Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Фінансова діяльність. Фінансова політика держави
Українські реферати - Податковий облік
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Фінансова діяльність. Фінансова політика держави

ЗМІСТ

Вступ
1. Фінансова політика держави її мета
2. Охарактеризуйте платежі, які визначені чинним законодавством України
Практична частина
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Об'єктивна потреба фінансів (наявність товарно-грошових відносин; розподіл сукупного суспільного продукту; контроль за господарською діяльністю) робить абсолютно необхідною діяльність щодо управління ними. Фінансова діяльність держави становить діяльність держави щодо формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів із метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінансової діяльності є, врешті-решт, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту й характеру функцій фінансову діяльність здійснюють:
а) як реалізацію державної влади;
б) як виконавчо-розпорядницьку діяльність, що реалізує державне управління.

1. Фінансова політика держави її мета

Об'єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їхнього обороту (формування, розподіл, використання). У вузькому змісті слова йдеться про рух грошей, які утворюють державні фонди. Суб'єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні та фізичні особи). Однак, хотілося б відзначити особливість ролі держави. її ролі й місцю в цих умовах притаманна подвійність:
— з одного боку, держава виступає як суб'єкт, що хазяює, має статус власника коштів і організатора господарської діяльності;
— з іншого боку, держава виступає носієм влади, яку реалізує в сфері фінансової діяльності.
Зміст фінансової діяльності розкрито на окремих стадіях, якими й визначено особливості її здійснення:
1. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів створюють бюджетні фонди (Державного бюджету України й місцевих бюджетів), децентралізовані фонди.
2. На стадії розподілу коштів.
У цьому випадку потрібно звернути увагу на три рівні здійснення фінансової діяльності в умовах цієї стадії:
а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається, наприклад, під час надходження коштів у бюджети (податок з доходів фізичних осіб, наприклад, поділяють під час сплати на три частини, що надходять до місцевих бюджетів різних видів);
б) власне розподіл охоплює рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;
в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, мита, трансферних платежів.
3. На стадії використання державних коштів фінансову діяльність розподіляють за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).
4. Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Йому притаманна певна своєрідність. Якщо перші три стадії руху грошових фондів і, відповідно, фінансової діяльності послідовно випливають одна за одною й закінчення однієї припускає початок наступної стадії, то контроль різниться певною подвійністю:
а) з одного боку, він має наскрізний характер і його здійснюють на кожній стадії руху коштів;
б) з іншого боку, він виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.
Фінансову діяльність здійснюють згідно з низкою принципів, основні з яких закріплено Конституцією України.
Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.
Принцип плановості припускає здійснення фінансової діяльності в суворо впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.
Принцип гласності виражено у взаємозв'язку руху фінансових потоків, співвідношенні й збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведення до громадян, інших суб'єктів змісту проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за результатами їхнього застосування.
Принцип системності означає здійснення фінансової діяльності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи, в умовах співвідношення, взаємопроникнення елементів фінансової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов'язкового державного страхування, фінансів підприємств).
Принципи фінансової діяльності, характеризуючи й розкриваючи її зміст, створюють умови для здійснення функцій фінансової діяльності. Здебільшого вони відображають і деталізують основні функції фінансів, хоч і різняться деякою своєрідністю. До них належать основні напрями фінансової діяльності:
1) організація грошового обігу;
2) формування грошових фондів;
3) розподіл і використання грошових ресурсів;
4) організація фінансового контролю.
Фінансову діяльність держави здійснюють різними методами — засобами, прийомами, за допомогою яких держава, вповноважені нею органи здійснюють мобілізацію, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. В основі вибору конкретного методу фінансової діяльності лежать кілька факторів:
1) стадія фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;
2) форма власності на кошти, що переходять державі;
3) джерела державних доходів;
4) мета, на яку використовують грошові ресурси на конкретному етапі розвитку держави;
5) співвідношення між доходами й витратами.
Методи фінансової діяльності диференціюють залежно від стадії руху грошових фондів:
1. Методи мобілізації грошових ресурсів:
а) метод обов'язкової мобілізації реалізує безумовні Імперативні обов'язки, їхнє виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізують його насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов'язкових зборів. Імперативно визначають і гарантують вид платежу, платника, об'єкт, ставку, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;
6) метод добровільної мобілізації припускає переважно диспозитивні засоби забезпечення фінансових надходжень, механізми кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних білетів тощо).
2. Методи розподілу грошових ресурсів:
а) метод фінансування становить цільову, планову, безоплатну й безповоротну передачу державних коштів із бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;
б) метод кредитування означає цільову, відплатну, термінову й поворотну передачу коштів, здійснювану на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне й банківське кредитування, хоча банківське кредитування лише частково належить до сфери публічного регулювання.
Методи фінансування й кредитування можна поділяти на різні підвиди, залежно від мети використання коштів, джерел їхнього утворення, організаційно-правових режимів суб'єктів тощо.
3. Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов'язано з витрачанням грошових фондів. їх поділяють:
а) залежно від спрямованості видатків:
— пооб'єктний — припускає спрямування грошових ресурсів на фінансування певних об'єктів (майнових комплексів тощо);
— по суб’єктний — виділення й передача коштів окремим суб'єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів — окремим особам, категоріям осіб або регіонам);
б) залежно від форми надходження грошових ресурсів:
— безготівкові грошові перерахування, розрахунки;
— готівкові кошти.
Методи фінансової діяльності не є застиглими формами реалізації руху грошових фондів, її забезпечення. Природно, вони можуть змінюватися з часом, набувати нового змісту. В основі цих змін лежать перетворення самої держави, зміна її завдань. Наприклад, з початку 90-х років XX століття досить активно розвивався метод обов'язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України, яку в радянський період застосовували дуже стримано, тощо.
Фінансову діяльність держави здійснюють у різних формах.
Класифікацію форм фінансової діяльності можна здійснювати за різними підставами:
а) за юридичними формами, властивостями:
— правова — форма фінансової діяльності, яку здійснюють через прийняття та реалізацію фінансово-правових актів, їх можна класифікувати за кількома напрямами (за юридичними властивостями; за юридичною природою; за органами, які їх приймають, тощо), однак, докладніше ці питання буде розглянуто під час аналізу фінансово-правових норм, фінансового законодавства;
— неправова — форма фінансової діяльності, не пов'язана з правовим вираженням. Найчастіше вона, щоправда, похідна, пов'язана з правовими формами, іноді пов'язана з прогалинами в праві;
б) за організаційними формами:
— створення централізованих фондів коштів;
— формування децентралізованих грошових фондів;
в) за змістом інститутів фінансової діяльності:
— у галузі бюджетної діяльності;
— у галузі податкового регулювання;
— у сфері кредитування;
— у галузі валютного регулювання;
— у сфері фінансового контролю.

2. Охарактеризуйте платежі, які визначені чинним законодавством України

Аналізуючи зміст податків, потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету й становлять собою тільки один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприємства й громадяни роблять обов'язкові відрахування до позабюджетних фондів, платять різні тарифи та інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень обумовлює потребу визначити, що ж із них є безпосередньо податком, а що — неоподатковими платежами. Мабуть, усю систему платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки й платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).
Розмежування податків, зборів, платежів є не виключно теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою практики. По-перше, коли йдеться про податки, то це, насамперед, безумовні та нецільові платежі, й після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. В ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів І мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (навіть може йтися про самостійний склад правопорушення).
По-друге, податки здебільшого надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (в тому числі й позабюджетні) фонди. Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, — це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких їх спрямовують, — це збори.
І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є виключно компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.
Основою для позбавлення права власності є конституційний, публічно-правовий обов'язок платника податків платити законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. В цьому обов'язку платника податків втілено публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку й фіскальним суверенітетом держави пов'язано законодавчу форму встановлення податку, обов'язок і примусовість його вилучення, однобічний характер податкових обов'язків.
Чинне право приватної власності охороняє закон. Однак, абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підлягають обмеженню ні за яких умов. Приватну власність може бути обмежено законом, але тільки тою мірою, в якій це потрібно з метою захисту основ конституційного ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Власника може бути позбавлено власності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплено Конституцією України (ст. 67), як необхідну умову існування держави, безумовну її вимогу.
Таким чином, основою для позбавлення власності платника є його імперативний, безумовний, конституційний публічно-правовий обов'язок платити законно встановлені податки. Платник податків не має права на свій розсуд розпоряджатися частиною майна, що у вигляді визначеної грошової суми підлягає внесенню до бюджету, позабюджетного цільового фонду. В цьому обов'язку втілено публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає й законодавчу форму закріплення податку, обов'язок його сплати, примусу при забезпеченні цього обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.
На наш погляд, податок — це форма примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій податковий обов'язок, у державну чи комунальну власність, який вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органа місцевого самоврядування) й виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безвідплатний і безповоротний платіж.
Хотілося б звернути увагу на низку ознак, які притаманні змісту податку:
1. Це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. С. Г. Пепеляєв відзначає, що право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку'. Однак, це не означає згоди кожного конкретного члена суспільства чи навіть певних груп. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на розв'язання питань про оподаткування шляхом референдуму. Питання про податки й бюджет виключено із законів, що регулюють механізм референдуму.
2. Впритул до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В її основу закладено однобічний рух коштів від платника до держави. Разом з тим платник не отримує (на перший погляд) нічого натомість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак необхідно враховувати, що безвідплатність має умовний характер, у зв'язку з однобічним обов'язком платника. В загальному ж плані безвідплатність означає, що кошти, які виплачують як податок, переходять до бюджету без одержання зустрічного відшкодування чи задоволення для платника.
3. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його в фонди, які акумулює держава та які використовують для задоволення державних потреб. Разом з тим невідомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується ніби розмитий грошовий фонд держави. Звичайно, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок із власників транспортних засобів тощо).
4. Безумовний характер податку є продовженням попередньої ознаки й означає сплату податку, яку не пов'язано ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найчіткіше характеризують сутність податку й виділяють його із системи інших платежів.
5. Платіж надходить до бюджетів відповідного рівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюють відповідно до бюджетної класифікації. Його можуть проводити двома основними шляхами: закріплення податку за певним бюджетом або розподілом його між бюджетами.
6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян.
7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не вимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. Насамкінець платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлено суспільство та кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров'я, освіта), і з цього погляду податки ніби повертаються до платника.
8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачено. Грошову форму сплати податку визначає сама сутність податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку з цим, обов'язок платника податків зі сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплату податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядають (за дотримання інших умов — про терміни, бюджети тощо) як належне виконання обов'язку. Звертання стягнення на майно платника податків у випадку недоплати за податками також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак, у деяких випадках сплату податків допускають і в не грошовій формі, але всі не грошові засоби сплати податків є нетиповими й викликані кризою платежів.
Функції податків, що відбивають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але порівняно в більш вузьких межах. Таким чином, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні й додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) й дві загальнофінансових (регулюючу й контрольну). Саме на підґрунті цих функцій будують податковий механізм, і, діючи спільно, вони складають цільний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов'язково представлені за всіма податками.
Основні функції податку:
1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus — державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак, на кінець XIX століття нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, а на кінець 30-х років XX століття податки розглядають вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.
Дуже важливо відзначити стабільність фіскальної функції податків. Остання означає не просте формування переліку надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, що забезпечує централізоване справляння податків, співвідношення з витратами бюджетів.
2. Регулююча функція служить своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Разом з тим регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості тощо.
3. Контрольну функцію реалізують у ході оподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, отримання доходів громадянами, використання ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.
Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:
1. Розподільна функція становить своєрідне відображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про наявність первинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.
2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.
3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і основну — з погляду реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов'язано їхнє виникнення й розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, реалізуючою насичення бюджету на певний період. Остаточна мета податків — не тільки сформувати бюджет, але й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. В цьому випадку йдеться про активне нагромадження, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Цю функцію дуже тісно пов'язано зі стимулюючою, але вона глобальніша й узагальнююча. Крім того, якщо стимулюючу функцію пов'язано з процесом, діяльністю платників, то накопичувальну орієнтовано на остаточний результат. Вона визначає мету діяльності й має більш статичний характер.
Законодавства багатьох держав не розмежовують податки, збори, мито, а податкову систему визначають як сукупність податків і зборів.
Природно, в податку, мита, збору наявна низка загальних рис. До них належать:
1) обов'язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди;
2) чітке надходження в бюджети та фонди, за якими їх закріплено;
3) вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;
4) примусовий характер вилучення;
5) здійснення контролю єдиними податковими органами;
6) безеквівалентний характер платежів.
Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розбіжності.
Мито і збір відрізняються від податків:
а) за значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно, менше;
б) за метою. Мета податків — задоволення потреб держави; мета мита, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ;
в) за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження;
г) за характером обов'язку. Сплату податку пов'язано з чітко вираженим обов'язком платника; миту, збору притаманна певна добровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами імперативного характеру;
д) за періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю;
Відмінності за періодичністю включають два підходи:
— періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);
— періодичність дій (збори, мито безпосередньо залежать від кількості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, податки — чітко не пов'язано з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язано з характером використання транспортного засобу);
є) відносини відплатності притаманні миту, зборам (на відміну від податків).
Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів, збори й мито мають індивідуальний характер і їм завжди властива спеціальна мета й спеціальні інтереси.
Раніше основним критерієм розмежування мита й збору було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на користь організації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:
— збір — платіж за володіння особливим правом;
— мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.
Усю сукупність обов'язкових платежів податкового характеру може бути класифіковано за декількома підставами. Виділимо найважливіші:
1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:
а) загальнодержавні — податки й збори, які встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій території держави;
б) місцеві — податки й збори, перелік яких установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові акти представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.
Принцип компетенції органу, що встановлює податок, лежить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 — 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й місцеві їхні різновиди. Потрібно враховувати, що кожну з цих статей конкретизовано в декількох законах і підзаконних актах, які стосуються окремих податкових відрахувань (детальніше на їхній характеристиці зупинимося у відповідних розділах). Щодо зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплювати тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така класифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислення й способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.
2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.
Специфіку розподілу податків на закріплені й регулюючі визначено змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України вона становить сукупність Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Закріплені податки безпосередньо й цілком надходять у конкретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять у Державний бюджет, у місцевий бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань за такими податками зараховують безпосередньо в Державний бюджет і бюджети інших рівнів, визначають під час затвердження кожного бюджету.
Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на групи:
а) державні — податки, що цілком надходять до Державного бюджету;
б) місцеві — податки, що цілком надходять до місцевого бюджету;
в) пропорційні — податки, які розподіляють між бюджетами в певній пропорції.
3. Залежно від платника:
A. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.).
Б. Податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб тощо).
B. Змішані — податки, що допускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т.д.). До того ж змішані податки можна розділити на:
а) податки, які визначають наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);
б) податки, які визначають діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).
4. Залежно від форми оподаткування:
А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, які справляють у процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначають за розміром об'єкта оподаткування, включають у ціну товару й сплачують виробник або власник. Прямі податки, відповідно, підрозділяють на:
а) особисті — податки, які сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку), враховують платоспроможність платника;
б) реальні (англ. real — майно) — податки, які сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.
Б. Непрямі (на споживання) — податки, які справляють у процесі витрати матеріальних благ, визначають за розміром споживання, включають у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачує споживач. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою та споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним із основних під час розмежування податків на прямі та непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.
Ще одну важливу обставину слід враховувати під час розмежування прямих і непрямих податків — їхню участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладають у ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі — тільки на стадії реалізації і як надбавку до ціни виробництва товару2. 5. Залежно від способу справляння:
А. Часткові (кількісні) — встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника та його можливості сплати. Загальну величину податку формують як суму платежів окремих платників.
Б. Розкладкові (репатріаційні) — податки, що нараховують на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично, це перша форма справляння податків, що пройшла кілька етапів: перший — встановлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій — розподіл її між платниками. В Росії у 1885 році було встановлено додатковий розкладковий збір, який справляли з промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали за губерніями, в губерніях — за повітами, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між торговими й промисловими підприємствами.
6. Залежно від характеру використання:
А. Загального призначення — податки, які використовують на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це й є дійсно податки).
Б. Цільові податки — податки, які зараховують у позабюджетні цільові фонди та які призначено для цільового використання. Фактично, однією з основних ознак податків є нецільовий характер, однак, подібні платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язування витрат і доходів від визначених видів діяльності; певної незалежності конкретного державного органу.
7. Залежно від періодичності справляння:
А. Разові — податки, які справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок із власників транспортних засобів; податок із майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно цей різновид податків має характер зборів.
Б. Систематичні (регулярні) — податки, які справляють регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально).

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Задача

Визначити суму податку на додану вартість, що підлягає оплаті в бюджет ТзОВ «Будівельник» (Тернопіль), заповнити податкові накладні (додаткові дані дивитися в таблиці № 1), Книгу придбання товарів ( робіт, послуг). Книгу продажу товарів ( робіт, послуг) і декларацію з податку на додану вартість.

Рішення

Визначити суму податку на додану вартість, що підлягає оплаті в бюджет ТзОВ “Будівельник” (Тернопіль), заповнити податкові накладні (додаткові дані дивитися в таблиці №1), Книгу придбання товарів (робіт, послуг), Книгу продажу товарів (робіт, послуг) і декларацію з податку на додану вартість.

Таблиця 1.
Господарські операції за звітний період

Таблиця 2.

Таблиця 3.

ПДВ = ВД (20%) –ВВ (20%)= 42290 * 20 %/100 – 15480 * 20%/100= 8458-3096 =5362 грн. підлягає сплаті до бюджету.

ВИСНОВКИ

Фінансова діяльність, виступаючи необхідним складником механізму соціального управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу. Фінансовій діяльності характерні певні особливості:
1) на відміну від однорідних сфер державної діяльності, вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямовано на всі галузі й сфери державного управління, галузь контролю;
2) фінансову діяльність реалізують як державні органи, так і органи місцевого самоврядування (в деяких випадках її реалізують через спільну діяльність цих органів);
3) фінансова діяльність поєднує як безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т.д.), так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізичних осіб);
4) фінансову діяльність здійснюють через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бухгалтерський податковий облік. Навчальний посібник для студентів спец. «Облік і аудит». / За ред. д.е.н., проф.. Ф. Ф. Бутинця, к.е.н., доц.. С. Л. Берези. – 2-е вид., доп. і перероб. – житомир: ЖДТУ, 2004. – 384 с.
2. Ватуля І. Д., Ватуля М. І., Рибалко Л. В. Податки, збори, платежі. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 352 с.
3. Гусакові О. С. Податковий облік: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 360 с.
4. Панасик В.М., Ковальчук Є.К., Бобрівець С.В. Податковий облік К.2004
5. Фінансове право України: Підручник / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є. Криниць кий; За ред.. М. П. Кучерявенька. – К.: Юринком Інтер, 2004. – 320 с.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (finansova-diyalnst-finansova-politika.doc)finansova-diyalnst-finansova-politika.doc167 Kb
 
загрузка...