Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Ліквідація юридичної особи у зв’язку з банкрутством
Українські реферати - Підприємницьке право
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Ліквідація юридичної особи у зв’язку з банкрутством

Курсова з права

ЗМІСТ

Вступ
1. Порядок ліквідації юридичної особи у зв’язку з банкрутством
2. Провадження у справах про банкрутство
3. Ліквідаційна процедура
4. Припинення провадження у справі про банкрутство
5. Особливості визнання банкрутом окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності
Висновки
Список використаної літератури
Обсяг курсової - 35 сторінок

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Дивіться також:
Курсова робота - Фінансова криза як передумова банкрутства підприємства

ВСТУП

24 серпня 1991 року Верховною Радою України від імені українського народу був прийнятий «Акт проголошення незалежності України». Цей історичний факт став відправним пунктом щодо широкомасштабних політичних, економічних, правових, соціальних перетворень у суспільстві. Конституція України вперше в історії нашої держави визнала людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ч. І ст. 3). Основний Закон держави забезпечує захист усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки (ч. 4. ст. 13), а розвиток ринкових відносин, що стали можливими після проголошення незалежності України, викликав до життя найрізноманітніших суб'єктів господарювання різких форм власності.
В цьому аспекті важливе місце відводиться захисту прав і законних інтересів кредиторів та інвесторів, оскільки без них, як відомо, жодна держава не може розвиватися повною мірою. На жаль, об'єктивна дійсність сьогодення знає багато випадків, коли суб'єкт підприємництва нездатний після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою. В такому випадку, якщо суб'єкт господарювання неспроможний через відсутність коштів та недостатність майна задовольнити вимоги кредиторів, він за рішенням суду може бути оголошений банкрутом.
Інститут банкрутства існує у законодавстві практично всіх держав з ринковою економікою. Він почав розвиватися із Середньовіччі, перш за все як інститут торгового права. Закони з питань банкрутства XVI ст. мали за своєю суттю кримінальний зміст, оскільки були спрямовані не стільки на врегулювання конфлікту між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, скільки на запобігання порушенням комерційного обігу з боку потенційних боржників. Зокрема, у Франції указ короля Франциска І (1536 р.) містив припис про те, що «проти банкрутів повинно бути суворе провадження ... вони підлягають тілесному покаранню, накладенню па них ошийника і прикуттю до ганебного стовпа»[3,22].
У результаті історичного розвитку та проведених реформ законодавства про неспроможність і банкрутство коло суб'єктів банкрутства розширилось та виділило певні категорії суб'єктів, щодо яких застосовується спеціальна процедура врегулювання відносин, що виникають внаслідок неплатоспроможності.
Історія інституту банкрутства в нашій держані нараховує понад десять років, прийнятий у 1992 році Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ставив за мету прискорення приватизаційних процесів за рахунок використання механізмів, що закладені в законодавстві. На жаль, Закон не вирішував проблем фінансового оздоровлення підприємств, не надавав пільг для боржників: він був «прокредиторським». Інакше кажучи, завдання Закону полягало у примушуванні боржника будь-якими шляхами (навіть на шкоду виробництву) погасити борги кредиторам. Розроблявся цей Закон за умов відсутності будь-якої теоретичної бази цього Інституту права.
Як показала судова практика, дія Закону щодо регулювання банкрутства в Україні позитивних результатів не дала. Більше того, з'явилася можливість, не виконуючи договірних зобов'язань, на підставі Закону навмисне ставати банкрутами. Так, арбітражним судом Харківської області у 1996 р. було визнано банкрутами 79 підприємств—суб'єктів підприємницької діяльності, у першому кварталі 1997 р. тим же судом було визнано банкрутами 49 таких боржників(8,55).
Така ситуація обумовила прийняття Верховною Радою України 30 червня 1999 р. нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої процедуру банкрутства було кардинально змінено. У цьому Законі були змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначені судові процедури, що застосовуються до боржника; з'явився новий учасник провадження у справі — арбітражний керуючий тощо. Нова редакція Закону змінила його мету, якою стало відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта. Із «прокредиторського» Закон став «продебіторським». Та, на жаль, Закон не вирішив багато принципових питань, і з його прийняттям у сфері банкрутства реформа законодавства не закінчилася.
Можна цілком погодитися з думкою А.В.Кузнецова, який вважає, що «продебіторська» модель українського законодавства не є досконалою. Існують певні проблеми, пов'язані із забезпеченням балансу інтересів між кредиторами і боржниками (8,72)
Крім того, процедура санації використовується як можливість одержання контролю над інвестиційне привабливими підприємствами. Недосконала система контролю над арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) призводить до численних зловживань(2, 54).
Доля багатьох підприємств України, що пройшли через процедуру банкрутства, свідчить, що вона майже завжди веде до зупинки і фактичної загибелі виробництва, хоча в теоретичному аспекті сам по собі метод банкрутства непоганий. Але це лише за умови, що потім підприємство відродиться. Однак для української економіки стало практикою свідоме доведення до банкрутства, що ґрунтується на чинному законодавстві. Багато підприємств стали банкрутами не за один день, їхня неспроможність протягом тривалого часу мала латентний характер. Але іноді в банкрутстві підприємств винна й сама держава, що, наприклад, проводить необґрунтовану тарифну політику, надає чи не надає пільги та ін.

Зважаючи на актуальність даної проблеми темою курсового дослідження обрано питання “Ліквідація юридичної особи у зв’язку з банкрутством.
Предмет курсового дослідження – теоретичне обгрунтування та визначення шляхів порядку ліквідації юридичної особи у зв’язку з банкрутством.
Мета дослідження - надати теоретичну модель процедури проведення ліквідації юридичної особи у зв’язку з банкрутством.


Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
1. Ознайомитися з науковою та методичною літературою з поставленого питання;
2. Визначити шляхи вирішення проблеми ліквідації юридичної особи у зв’язку з банкрутством;
3. Надати загальну характеристику ліквідаційній процедурі;
4. Визначити умови припинення провадження у справі про банкрутство;
5. З’ясувати особливості визнання банкрутом окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності
У процесі проведеного дослідження було використано наступні форми наукового пізнання:
- робота з літературою;
- бесіда;
- аналіз та синтез;
- спостереження.

1. ПОРЯДОК ЛІКВІДАЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ У ЗВ’ЯЗКУ З БАНКРУТСТВОМ

Банкрутство як соціально-економічне явище відоме здавна. У древньому Римі неспроможного боржника — вільного громадянина можна було перетворити в чи раба продати в рабство. В умовах феодалізму вільний землепашець за несплату боргів міг стати кріпаком. На Сході несправний боржник піддавався принизливим фізичним покаранням, аж до вбивства.
Отже, у старовину банкрут ніс відповідальність не майновими інтересами, а своїми особистими правами.
В умовах капіталістичних відносин банкрутство має широке поширення. У результаті постійної жорстокої конкуренції багато малопотужних підприємств, фірми розоряються, стаючи банкрутами. У розвитих країнах докладно розроблене законодавство про порядок визнання підприємця банкрутом і про наслідки для його майнових прав.
В умовах Радянського Союзу саме поняття “банкрут” не визнавалося, хоча неспроможних суб'єктів, що хазяюють, особливо в області сільського господарства, була величезна кількість. Багато колгоспів і радгоспів були збитковими, але ніхто не порушував питання про їхню ліквідацію. Держава постійна списувало з них борги, покриваючи їхні збитки за рахунок успішно працюючих, чи приєднуючи немічні господарства до сильних, рентабельних. Держава могла собі це дозволити, оскільки існувала єдина державна власність, до якої власне кажучи відносилася і колгоспна.
У нових умовах господарювання, коли впроваджується повний госпрозрахунок у взаєминах суб'єктів підприємництва, коли майно кожного з них відособлено від майна інших і держави, будь-який підприємець повинний розраховувати тільки на себе. У зв'язку з цим мимоволі виникло запитання про положення в економіці тих суб'єктів, що виявляються неспроможними, ненадійними партнерами своїх контрагентів і, як правило, марними для держави.
Устало питання про використання «буржуазного» поняття банкрутства, про правове регулювання його з метою, з одного боку, сприяння неспроможним підприємствам устати на ноги, з іншого боку — захистити інтереси їхніх кредиторів і у визначеній мері держави.
Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» визначив поняття банкрутства в наших умовах і сформулював основні положення судочинства по цих справах. Спочатку до використання Закону господарники зверталися рідко. Так, в Одеській області в 1992 р. економічно неспроможними були оголошені двадцять підприємств. А через кілька років їх було вже близько 6 тисяч.
Ще більш вражаюча картина по всіх господарських судах України. Голова Вищого арбітражного суду Д. Притика в повідомленні про підсумки роботи судів у 2000 р. вказував, що з 1996 р. по 2000 р. у країні розглянуто понад 30 тисяч справ про банкрутство. З огляду на важливе значення цих справ в арбітражних судах, були створені спеціальні колегії для їхнього розгляду ( 5,34).
Застосування на практиці Закону про банкрутство 1992 р. показало істотні недоліки в рішенні їм цілого ряду питань. Для усунення їх у Закон неодноразово вносилися зміни і доповнення, Верховна Рада 30 червня 1999 р. прийняла Закон про банкрутство в новій редакції, назвавши його «Про відновлення платоспроможності чи боржника визнанні його банкрутом» (надалі - Закон). Нова назва Закону підкреслює головну мету його — уживання заходів по збереженню боржника як суб'єкта підприємництва, і тільки якщо це не удасться — визнання його банкрутом. У цьому виражена висока гуманна роль Закону, що враховує насамперед інтереси боржника, а потім уже кредиторів і держави.
У новому Законі в порівнянні з Законом 1992 р. істотно змінене саме поняття банкрутства і його ознаки. У ст. 1 Закону 1999 р. указується, що «неплатоспроможність — нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконувати після настання встановленого терміну сплати грошових зобов'язань перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконувати зобов'язання у відношенні сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як після поновлення платоспроможності».
У ст. 6 того ж Закону говориться, що справа про банкрутство може бути порушено арбітражним судом, якщо безперечні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в цілому складають не менше трьохсот мінімальних заробітних плат. За Законом 1992 р. такого обмеження мінімальної суми вимог кредиторів не було. Це приводило часом до порушення тривалої, складної і дорогої процедури на незначні суми, що негативно відображалося як на інтересах сторін, так і держави.
У тієї ж ст. 6 Закону 1999 р. установлюється мінімальний термін, після закінчення якого можна звертатися в суд при незадоволенні боржником вимог кредиторів після закінчення часу їхнього погашення. Цей термін дорівнює трьом місяцям (якщо інше не передбачене тим же Законом). Раніше, за Законом 1992 р., він дорівнював одному місяцю.
Отже, і в цьому новий Закон створює більш сприятливі умови боржнику для погашення заборгованості кредиторам для того, щоб запобігти їхнє звертання в суд.
Нарешті, Закон 1999 р. дає чітке легітимне визначення банкрутства, указуючи: «банкрутство — визнана арбітражним судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як із застосуванням ліквідаційної процедури» (ст. 1).
Як правильно відзначається в літературі, судочинство по справах про банкрутство істотно відрізняється від процедури по інших позовних господарських спорах. Хоча основні положення порядку ведення процесу, установлені ГПК, поширюються на справи про банкрутство, але вони повинні застосовуватися з урахуванням Закону 1999 р. Досить великий і в основному переконливий аналіз відмінності судочинства по позовних справах від справ по банкрутству дав Б. Поляків у статті «Удосконалювання процесуального законодавства про банкрутство», у якій він відзначив, що по справах про банкрутство беруть участь інші процесуальні суб'єкти зі специфічними правами й обов'язками, порядок порушення і ведення справи, правомочності судді, його положення в процесі різко відрізняються від того, що має місце в позовному виробництві (6,87). Погоджуючись в основному з зауваженнями Б. Полякова, у той же час не можна визнати правильної його позицію про правове положення суддів в процесі про банкрутство. Він пише, що «у процедурі банкрутства роль судді зводиться до оцінки дій учасників законодавству», «... суддя й учасники процедури банкрутства -- це ланки одного ланцюга». Тобто Б. Поляків принижує роль суддів в процесі, ставить його на один рівень з іншими учасниками. З цим погодитися не можна. І в позовному, і у виробництві про банкрутство суддя є головним учасником процесу, що збуджує виробництво в справі, організує, направляє, контролює дії інших учасників процесу і приймає рішення по суперечці.
Прийнятий 7 березня 2002 р. Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про відновлення платоспроможності чи боржника визнанні його банкрутом» не вніс істотних змін у закон від 30 червня 1999 р., але доповнив і скорегував цілий ряд його норм. Зокрема, це торкнулося кредиторів. Закон від 7 березня 2002 р. розмежовує кредиторів на конкурсних, відносячи до них тих, вимоги яких до боржника виникли до порушення виробництва в справі про банкрутство, чи визнані такими відповідно до Закону і вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.
Закон встановлює строгу умову про вступ їхній у процес. Він вказує, що вимоги конкурсних кредиторів, заявлені після закінчення терміну, встановленого для їхнього пред'явлення, чи не заявлені взагалі — не розглядаються і вважаються погашеними. Цей термін відновленню не підлягає.
Чинний КК України налічує чотири статті, що встановлюють відповідальність за злочини, пов'язані з банкрутством (статті 218—221)- Ми розглянемо лише дві з них: ст. 218 «Фіктивне банкрутство» та ст. 219 «Доведення до банкрутства». Аналізуючи законодавство, судову практику, наукові напрацювання з цього питання, можна виділити наступні фактори, сукупність яких є необхідною і достатньою умовою для пояснення існування та вдосконалення кримінально-правових норм, що забезпечують захист суб'єктів господарської діяльності від доведення до банкрутства, а також від фіктивного банкрутства у сфері господарської діяльності:
1) соціально-економічні, що відображають залежність існування нормальних економічних відносин від дотримання суб'єктами господарської діяльності умов добросовісної діяльності;
2) нормативні, що відображають систему кримінально-правової охорони відносин у сфері господарської діяльності нормами Конституції України та чинного законодавства України;
3) кримінологічні, що визначають суспільну небезпеку злочинів, передбачених статтями 218 та 219 КК України, їх поширеність, а також можливість і доцільність кримінально-правових заходів боротьби з ними;
4) соціально-прогнозні, які визначають тенденції розвитку законодавства щодо встановлення відповідальності за фіктивне банкрутство та доведення до банкрутства.
Чисельність правових актів вказує на те важливе значення, яке законодавець надає цій проблемі. Причому такий підхід характерний не тільки для України. Фахівці стверджують, що в Росії у сфері регулювання відносин, пов'язаних із банкрутством, нормативно-правових актів діє ще більше.
Проблема відповідності кримінально-правових норм загальній системі захисту віддій, пов'язаних із кримінальними формами банкрутства, тісно пов'язана із проблемою доцільності вживання кримінально-правових заходів репресивного впливу.

2. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО

Заяви про порушення процесу про банкрутство можуть подаватися як кредиторами, так і боржником. Звичайно, в основному це відбувається з боку кредиторів. Боржник звертається в суд украй рідко, при наявності визначених обставин (про що буде сказано нижче).
Заяви подаються і розглядаються господарським судом за місцем перебування боржника.
До заяви про порушення справи Закон пред'являє чіткі і строгі вимоги. У ньому насамперед повинні бути зазначені найменування суду, усі реквізити сторін, суть суперечки, як це передбачено ст. 54 ГПК. Виключення складають зведення про вживання заходів досудового врегулювання суперечки, оскільки і раніше цей порядок на справи даної категорії не поширювався (хоча про цьому прямо в ГПК не говорилося). А тепер після прийняття Закону «Про внесення змін в Арбітражний процесуальний кодекс України» від 17 травня: 2001 р. № 2415-П1, яким досудове врегулювання залишено тільки у випадках, передбачених законом (а по справах про банкрутство це не встановлено), він тим більше не повинний застосовуватися.
Замість ціни позову, суми договору по договірних справах у заяві кредитора про банкрутство повинні бути зазначена сума вимог кредитора, термін їхнього виконання, розмір неустойки (штрафу, пені), обставини, що підтверджують неплатоспроможність боржника, реквізити розрахункового документа про списання коштів з банківський чи кореспондентський рахунки боржника і дата прийняття його установою банку боржника до виконання; ідентифікаційний номер (код) кредитора, що свідчить про нього як платнику податків і зборів.
Якщо заява про банкрутство подається боржником, то воно, крім зазначених зведень повинне містити суму вимог кредиторів по грошових зобов'язаннях; розмір заборгованості по податках і зборам; сума заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяного життю і здоров'ю, по виплаті заробітної плати і вихідній допомозі працівникам боржника, по сплаті авторської винагороди; зведення про наявний у боржника майні, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості; найменування установ банків, що обслуговують боржника.
Весь цей комплекс зведень, що повинний бути зазначений у заяві кредитора чи боржника, допоможе судді при прийнятті заяви вникнути в суть взаємин сторін і попередньо оцінити можливості відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
При наявності в кредитора декількох вимог до боржника він вправі їх об'єднати в одній заяві. У випадку звертання до боржника декількох кредиторів вони можуть об'єднати свої вимоги, звернувшись у суд з однією заявою, що підписується всіма кредиторами.
Кредитор (кредитори) до заяви повинний представляти доказу обґрунтованості своїх вимог, підтвердити, що сума їхній перевищує триста мінімальних розмірів заробітної плати; що минув тримісячний термін їхньої сплати; що вартість предмета застави є недостатньої для повного задоволення вимог.
Якщо як заявники — кредиторів виступають органи податкової чи служби інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків і зборів, то вони зобов'язані представляти доказу вживання заходів одержання заборгованості у встановленому порядку.
Кредитор при порушенні справи направляє боржнику копії документів, прикладених до заяви. Це повинно підтверджуватися поштовою квитанцією про висилку документів замовленим чи коштовним листом чи розпискою посадової особи одержувача при врученні їх через нарочного. До заяви повинно також додаватися доказ про сплату держмита.
Боржник, звертаючи в суд із заявою про своє банкрутство, зобов'язаний прикласти до нього рішення власника майна чи боржника органа, уповноважених керувати їм, про звертання в суд; бухгалтерський баланс на останню звітну дату; протокол загальних зборів працівників, на якому обраний їхній представник для участі в процесі під час розгляду справи; перелік і повний опис закладеного майна; документи, що підтверджують свою неплатоспроможність.
Подаючи заяву, боржник одночасно зобов'язаний представити план санації. Заява боржника, так само як і кредитора, підлягає оплаті держмитом. Копії заяви і прикладених до нього документів боржник зобов'язаний направити відомим йому на момент порушення справи кредиторам.
Приймаючи заяви про порушення справи, суддя уважно перевіряє, чи усі вимоги Закону виконані при складанні заяви і звертанні в суд. Якщо допущені порушення, то чи суддя відмовляє в прийнятті чи заяви повертає його без розгляду.
У прийнятті заяви відмовляється тоді, коли:
1) боржник не включений у Єдиний державний реєстр підприємств і чи організацій до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
2) боржник ліквідований без правонаступництва;
3) у відношенні того ж боржника порушена інша справа про банкрутство;
4) сума вимог кредиторів менше трьохсот мінімальних заробітних плат (якщо інше не передбачене Законом по окремих категоріях справ);
5) вимоги кредиторів цілком забезпечені заставою.

Таким чином, у прийнятті заяви відмовляється тоді, коли в заявника немає права на порушення виробництва в справі чи, інакше кажучи, немає права на позов у процесуальному змісті.
Повернення заяви без розгляду має місце в тих випадках, коли в заявника є право на звертання в суд, але робить він це з порушенням, можна сказати, технічних правил оформлення, заяви. Це ті ж підстави, що зазначені в ГПК, за виключенням представлення доказів виконання досудового порядку врегулювання суперечки. У той же час додатковою підставою є те, що не пройшло трьох місяців після настання терміну виконання зобов'язання боржником.
На відміну від відмовлення в прийнятті заяви, коли повторне звертання в суд неможливо, при поверненні заяви можна знову звернутися в суд, усунувши ті недоліки, через які заява не прийнята до розгляду. Відмовлення в прийнятті чи заяви повернення матеріалів без розгляду суддя оформляє визначенням, направляючи його заявнику разом з матеріалами, що повертаються.
Якщо заява оформлена правильно, суддя виносить визначення про порушення справи, направляючи його сторонам і Агентству по справах про банкрутство. Крім самого факту про порушення справи, у визначенні вказується про введення процедури розпорядження майном боржника; про призначення розпорядника майном; дата проведення попереднього засідання суду; про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, терміни виконання яких наступили до подачі заяви про банкрутство. Але мораторій не може поширюватися на вимоги по виплаті заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяного здоров'ю і життю громадян, авторського винагороди.
Таким чином, визначення суду про порушення справи означає не тільки початок процесу, але і передбачає ряд важливих дій і мір, спрямованих на оперативний і правильний розгляд справи, на належний захист прав сторін.
Другим важливим актом, прийнятим судом, є винесення визначення підготовчого засідання, що повинно бути проведено не пізніше як на тридцятий день після прийняття заяви до розгляду. До проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний представити суду і заявнику відкликання на заяву, у якому обґрунтувати свою позицію за вимогою кредитора, указати загальну суму заборгованості, зведення про своє майно, у тому числі про кошти, що знаходяться в установах банків. Підготовче засідання проводиться за участю сторін. У визначенні підготовчого .засідання суд насамперед зобов'язує заявника в десятиденний термін опублікувати в офіційному друкованому органі — «Голос України» чи «Урядовий кур'єр» оголошення про порушення справи про банкрутство з указівкою реквізитів боржника, найменування, адреси суду, номера справи і зведення про розпорядника майна. Це робиться для того, щоб виявити всіх кредиторів боржника, що протягом місяця після публікації можуть включитися в процес у встановленому порядку. Крім того, це спрямовано також на те, щоб виявити й осіб, що виявлять бажання взяти участь у санації боржника.
За результатами розгляду справи в підготовчому засіданні суд у своєму визначенні встановлює розмір вимог кредиторів, що звернулися в суд про порушення справи; дату складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів; дату попереднього засідання суду; час перших зборів кредиторів; число засідання суду, на якому буде зважуватися питання про санацію боржника чи визнання його банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури. Це засідання повинне відбутися не пізніше шести місяців після підготовчого засідання.
Таким чином, визначення підготовчого засідання - і це своєрідна програма дій суду й інших учасників процесу по проведенню основних процедур, спрямованих на розгляд справи власне кажучи. У забезпеченні цієї задачі важлива роль належить розпоряднику майна боржника, що, як відзначено вище, повинний призначатися вже при порушенні справи, а при неможливості — у підготовчому засіданні. Розпорядник майна наділяється широкими повноваженнями й у той же час до нього пред'являються серйозні вимоги. Він не повинний бути зацікавленою особою у відношенні чи кредиторів боржника. Не може бути розпорядником майна й особа, що має судимість за корисливі злочини. Розпорядник майна призначається на термін не більш шести місяців. Але термін цей може бути продовжений чи скорочений судом на прохання комітету кредиторів, самого чи розпорядника власника (органа керування майном) боржника.
Розпорядник майна має право скликати зборів кредиторів і приймати в них участь із правом дорадчого голосу. Тобто він повинний організовувати і направляти дії кредиторів по захисту їхніх прав.
З цим тісно зв'язані дії розпорядника по аналізі фінансового положення боржника. Виходячи з результатів аналізу, він може рекомендувати кредиторам заходу для оздоровлення фінансового положення боржника.
Якщо в ході процесу кредитори висувають визначені претензії боржнику, то вони повинні розглядатися боржником разом з розпорядником, що зобов'язаний інформувати кредиторів про результати розгляду.
Розпорядник повинний уживати заходів по захисту майна боржника, тобто не допускати його зменшення як з ініціативи самого боржника, так і третіх осіб. Він контролює діяльність керівника по здійсненню найважливіших господарських операцій. Так, без його згоди не може передаватися майно боржника в оренду, одержання і видача позики (кредиту) і т.д.
У той же час розпорядник майна не вправі втручатися в оперативну господарську діяльність боржника за винятком випадків, передбачених Законом. По визначенню суду повноваження керівника боржника можуть тимчасово покладатися на розпорядника майна до призначення нового керівника в тих випадках, коли керівник боржника не вживає заходів по збереженню майна боржника, лагодить перешкоди діям розпорядника майна, допускає порушення законодавства.
Таким чином, розпорядник майна зобов'язаний у процесі своєї діяльності неупереджено охороняти інтереси кредиторів і боржника з метою забезпечення правильного дозволу справи з відновленням платоспроможності чи боржника визнання його банкрутом.
Не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суд повинний провести попереднє засідання. Про час засідання вчасно сповіщаються сторони й інші учасники процесу. Основною задачею цього засідання є чітке визначення предмета розгляду шляхом легітимації реєстру вимог кредиторів. До реєстру включаються як вимоги кредиторів, заперечування боржником, так і не визнані їм, але які суд рахує підметом розгляду.
Після попереднього засідання починається активна діяльність комітету кредиторів. Перші збори кредиторів повинні відбутися не пізніше десяти днів після попереднього засідання. У зборах можуть брати участь усі кредитори, а також боржник, представник трудового колективу і розпорядник майна з правом дорадчого голосу. На зборах кожен кредитор мають кількість голосів, пропорційна сумі його вимог, включених до реєстру судом.
Збори кредиторів наділені найважливішими повноваженнями, вони обирають комітет кредиторів у складі не більш семи чоловік і визначає його повноваження. Може достроково припинити повноваження чи комітету окремих його членів.
Комітет вибирає голови комітету, скликає зборів кредиторів, проводить підготовку до складанню світової угоди з боржником, вносить пропозиції суду про відкриття санації, про скорочення терміну процедури розпорядження майном чи санації боржника, про визнання боржника банкрутом і початку ліквідаційної процедури, про припинення повноважень арбітражного керуючого і призначенні нового (у тому числі розпорядника майна, що керує санацією і ліквідатора).
Отже, комітет кредиторів — це не пасивна сторона в процесі, а активний учасник його, з яким зобов'язані вважатися як суд, так і арбітражний керуючий.

3. ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА

У тих випадках, коли санація боржника не відбулася чи сторони не прийшли до світової угоди, суд виносить постанову про визнання боржника банкрутом і про початок ліквідаційної процедури. Термін її не повинний перевищувати дванадцяти місяців, але він може бути продовжений ще на шість місяців.
Цей і так досить тривалий термін на практиці іноді затягується на багато років. Так, на засіданні колегії Одеського арбітражного суду за підсумками роботи 2000 р. указувалося, що розгляд деяких справ про банкрутство тягнеться ще з 1996 р. (5,87)
Зрозуміло, що тяганина по справах про банкрутство ущемляє інтереси сторін, насамперед кредиторів, а також і держави.
Щоб запобігти таке ненормальне явище, суд повинний організовувати чітке проведення всіх процедур по ліквідації боржника і строго контролювати дії керуючого — ліквідатора, що в основному і здійснює ліквідаційну процедуру. У тім же згаданому повідомленні про роботу Одеського арбітражного суду вказувалося, що «... судді, призначаючи керуючих, не контролюють процес відновлення платоспроможності підприємств і проведення торгів, закриваючи ока на позасудовий, таємний розпродаж майна ліквідованих підприємств».
Приймаючи постанову про банкрутство боржника і про відкриття ліквідаційної процедури, суд у той же час призначає ліквідатора, яким може бути особа, що раніше здійснювало повноваження розпорядника майна чи боржника керівника санації, а може бути і нова особа. Одночасно призначаються члени ліквідаційної комісії. Якщо банкрутом визнається державне підприємство чи підприємство, у статутному фонді якого частка держави складає більш двадцяти п'яти відсотків, то до складу комісії поряд із представниками кредиторів входять також представники Агентства по справах банкрутства, фінансового органа, Антимонопольного комітету, місцевого органа самоврядування (при визнанні банкрутом його підприємства), а при необхідності -і також представник державного органу по нагляду за страховою діяльністю.
Такий широкий склад комісії спрямований на забезпечення об'єктивності її діяльності і дотримання інтересів сторін і держави.
Протягом п'яти днів після прийняття постанови про банкрутство ліквідатор повинний опублікувати в офіційних друкованих виданнях повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкритті ліквідаційної процедури. У повідомленні вказується найменування і реквізити боржника-банкрута, а також найменування господарського суду, що прийняв постанову, дата цієї постанови, зведення про ліквідатора.
Після визнання боржника банкрутом припиняються повноваження органів керування банкрута по керуванню майном (якщо це не було зроблено раніше), керівник банкрута звільняється з роботи; припиняються повноваження і власників майна банкрута (знов-таки якщо це не було зроблено раніше).
Повноваження по керуванню і розпорядженню майном боржника переходять до ліквідатора. Він проводить інвентаризацію й оцінку майна, аналізує фінансове положення банкрута, пред'являє третім особам вимоги про повернення дебіторської заборгованості, сповіщає працівників банкрута про звільнення і здійснює її і т.д.
Ліквідатор формує ліквідаційну масу, до складу якої входять усі види майнових активів банкрута за винятком державного майнового фонду, дитячих дошкільних установ і об'єктів комунальної інфраструктури, а також особистих речей боржника.
Майно, на яке звертається стягнення, оцінюється ліквідатором у встановленому порядку з залученням у необхідних випадках фахівців. Після цього починається здійснення продажу майна. Порядок і форми продажу повинні бути погоджені з комітетом кредиторів.
Про розпродаж майна ліквідатор сповіщає в засобах масової інформації з повідомленням про предмет продажу, термінах, місці, умовах її. Звичайно розпродаж проводиться на аукціоні чи конкурсі, якщо надходить дві і більш пропозиції про покупку. Продаж майна оформляється договорами закупівлі-продажу, що укладаються між ліквідатором і покупцями.
Не рідше одного разу на місяць ліквідатор зобов'язаний інформувати комітет кредиторів про проведену ліквідаційну процедуру, а також про майнове і фінансове положення боржника. За вимогою суду, Агентства по справах про банкрутство він зобов'язаний і їх інформувати про свої дії по ліквідаційній процедурі.
Гроші, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленої ст. 31 Закону, а саме:
1) у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою, а також виплати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, витрати по веденню справи про банкрутство і роботу ліквідаційної комісії;
2) до другої черги відносяться платежі по зобов'язаннях банкрута перед працівниками підприємства, зобов'язань по відшкодуванню шкоди життя і здоров'я громадян, а також вимоги громадян - і вкладників довірчих товариств;
3) у третю чергу задовольняються вимоги в частині сплати податків і зборів;
4) у четверту — йде погашення вимог кредиторів, не забезпечених застав;
5) у п'яту — повертаються внески членів трудового колективу в статутний фонд підприємства;
6) у шосту — задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги кредиторів наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги. У випадку недостатності грошей для повного задоволення вимог однієї черги, вони задовольняються пропорційно від суми вимог кожного кредитора.
Вимоги, не вдоволені через недостатність майна, вважаються погашеними.
Якщо в ході ліквідаційної процедури задоволені усі вимоги кредиторів і в боржника залишилася достатня кількість майна для продовження виробничої діяльності, суд виносить визначення про те, що банкрут не має боргів і може продовжувати свою діяльність.
Якщо за результатами ліквідаційної процедури в банкрута не залишилося майна, суд виносить визначення про ліквідацію юридичної особи — банкрута. Копія визначення спрямовується органу, що здійснював державну реєстрацію цієї особи, а також органам державної статистики, власнику (органу уповноваженого керувати майном), органам державної податкової служби по місцезнаходження банкрута.
По закінченні ліквідаційної процедури ліквідатор представляє суду звіт і ліквідаційний баланс, відображаючи в них всі операції, що були проведені в ході реалізації майна банкрута. Суд, заслухавши звіт і пояснення членів комітету кредиторів, виносить визначення про затвердження звіту і ліквідаційного балансу, а також про припинення виробництва в справі про банкрутство.
Ліквідатор повідомляє Агентству по справах про банкрутство про завершення ліквідаційної процедури.

4. ПРИПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:
боржник не включений до Єдиного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності,
якщо подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої(крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника ;
затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;
затверджено Мирову угоду;
затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону;
боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;
кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.
Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала , яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

5. ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ БАНКРУТОМ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Особливостям виробництва по визнанню банкрутства деяких суб'єктів підприємництва присвячений спеціальний розділ Закону:
1. Він, по-перше, установлений для містоутворюючих підприємств, до яких відносяться такі, кількість працівників яких з урахуванням членів їхніх родин складає не менш половини чисельності населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також підприємства, число працівників яких перевищує п'ять тисяч чоловік.
З огляду на надзвичайно важливе значення такого підприємства для жителів міста, у якому воно розташовано, Закон передбачає пільговий порядок визнання його банкрутом. У процедурі беруть участь представники місцевого органа самоврядування, а при необхідності і представники центрального органа виконавчої влади. Ці органи вправі укласти з кредиторами договір поручительства по зобов'язаннях боржника. У випадку невиконання зобов'язання боржником у встановлений термін поручителі несуть солідарну відповідальність перед кредиторами. Термін санації даних підприємств може бути продовжений до десяти років. Таким чином, тут передбачається санація з боку визначених органів виконавчої влади з наданням тривалого терміну її для здійснення.
Кабінет Міністрів чи орган місцевого самоврядування в особі уповноважених ними органів можуть у будь-який час до закінчення процедури санації розрахуватися з усіма кредиторами боржника. У цьому випадку справа виробництвом припиняється.
2. Специфіка процедури банкрутства застосовується і до особливо небезпечних підприємств, до яких відносяться підприємства, вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної й іншої галузей, визначених відповідним рішенням Кабінету Міністрів.
Особливості процедури по цих справах спрямовані на те, щоб запобігти при ліквідації цих підприємств заподіяння шкоди життю, здоров'ю громадян, спорудженням, навколишньому середовищу.
І по цих справах термін санації може бути продовжений до десяти років.
У справах цієї категорії крім представників місцевого самоврядування і центральних органів виконавчої влади можуть брати участь представники органів з питань надзвичайної ситуації, охорони навколишнього середовища, ядерної безпеки, геології і використання надр.
І тут може бути укладений договір поручительства між кредиторами й органами місцевого чи самоврядування центральними органами виконавчої влади. І в цьому випадку Кабінет Міністрів і місцевий орган самоврядування в особі відповідних уповноважених ними органів у період санації можуть погасити борги боржника.
Особливістю цих справ є і те, що якщо відкривається ліквідаційна процедура, то підприємство може бути продано тільки по конкурсі (аукціонна форма не допускається), при цьому покупець зобов'язується забезпечити безпеку діяльності підприємства, належну охорону праці, нешкідливість для навколишнього середовища, збереження робочих місць не менш як для сімдесятьох відсотків працівників, зайнятих на виробництві на момент продажу.
3. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств порозуміється насамперед сезонним характером сільськогосподарського виробництва. Варто мати на увазі, що передбачена Законом специфіка застосовується не тільки до підприємств, що безпосередньо займаються виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції й одержують від цього виторг не менш п'ятдесятьох відсотків від загального доходу, але також до рибальських господарств, виторг яких від цієї діяльності також складає не менш п'ятдесятьох відсотків.
По цих справах при введенні процедури розпорядження майном повинний враховуватися сезонний характер сільськогосподарських робіт, що визначає можливість задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, що можуть бути отримані після завершення відповідного періоду робіт.
Санація по цих справах уводиться на термін до закінчення періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації продукції. Але термін цей не може перевищувати п'ятнадцяти місяців.
У випадку визнання банкрутом такого підприємства і розпродажу нерухомого майна переважне право на придбання його (за інших рівних умов) надається сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.
4. Особливістю процедури банкрутства страховиків є насамперед те, що учасником таких справ є Державний орган по нагляду за страховою діяльністю. При проведенні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки страхової організації, при цьому вона повинна взяти на себе зобов'язання банкрута по договорах страхування, страховий випадок по який не наступив до дня визнання страховика банкрутом.
5. Особливістю виробництва по справах про банкрутство професійних учасників ринку цінних паперів є те, що по цих справах обов'язковим учасником повинний бути Державний орган по регулюванню ринку цінних паперів. Розпорядник майна по таких справах повинний мати ліцензію не тільки Агентства по справах про банкрутство, але і від згаданого органа по регулюванню ринку цінних паперів.
Розпорядник майна в десятиденний термін після свого призначення зобов'язаний направити повідомлення клієнтам боржника, що передали йому цінні папери, про порушення справи про банкрутство.
Цінні папери й інше майно клієнтів боржника не включаються до складу ліквідаційної маси.
6. Особливість виробництва справ про банкрутство громадянина-підприємця складається, зокрема, у тім, що справи ці не можуть бути порушені кредиторами по вимогах, зв'язаним з відшкодуванням шкоди життю, здоров'я громадян, зі стягненням аліментів і інших вимог особистого характеру. Однак після порушення справи іншими кредиторами за іншими підставами і цими вимогами можуть бути заявлені.
Громадянин-підприємець сам може збудити справу про своє банкрутство, представивши суду план погашення своїх боргів, вказавши в ньому термін його виконання, розмір сум, що будуть щомісяця спрямовуватися на погашення заборгованості, розмір сум, що будуть оставляться боржником на зміст родини. Копія плану спрямовується кредиторам і іншим учасникам процесу. Якщо в кредиторів не буде заперечення проти плану, суд може затвердити його і призупинити виробництво в справі на термін до трьох місяців.
Збуджуючи справу про банкрутство громадянина-підприємця, суд накладає арешт на майно боржника за винятком того, на яке не може бути звернене стягнення відповідно до цивільного процесуального законодавства. При визнанні боржника банкрутом це майно не включається до складу ліквідаційної маси.
Постанова про визнання громадянина-підприємця банкрутом і виконавчий лист на підставі його спрямовується державній виконавчій службі для реалізації майна.
7. Особливості банкрутства сільського (фермерського) господарства.
Справа про банкрутство сільського (фермерського) господарства може збуджуватися лише в тому випадку, якщо воно протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт виявиться нездатним задовольнити вимоги кредиторів по грошових зобов'язаннях і виконати обов'язку по сплаті податків і обов'язкових платежів. Якщо справа збуджується за заявою самого боржника, то для цього необхідно письмова згода всіх членів господарства. Але заява підписується тільки головою господарства.
До заяви крім документів, що прилучаються в загальному порядку (ст. 7 Закону), необхідно також прилучати:
а) зведення про склад і вартість майна господарства;
б) зведення про склад і вартість майна, що належить особисто членам господарства;
в) розмір доходів, що можуть бути отримані господарством по закінченні відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Якщо справа збуджується за заявою кредитора, то ті ж документи прилучаються боржником до свого відкликання на заяву кредитора.
Голова господарства в двомісячний термін після порушення справи може представити суду план поновлення платоспроможності господарства. Якщо суд визнає його реальним, він може винести визначення про введення процедури розпорядження майном боржника. Вона вводиться на термін до п'ятнадцяти місяців. При виняткових обставинах (стихійне лихо, епізоотія і т.п.) термін може бути продовжений на один рік.
По цих справах розпорядником майна може бути призначене особа, що не має ліцензії арбітражного керуючого. Це порозумівається тим, що по цих справах не так важливе знання процедур про банкрутство взагалі, як вільне володіння технологією сільськогосподарського виробництва даного господарства — банкрута. І в цьому випадку ціль та ж — забезпечити справедливий розподіл майна боржника між кредиторами пропорційно їхнім вимогам.
При цих обставинах можуть звернутися в суд з вимогами до боржника в місячний термін після публікації про порушення справи про банкрутство боржника.
Визнаючи боржника банкрутом, суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора. Їм може бути голова ліквідаційної комісії незалежно від наявності в нього ліцензії.
Якщо власник чи боржника ліквідаційна комісія звернеться в суд при відсутності документів про недостатність коштів у боржника для погашення всіх боргів, то суд за результатами розгляду справи може відмовити про внесення запису про ліквідацію боржника в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України.
У цьому випадку власник боржника, керівник його, голова ліквідаційної комісії несуть солідарну відповідальність по незадоволених грошових вимогах кредиторів (п.п. 5, 6 ст. 51 Закону).
Така тверда міра спрямована на те, щоб попередити фіктивне визнання підприємств банкрутами з непорядними цілями.
8. Особливості банкрутства відсутнього боржника. В умовах переходу до ринкової економіки нерідко случаються факти, коли керівники створених підприємств чи просто окремі особи, набравши великі гроші в контрагентів, припиняють свою діяльність і зникають. У цьому випадку визнання їхніми банкрутами має істотні особливості.
Закон від 7 березня 2002 р. значно розширив і уточнив ст. 52 Закону від 30 червня 1999 р. По-перше, він конкретно визначив, при яких обставинах боржник вважається відсутнім. Цей факт визнається не тільки тоді, коли громадянин підприємець — чи боржник керівний орган юридичної особи відсутній по своєму місцезнаходженню, але і тоді, коли боржник протягом року не представляв в органи податкової служби податкові декларації, документи бухгалтерської звітності, а також при наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Заява про порушення справи може бути подано будь-яким кредитором незалежно від розміру його вимог і термінів виконання зобов'язань боржником.
Суд, прийнявши заяву до розгляду, у двотижневий термін виносить постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначається кредитор — заявник при наявності його згоди.
При виявленні майна відсутнього боржника ліквідатор-кредитор замінюється арбітражним керуючим. Визначення суду про це спрямовується Агентству по справах про банкрутство, що протягом 7 днів повинне виділити ліквідатора з числа працівників Агентства.
Ліквідатор письмово повідомляє про визнання відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів, що у місячний термін можуть направити заяви ліквідатору з вимогами до банкрута.
Якщо ліквідатор виявляє майно відсутнього боржника, то суд по його клопотанню може припинити спрощене виробництво в справі, установлене ст. 52 Закону, і перейти до здійснення загальних процедур, передбачених цим Законом.
9. Особливості проведення санації боржника його керівником. Іноді керівники підприємств у пошуках виходу з важкого фінансового положення самі звертаються в суд із заявою про банкрутство керованого підприємства. Це можливо при наявності двох обставин:
а) рішення власника майна боржника (органа, уповноваженого керувати майном;
б) письмової згоди кредиторів, сума вимог яких перевищує п'ятдесят відсотків загальної заборгованості.
Оскільки в цих випадках, як правило, переслідується мета санації, то при подачі заяви представляється план санації. Він повинний узгоджуватися з кредиторами. Сам керівник при згоді кредиторів може бути призначений судом санатором. Поряд з ним призначається і розпорядник майна боржника.
Після порушення справи заявник зобов'язаний сповістити про це в офіційних друкованих органах про боржника, власника його майна, про самого керівника санацією і розпоряднику майна.
Протягом місяця після публікації кредитори можуть подати в суд заяви про свої вимоги до чи боржника заперечення проти санації боржника керівником його.
Таким чином, особливості банкрутства деяких видів боржників порозумівається різними причинами, але у всіх випадках це спрямовано на можливість відновлення платоспроможності боржників із забезпеченням прав і інтересів кредиторів, а також суспільства.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України К.: Право
2. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 17 лютого 2004 року
3. Господарський Кодекс України 01.01.2004 р
4. Відомості Верховної Ради України
5. Абрамов Н.А. Хозяйственно – процессуальное право Украины Х.2003
6. Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні – Львів 2000;
7. Кузнєцова А.В. Правовое регулирование банкротства в Украине: проблемы гармонизации с законодательством Европы и США К.2003;
8. Коржанський М.Й. Класифікація злочинів К.1998;
9. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України К.2001
10. Щербина В.С. Припинення підприємства як суб’єктів господарювання К.2000;
11. Т.Коваленко Правові аспекти ліквідації недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі їх реструктуризації / Право України № 6 2003
12. Грек Б. Банкрутство в Україні: минуле і сьогодення // Право України № 6 2004

 

 
загрузка...