 78, в своїй діяльності керується Конституцією України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами Уряду України і директивними документами МОЗ.

Значне місце в нормативно-правових документах займають директивні документи, видані Головним державним санітарним лікарем України і заступниками Головного державного санітарного лікаря України стосовно визначення критеріїв оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини. У них відображена система норм, що визначають вимоги до оптимальних умов життєдіяльності, при яких забезпечується низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення чинників довкілля, а також відсутність умов для виникнення і поширення інфекційних хвороб.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд слід розглядати як контрольно-наглядову діяльність органів і установ санітарно-епідеміологічної служби за виконанням усіма міністерствами і відомствами, підприємствами і установами, їх посадовими особами та громадянами санітарно-протиепідемічних вимог на підставі правових актів. Одним із дійових заходів підвищення ефективності діяльності служби с удосконалення правового регулювання захисту населення від інфекційних хвороб. У зв'язку з цим прийнято Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб", в якому передбачено державне регулювання діяльності у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, їх профілактики та лікування, профілактики та лікування соціальне небезпечних інфекційних хвороб, санітарної охорони території України, обмеження, карантин, дезінфекційні заходи, реєстрацію та статистичний облік інфекційних хвороб, епідеміологічне обстеження, відповідальність за порушення законодавства в цій сфері та міжнародне співробітництво.
З метою подальшого удосконалення системи нормативно-правового забезпечення державної санітарно-епідеміологічної служби України в сучасних умовах проводилась робота з розроблення проектів законів України "Про державну санітарно-гігієнічну експертизу", "Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз в Україні", програм щодо забезпечення населення збалансованим харчуванням, з оцінки впливу промислових відходів на стан довкілля (зокрема, ґрунту), регіональних програм щодо зменшення впливу негативних екологічних чинників, передусім у містах високоурбанізованих промислових регіонів Донбасу, Придніпров'я, Криворіжжя, Придністров'я, Північного Криму.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України за науковим і кадровим потенціалом, за сферою своєї відповідальності і наданими законодавством повноваженнями є одним із найпотужніших органів державного нагляду. Статтею 31 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначено, що спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні здійснюється системою органів і установ санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я і відомчими санітарно-епідеміологічними службами. До органів державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України належать Головне санітарно-епідеміологічне управління та Головне управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС і радіаційного захисту населення.

Здійснення державного санітарного нагляду в Україні забезпечується такими закладами Міністерства охорони здоров'я України, як Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України, Республіканська санітарно-епідеміологічна станція Автономної Республіки Крим, санітарно-епідеміологічні станції областей, міст Києва і Севастополя, міські та районні санітарно-епідеміологічні станції, а також санітарно-епідеміологічні станції на транспорті (басейнові, портові, лінійні санітарно-епідеміологічні станції на водному і залізничному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції цивільної авіації). До санітарно-протиепідемічних закладів належать також дезінфекційні станції, Кримська протичумна станція, науково-дослідні інститути і кафедри санітарно-епідеміологічного профілю вищих медичних навчальних закладів країни, Комітет з питань гігієнічного регламентування, державне підприємство "Центр імунобіологічних препаратів", лабораторія контролю за якістю імунобіологічних препараті державне підприємство "Укрвакцина".

Крім того, державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюють відомством санітарно-епідеміологічні служби Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ, Державного комітету у справах охорони державного кордону України і Служби безпеки України та лікувальне оздоровчого об'єднання при Кабінеті Міністрів України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює Головний державний санітарний лікар України, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом Міністрів України.

Державна санепідслужба МОЗ Україні налічує 807 санепідустанов, у тому числі 778 санітарно-епідеміологічних станцій, з них 478 станцій сільських районів, 178 міських та районних у містах, 13 міських з районним поділом, 24 обласні, 2 центральні, 8 санітарно-епідеміологічних станцій спеціалізованих медсанчастин, 4 басейнові, 14 портових 56 санепідстанцій на залізничному транспорті, 28 дезінфекційних станцій та 1 протичумну.

Чисельність працівників державної санепідслужби Міністерства охорони здоров'я України в 2001р. становила 65 тис. осіб, у тому числі близько 11 тис. лікарів і понад 40,3 тис. середнього медичного персоналу.
Ситуація із забезпеченістю медичними кадрами санітарно-епідеміологічної служби останніми роками залишається незадовільною. У 1991 — 1995 рр. спостерігалася тенденція до збільшення чисельності лікарів практичних установ державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України. У наступні роки загальне число лікарів скоротилося з 11,5 тис. до 10,9 тис. і середнього медичного персоналу — з 40,3 тис. до 27,5 тис. осіб. Така ситуація вимагає подальшого удосконалення роботи з кадрового забезпечення. Для підвищення соціальної захищеності фахівців державної санітарно-епідеміологічної служби необхідне опрацювання питань використання управлінських кадрів, у тому числі надання статусу державного службовця тим медичним працівникам, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд.

ЗАДАЧА

Місячний оклад працівника становить 370 грн., при тривалості робочого дня 8 годин. За графіком ним повинно бути відпрацьовано 22 робочі дні. Листок непрацездатності був оформлений на 4 дні, один з яких передсвятковий. З фонду матеріального заохочення нараховується щомісяця преміальні в розмірі 12% від фактичного заробітку.
Визначити оплату працюючого за місяць.

Рішення:

Розрахуємо оплату за 8-годинний робочий день працівника:

(Розрахунки)

ВИСНОВКИ

Система медико-санітарної допомоги в період переходу до ринку потребує суттєвих змін. Вона має бути розділена на три рівноправні підсистеми, що конкурують між собою: державну, громадську, приватну. Державна підсистема залишається провідною і найпотужнішою, її завданням є забезпечення усіх громадян України т.з. гарантованим обсягом медико-санітарної допомоги. Про потребу в цій допомозі та її принципову організаційну структуру йдеться в цьому підрозділі.
Потреба в медичній допомозі визначається передовсім чіткими кількісними показниками або т.з. нормами і нормативами. Норма — це показник оптимального забезпечення людності медичною допомогою. Норматив - показник можливого забезпечення, виходячи із існуючих матеріально-кадрових ресурсів. Норматив може збігатися із нормою або бути нижчим за неї.
Процес нормування медичної допомоги — неодмінний атрибут забезпечення її ефективності. Чим складнішою стає система, тим важливішими стають науковообгрунтовані критерії її функціонування, серед яких норми і нормативи забезпечення медичною допомогою відіграють визначальну роль.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баткис Г.А., Лекарев Л.Г. Социальная гигиена и организация здравохранения. - М., Медицина, 1969, 599 с.
2. Васильєв К.Г., Голяченко А.М. Методы эпидемиологического изучения неинфекционных болезней. Киев, Здоров'я, 1983, 127с.
3. Глоссарий терминов по медико-санитарной помощи. ВОЗ, К.1977
4. Голяченко О., Голяченко А. Здоров'я людності та діяльність медичних закладів України у 80-і роки та прогноз на майбутнє. Тернопіль, 1991, 57 с.
5. Голяченко А.М., Обухов А.Т. Центральная районная больница. Киев, Здоров'я, 1997,112 с.
6. Голяченко О. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я. Київ, Вігай, 1993,198 с.
7. Гранди Ф., Ренке У.А. Исследование практики здравоохранения й формализованные методы управлення. Женева, ВОЗ, 1975,230с.

 

 
загрузка...