Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Бюджет, бюджетна система. Державний бюджет України
Українські реферати - Політична економія
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Бюджет, бюджетна система. Державний бюджет України

ЗМІСТ

Вступ
1. Фінансове прогнозування і планування
2. Суть, значення, призначення і роль державного бюджету
3. Організація фінансів і фінансове забезпечення фінансової сфери
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

1. Фінансове прогнозування і планування

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об’єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім і процесам однонаправленість і координованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидко вирішувати різноманітні завдання управління.
Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування є система об'єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об'єктивні результати макро - та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.
Поряд з загальними принципами управління і планування існують і специфічні принципи планування, до яких відносять цільову направленість (цілепокладання), системність, бездержавність, збалансованість, оптимальність Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей, кінцевої мети, результатів діяльності підприємства. Чітко та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. В загальному випадку виокремлюють п'ять основних цілей (або їх групи) підприємства:
- господарсько - економічну, обумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної, конкретної продукції;
- виробничо - технологічну, що відображає основне функціональне призначення підприємства - випуск певної продукції належної якості;
- науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного
прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної бази виробництва;
- соціальну - якомога повніше забезпечення потреб працівників
підприємства в матеріальній та духовній сферах;
- екологічну - забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та
виготовлений екологічно безпечної (чистої) продукції.
Важливою проблемою та передумовою життєздатності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:
- підтримування безперервної планової перспективи, формування та періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню передбачуваності майбутнього;
- взаємопогодження довго -, середньо - та короткострокових планів;
- своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи початкові сигнали про зовнішні (регіон, економіка в цілому) та внутрішні (всередині самого підприємства) зміни умов господарювання.
Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинно орієнтуватись на потреби, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, досягнень науково-технічного прогресу, повну реалізацію наявних резервів кращого застосування предметів та знарядь праці, організації виробництва тощо.
Важливою якісною характеристикою плану виступає його збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами та показниками плану. Збалансованість являє собою визначальну умову обґрунтованості планів: реальності їх виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.
За ринкових умов, постійної мінливості зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства вкрай важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований в початковий період план не гарантує, що в процесі його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних чинників. Принцип збалансованості вимагає також планування ресурсного забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.
Принцип адекватності системи планування щодо об'єкту та умов його діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності — розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи та процедури планування.
При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для: різних підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи; різних періодів часу — довго -, середньо - та короткострокові. Кожний вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники.
В умовах ринку зростаюче значення має передпланова проробка можливих варіантів розвитку, дії в майбутньому зовнішніх та внутрішніх чинників, тобто прогнозування. Як необхідний елемент системи планування, інструмент, що дозволяє визначити (з певною ймовірністю) майбутні якісні та кількісні умови діяльності підприємства, прогнозування поділяється на два напрямки:
1) прогнозування зовнішнього середовища
2) прогнозування внутрішніх умов діяльності.
Перший напрямок має пріоритетне значення і повинен включати в себе прогнози: народногосподарський, науково-технічний, ринкової кон'юнктури, і соціально-політичний. Прогнозування внутрішніх умов являє собою послідовну розробку економічного, науково-технічного, соціального та організаційного прогнозів.

2. Суть, значення, призначення і роль державного бюджету

Центральною ланкою фінансової системи держави виступає бюджетна система, що складається з державного та місцевих бюджетів. Роль бюджетів у забезпеченні функціонування держави та територіальних громад складно переоцінити. Саме за рахунок бюджетних надходжень формують відповідні грошові фонди, що фінансово забезпечують виконання державних завдань і функцій, функціонування органів державної влади.
Аналіз бюджетних відносин передбачає два аспекти їхніх досліджень: економічний і правовий. Як економічна категорія бюджет є централізованим грошовим фондом, який акумулюється на рівні певного утворення (держави або територіальної громади) та яким розпоряджається відповідний орган державної влади. Визначення бюджету як сукупності економічних відносин зовсім не означає його сталості. Певні коригування обов'язково мають місце в бюджетних відносинах як на стадії розробки проекту бюджету (річні зміни доходної або видаткової частини бюджету), так і на стадії виконання (наприклад, під час секвестрації — пропорційного скорочення видатків при виконанні бюджету). Таким чином, як економічна категорія бюджет охоплює сукупність економічних відносин, які пов'язано з формуванням, розподілом, використанням певних централізованих грошових фондів для фінансування завдань державних і адміністративно-територіальних утворень і виконання функцій відповідних органів влади.
Відповідний зміст притаманний бюджету і як правовій категорії. В цьому випадку він становить правовий акт, основний фінансовий план створення, розподілу й використання централізованого грошового фонду держави або територіальної громади. Слід також обов'язково розмежовувати поняття бюджету (переважно мають на увазі саме економічний бік цієї категорії) та закону (або акту) про бюджет (правовий бік бюджету). Як правовій категорії бюджету притаманно кілька особливостей:
1) бюджет затверджує відповідний представницький орган державної влади;
2) термін дії акта, що затверджує відповідний бюджет, дорівнює бюджетному періоду;
3) бюджет як фінансовий план закріплює юридичні права та обов'язки учасників бюджетних відносин.
Показово, що в XIX ст. видатний учений Б. О. Лебедєв бюджет визначав так - це розпис державних доходів і видатків на певний період часу, який розглянуто законодавчими установами й затверджено верховною владою. Бюджет має бути (на відміну від кошторису) відображенням усього руху фінансового управління держави, тобто він має містити в суворій системі всі потреби й всі кошти для їхнього покриття. Цього досягають за рахунок розподілу всіх доходів і видатків на рубрики. Нарешті, має бути загальне систематичне зведення їх у вигляді загальних підсумків. Якщо бюджет складено, розглянуто законодавчими установами та затверджено верховною владою, він стає законом фінансового господарства, який має силу на визначений термін. З часу прийняття такого закону на всі фінансові органи покладають обов'язок збирати державні доходи в тих розмірах, які вказано бюджетом, а з іншого боку — на міністра фінансів покладають обов'язок надавати всім місцям та особам кошти, які визначено їм у бюджеті.
Найпростіше та схематичне уявлення про бюджет як план формування, розподілу й використання відповідних централізованих коштів передбачає аналіз двох складників бюджету:
дохідної та видаткової частин. Доходи бюджету класифікують за чотирма групами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти.
У ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу визначено, що податковими надходженнями визнають передбачені податковими законами України загальнодержавні й місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Слід враховувати, що поняття «податкових надходжень» не притаманно податковому законодавству (де використовують такі поняття, як «податкова система», «система оподаткування», «податки», «збори» тощо), його застосовують виключно в Бюджетному кодексі. Вичерпний перелік загальнодержавних і місцевих податків, зборів, обов'язкових платежів встановлено Законом України «Про систему оподаткування» (статті 14, 15), а вже справляння кожного окремого податку чи збору здійснюють відповідно до окремого Закону чи Декрету Кабінету Міністрів України. Це відноситься до загальнодержавних податків і зборів (ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»).
Дещо інша ситуація щодо місцевих податків і зборів. Ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» встановлено вичерпний перелік подібних платежів, механізми яких деталізовано у відповідних статтях Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори», а застосування кожного місцевого податку чи збору здійснюють на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Всі можливі доходи та видатки бюджетів відображено та закріплено в бюджетній класифікації, яка становить єдине систематизоване у групування доходів, видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.
Значення цього документа складно переоцінити. Насамперед він є основою для складання проектів і виконання бюджетів: на його підґрунті встановлюють розподіл доходів і видатків, фінансування бюджетів, визначають права й обов'язки розпорядників бюджетних коштів тощо. Окрім того, бюджетну класифікацію застосовують при здійсненні фінансового контролю за своєчасністю та повнотою надходження коштів у бюджети, а також їх цільовим використанням; вона забезпечує загальнодержавне та міжнародне порівняння бюджетних показників; також забезпечує адресне виділення коштів, економічний аналіз видатків, що означає зведення всіх витрат, незалежно від їх орієнтування, в єдині економічні категорії.
Затверджує бюджетну класифікацію Міністр фінансів України, про що в обов'язковому порядку інформують Верховну Раду України (це забезпечує досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків, взаємозв'язок між функціональними призначеннями й економічним характером видатків бюджету). Зміни до неї також затверджує Міністр фінансів.
Бюджетна класифікація має такі складові частини:
1) класифікація доходів бюджету;
2) класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету;
4) класифікація боргу.
Відповідно до розділу і Бюджетної класифікації «Класифікація доходів бюджету» до податкових надходжень належать:
а) податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств);
б) податки на власність (періодичні податки на чисту вартість майна; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів);
в) збори за спеціальне використання природних ресурсів (збір за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду; збір за спеціальне використання водних ресурсів; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, які виконано за рахунок державного бюджету; плата за землю; плата за використання інших природних ресурсів);
г) внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість; акцизний збір із вироблених в України товарів; акцизний збір із ввезених на територію України товарів; податки на окремі категорії послуг; плата за ліцензії на окремі види господарської діяльності; плата за торговий патент);
д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та вивізне мито; кошти, отримані за здійснення консульських дій; інші надходження);
є) інші податки (місцеві податки та збори; плата за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон; податки, які не віднесено до інших категорій; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства).
До неподаткових надходжень належать:
а) доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від перевищення валових доходів над витратами Національного банку України; надходження від грошово-речових лотерей; надходження від розміщення в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; дивіденди, які нараховано на акції (долі, паї) господарських товариств; рентна плата; інші надходження; надходження коштів, які отримано від продажу акцій відкритих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати; надходження коштів від відшкодування збитків сільськогосподарського та лісогосподарського виробництв);
б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл, профтехучилищ соціальної реабілітації; плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; державне мито; митні збори; єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний кордон України);
в) надходження від штрафів і фінансових санкцій (суми, які стягнуто з осіб, що винні за шкоду, якої нанесено підприємству, установі, організації; перерахування підприємцями частки вартості виготовленої нестандартної продукції за дозволом на тимчасове невиконання вимог відповідних стандартів; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки);
г) інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ; відрахування від сум перевищення розрахункового розміру фонду оплати праці; пеня за порушення строків розрахунку в сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов'язань; доходи від операцій з кредитування та надання гарантій; власні надходження бюджетних установ; плата за послуги, що надають бюджетні установи, інші джерела власних надходжень бюджетних установ; додаткові збори на сплату пенсій).
Доходи від операцій з капіталом складають шляхом акумуляції:
а) надходжень від продажу основного капіталу (кошти від реалізації безхозного майна, скарбів тощо; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; надходження від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, перебуває в комунальній власності);
б) надходжень від реалізації державних запасів товарів (матеріальних цінностей державного резерву та розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву);
в) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів;
г) податків на фінансові операції та операції з капіталом.
До складу офіційних трансфертів за Бюджетною класифікацією належать:
а) офіційні трансферти від органів державного управління (кошти, що надходять з інших бюджетів; дотації; субвенції);
б) кошти від урядів зарубіжних країн і міжнародних організацій (надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту в миротворчих операціях; гранти; дари);
в) з іншої частини бюджету (із загального фонду бюджету в бюджет розвитку).
Видатки бюджету класифікують за різними підставами й групують за:
1) функціональними ознаками;
2) економічними ознаками;
3) відомчими ознаками;
4) програмними ознаками.
Функціональна класифікація видатків бюджету дозволяє визначити пріоритети в діяльності держави й за допомогою бюджетного фінансування забезпечити виконання державою всіх завдань і функцій та має такі рівні деталізації:
- розділи, в яких визначено видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
- підрозділи та групи, в яких конкретизовано напрями витрачання бюджетних коштів на здійснення функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
Така класифікація включає видатки на:
1) загальнодержавні функції (утримання вищих органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування; фінансову та зовнішньоекономічну діяльність; економічну допомогу зарубіжним країнам; інші функції державного управління; фундаментальні дослідження; дослідження та розробки в галузі державного управління; проведення виборів і референдумів; обслуговування боргу; міжбюджетні трансферти);
2) оборону (військову та цивільну оборону; військову допомогу зарубіжним країнам; військову освіту; дослідження та розробки в галузі оборони; іншу діяльність у галузі оборони);
3) громадський порядок і судову владу (діяльність щодо забезпечення громадського порядку; боротьбу зі злочинністю та охорону державного кордону; протипожежний захист і рятування; судову владу; діяльність у сфері безпеки держави; утримання кримінально-виконавчої системи; представницькі функції в суді; дослідження та розробки в галузі громадського порядку, безпеки й судової влади; іншу діяльність у сфері громадського порядку, безпеки й судової влади);
4) економічну діяльність (загальну економічну, торгову та трудову діяльність; лісове та сільське господарство, полювання, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; іншу промисловість і будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатику; інші галузі економіки; іншу економічну діяльність);
5) охорону навколишнього природного середовища (запобігання та ліквідацію забруднення навколишнього природного середовища; збереження природно-заповідного фонду; дослідження та розробки в сфері охорони навколишнього природного середовища; іншу діяльність у цій галузі);
6) житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження та розробки в сфері житлово-комунального господарства; іншу діяльність у цій галузі);
7) охорону здоров'я (медичну продукцію та обладнання; поліклініки й амбулаторії, швидку допомогу; лікарні та санаторно-курортні установи; санаторно-профілактичні та протиепідемічні дії та установи; дослідження й розробки в галузі охорони здоров'я; іншу діяльність у цій галузі);
8) духовний і фізичний розвиток (фізичну культуру та спорт; культуру й мистецтво; засоби масової інформації; дослідження та розробки в сфері духовного й фізичного розвитку; іншу діяльність у цій галузі);
9) освіту (дошкільну освіту; загальну середню освіту; професійно-технічну освіту; позашкільну освіту; програми матеріального забезпечення учбових закладів; дослідження та розробки в сфері освіти; іншу діяльність у цій галузі);
10) соціальний захист і соціальне забезпечення (соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соціальний захист ветеранів війни і труда; соціальний захист сім'ї, дітей і молоді; соціальний захист безробітних; допомога в розв'язанні житлових питань; соціальний захист інших категорій населення; дослідження та розробки в сфері соціального захисту; іншу діяльність у цій сфері).
Економічна класифікація видатків бюджету уточнює використання бюджетних коштів відповідно до їх предметних ознак (заробітна плата, оренда, капітальні витрати тощо). На основі економічної класифікації видатків забезпечено єдиний підхід до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, вона дозволяє виділити захищені статті видатків бюджету. Видатки бюджету за цим типом класифікації групуються в єдині блоки й складають поточні видатки; нерозподілені видатки; кредитування з вирахуванням погашення.
Поточні видатки включають:
а) витрати на товари та послуги;
б) виплати процентів (доходу) за зобов'язаннями;
в) субсидії та поточні трансферти;
До складу капітальних видатків належать:
а) придбання основного капіталу;
б) створення державних запасів і резервів;
в) придбання землі та нематеріальних активів;
г) капітальні трансферти.
Нерозподілені видатки складають видатки з резервних фондів Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Склад нерозподілених видатків визначає Закон про Державний бюджет України або рішення відповідної місцевої ради.
Перелік видатків, що складають кредитування за вирахуванням погашення, визначає Міністерство фінансів України. До них належать:
а) надання внутрішніх кредитів за вирахуванням погашення;
б) надання зовнішніх кредитів за вирахуванням погашення.
Відомча класифікація видатків бюджету визначає розподіл бюджетних призначень за основними розпорядниками бюджетних коштів, якими ст. 2 Бюджетного кодексу визначає бюджетні установи в особі їхніх керівників, які відповідно до ст. 22 цього нормативного акту отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. На її підставі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр розпорядників бюджетних коштів.
До відомчої класифікації видатків Державного бюджету України входять видатки на фінансування Управління справами Верховної Ради, Державного управління справами, Господарського управління Секретаріату Кабінету Міністрів, Верховного Суду, Вищого господарського суду, Конституційного Суду, Генеральної прокуратури України, Міністерств, Державних комітетів, Державних управлінь і комісій, обласних державних адміністрацій тощо. Відомчу класифікацію видатків місцевих бюджетів визначають відповідно до рішення про місцевий бюджет (ч. З ст. 22 Бюджетного Кодексу).
Програмну класифікацію видатків бюджету побудовано на розподілі бюджетних призначень за бюджетними програмами. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу бюджетна програма є систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Розробку, аналіз і відбір програм на стадії планування, складання проекту здійснює головний розпорядник коштів, обґрунтовує свої пропозиції. Відповідно до загальних положень Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі метою його запровадження є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням коштів і результатами їхнього використання.
Якщо функціональна класифікація бюджетних видатків лише визначає загальний тип видатків із бюджету, то кожна програма має чітку цільову прив'язку, що відображено в структурі кодування програмної класифікації видатків Державного бюджету. Код програмної класифікації містить сім знаків, якими кодують інформацію про головного розпорядника, бюджетну програму, інституційні та інвестиційні проекти, резервний фонд, капітальні вклади, напрями діяльності бюджетної програми. Код визначено цифрами від «1» до «9».
У ст. 13 Бюджетного кодексу закладено загальні підстави структури бюджету (незалежно від його рівня), вертикальний і горизонтальний його розподіл. Так, вертикальний розподіл бюджету дозволяє вирізнити в його складі загальний і спеціальний фонди, тоді як горизонтальний розподіл визначає склад доходів (ст. 29 — до Державного бюджету, статті 64 — 69 до місцевих) видатків (статті ЗО, 31 — з Державному бюджету та ст. 70 — з місцевих бюджетів).
Загальний фонд включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, окрім тих, що призначено для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій і завдань держави, територіальних громад, які дещо узагальнено.
Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджетного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження й дозволяє надавати бюджетні асигнування. Бюджетні асигнування ще більше конкретизують мету використання коштів, бо означають повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів, відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання Й здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. До складу спеціального фонду входять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спеціального фонду бюджету.
Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди, джерела формування спеціального фонду, рішення про створення спеціального фонду в складі місцевого бюджету, передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету здійснюють виключно за законами.
Створення спеціального фонд) є заходом щодо підсилення централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік власних надходжень бюджетних установ визначає Кабінет Міністрів і включає плату за послуги, що надають бюджетні установи (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо), та інші надходження (гранти та дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, що отримують бюджетні установи на виконання окремих доручень). Вперше виділення в складі Державного бюджету України спеціального фонду було здійснено в 2000 році з метою запровадження казначейського обліку та виконання коштів бюджетних установ, які раніше враховували та обліковували поза бюджетом. У складі бюджету може бути сформовано резервний фонд. Грошові кошти, які в ньому акумульовано, використовують для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру, і їх не могли передбачити під час складання проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України. Рішення про виділення коштів із такого фонду приймає відповідно Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування.
Законодавчо закріплено граничний розмір резервного фонду: він не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.
В Державному бюджеті України резервний фонд обов'язково передбачено. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.
Збалансування доходів і видатків бюджету на стадії планування обумовлює фактичне виконання бюджету. Ідеальний стан бюджетного планування пов'язано зі співпаданням дохідної та видаткової частин бюджету, що є конституційною нормою (див. засади збалансованості бюджету — ст. 95 Конституції України). Але найчастіше такого співпадання не буває й бюджетне планування пов'язано з певними відхиленнями, перевищенням однієї частини бюджету над іншою. Це виражається в дефіциті чи профіциті бюджету. Дефіцит бюджету визначено Бюджетним кодексом України як перевищення видатків бюджету над його доходами, тоді як профіцит бюджету є перевищенням доходів бюджету над його видатками (ст. 2 Бюджетного кодексу).
Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволено виключно в разі наявності обґрунтованих джерел його фінансування. Потрібно враховувати, що прийняття бюджету з дефіцитом передбачає не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Тобто, граничний розмір дефіциту передбачає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обґрунтовані та дійсні канали покриття. Шляхами обмеження дефіциту є:
1) встановлення граничних розмірів дефіциту;
2) використання механізму зовнішнього державного кредиту;
3) застосування механізму внутрішнього державного кредиту;
4) емісія грошей.
Проте слід враховувати, що якщо перші три шляхи пов'язано з ситуацією, коли боржником виступає держава, яка має певні обов'язки, пов'язані з цим, то емісія грошей перекладає тягар боротьби з дефіцитом шляхом росту інфляції на громадян.
Поява «профіциту бюджету» в бюджетному законодавстві України — новина, якої не було до прийняття Бюджетного кодексу. Традиційними шляхами подолання профіциту є:
1) відміна окремого податку чи збору або зменшення ставки податку (збору);
2) погашення основної суми боргу;
3) дострокове погашення відсотків за основною сумою боргу.
Поняття бюджету. Бюджетна система України
В ч. 2 ст. 14 Бюджетного кодексу відзначено, що профіцит затверджують виключно з метою погашення основної суми боргу. Але профіцит бюджету може виникнути й на стадії виконання бюджету, і кошти від нього можуть використовувати ширше.

3. Організація фінансів і фінансове забезпечення соціальної сфери

Одним з основних завдань уряду є створення організаційних умов для забезпечення економічної мотивації для розвитку соціального партнерства. Прикладом соціального партнерства може слугувати Німеччина, де функціонує Союз сприяння партнерству в економіці. У цьому разі роботодавці, які є його членами, реалізують схеми участі найманих робітників у розподілі прибутку підприємств. Це, у свою чергу, сприяє:
- співробітництву найманих робітників з адміністрацією підприємств;
- посиленню зацікавленості сторін у співробітництві в процесі управління;
- стимулюванню економічної зайнятості.
Під соціальним захистом розуміють політику держави із забезпечення соціально-економічних прав і гарантій людини, незалежно від їх місця проживання, національності, статі, віку та інших обставин.
Більш точне поняття соціального захисту полягає в політиці держави із забезпечення прав і гарантій у сфері рівня життя людини:
- право на мінімально достатні засоби на життя, працю й відпочинок;
- право на соціальне забезпечення за старістю, хворобою й у зв'язку із втратою годувальника;
- право на виховання дітей, на захист від безробіття, охорону здоров'я, освіту, житло тощо.
Соціальний захист - це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і заходів, завдяки яким створюються рівні умови для членів суспільства, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину та забезпечують гідну й соціально прийнятну якість їх життя.
Напрями соціального захисту:
- забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму, надання матеріальної допомоги тим, хто в ній має потребу через об'єктивні причини;
- створення умов, що дають змогу громадянам заробляти собі гроші на життя будь-якими законними способами;
- створення умов в рамках суспільних можливостей, для забезпечення громадянам освіти, охорони здоров'я тощо;
- забезпечення сприятливих умов праці й екологічної безпеки членів суспільства;
- захист громадян від злочинних зазіхань;
- захист цивільних і політичних прав та свобод тощо.
Форми прояву системи соціального захисту відносяться:
- індексація доходів населення вирішує проблему з підвищення реального змісту основних доходів населення (заробітної плати, пенсій, допомога, стипендій);
- забезпечення мінімальних соціальних гарантій з доходів контролює мінімум заробітної плати та пенсій, з виведення останніх на обумовлений перметивний рівень;
- регулювання соціальної сфери за допомогою державних мінімальних стандартів і нормативів. Останні мають застосовуватися під час планування витрат бюджету на освіту й охорону здоров'я, житло, соціальне обслуговування непрацездатного населення тощо;
- надання пільг (знижок і субсидій) інвалідам, учасникам війни на придбання ліків, проїзд у транспорті (для пенсіонерів) тощо;
- обов'язкове страхування, яке поширюється на членів суспільства, які працюють, що гарантує підтримку рівня життя в разі втрати працездатності й заробітку на підставах, передбачених законом: старість, хвороба, травма, материнство, безробіття;
- соціальне забезпечення й соціальна допомога спрямовані на утримання непрацездатних членів суспільства: старих, інвалідів, що втратили годувальника, дітей.
Система соціальних гарантій з соціального захисту містить у собі:
- регулювання ринку робочої сили, за винятком суперечностей між її попитом та пропозицією;
- сприяння повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства;
- розрахунок на всі категорії працездатного населення, виділяючи при цьому нужденних.
Система соціальних гарантій поділяється на такі групи:
- хто не може працювати у відповідних умовах;
- хто здатен працювати при створенні придатних умов праці;
- хто не може працювати;
- хто не прагне працювати;
- хто зможе працювати після професійної підготовки.
Законодавство з проблем соціального захисту дає гарантії в реалізації
права на працю, забезпечує додаткові гарантії молоді, пенсіонерам, самотнім і багатодітним батькам, інвалідам, безробітним, біженцям і т. д. Гарантується професійна підготовка і перепідготовка безробітних. Закон суворо визначає розмір виплат, умови й терміни виплати допомоги з безробіття.
Основними інститутами соціального захисту людини є держава, професійні спілки та інші суспільні об'єднання. Водно час соціальний захист ґрунтується на соціальних гарантіях, і останні зафіксовані законодавством .

ВИСНОВКИ

Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об'єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування є система об'єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об'єктивні результати макро - та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.
Центральною ланкою фінансової системи держави виступає бюджетна система, що складається з державного та місцевих бюджетів. Роль бюджетів у забезпеченні функціонування держави та територіальних громад складно переоцінити. Саме за рахунок бюджетних надходжень формують відповідні грошові фонди, що фінансово забезпечують виконання державних завдань і функцій, функціонування органів державної влади.
Аналіз бюджетних відносин передбачає два аспекти їхніх досліджень: економічний і правовий. Як економічна категорія бюджет є централізованим грошовим фондом, який акумулюється на рівні певного утворення (держави або територіальної громади) та яким розпоряджається відповідний орган державної влади. Визначення бюджету як сукупності економічних відносин зовсім не означає його сталості. Певні коригування обов'язково мають місце в бюджетних відносинах як на стадії розробки проекту бюджету (річні зміни доходної або видаткової частини бюджету), так і на стадії виконання (наприклад, під час секвестрації — пропорційного скорочення видатків при виконанні бюджету). Таким чином, як економічна категорія бюджет охоплює сукупність економічних відносин, які пов'язано з формуванням, розподілом, використанням певних централізованих грошових фондів для фінансування завдань державних і адміністративно-територіальних утворень і виконання функцій відповідних органів влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Фінансове право України /Підручник/, Київ: Юрінком Інтер, 2004;
319с
2. Баканів М.И., Шеремет А.Д. Теорія аналізу господарської діяльності, М.: Фінанси і статистика, 1987; 287с
3. Горфинкель В.Я., Купряков Э.Н. “Экономика предприятия”, Москва: “Юнити”, 1996
4. Економіка підприємства / за ред. Шегди А.В./, Київ, 2002
5. Економіка підприємства / за ред. Покропивного С.Ф./, Київ, 1995

Скачати реферат:
Скачать этот файл (byudzhetna-sistema-derzhavnij-byudzhet.doc)byudzhetna-sistema-derzhavnij-byudzhet.doc123 Kb
 
загрузка...