Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Фінансування проекту. Фінансування капітальних вкладень
Українські реферати - Проектний аналіз
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Фінансування проекту. Фінансування капітальних вкладень

ЗМІСТ

Вступ
1. Організація фінансування проекту
2. Склад ресурсів та фінансування як різновид інвестиційної діяльності
3. Умови фінансування проекту
4. Джерела фінансування проектів
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.
Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни, а фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.
Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.
Інвестиційний проект – це сукупність документів, що визначають необхідність і доцільність здійснення реального інвестування, яке містить економічні, правові, організаційні, технічні й інші аспекти інвестиційного планування.
Необхідність розробки інвестиційного проекту полягає в тому, що в сучасних економічних умовах підприємства не можуть забезпечити свій стратегічний розвиток тільки за рахунок внутрішніх фінансових ресурсів і залучають на інвестиційні цілі значний обсяг коштів за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Розроблений реальний інвестиційний проект дозволяє спочатку власникам і менеджерам підприємства, а потім і зовнішнім інвесторам всебічно оцінити доцільність його реалізації й очікувану ефективність.

1. Організація фінансування проекту

До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:
• пошук і дослідження об'єкта капітальних вкладень;
• розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів інвестування;
• порівняння варіантів і вибір найкращого;
• розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного об'єкта й реальних можливостей фінансування капітальних вкладень;
• розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану його реалізації;
• організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.
Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнення стану гармонії як при прийнятті рішення, так і при його втіленні. Проаналізувавши випадки невдалих капіталовкладень (на жаль, досить поширених), можна сформулювати такі їх причини. Перша - незбалансованість частин, компонентів, факторів і функцій, що стосуються інвестиційної ідеї, процесу планування та реалізації плану. Друга важлива причина - розбіжність планів підприємства і капіталовкладень. У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя причина пов'язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. До цього особливо треба бути готовим в умовах ринкової економіки. і нарешті, найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестування полягає в незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних вимірах і проявах, що охоплюють проектно-кошторисну документацію, будівельні конструкції та матеріали, машини, механізми, устаткування тощо. Усі ці причини слід ураховувати, розроблюючи інвестиційну політику підприємства, складаючи комплекс заходів для досягнення гармонії в інвестиційних потужностях.
В умовах вільних ринкових відносин підприємства, що виробляють ту чи іншу продукцію, після насичення своєю продукцією споживчого ринку робитимуть усе можливе для того, щоб знайти нових споживачів і нові сфери збуту своєї продукції. У ринковій економіці не споживач іде до підприємства, а навпаки, підприємство шукає споживача. Це дуже потужний стимул. Вигідні варіанти слід шукати постійно й після того, як підприємство нагромадить достатньо коштів для інвестиційної діяльності. Фінансові кошти, звичайно, мають бути збалансовані з інвестиційними ресурсами. Дефіцит порушує різні об'єктивні пропорції та співвідношення.
Пошук нових ідей щодо капіталовкладень - прерогатива не тільки керівництва підприємства чи дослідного підрозділу. У ньому мають бути зацікавлені всі працівники. Це досягається природним шляхом у разі впровадження інших форм власності (наприклад, акціонерної), які не відокремлюють працівника від засобів виробництва та отриманих прибутків. Решта налагоджується за допомогою автоматичних економічних регуляторів.
Важливо мати резерв ефективних ідей щодо капіталовкладень. Вони не збільшують балансу підприємства, а дають йому змогу утримувати свої позиції на ринку й захоплювати нові сфери, що так само важливо в умовах "дефіцитної" (але вільної) економіки. Наявність величезного дефіциту - ненормальне, а тому тимчасове явище. Після його ліквідації значущість валових показників відійде на другий план, звільнивши місце для якості й науково-технічного рівня виробів.
Нова ідея щодо капіталовкладення на стадії її зародження формулюється значною мірою абстрактно. У загальних рисах, спираючись на попередній досвід і наукові знання, робиться певний висновок, наприклад такий: ідея плідна, принесе успіх і може бути рекомендована для реалізації. Після цього слід перевести подібні характеристики на мову суворих кількісних характеристик. Оскільки інвестиції зачіпають довгострокові інтереси й реалізуються протягом тривалого часу, існує потреба надійного довгострокового планування та прогнозування. Тут є системи, підходи й методи, достатньою мірою випробувані в умовах багаторічного централізованого планування, які доцільно використовувати й надалі, модифікувавши до умов ринкової економіки.
З метою порівняння різних варіантів капіталовкладень і вибору найкращого треба оцінити рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від багатьох компонентів, найважливішими з яких є поточні прибутки, поточні витрати, витрати на придбання (основні капіталовкладення) і залишкова вартість. Слід ураховувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір ренти. Розрахувавши ці компоненти, можна одержати вихідну інформацію для оцінювання рентабельності варіанта капіталовкладення.
Дуже важливо під час розрахунку наведених компонентів ураховувати вірогідність прогнозів щодо капіталовкладення. При цьому бажано спиратися на найімовірніші прогнози. Досягти такого рівня у прогнозуванні дуже важко, але необхідно, бо процес інвестування завжди пов'язаний з великими витратами, а тому їх марнотратство може означати для підприємства крах усієї діяльності.
Інвестиційний період, або термін капіталовкладення, є дуже важливим компонентом у довгостроковому й поточному плануванні. Оскільки він впливає на виробничий процес у широкому розумінні, то для порівняння різних варіантів капіталовкладень, вивчення питань про їх рентабельність слід обов'язково мати уявлення про його тривалість. Інвестиційний період є невід'ємною частиною будь-якого капіталовкладення й використовується для складання інвестиційного плану.
В інвестиційному плануванні винятково велике значення має розрахунок ренти. Капітальні вкладення відволікаються на кілька років, а за сучасних термінів будівництва - і десятиріч. Витрати й прибутки з урахуванням фактора часу мають різну цінність. Сьогоднішня вартість грошей перевищує майбутню. Ідеальний варіант співвідношення витрат і прибутків у часі міг бути, наприклад, таким: прибутки - сьогодні, а витрати - завтра (хоча на практиці такого не буває). Тому завдання правильного розподілу витрат і прибутків у часі дуже важливе в інвестиційному плануванні.
В інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капіталовкладень. Із цим пов'язане прагнення керівництва й колективу підприємства уникнути невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції. З поширенням приватної власності значущість цього фактора зростатиме, оскільки інвестиції перестануть бути "нічиїми", як часто траплялося донедавна.
Обережна інвестиційна політика на перших етапах переходу до ринкових відносин притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо тим, де переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і "голодного" ринку така політика багато в чому виправдана. Часу для пристосування до нових умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх неординарних інвестиційних рішень, які б давали змогу утримувати зайняті позиції на ринку серед рівноправних партнерів. Але треба враховувати небезпеку невикористання нововведень і технічних удосконалень і сміливіше впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.

2. Склад ресурсів та фінансування проекту як різновид інвестиційної діяльності

Підприємство як система розвивається подібно до зміни періодів формування, функціонування і відновлення. Відповідно й процес фінансового управління складається з управління формуванням системи інвестицій і системи фінансових ресурсів та фінансових джерел підприємства; розподілом прибутку; процесом зростання або скорочення фінансових можливостей підприємства. Кожний період характеризується метою, засобами її досягнення й отриманими результатами.
Мета періоду формування полягає у створенні індивідуальної системи інвестицій підприємства, адекватної потребам ринку і внутрішнім можливостям. Засобом досягнення мети є інвестиції та вибір фінансових джерел для їх здійснення. Через формування системи інвестицій створюється капітал підприємства.
Зазначимо, що мета періоду формування і його результат не завжди збігаються. Мало того, між ними можуть виникати суперечності, основна причина яких полягає в тому, що зовнішнє середовище підприємства може змінюватися швидше, ніж внутрішнє. Існує два розуміння категорії інвестування. У широкому значенні інвестування - це вкладення будь-яких коштів з метою подальшого одержання прибутку, у вузькому - це вкладення коштів у матеріальну частину бізнесу, тобто в основний та оборотний капітал підприємства.
Метою інвестування є одержання вигоди. Для вимірювання вигоди використовують дохід і прибуток. Імовірність досягнення мети залежить від правильності оцінювання ризику, повноти і точності його розрахунку.
Якщо інвестиційне рішення приймається в умовах визначеності, то враховується насамперед одна змінна - віддача, або рентабельність Вибір інвестиційного проекту в умовах ризику складніший, бо визначається вже двома змінними - віддачею і ризиком.
Кожне підприємство з огляду на власні особливості по-своєму ставиться до ризику і віддачі. Більшість підприємств вважають кращими проекти, не пов'язані з ризиком. Водночас ставлення до ризику багато в чому залежить від розміру капіталу, наявного на підприємстві. Якщо він невеликий і становить, наприклад, 100 млн грн, то втрата для підприємства 20 млн грн дуже істотна. Якщо розмір капіталу становить 1 млрд грн, то ставлення до втрати 20 млн грн буде іншим, підприємство може ризикувати. Це пояснюється дією закону граничної корисності капіталу, що зменшується. Підприємці, чий капітал не перевищує певної межі, намагаються уникати ризику; при переході цієї межі суб'єктивна оцінка цінності капіталу знижується, і інвестори ризикують сміливіше.
Таким чином, в умовах ринкової економіки кожне підприємство, вибираючи інвестиційний проект, повинно оцінити ризик.
У світовій практиці існує кілька методів оцінювання ризику: статистичний, експертний і комбінований.
Статистичний метод вимірювання ризику полягає у вивченні статистики втрат, що були на тому чи іншому підприємстві: встановлюють імовірність одержання економічної віддачі й визначають середній розмір цієї віддачі, після чого складають прогноз. Основними інструментами статистичного методу є варіація і дисперсія.
Варіація - це зміна (коливання) величини ознаки (наприклад, зміна економічної рентабельності при переході від одного випадку, варіанта до іншого або за роками).
Варіацію можливих наслідків інвестиційних рішень можна здійснити за допомогою двох величин: економічної віддачі та ймовірності одержання віддачі на рівні n-го періоду в майбутньому періоді. Нульова ймовірність означає неможливість одержання віддачі, одинична - обов'язкове одержання віддачі. Сума ймовірностей усіх можливих варіантів одержання віддачі дорівнює одиниці, тобто
(1)
У загальному вигляді рівняння для визначення віддачі має такий вигляд:
(2)
де гі - фактичне значення показника віддачі; Рі - імовірність одержання віддачі гі у майбутньому.
Варіація вимірюється дисперсією (Д) — швидкістю коливання значень можливих варіантів навколо середнього значення.
Дисперсія — це ступінь розкиду (розсіювання):
(3)
де - середнє значення показника віддачі.
Якщо з дисперсії добути квадратний корінь, то одержимо так зване стандартне відхилення. Що вище його значення, то ризикованішими є розглянуте рішення та вся діяльність підприємства. Такі розрахунки можна зробити для кожного рівня віддачі виходячи з уже відомих даних економічної рентабельності.
Варто враховувати, що статистичний метод потребує великої кількості вихідних даних, які не завжди має фінансовий менеджер. За відсутності інформації прийнятнішим є експертний метод.
Експертний метод вимірювання підприємницького ризику грунтується на узагальненні думок досвідчених підприємців або фахівців. При цьому експерти мають доповнювати власні оцінки даними про ймовірність виникнення різних розмірів втрат.
Можливе також комбінування статистичного й експертного методів, тобто можна використовувати комбінований метод оцінювання ризику. Одним із способів зменшення ризику підприємницької діяльності є диверсифікація виробництва й інвестицій. Але при цьому потрібно вибрати таку комбінацію видів діяльності, яка зменшила б ризик фінансового банкрутства підприємства. Наприклад, на підприємстві залізобетонних виробів, що спеціалізується на виробництві залізобетонних панелей для житлового будівництва, потенційно можна організувати виробництво сталевих конструкцій та дерев'яних виробів, тобто диверсифікувати його.
Доходи підприємства залежать від поведінки покупця на ринку, тому треба проаналізувати попит на таку продукцію. З метою зниження ризику при формуванні портфеля інвестицій переважно вибирають виробництво такої продукції (послуг), коли в разі збільшення попиту на один вид продукції попит на інший падає. Диверсифікація, як правило, зменшує сукупну рентабельність на підприємстві, але при цьому знижує ризик різкого зменшення прибутку.

3. Умови фінансування проекту

Найважливішим завданням підприємства є оцінювання ефективності запланованих капіталовкладень. У світовій практиці для її визначення найчастіше застосовують такі методи розрахунку: часу окупності; чистої поточної вартості; середнього прибутку; внутрішньої норми рентабельності; індексу рентабельності. Розглянемо їх докладніше.
Метод розрахунку часу окупності грунтується на розрахунку строку окупності, тобто зводиться до обчислення оборотного періоду, за який інвестиції починають приносити прибуток.
З розрахунків бачимо, як швидко підприємство зможе перетворити інвестиції й активи назад у гроші. Перевагою цього методу є його простота.
Водночас метод розрахунку часу окупності має певні недоліки. По-перше, строк окупності не завжди є об'єктивною мірою визначення прибутковості, по-друге, ігнорується потік доходів після окупності.
Щоб оцінити капіталовкладення, потрібно визначити інвестиції, дохід і прибуток для кількох альтернативних проектів у часі. На цьому грунтується метод розрахунку чистої поточної вартості. За його допомогою порівнюється поточна вартість майбутніх грошових надходжень від програми капіталовкладень з початковим відпливом коштів, пов'язаним з капіталовкладеннями. Чисте надходження готівки визначається як різниця між планованим доходом від інвестицій і планованими витратами на них.
Дисконтування дає можливість встановити нинішній фінансовий еквівалент майбутньої суми, тобто зменшити її на прибуток, що наростає за певний термін, за правилом складних відсотків.
У загальному вигляді процес реінвестування можна записати так:
(4)
де МВ — вартість, що буде отримана в майбутньому; НВ — нинішня вартість майбутніх прибутків; г — ставка відсотка; n — кількість років, за які робиться підсумовування.
Знаючи вартість, що буде одержана в майбутньому, і ставку відсотка, можна визначити нинішню вартість майбутніх прибутків:
(5)
Нинішня вартість передбачуваної грошової суми в майбутньому буде тим нижчою, чим вища ставка відсотка в банку і довший термін, необхідний для її отримання.
У загальному вигляді чиста поточна вартість:
ЧУВ = ПВ – КВ, (6)
де ПВ — поточна вартість прибутку,
(7)
КВ — відплив коштів через капіталовкладення.
Тоді (8)
де Дt — очікуваний приплив коштів за період t (t = 1,2, . . . , n); r віддача, або рентабельність.
Отже, чиста поточна вартість — це різниця між сумою дисконтованих чистих грошових доходів та інвестиціями. Якщо чиста поточна вартість позитивна, то інвестиції перспективні для підприємства. При цьому вибирають проекти з вищою чистою поточною вартістю.
При використанні методу розрахунку середнього прибутку середній прибуток визначається відношенням загального прибутку до середніх інвестицій за період реалізації проекту.
За методом розрахунку внутрішньої норми рентабельності внутрішня ставка віддачі визначається як ставка дисконту, що забезпечує рівність нинішньої вартості чистого потоку прибутків від проекту і вартості суми інвестицій:
(9)
де г — дисконтна ставка, за якої чиста поточна вартість дорівнює нулю.
Існує правило: якщо внутрішня норма рентабельності перевищує відсоткову ставку дисконту або дорівнює їй, то інвестиції доцільні.
Програми інвестицій можуть виключати одна одну, якщо одну з них, наприклад, через обмеження фінансових джерел не можна реалізувати. У цьому разі програми класифікують за принципом привабливості для інвестора.
Найефективнішими при виборі інвестицій вважаються метод розрахунку чистої поточної вартості та метод розрахунку індексу рентабельності. Індекс рентабельності оперує з такими самими змінними, що й чиста поточна вартість, але комбінує їх по-іншому. Показник рентабельності інвестицій визначається як відношення поточної вартості прибутку до витрат на капіталовкладення:
(10)
Якщо РІ > 1, то інвестиції ефективні.
Проте метод розрахунку часу окупності, хоча й має істотні недоліки, про які йшлося, широко використовують на практиці. Це пов'язано, по-перше, з його простотою, по-друге, з тим, що підприємство часто більшою мірою інтересує строк окупності, оскільки за невизначеності умов господарювання підприємство побоюється банкрутства. У перехідний період до ринкової економіки цей метод є найприйнятнішим через високу нестабільність економіки і недостатню підготовленість менеджерів. Однак визначити найкращий варіант можна тільки на основі методу розрахунку чистої поточної вартості.
Підприємство вибирає інвестиційний проект не ізольовано, а у взаємозв'язку з існуючими видами діяльності та іншими проектами. Тому, вибираючи той чи інший проект інвестицій, важливо знати ступінь зв'язку між цими проектами або видами діяльності. Якщо одним з основних завдань фінансового управління підприємством є забезпечення його виживання, тобто зменшення ризику в умовах різкого зниження прибутку, то при формуванні структури підприємства потрібно забезпечити диверсифікацію за збутом на ринку і за життєвим циклом продукції, яку випускає підприємство. Загальною тенденцією через це є перехід до ринкової економіки, від спеціалізації до диверсифікації.
Таким чином, основним способом зменшення ризику за ринкової економіки є диверсифікація, але вона не може зменшити будь-якого ризику, адже на підприємство істотно впливають процеси, що відбуваються в економіці в цілому. Наприклад, якщо очікується криза або піднесення, змінюється ставка банківського відсотка або приймається непередбачуване урядове рішення, ризик за допомогою диверсифікації зменшити неможливо. Такий ризик називається недиверсифікаційним, або несистематичним.
Під час вибору проекту інвестицій і формування портфеля важливо, щоб цей проект узгоджувався з коротко - та довгостроковою стратегіями розвитку підприємства.
Якщо рівень прибутку на інвестиції перевищує рівень плати за залучений капітал, зовнішнє фінансування доцільне.
Усі розглянуті методи і способи ефективного інвестування потрібні фінансовому менеджеру для обгрунтованого впорядкування інвестиційного кошторису і вибору на його основі портфеля інвестицій. Вибір інвестиційного портфеля тісно пов'язаний з вибором джерел фінансування, їх оцінюванням і вибором співвідношення власних і позикових коштів, тобто з формуванням системи фінансових джерел.

4. Джерела фінансування проектів

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 1)
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.
Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:
по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;
по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.
Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Рис. 1. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.
Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:
1) власні фінансові ресурси;
2) позичені фінансові ресурси;
3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;
4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
5) кошти іноземних інвесторів.
Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.
Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.
Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.
Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.
Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.
Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.
Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:
М = (О-П) - (К1- К2), (11)
де О — очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;
П - — планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;
К1 — наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;
К2 — перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.
Якщо результат буде зі знаком «+», — це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «-» - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.
Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.
До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції.
За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.
За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.
Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.
Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації.
Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних.
Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.
Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об’єкта будівництва.

ВИСНОВКИ

До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:
• пошук і дослідження об'єкта капітальних вкладень;
• розробка кількісних показників і якісних характеристик різних варіантів інвестування;
• порівняння варіантів і вибір найкращого;
• розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного об'єкта й реальних можливостей фінансування капітальних вкладень;
• розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану його реалізації;
• організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.
Найважливішим завданням підприємства є оцінювання ефективності запланованих капіталовкладень. У світовій практиці для її визначення найчастіше застосовують такі методи розрахунку: часу окупності; чистої поточної вартості; середнього прибутку; внутрішньої норми рентабельності; індексу рентабельності.
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.
Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бородина О. И. Финансы предприятий. – Москва: Юнити, 1995
2. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. – Москва, 1998
3. Данилюк М. О., Савич В. І. Фінансовий менеджмент, Київ, 2004; 204с
4. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва, Київ: Економічна думка, 1998
5. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент /Навчальний посібник/, Київ, 2001; 277с
6. Федоренко В. Г. Інвествознавство /Підручник/, Київ: МАУП, 2000
7. Федоренко В. Г. Інвестознавство /Підручник/, Київ, 2002; 407с
8. Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні, Київ: Знання, 1998
9. Фінанси підприємств. Підручник/ За ред. А. М. Поддєрьогіна. – київ: КНЕУ, 1998
10. Фінанси підприємств. Підручник/ За ред. А. М. Поддєрьогіна. – Київ: КНЕУ, 1999
11. Фінансове право / Збірник законодавчих та нормативно – правових актів Київ. 2003
12. Шеремет А. Д. Финансы предприятий. – Москва: Финансы и статистика, 1997.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (finansuvannya-proektu-finansuvannya-kapitalnix-vkladen.doc)finansuvannya-proektu-finansuvannya-kapitalnix-vkladen.doc124 Kb
 
загрузка...