Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Реклама. Законодавство про рекламу
Українські реферати - Реклама
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Реклама. Законодавство про рекламу

ЗМІСТ

Вступ
1. Загальні положення законодавства про рекламу
2. Законодавчі вимоги щодо реклами
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Закон України "Про рекламу" від 03.07.96 р. у редакції Закону від 11.07.2003 р. (далі - Закон) — основний чинний нормативно-правовий акт, що регулює рекламну діяльність. Із його прийняттям було фактично сформовано правову основу регулювання реклами в Україні. У цьому нормативному акті об'єднано норми різних галузей права, включаючи державне, адміністративне, цивільне право. Комплексний характер цього Закону пояснюється тим, що рекламна діяльність, як один із різновидів підприємницької діяльності, має багатоаспектний характер і тому є об'єктом комплексного правового регулювання. Разом з тим переважне значення серед норм різних галузей права у регулюванні реклами відіграють норми цивільного права, оскільки вони регулюють договірні зобов'язання між учасниками рекламної діяльності, а також інші майнові та пов'язані з ними немайнові відносини рівних, незалежних один від одного, майново відокремлених суб'єктів рекламних правовідносин.
Закон України "Про рекламу" визначає основні принципи рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження й одержання реклами.
Важливим у Законі є визначення термінів, законодавче закріплення правових понять у нормах-дефініціях ст. 1 Закону.
Відповідно до законодавчого визначення, реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Із цього визначення можна зробити висновок, що реклама є одним із видів інформації, тобто відомостей про осіб, предмети, факти, події, явища.

1. Загальні положення законодавства про рекламу

Згідно із Законом України "Про інформацію" під інформацією розуміють документовані або публічно проголошені відомості про події і явища,, що відбуваються в суспільстві, державі і навколишньому природному середовищу.
Однак рекламою є не будь-яка інформація, а лише та, що має певні ознаки:
• інформація про осіб і продукцію. Слід враховувати, що поняття "особа" вживається в цьому Законі для позначення фізичної особи, в тому числі суб'єкта підприємницької діяльності, юридичної особи будь-якої форми власності, представництва нерезидента в Україні, а "товар" — для позначення будь-якого предмета господарського обігу, в тому числі продукції, роботи, послуги, цінних паперів, об'єктів права інтелектуальної власності;
• інформація, що розповсюджується у будь-якій формі та будь-яким способом. Реклама може розповсюджуватися в будь-якій формі — письмовій, усній, у вигляді будь-яких зображень тощо, незалежно від засобу розповсюдження (засобу, що використовується для доведення реклами до її споживача);
• розповсюдження інформації здійснюється з метою сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Виробником реклами е фізична або юридична особа, що надає рекламній інформації готову для розповсюдження форму.
Відповідно до Закону розповсюджувач реклами — це особа, яка здійснює розповсюдження реклами.
Розповсюджувачами реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, що розміщують і (або) розповсюджують рекламну інформацію шляхом надання та (або) використання майна, включаючи технічні засоби радіо-, телемовлення, каналів зв'язку, ефірного часу та іншими засобами.
Важливу роль у рекламній діяльності відіграють споживачі реклами – невизначене коло осіб, на яких спрямована реклама. Отже, споживачами реклами є юридичні або фізичні особи, до яких доводиться або може бути доведена реклама, внаслідок чого можливий відповідний вплив реклами на них. Тобто ті особи, на яких спрямовано рекламне послання для спонукання здійснення ними певних дій, як правило, придбання створюваного рекламодавцем товару, що реалізується, або послуги, що надається.
У ст. 2 Закону "Про рекламу" вказується, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.
За змістом цієї норми, норми Закону про рекламу спрямовані на регулювання всіх відносин, що виникають у процесі виробництва, розміщення і поширення реклами на ринках товарів, робіт і послуг України, включаючи ринки цінних паперів, а також банківських, страхових та інших послуг, пов'язаних із залученням коштів споживачів. Виходячи із Закону, він застосовується як до українських фізичних і юридичних осіб, так і до іноземних юридичних осіб та іноземних громадян, що виробляють, розміщують та поширюють рекламу на території України.
Закон "Про рекламу" також поширюється на використання реклами, яка повністю або частково є предметом авторського права і суміжних прав. Такий висновок може бути зроблений на підставі ст. 4 Закону, з уточненням, що використання реклами, яка повністю або частково містить об'єкти авторського права та/або суміжних прав, здійснюється відповідно до вимог законодавства України про авторське право та суміжні права.
Дія Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України (ч. 2 ст. 2 Закону).
Інформація про політичних діячів — керівників держави, суспільних об'єднань, кандидатів в органи законодавчої, виконавчої і судової влади й інша політична інформація не може бути віднесена до комерційної реклами (інформації з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку), тобто до реклами в тому змісті, у якому вона визначена в Законі "Про рекламу". Тому вона не може включатися у сферу регулювання цього Закону, а потребує спеціального регулювання.

2. Законодавчі вимоги щодо реклами

Згідно зі ст. 7 Закону, основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання форм і засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.
У рекламі забороняється:
• поширювати інформацію щодо товарів, виробництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких заборонено законом;
• вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб;
• подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;
• використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами;
• наводити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;
• використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, крім випадків, передбачених законом;
• рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких потребує наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;
• вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без згоди цієї особи;
• імітувати або копіювати текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передбачено законами України у сфері інтелектуальної власності;
• рекламувати послуги, пов'язані з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів. Ця інформація повинна займати на афішах, інших рекламних засобах щодо конкретної послуги не менше 5% загальної площі, обсягу всієї реклами;
• розповсюджувати рекламу (включаючи анонси кіно- і телефільмів), яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності. Анонси фільмів, які мають обмеження щодо глядацької аудиторії, розміщуються лише у час, відведений для показу таких фільмів.
Одним із видів забороненої реклами, виходячи із ст. 7 Закону, є підсвідома реклама, потенційні споживачі якої навіть не усвідомлюють, що вони зазнають її впливу. Характерним прикладом є вставлення у фільм реклами, яка є настільки короткою, що глядачі не уявляють її зорово, але вона не менше впливає на їх підсвідомість.
За змістом ст. 7 Закону "Про рекламу", рекламою, що порушує вимоги законодавства, може бути визнана реклама, що порушує вимоги як стосовно її змісту, так і часу, місця і засобу її розповсюдження.
Однією із важливих заборон є рекламування продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, або виробництво чи реалізація якої потребує наявності спеціального дозволу (ліцензії), у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії.
Наведемо один із характерних прикладів порушення загальних вимог до реклами.
До Одеського територіального відділення Антимонопольного комітету звернулося обласне управління у справах захисту прав споживачів із приводу того, що в засобах масової інформації була розміщена реклама, яка пропонувала болгарську косметику, не посилаючись на ліцензію і сертифікат відповідності. У процесі розгляду справи було встановлено, що реклама спільного підприємства "Вітінформ" дійсно містила неправдиві, неточні відомості щодо продукції, її ліцензування і сертифікації. Дії підприємця були кваліфіковані територіальним відділенням відповідно до абз. 5 ст. 7 Закону "Про обмеження монополізму..." як розміщення юридичними особами реклами, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і може заподіяти шкоду громадянам, установам, організаціям або державі. На відповідача був накладений штраф у розмірі 5950 грн. СП "Вітінформ" оскаржило постанову голови територіального відділення про стягнення штрафу в арбітражному суді Одеської області. За рішенням суду в позовній заяві СП "Вітінформ" було відмовлено. Арбітражним судом Одеської області було визнано, що штрафні санкції щодо порушника були застосовані правомірно.
Закон містить обов'язок рекламодавця на вимогу виробника або розповсюджувача реклами надати документальні підтвердження достовірності інформації, необхідної для виробництва і поширення реклами. Хоча це не вказано безпосередньо у Законі, однак зрозуміло, що цьому обов'язку рекламодавця відповідає право виробника реклами або її розповсюджувача вимагати надання відповідних документів.
Реклама про проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів тощо повинна містити інформацію про умови, місце та строки їх проведення. Інформація про будь-які зміни умов, місця та строків проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів тощо має подаватися у тому самому порядку, в якому вона була розповсюджена.
Реклама про зниження цін на продукцію, про розпродаж повинна містити відомості про місце, дату початку і закінчення зниження цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру зниження до попередньої ціни реалізації товару.
Гучність звуку реклами, що транслюється по телебаченню і радіо, не повинна перевищувати гучність звуку поточної програми, передачі.
Розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується або надається споживачеві, не вважається рекламою.
Труднощі у практиці викликає відокремлення реклами від іншої інформації. Тому важливе значення мають спеціальні вимоги щодо ідентифікації реклами, які містяться в ст. 9 Закону.
Перша з них стосується будь-якої реклами — реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Інформація має бути доступною для розпізнавання її споживачами як реклама безпосередньо в момент її поширення незалежно від форми або засобу розповсюдження, без спеціальних знань або без застосування технічних засобів.
Спеціальні вимоги стосуються реклами на телебаченні і радіо. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама".
Інформаційний, авторський або редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" або "На правах реклами".
Така вимога зумовлена тим, що нерідко при порівняльному аналізі тієї або іншої продукції і товарів, що часто зустрічаються на сторінках газет і в радіо- і телевізійних передачах, важко провести .межу між інформацією, що є рекламою, та інформацією, що не є такою. Для визнання інформаційного, авторського або редакційного матеріалу рекламою обрані два критерії: 1) звертання уваги споживачів на конкретну особу чи товар; 2) формування або підтримання обізнаності та інтересу споживачів реклами щодо цих особи або товару.
Отже, цілеспрямоване звертання уваги споживачів реклами в радіо-, теле-, відео-, аудіо- і кіно-продукції, а також у друкованій продукції на конкретну особу або товар для формування і підтримання інтересу до них можливе за законом тільки за належного повідомлення про це шляхом вказівки "На правах реклами" або під рубрикою "Реклама".
У Законі "Про рекламу" введене спеціальне поняття "соціальна реклама". Воно визначене як інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільне корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку.
Це може бути, наприклад, інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, зберігання енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту і безпеки населення, яка не має комерційного характеру. Спеціальна вимога до такого виду рекламної інформації — вона не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, рекламодавця, об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.
На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.
Засоби масової інформації — розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5% ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.
Детально умови виробництва і поширення такої рекламної інформації регламентує Порядок виробництва і поширення соціальної рекламної інформації органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.98 р. № 990.
Джерелами фінансування виробництва і поширення соціальної рекламної інформації повинні бути кошти зацікавлених органів виконавчої влади.
Поширення соціальної рекламної інформації може здійснюватися як безкоштовно, так і на платній основі.
Безкоштовне поширення соціальної рекламної інформації органів виконавчої влади здійснюється розповсюджувачами реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, за приписом керівника відповідного органу виконавчої влади.
У цьому нормативно-правовому акті не тільки повторюється вимога виділення не менше 5% ефірного часу (друкованої площі), а й міститься істотне доповнення - у пріоритетний ефірний час, на пріоритетних сторінках (смугах) друкованих видань. Черговість безкоштовної публікації соціальної рекламної інформації, одночасно поданої кількома органами виконавчої влади, визначається керівником відповідного засобу масової інформації.
Виробництво і поширення соціальної рекламної інформації на платній основі здійснюється за рахунок коштів зацікавлених органів виконавчої влади на загальних підставах за угодами, які складаються із виробниками і розповсюджувачами реклами.
Порівняльна реклама визначена у ст. 1 Закону як реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи.
Згідно із ст. 11 Закону відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції. Відповідальність за неправомірне порівняння в рекламі несе рекламодавець. Рішення щодо визнання порівняння в рекламі неправомірним приймають органи державної влади, визначені у ст. 26 Закону.
Поряд із загальними обмеженнями стосовно реклами в розділі II Закону містяться спеціальні вимоги щодо найпоширеніших різновидів реклами — реклами на телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням електрозв'язку, зовнішньої і внутрішньої реклами, реклами на транспорті та реклами під час демонстрування кіно- та відеофільмів.
Ці вимоги, на відміну від загальних, стосуються не стільки змісту реклами, скільки її розповсюдження, але встановлення їх також досягається правовими нормами зобов'язального та заборонного характеру.
Звичайно, враховуючи численність місць та засобів рекламування, в Законі неможливо вказати вимоги до всіх місць і засобів розповсюдження реклами, тому виправданим є те, що вимоги сформульовано стосовно найтиповіших засобів розповсюдження реклами.
Якщо порівнювати ці спеціальні вимоги, то найбільш м'якими є вимоги щодо реклами у друкованих засобах масової інформації. Йдеться про рекламу у пресі, тобто в газетах і журналах міжнародного, національного та місцевого розповсюдження (популярних, ділових, спеціалізованих). Тут норма має уповноважуючий характер — обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно. Сформульовано єдину вимогу: друковані засоби, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати вказувати кількість реклами у загальному обсязі видання.
Найжорсткіші вимоги сформульовано щодо реклами на телебаченні і радіо, тобто реклами засобами мовлення (ст. 13 Закону). Це й зрозуміло, адже це найпоширеніше і доступне джерело реклами і розміщення реклами на ньому часто викликає серйозні нарікання і незадоволення численних глядачів.
Законодавством визначено, що час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15% фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Ця вимога не поширюється на телерадіоорганізації, які здійснюють трансляцію на каналах мовлення, призначених виключно для розповсюдження реклами.

ВИСНОВКИ

Реклама спрямована на формування або підтримання інтересу до тієї особи та/або товару, що в ній згадуються, сприяє реалізації продукції, виявляє вплив на потенційних споживачів реклами, формує у них певне уявлення про конкретних фізичних і юридичних осіб, спрямована на невизначене коло споживачів.
Згідно зі ст. 2 Закону його дія не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю. Тому не можна віднести до реклами, яку регулює Закон "Про рекламу", оголошення фізичних осіб, що містяться у засобах масової інформації, якщо вони не пов'язані із здійсненням підприємництва. Якщо суб'єктом підприємницької діяльності є фізична особа, зареєстрована як підприємець, то її інформацію про запропоновані до продажу товари, надані послуги тощо слід вважати рекламою, що регламентується Законом "Про рекламу".
Крім визначення поняття "реклама", в Законі проведене розмежування трьох професійних учасників рекламної діяльності - рекламодавця, виробника реклами та її розповсюджувача. Таке розмежування учасників ринку реклами має важливе значення, коли йдеться про застосування відповідальності за порушення законодавства про рекламу.
Відповідно до Закону рекламодавець — це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження.
Отже, рекламодавцем може бути юридична або фізична особа, яка є джерелом рекламної інформації для виробництва, розміщення і розповсюдження реклами. Це та особа, яка замовляє рекламу в рекламному агентстві й оплачує її„ Зазвичай у розвинутій рекламній практиці як рекламодавець виступає рекламна служба виробника або продавця товару чи послуги.
За визначенням, поданим у Законі "Про рекламу", виробник реклами - це особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про рекламу: Закон України від 03.07.96р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 39. Ст. 191
2. Про телебачення та радіомовлення: Закон України від 21.12.93р.
3. Типові правила розміщення зовнішньої реклами. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.98 р. //Офіційний вісник України. – 1998. - № 38. Ст. 49
4. Основи держави та права / За ред. Котюк В.О., Харків, 2003
5. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навчальний посібник, Київ: А.С.К., 2005; 911 с.

 

Скачати реферат:
Скачать этот файл (zakonodavstvo-pro-reklamu.doc)zakonodavstvo-pro-reklamu.doc78 Kb
 
загрузка...