Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Виховання дітей дошкільного віку. Виховання вольової поведінки дітей
Українські реферати - Психологія
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Виховання дітей дошкільного віку. Виховання вольової поведінки дітей

Курсова робота з психології і педагогіки


ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Науково-теоретичні засади волі та вольових якостей дитини
1.1. Поняття про волю
1.2. Теоретичні дослідження волі
1.3. Виховання вольової поведінки у дітей дошкільного віку
Розділ 2. Практична частина
Висновки
Список використаної літератури
Обсяг курсової роботи - 26 сторінок

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Також дивіться:
Курсова робота - Сенсорне виховання - розвиток сенсорної сфери дошкільника
Курсова робота - Праця як вид діяльності дитини-дошкільника
Контрольна робота - Розумове виховання. Пізнавальна активність дитини. Активізація пізнавальної діяльності

(Скорочений текст роботи для ознайомлення)

ВСТУП

Подальше входження України у світовий освітній простір супроводжується суттєвими змінами в педагогічній та психологічній теорії й практиці. Проголошений принцип варіантності освіти дає змогу педагогічним колективам вибирати і конструювати навчальний процес на основі нових ідей і технологій. До уваги пропонується розглянути декілька питань, на мій погляд актуальні у психологічній практиці.
Нині стало актуальним, а подеколи навіть модним, залучати потенціал психологічної науки до вирішення практичних завдань, які постають у різних сферах життєдіяльності суспільства. Створюються численні психологічні та психотерапевтичні служби, котрі мають нагальну потребу в надійних знаннях про людину. Отже, цілком закономірним є підвищення інтересу суспільства до добутків психологічної думки.
Тривалий час основні положення вітчизняної психологічної науки базувалися на одному з ідеологічних міфів про ідеальну людину майбутнього, її формування під впливом цілеспрямованих педагогічних прийомів. При цьому ігнорувалися індивідуальність, неповторність особистості, її внутрішній потенціал самотворення.
Темою курсової роботи обрано питання: «Особливості вольового розвитку дітей дошкільного віку і практика педагогічної діяльності».
Мета курсової роботи – визначення науково-теоретичних засад волі та вольових якостей дитини дошкільного віку.
Предмет курсового дослідження – вольовий розвиток дітей дошкільного віку.

Завдання курсової роботи:
- визначити поняття про волю та вольові якості дитини дошкільного віку;
- з’ясувати основні чинники виховання вольової поведінки дитини дошкільного віку;
- провести практичні дослідження з поставленого питання.

У процесі курсового дослідження використано наступні форми наукового пізнання:
1. Бесіда;
2. Робота з літературними джерелами;
3. Аналіз;
4. Анкетування;
5. Експеримент.

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВОЛІ ТА ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ДИТИНИ

1.1. Поняття про волю

Порівняно з емоціями й почуттями у волі домінуючу роль відіграє безпосередній вплив людини на довкілля. І це виражається в багатьох діях і рухах. Якщо емоції визначають спрямованість дії, то воля — це вже сама дія. І таке розуміння склалося ще у вихідній стадії формування поняття волі. З часів Арістотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії (В. Вундт, І. Сєченов, В. Джемс, Л. Виготський, Ш. Чхартишвілі, В. Іванников), але двома основними шляхами, двома основними лініями.
1. Лінія Арістотеля — поняття волі пов'язується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму, роздумів.
2. Лінія Декарта — воля розглядається у контексті породження будь-якої дії. Тривалий час домінувало саме таке розуміння.
Дії та рухи розподіляють на дві основні групи — довільні й мимовільні. Довільні — власне людські дії, воля в широкому розумінні. Власне вольові дії виникають лише в умовах конфлікту між бажаною метою і небажаними умовами та наслідками цієї дії. Такі дії характеризуються особливим суб'єктивним станом — вольовим зусиллям, спрямованим на вирішення суперечності, на дію згідно з головним мотивом і на опір іншим мотивам.
Воля — це психічна функція, яка передбачає: регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів; гальмування інших мотивів, спонукань, намагань; організацію дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і виражається воля.
Емоції, народжуючись зі співвідношення (позитивного чи негативного) результатів дій і потреб, стають внутрішнім регулятором діяльності в тому сенсі, що емоційні переживання, надаючи діяльності пристрасного характеру, виступають як форма контролю за напрямом діяльності, виділяючи з явищ довкілля ті події, які мають для нас значення. Виділення значущого ніби передбачає активність особи, готує до тієї чи іншої діяльності, включає «спонукання».
Реальне виконання діяльності пов'язане з волею людини. Вольові процеси розвиваються з емоцій і почуттів як процеси вищого рівня, тісно пов'язані зі свідомістю. Як представлена воля у свідомості? Незалежно від інших процесів чи визначається ними, зазнає їхнього впливу? Чи воля впливає на них? Це проблеми, які мають філософський аспект.
Проблема свободи волі з давніх-давен цікавила філософів. Античні мислителі свободу волі ототожнювали зі свободою дії, виконанню якої не перешкоджають жодні перепони.
Індетерміністи вважали, що воля цілком вільна, не залежить від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки (А. Шопенгауер, Й. Фіхте, Ф. Ніцше). Воля до панування — першопричина всього, це саме життя, а якщо це міф, то і життя — міф.
Воля невід'ємна від свідомості, від свідомих дій. Вона передбачає регулювання поведінки особистості, панівну роль людини в регулюванні дій у зв'язку з пізнаною необхідністю на основі знань. Тому це панування —і компонент свободи волі, і вияв цієї свободи.
Процес регулювання не відірваний від потреб. Воля детермінується потребами, але не підкоряється їм. Вона не залежить від імпульсів безпосередньої ситуації (але це так звана пряма недетермінованість безпосереднім оточенням, а не взагалі недетермінованість). Воля зумовлена мотивами, складом особистості — це її перша особливість (детермінізм). Друга особливість — це особистісний характер вольових дій. Вольова дія — не імпульс у процесі автоматичної розрядки, вона опосередковується свідомістю, це прояв особистості, її свідомої спрямованості.
Воля залежить від інших процесів у свідомості — вона не має суверенності, тобто неспроможна до здійснення самостійного активного впливу, володарювання. Навіть якщо під волею розуміти діяльнісний бік нашої свідомості, розуму й моральних почуттів, вона все одно залежить від зовнішніх і внутрішніх умов, як і сам розум.
Воля — єдність двох тенденцій: потягів і повинності. Воля виникає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо власних потягів, бажань, може так чи інакше поставитись до них.
Історії психології відомі спроби як ототожнити волю з інтелектуальними чи емоційними процесами, так і відмежувати її від них.
У межах інтелектуалістичної теорії воля зводиться до асоціації відчуттів, уявлень. Головне у волі — це асоціація уявлення мети з дією.
В емоційній теорії воля — це особлива форма емоцій. Вундт вважав, що воля є афект, який з метою отримати задоволення і запобігти стражданням намагається перетворитися в дію. Але потяги є лише спонукальною причиною нашої практичної діяльності. Ми керуємося не лише потягами, а й повинністю (я мушу).

1.2. Теоретичні дослідження волі

У волюнтаристичній теорії В. Джемса воля не виводиться ні з емоційних, ні з інтелектуальних явищ. Вона розглядається як самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама по собі містить силу, що може викликати поведінку людини.
Такі підходи до розуміння волі лише підкреслюють взаємопроникнення афективної й інтелектуальної сфер нашої свідомості. Воля як один із рівнів прояву афективної сфери має свої вихідні ознаки. Це усвідомленість, активність, що виражається через зв'язок зі спонуканнями і пов'язана з подоланням зовнішніх та внутрішніх перешкод; це здатність регулювати свої дії.
Фізіологічним механізмом волі є кіркова рефлекторна діяльність, що безперервно співвідноситься, врівноважує організм із зовнішнім середовищем на основі створення оптимального осередку збудження. Зримо, явно воля виражається в діях і вчинках.
Осередок оптимального збудження не передбачає сам по собі суті дії, вчинку. Людина або відмовиться від боротьби у хвилину небезпеки, чи вона буде втікати, чи кинеться на допомогу слабкому. Спонукання тут — це запобігання небезпеці. Але волі в полоні спонукань, потягів ще немає. Потрібне усвідомлення ставлення до наслідків своїх дій. І лише тоді вчинком може стати і втеча, і підіймання рук, і активна боротьба.
Отже, визначальними є психологічні механізми, що зумовлюють вольову специфіку регуляції діяльності.
Потреби можуть слугувати спонуканням до дії. Але між спонуканням і реальною дією у власне волі присутній момент усвідомлення, рефлексії. Воля являє собою певну структуру, що має початок і кінець. Одиницею вольового процесу є вольовий акт, у якому виділяються чотири фази, що розкривають суть вольової поведінки. Від обмірковування того, як досягти мети, які шляхи до неї ведуть, до прийняття рішення діяти саме так, а не інакше, тобто від виникнення наміру дії і до здійснення рішення, — так розгортається вольова дія. Вона пов'язана з боротьбою мотивів при прийнятті рішення і з вольовим зусиллям. Воля підкоряє поставленій меті всі дії особистості.
Основні положення щодо вивчення складу діяльності сформульовані С. Л. Рубін штейном.
З поширенням діяльнішого підходу загальноприйнятим стало виділення таких складових діяльності:
1) «мотив — діяльність», без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність — це діяльність із суб'єктивно й об'єктивно прихованим мотивом;
2) «ціль — дія»: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться;
3) «задача — операція»: задача —це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється, називаються операціями;
4) «операція — функціонально-фізіологічна система»: в процесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи — мозкові структурні новоутворення, в яких закріплені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні) операції.
Між названими складовими діяльності існують внутрішні системні зв'язки. «Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність; навпаки, дія може набути самостійної спонуки й стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформуватися у спосіб досягнення цілі, в операцію, здатну реалізувати різні дії» (О. М. Леонтьсв, 1975).

1.3. Виховання вольової поведінки у дітей дошкільного віку

Воля є важливим чинником морального розвитку особистості, основою свідомого дотримання правил поведінки, забезпечує вибір способу поведінки відповідно до загальнолюдських норм моралі, інколи навіть усупереч власним бажанням і потягам. Щоб досягнути мети, довести до завершення доручену справу, відмовитися на користь товариша від омріяної перспективи, людина повинна виявити не тільки знання, вміння, особистісну культуру, а й вольові зусилля.
Моральність особистості є наслідком таких морально-вольових якостей, як самостійність, організованість, цілеспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, сміливість.
Розвиток волі починається з першими свідомо спрямованими, довільними діями. А довільна поведінка розвивається із формуванням ініціативності — самостійності дитини у виборі дії, прийнятті рішення, що дає їй змогу відчути себе джерелом дії, та усвідомленості - здатності розуміти смисл своєї діяльності й ситуації, в якій відбувається ця діяльність. Поступово розвивається здатність ставити перед собою складніші завдання, долати труднощі, що надає діям справді вольового характеру. Цей процес триває з 3 до 7 років. Про ступінь вольового розвитку свідчить здатність до цілеспрямованої поведінки за обставин, що перешкоджають досягненню мети, доланню різноманітних перешкод.
Особливо відповідальним для розвитку волі є період, під час якого формується самостійність дитини, яка намагається звільнитися з-під опіки дорослих, хоч і не володіє ще достатніми уміннями і навичками. Нав'язування волі дорослого у цей час може спричинити порушення поведінки дитини — негативізми.
При переході від раннього до власне дошкільного віку найхарактернішими є такі прояви негативної поведінки:
1. Прагнення робити все навпаки. Дитина ігнорує прохання дорослого лише тому, що її про це просили, навіть якщо вона й мала намір це робити. За такої ситуації дитина чинить наперекір не лише дорослому, а й собі.
2. Упертість. Часто її плутають з наполегливістю. Свідченням упертості є домагання дитиною свого лише тому, що вона так хоче і не бажає змінити свого рішення.
3. Непокірність. Проявляється як неслухняність, небажання підкорятися будь-кому. Дитина весь час обурюється тим, що пропонує і робить дорослий; категорично відмовляється виконувати те, що донедавна робила залюбки.
4. Самовілля (свавілля). Реалізується в домаганнях самостійності, прагненні робити все самому, відмовляючись від допомоги дорослого. Така налаштованість нерідко породжує конфлікти, агресивну бунтівну поведінку, сварки, категоричне неприйняття, ображання старших, ламання іграшок.
5. Деспотизм. Свідченням його є крайня свавільність, ігнорування інтересів інших. Найчастіше проявляється у взаємодії з рідними, особливо в сім'ях, у яких виховується одна дитина.
Усі ці явища спричинені зламом попередніх і становленням нових якостей особистості дитини. У зв'язку з недостатньою розвиненістю вольової сфери дитині не просто адекватно виконувати вимогу, пораду дорослого, переборювати труднощі, досягати мети.
У цей найвідповідальніший період виховання вольової поведінки дитини батьки не завжди можуть обрати доцільні способи педагогічного впливу, розібратися в суті та причинах негативізмів. Вони схильні вважати такі прояви спадковими якостями характеру або ознаками віку, які дитина має неминуче подолати. Іноді настирливе домагання дитини задовольнити свої вимоги розглядають як показник сформованої волі та майбутньої сили характеру. Такий погляд є не лише наслідком педагогічної неграмотності батьків, а і їхнього бажання бачити свою дитину кращою, досконалішою. Насправді впертість, примхи свідчать не про сильну, а про слабку волю, порушення розвитку вольової сфери дитини.
Формуванню вольової поведінки дитини сприяють такі педагогічні умови:
— поступове посилення вимог до дитини, сприяння досягненню нею успіху в діяльності;
— заохочення прагнення і готовності дитини виявляти самостійність та ініціативу;
— поступовий перехід від завдань, пов'язаних із виконанням вимог дорослого за його прямими інструкціями, до творчих завдань за власним бажанням дитини;
— створення умов для реалізації провідної позиції дитини у творчій діяльності й на заняттях.
Педагог покликаний допомогти дитині усвідомлювати свої бажання, вимоги дорослих, вправляти її у різних способах виходу із скрутного становища, використовуючи аналіз його причин, у пошуку раціональних шляхів досягнення мети, виборі з альтернативних типів поведінки найоптимальнішого.
Головним методом виховання вольової поведінки дітей раннього і дошкільного віку є постановка перед ними розумних вимог у різних формах (вимога-довіра, вимога-прохання, вимога-порада), мотивування їх, що забезпечує розвиток усвідомленості. Психологи радять використовувати вправляння дитини у вольових діях, влаштовуючи ігри з правилами, особливо з правилами-заборонами, коли гравцеві слід докласти вольових зусиль, щоб не порушити їх.
У молодшому і старшому дошкільному віці можливі прояви вередувань і впертості.
Вередування — скороминущі несправедливі бажання, прояви невиправданого незадоволення.
Такі немотивовані бажання виникають зненацька, супроводжуючись загальним незадоволенням, хвилюванням, яке здебільшого не можуть пояснити ні батьки, ні дитина. Вередування можуть бути пасивними (не передбачають конкретних бажань) і активними (дитина пред'являє певні вимоги, домагається їх виконання). Вони можуть бути спричинені швидкою втомлюваністю, нездоров'ям або неправильним вихованням, порушеннями в організації життя дітей. Дитина вередує, коли дорослий з різних причин не виконує обіцяного, ігнорує її інтереси і потреби. Запобігти цьому можна завдяки чіткій організації режиму дня, усуненню зайвих подразників під час сну, прийому їжі, раціональному дозуванні її вражень і отримуваних знань, формуванню здатності до внутрішнього гальмування.
Часто батьки вередування не відрізняють від упертості, оскільки в їх зовнішніх проявах є багато спільного, хоч причини, що їх породжують, різні.
Впертість — свідоме намагання дитини виконувати свої несправедливі бажання.
Дитина бачить, що помиляється, усвідомлює свою неправоту, але через упертість не хоче виконувати те, що потрібно. Причиною цього можуть бути посягання на її самостійність із боку дорослих, вражене самолюбство, недостатньо розвинені вольові якості. Для уникнення таких проявів необхідно створити умови, в яких дитина сама усвідомлювала б свою неправоту, безпідставність своїх вимог.
Проявляючи вередування чи впертість, дитина голосно плаче, тупотить ногами, лягає на підлогу, розкидає іграшки, руйнує порядок у кімнаті, не зважає на справедливі вимоги і пропозиції дорослого, демонстративно «замикається у собі», відсторонено реагує на те, що відбувається довкола неї. Найчастіше це спричинене нервовим перевантаженням та фізичною перевтомою, надмірною кількістю вражень, зміною звичного порядку життя сім'ї і режиму діяльності дитини. Подібною буває поведінка і в початковому періоді захворювання, коли головні симптоми хвороби ще яскраво не виражені, та під час одужання. У всіх цих ситуаціях прояви вередування і негативізму є епізодичними. Для запобігання їх здебільшого вистачає усунення цих причин.
Стійкі прояви негативізмів поведінки є наслідком недостатнього виховання, неправильної взаємодії дорослих з дитиною. Впертість найчастіше виникає там, де дорослі надто вимогливі, очікують від дітей негайного і безумовного підкорення, не враховуючи їхніх вікових можливостей та інтересів, не пояснюючи своїх вимог. Як правило, такі вимоги дорослих бувають невмотивованими, висловлюються роздратовано. Це породжує відповідну поведінку дитини, яка є своєрідною захисною реакцією на конфлікти, спричинені її неспроможністю виконувати непосильні вимоги дорослого. Якщо, наприклад, дитину сварять за те, що вона не виконала непосильного для неї завдання, наступного разу вона відмовлятиметься його виконувати. За твердженням психофізіологів, упертість зумовлена біологічними особливостями функціонування нервової системи, які можуть бути наслідками пологових травм, асфіксії (патологічний стан, спричинений нестачею кисню, нагромадженням вуглекислого газу в крові й тканинах організму) новонароджених, перенесених матір'ю в період вагітності чи дитиною у ранньому віці інфекцій.
До вередування вдаються діти, які звикли до негайного задоволення своїх бажань, яких удома надмірно опікають. Відчувши певні труднощі (наприклад, серйозні вимоги), вони обирають таку поведінку, намагаючись привернути до себе увагу дорослих і домогтися від них звичної опіки. Як правило, вередування є результатом надмірної поступливості дорослих, а впертість — надмірної вимогливості.
У взаємодії дорослого з дитиною, яка проявляє впертість, не слід надто авторитаризувати вимоги до неї, гніватися, а поводитися рішуче і твердо. Це стосується батьків і педагогів, оскільки надмірна вимогливість, як і відсутність будь-яких вимог до дитини, негативно позначається на розвитку волі.
Педагог повинен запобігати цим явищам. Проявляючи впертість чи капризування, дитина часто розуміє недоцільність своєї поведінки, але не знає способів подолання такого стану, тому варто допомогти їй у пошуку компромісного вирішення конфліктної ситуації, схвалювати успішні щодо цього її кроки. Стосовно малюків доцільніше використовувати прийоми відвернення уваги від конфліктної ситуації, переключення на іншу діяльність. Щодо старших дошкільників ефективною є педагогічна пауза - віддалена у часі реакція на негативний учинок дитини.
Протягом дошкільного дитинства розвивається така моральна якість, як дисциплінованість.
Дисциплінованість — здатність свідомо виконувати правила поведінки, обов'язки, доручення в сім'ї та дитячому садку.
У молодшому дошкільному віці дитину слід привчати до слухняності — вміння слухатись дорослого, виконувати поставлені ним завдання, поради, вказівки, оскільки вона ще не може зрозуміти значення того, що від неї вимагають, а діє за зразком, підкоряючись авторитету дорослого. Вияви її слухняності мають ознаки моральної поведінки, суть якої полягає у довірі до дорослого. З розвитком самосвідомості слухняність поступово переростає у дисциплінованість. Особливо важливо у вихованні дисциплінованості показати значення правильної поведінки: людина, яка вміє організувати своє життя і діяльність, досягає успіху в усіх справах.
Виховання дисциплінованості — одне із найскладніших завдань педагогічної теорії і практики. Окремі педагоги схильні вважати дисциплінованість не лише засобом запобігання поганим звичкам, а й головною умовою успішності навчання. Це найпоширеніший прояв авторитарної навчально-дисциплінарної моделі виховання. Проблемі дисципліни присвячені роботи педагогів О. Демурової, Л. Островської, Н. Стародубової, у яких визначено, що в дошкільному віці дисциплінованість як риса характеру перебуває лише в стадії формування. Важливо сформувати основи цієї морально-вольової якості, насамперед через активну слухняність (вміння дитини слухатись дорослого, виконувати поставлені ним завдання, поради, вказівки), вже у ранньому та молодшому дошкільному віці, коли педагогу і батькам потрібно встановити розумну межу між свободою, незалежністю, самостійністю 2—3 річної дитини та її безпекою. В цьому віці у переважної більшості дітей з'являється прагнення бути слухняними, що ґрунтується на емоційно-позитивному ставленні дитини до улюблених дорослих (мами, бабусі, вихователя) та визнанні їхнього авторитету, прагненні отримувати схвалення ними своєї поведінки, наслідувати їх. Отже, для маленької дитини визначальну роль відіграє бажання «бути хорошим», заслужити похвалу близького дорослого.
З віком слід підводити дітей до розуміння значущості вимог дорослих і свідомого їх виконання. Головна умова успіху виховної роботи — відповідність вимог розумінню дитини, їх аргументованість та доцільність, зв'язок з інтересами дитини і потребами життя. Необхідними є: дотримання чіткого режиму життя дітей удома та в дошкільному закладі; єдність вимог дорослих до поведінки дитини в різних життєвих ситуаціях (зокрема, в період хвороби дитини чи під час свят); чіткі пояснення дорослими мотивів власної поведінки та своїх вимог до дитини, що сприяє взаємній повазі дитини й дорослого.
У теорії виховання дискутується питання про можливість застосування покарань, зокрема, у вихованні дітей дошкільного віку. У цьому віці дитина характеризується пластичністю нервової системи, вразливістю. І якщо батьки і вихователі вдаються до такого засобу, то він має бути вмотивованим, не принижувати гідності дитини, відповідати змісту провини (наприклад, заборона на певний час гратися іграшкою, щодо якої дитина не виявляла бережливості тощо). Недопустимими є фізичні покарання і залякування дитини. Ефективним виховним методом стосовно дітей, які порушують дисципліну, є призначення їх «відповідальними» за порядок у групі, що засвідчує довіру педагога до них, справляє значний авансуючий вплив.
Вищим виявом свідомої дисциплінованості дитини дошкільного віку є відповідальна поведінка — самостійне встановлення і виконання вимог, норм поведінки і діяльності. Вихованню відповідальної поведінки сприяють:
- приклад дорослого (дотримання обіцяного);
- вправляння дітей у позитивних учинках з метою створення емоційного випередження ситуації безвідповідальної поведінки;
- використання ефекту власного задоволення внаслідок відповідального виконання дорученої справи чи самостійно визначеного обов'язку;
- використання жартівливої форми роз'яснення дітям правил поведінки («правила навпаки»);
- педагогічна оцінка, яка може бути попереджувальною, супроводжуючою, підсумковою, серйозною, жартівливою, але неодмінно — справедливою, вмотивованою і заохочувальною до поліпшення поведінки.
Велике значення у моральному вихованні має формування у дітей культури поведінки.
Культура поведінки — сукупність корисних, стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.
Норми, які повинні стати звичними формами культури поведінки дитини, мають у своїй основі такі моральні цінності, як гуманність, милосердя, доброзичливість, працелюбство, правдивість, чесність. З ранніх літ необхідно виховувати повагу дитини до народного етикету: вітатися, допомагати тим, хто цього потребує, відвідувати хворого, починати день доброю справою та ін.
Зміст культури поведінки дошкільників охоплює:
- культурно-гігієнічні навички (акуратність, охайність тіла, зачіски, одягу, взуття, культура вживання їжі, поводження за столом);
- культура діяльності (вміння тримати в порядку місце для роботи, ігор, навчання, звичка доводити до кінця почату справу, бережливе ставлення до речей, іграшок, книг та ін.)ї
- культура спілкування (дотримання норм і правил спілкування з дорослими та однолітками на основі доброзичливості, поваги, ввічлива поведінка у громадських місцях тощо).
Дитина має усвідомлювати, що дотримання правил поведінки є необхідною умовою її визнання у товаристві дорослих і однолітків, власного самоствердження (бути гарною, охайною, здоровою). Потяг дітей до краси і гармонії необхідно використовувати для формування єдності їх зовнішньої і внутрішньої культури.
Виховання культури поведінки неможливе без правильно організованого режиму занять, ігор, художньої діяльності, розвитку пізнавальних інтересів дітей, їх прагнення до спілкування. Важливо при цьому налагодити спільну роботу дитячого садка і сім'ї, забезпечити єдність їх вимог до культури поведінки дітей. Закріплення форм поведінки, перетворення їх на звичку і потребу відбувається на основі позитивного емоційного ставлення до відповідних дій, а також до дорослого, який переконує у їх доцільності. Відчуваючи довіру до дорослого, вбачаючи у ньому приклад врівноваженості, ввічливості, справедливого ставлення до людей, дитина усвідомлює значущість такої поведінки і прагне наслідувати її.
У психології побутує думка, що діти дуже чутливі до зовнішніх проявів людиною справжнього ставлення до того, про що вона повідомляє, а також до людини, з якою спілкується. Вони здатні швидко оволодіти «мовою почуттів» , яка є складовою культури спілкування. Вона допомагає розуміти інших і виражати себе, зацікавлювати, викликати приязне ставлення до себе, запобігати алекситимії (нездатності говорити про свої почуття). Прикладом у цьому для дітей має стати комунікативна культура педагога якій властиві лексичне й емоційне багатство, витонченість і виразність міміки і жестів, щира зацікавленість співбесідником, відсутність явної та прихованої агресивності чи байдужого ставлення. Не менш важливо, щоб до такої культури спілкування дитина мала змогу прилучатися в сім'ї. Тому за потреби педагог повинен ініціювати коригування сімейного спілкування, рекомендуючи різні форми спільної ігрової, трудової та зображувальної діяльності дітей і батьків тощо.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Після теоретичних досліджень ми вирішили провести практичні дослідження. Дослідження проводили в дитячому садку №81 у старшій групі В групі спостерігали за такими дітками: Даша, Данило, Сергій, Віка, Катя.
Існують такі види волі: довільна і мимовільна. Але у діток дошкільного віку майже не спостерігається такий рівень волі як у дорослої людини. Рівень волі у дітей дошкільного віку ділиться на низький, середній і високий.
В процесі дослідження було виявлено, що дітки по різному реагують на таке просте прохання, як піти одягатися для виходу на подвір’я. Даша і Сергій незважаючи на свої бажання, дисципліновано виконали поставлене перед ними завдання, тому ми вирішили, що у них високий рівень волі. Віка і Катя вередували, проявляли незадоволення, але виконували прохання, у них середній рівень волі. Данило вередував і був впертим, усвідомлював свою неправоту, але не хотів іти одягатися, тому ми вирішили, що у нього низький рівень волі.
Для встановлення рівня волі дитини ми провели тестові завдання.

Тестові завдання...

Відповідь...

Аналіз результатів...

Провівши тестові завдання та проаналізувавши їх, було встановлено:

(Таблиця 2.1. Рівень волі)

(Рис. 2.1. Діаграма рівня волі)

Воля є важливим чинником морального розвитку особистості, основою свідомого дотримання правил поведінки, забезпечує вибір способу поведінки відповідно до загальнолюдських норм моралі, інколи навіть у супереч власним бажанням і потягам. Щоб досягнути мети, довести до завершення доручену справу, відмовитися на користь товариша від омріяної перспективи, людина повинна виявити не тільки знання, вміння особистісну культуру, а й вольові зусилля.
Моральні особливості є наслідком таких морально вольових якостей, як самостійність, організованість, цілеспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, сміливість.
Головним методом виховання вольової поведінки дітей раннього і дошкільного віку є постановка перед ними розумних вимог у різних формах (вимога-довіра, вимога-прохання, вимога-порада), мотивування їх, що забезпечує розвиток усвідомленості. Психологи радять використовувати вправляння дитини у вольових діях, влаштовуючи ігри з правилами, особливо з правилами-заборонами, коли гравцеві слід докласти вольових зусиль, що не порушити їх.

ВИСНОВКИ

Головним методом виховання вольової поведінки дітей раннього і дошкільного віку є постановка перед ними розумних вимог у різних формах...

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. — М.: 1997. — С. 187 — 211.
2. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. — Л.: 1998. — С. 296 — 311, 337 — 91.
3. Загальна психологія / підручник для вузів К. 2003;
4. Козаков ВЛ. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. Підручник. — У 2-хч. —4.1. Психологія суб'єкта діяльності. — К.:1999. — С. 39 — 69.
5. Котырло В.К. Развитие волевого поведения у дошкольников, Киев, 1971
6. Кулачківська С.Є Я – дошкільник // Вікові та індивідуальні аспекти психологічного розвитку, Київ, 2004
7. Леонтьев А.И. Проблемы развития психики Москва, 1972
8. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: Основні положення. — К.: 1999. — С. 78 — 97.
9. Немов Р. С. Психология, Москва: Просвещение, 1995
10. Общая психология, /Под ред. А.В. Петровского, Москва: Просвещение, 1977
11. Обухова Л.Д. Детская психология : теории, факты, проблемы Москва, 1995
12. Павлов І.П. Повн. зібрання творів М. 1949
13. Принципы развития в психологии, Москва, 1978
14. Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. — М.: 1996. — С. 52.
15. Психологія / за ред. Трофімова Ю.Л. К.2001
16. Развитие общения дошкольников со сверстниками /под ред. А.Г. Рузской Москва, 1989
17. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии Москва, 1976
18. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія, Київ, 2005
19. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник, Київ: Академвидав, 2004
20. Психологія /За ред. Г. С. Костюка, Київ: Рад. шк., 1968

 
загрузка...