Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Історія Стародавнього Світу. Релігії в Стародавньому Світі
Українські реферати - Релігієзнавство
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Історія Стародавнього Світу. Релігії в Стародавньому Світі

ЗМІСТ

Вступ
1. Релігії в Стародавньому Єгипті
2. Релігії Межиріччя
3. Релігії Стародавньої Греції
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Великий регіон, що називається Стародавнім Світом, простягається з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь — від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії. Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.
Цивілізації Стародавнього Світу засновувались на рабовласницькій соціально-економічній системі, за якої суспільство поділяється на три основні класи: рабів, дрібних вільних виробників і панівний клас, до складу якого входили землевласницька, придворна й чиновницька аристократія, командний склад армії, жрецтво і заможна верхівка землеробських общин. Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади — необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів.
Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV—III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ — першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації. В середині — другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII—VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу — Перській імперії Ахеменідів (VI—IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.
Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу. Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейських мислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книга іранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські «Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії — ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації.
Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об'єднати їх спільною назвою — антична культура (від лат. antiquus — стародавній). Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв'язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор'я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, сáме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким способом створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці).
Одна з центральних проблем розуміння Стародавнього Світу — осмислення різноманіття і унікальності архаїчних культур, віддалених від сучасності в історичному часі і просторі. Безсумнівно, стародавні культури в сукупності своїх досягнень і їхньої значимості для сьогодення становлять певну цивілізаційну єдність, представляються нам хоча і закономірним, але унікальним етапом всесвітньо-історичного розвитку. У даному контексті неповторність стародавніх цивілізацій бачиться в їх єдності, сукупності найважливіших ознак, які додають їм принципові відмінності як від первісних культур, так і від цивілізацій, що прийшли їм на зміну.
З точки зору сучасної цивілізації, в світлі ретроспективного (тобто, зверненого у минуле) бачення, стародавні культури одержують значимість насамперед в своїх досягненнях, що послужили «цеглинками» для створення сучасного науково-технічного світу. Але є і такі підходи, в яких культура і цивілізація розділяються за самою своєю функцією: культура виявляється способом існування етносу, подолання ним історичного простору, звичайно на одній і тій самій географічній площі. Цивілізація ж розглядається як технічна, інтелектуальна, моральна і т.д. «оснащеність» культури. В даному випадку, як це було вже в Шпенглера, на перший план виступають своєрідність і унікальність різного типу культур, що зберігають в часі своє історичне ядро і співіснують, залишаючись взаємно непроникними одна для одної.
Історична ретроспектива в цьому випадку виявляється зруйнованою, а будь-який розгляд історії світової культури в плані еволюційного (з революційними стрибками) механізму стає неспроможним. Більш того, обов'язковість сучасного стану суспільства для всіх типів культур ставиться під питання, відповіді на які відшукуються в далекому минулому, в інваріантах культурного розвитку. Схоже, цю інваріантість усвідомлювали вже самі стародавні, зокрема греки — перші європейці, що зіткнулися зі Стародавнім Сходом, з персами і розійшлися з ними в оцінці людини і людської свободи; подорожуючи в Єгипет і дивуючись величі і монументальності єгипетських пірамід і всієї його культури.
Охарактеризувати різниці культур Стародавнього Сходу і Стародавнього Заходу, не протиставляючи їх одні одним, дозволяє теорія осьового часу, що належить німецькому філософу Карлу Ясперсу, який вважає, що осьовий час знаменує собою зникнення великих культур стародавності, що існували тисячоліттями. Вісь світової історії, згідно Ясперса, варто віднести в середину I тис. до н.е., до тих духовних подій, що відбувалися між 800 і 200 рр. до н.е. на всьому протязі від Заходу до Сходу. Саме тоді стався основний історичний поворот — з'явилася людина сучасного типу. Приходить кінець міфологічній епосі з її спокійною стійкістю, починається боротьба раціонального досвіду з міфом, виробляються основні поняття і категорії, якими ми користуємося дотепер, закладаються основи світових релігій. В Індії в цей час виникли Упанішади, жив Будда; в Китаї одержали розвиток могутні філософські школи конфуціанства і даосизму, в Ірані вчив Заратуштра, у Палестині виступили пророки, в Греції — була епоха Гомера, філософів Парменіда, Геракліта, Платона, трагіків, Фукідіда і Архімеда.
Суть змін, що відбулися майже одночасно в згаданих культурах полягає в певному духовному осяянні (натхненні): перед людиною відкривається жах світу і власна безпорадність, вона шукає нові відповіді на питання, раніше прийняті нею на віру, переглядає свої рішення, звичаї і норми. Індивідуальна свідомість грунтується на рефлексії, свідомість усвідомлює свідомість, нова, справжня людина, виходячи за межі свого власного існування, здатний слухати і розуміти те, про що він не задумувався, і завдяки цьому відкривати в собі всі нові можливості.
Інтенсивний духовний рух Ясперс виявляє в трьох світах: Китай, Індія, Еллада і Близький Схід. Тут традиції минулого обновлялися і розвивалися на основі індивідуального досвіду і раціональної свідомості. У той же час осьовий час ознаменував зникнення тих величних стародавніх культур, в яких людина не досягла справжньої самосвідомості, як це відбулося з єгипетською і месопотамською.
Звертання до концепції Ясперса дозволяє з'ясувати, що різниці між Сходом і Заходом не мають абсолютного характеру. Ті особливості, які дослідники звичайно знаходять в культурах Сходу — їх стійкість, нерухомість, традиціоналізм — відносяться до їх доосьового періоду. І хоча традиції доосьового часу ввійшли в культуру післяосьового, ці культури динамічно розвивалися. Їх ослаблення і занепад відзначається з 1500 р., коли Європа вступає на шлях свого невідомого раніше просування вперед. При цьому самі східні культури виявляються несхожими одна на одну в своєму відношенні до осьового часу, демонструючи різноманіття типів стародавніх культур, поліваріантність світового культурного розвитку.
Західний світ не стільки відрізняється від Сходу в своїй полярності з ним, скільки несе її в самому собі, своїй самосвідомості.

1. Релігія в Стародавньому Єгипті

Релігія стародавніх єгиптян – це химерне переплетення фетишизму і тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії, культу і суперечливих міфів. Із первісних релігійних уявлень особливо сильним був тотемізм. Вони вважали священного тотема своїм першопредком, який може захистити їх від любих напасть долі. Кожен ном, кожне поселення мало свого тотема – покровителя. Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були їм чимось корисні ( наприклад знищували шкідників) або вражали їх соєю силою чи способом життя. Зокрема богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, свиня, кішка, гуска, жук-гнойовик скарабей та ін. Окремі з них, у зв’язку з розвитком староєгипетського суспільства та ускладненням його політичної структури, ставали загальнодержавними і вшановувались у всіх номах (столичні культи і пов’язані із землеробством). Певну централізацію засвідчувала також поява одного і того ж бога в різних іпостасях (« Я бог Хепра вранці, я бог Ра о півдні, я бог Атум увечері.»). Єгиптологи налічили в староєгипетському пантеоні понад 2000 богів. Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні тварин ( Анубіс, бог підземного царства, у вигляді шакала, Тот, місячний бог, у вигляді ібіса, бог сонця у вигляді лева ч сокола…). Охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу. Згодом єгиптяни перейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напіволюднили (зображували з тілом людини і головою тварини або птаха), інших же піддали повній антропоморфізації (Озіріса, Пта, Амона. Хонсу, Мін, Атум, Ісіду та ін.). У Єгипті розвилося два культа: води – всесвіт виник із водяного хаосу божества Нун, Ніл вони не обожнювали, за то обожнювали її розлив – Хапі ( його зображували у вигляді товстуна з дарами землі для богів); солярний культ – бога сонця, найстаріший з яких Ра, центральне святилище якого знаходилось у Геліополісі, коли місто стало релігійним центром Є., Ра злився з одним із найархаїчніших богів Гором, в один культ Ра - Горах те. В свою чергу Фіванський (коли Фіви стали столицею) Амон утворив Амона-Ра.
Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов’язаних з богом підземного царства Озірісом, центральне святилище якого знаходилось в Абідосі, проте його культ вшановувався у всіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор’я. Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресне не тільки душа, але і тіло, щоб цього разу існувати довічно. З розбудовою єгипетської державності релігії відводилась специфічна роль – дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона. На відміну від царя шумерського, вавілонського чи ассирійського єгипетський фараон уважався не представником богів, а самим богом ( за життя - Гором, після смерті – Озірісом).
Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинула на духовний світ інших народів Передньої Азії, передусім східно середземноморських. Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта створив світ за допомогою слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Риму, Греції, а також у Галії, Іспанії і Британії.

2. Релігія Межиріччя

Месопотамська релігія, являє собою складний комплекс, що складається з багатьох шарів. Протягом довгих століть у культурі Межиріччя йшов процес ліквідації одних божеств і культів і звеличування інших, обробки і злиття міфологічних сюжетів, зміни характеру і вигляду тих богів, яким стояло піднятися і стати загальними. Результатом цього процесу було додавання релігійної системи в тій її формі, як вона дійшла до наших по збереженим текстах і даним археологічних розкопок.
Релігійна система несла на собі помітний відбиток реально існуючої у цьому регіоні соціально-політичної структури. У Месопотамії з її безліччю змінюючих одна одну держав (Шумер, Аккад, Ассирія, Вавилонія) не було стабільною державної влади.
Незважаючи на могутність і необмеженість влади деяких правителів регіону, таких як Саргон Аккадський і Хаммурапі, у загальному історія Месопотамії характеризується відсутністю централізованих деспотій. Цей невисокий ступінь централізації політичної влади сприяв тому, що в Дворіччі досить легко, без запеклого суперництва (Єгипет) уживались один з одним багато богів із присвяченими їм храмами й обслуговуючими їх жрецями.
Жрецька релігія зводилася головним чином до обслуговування ідола і храму. Жреці несли покладену службу, не тільки приносячи жертви богу, але й оспівуючи його в гімнах, на них також лежав обов'язок використовувати божеств в інтересах громади (наприклад, при атаці ворогів на місто, віщували про те, що він знаходиться під захистом бога-заступника, що додавало хоробрості і зміцнювало дух його жителів ).
Вимоги релігії до приватної особи в Месопотамії були надзвичайно незначними: молитви, посади, і різного роду обмеження і табу накладалися лише на царя, як на верховного жреця держави. Подібне положення спостерігалося в сфері спілкування з божествами. Цар міг одержувати визначені повідомлення від божеств, але частці обличчю не покладалося спілкуватися з божеством не тільки в сні але і під час бачень. Суспільні релігійні дії, такі як ходу, свята представляли єдину лінію зв'язку людини з божеством. Прояв релігійних почуттів простої людини зводилося до формальних церемоній, не було інтенсивним і не носило особистого характеру.
Міфологія зберегла зведення про шумерський пантеон, що існував вужу на ранніх ступінях цивілізації Межиріччя. Головними в ньому вважалися бог неба Ан і богиня землі Ки, їхні сини, бог повітря Энлиль і бог води Эа, що створив перших людей. Ці і багато інших богів і богині вступали один з одним у складні взаємини, трактування яких мінялася з часом і в залежності від зміни династій правителів і етносів. Поступово, розвиток релігії на місцевому рівні численних міст Межиріччя призвів до появи величезного числа другорядних богів, причому багато хто дублювали один одного чи були між собою тотожні. Більшість їхніх імен відомі тільки з наукових і теологічних текстів - таких, наприклад, як списки богів ( 2-3 тисячі імен ).
В ІІ тисячоріччі до н.е. період релігійного гіперрізноманіття і закінчився і почався розквіт так називаного Другого, чи Головного Пантеону. З безлічі дрібних місцевих божеств виділилося трохи головних, повсюдно відомих і найбільше шанованих. Склалася і визначена ієрархія - на місце верховного бога месопотамского пантеону висунувся бог - заступник міста Вавилона Мардук.
Крім нього, головними астральними божествами були, звичайно, Шамаш (шумерський Уту) і Син ( шумерський Нанна) - боги Сонця і Місяця. Кожний мав у Месопотамії два основних центри: Шамаш - у Ларсі і Сиппарі, Син - в Урі і Харрапі. Обоє зберігали популярність протягом всієї історії месопотамської цивілізації, при цьому Шамаш займав надзвичайний стан. Він був не тільки богом Сонця, але і верховним суддею - земним і небесним, піклувався про бідних і скривдженим і пророкував майбутнє, наставляючи і захищаючи людство.
Богинею любові і родючості в Двуріччі була красуня Іштар, найбільш шановане й улюблене божество народів Месопотамії. По всій країні в її честь будувалися грандіозні храми, головним з який був храм у місті Уруке, покровителькою якого Іштар була.
Крім цих найголовніших богів, Другий Пантеон був представлений 12 іншими головними богами і 30 другорядними.
Одним з елементів месопотамськой релігії було явище неантропоморфності, чи наявність предметів поклоніння - символів, у яких розпізнавалася присутність конкретного бога. При визначених обставинах вони заміняли традиційне зображення чи бога супроводжували йому. Так, наприклад, священним знаком Шамаша було зображення сонячного диска, знаком Іштар - восьмиконечна зірка, а символом Мардука був спис. Особливе положення в релігійній атрибутиці займали міфічні тварини, такі як мушхушшу (лев-змій-орел) і кусар-икку (коза-риба), що супроводжували й охороняли богів.
Добре продуманою, відфільтрованою тисячолітньою історією, релігія Месопотамії давала ключ до розгадки таємниць світу, що оточував древніх. Жреці великих богів Межиріччя розробили навіть складну схему влаштування світу, що узгоджувалася з їхніми представленнями про вищі сили. Справедливості заради треба помітити, що аж ніяк не всі сторони життя, не вся система ідей і інститутів древнього Двуріччя обумовлювалися релігійними представленнями. Так, наприклад, закони Хаммурапі цілком вільні від релігійних відступів. Цей істотний момент говорить про те, що релігійна система Межиріччя не була тотальною, не монополізувала всю сферу духового життя. Деякі вчені припускають, що саме ця практика, перейнята в інших вавілонян разом з елементами релігії народами східного Середземномор'я привела в остаточному підсумку до розвитку явища античності ( вільнодумства в духовній сфері суспільства).

3. Релігія Стародавньої Греції

П’яте і четверте століття до нашої ери – це період класичної Греції. Головні події розгортаються в області, яку звуть Аттіка (гр. – узбережжя країни). Щедро обдарована природою, населена енергійним і працелюбним, мислячим і хоробрим народом, що добре надбав історичний досвід, Аттіка стає вузловим пунктом економічного, політичного і культурного розвитку, її столиця Афіни – центром всіх подій. Ось тому цей час в розвитку Стародавньої Греції ще звуть аттічним.
Роль Афін серед інших полісів дуже зросла внаслідок перемог Афін в греко-перських війнах (500-499 рр. до н.е.). Афіни тоді очолили Делоський союз держав. В самих Афінах підсилилася демократія. Влада належала Раді п’ятисот (бум), народному суду (гелії) і народним зборам (екклесії). Це був суверенітет народу. Релігія знаходилась під наглядом держави. Так, нагляд за священним майном здійснювали архонти, які поступилися своїм впливом стратегами, але саме вони здійснювали керівництво релігійними процесіями, жертвоприношенням і спортивними змаганнями, які мали релігійне забарвлення. Саме ці заходи і єднали афінське суспільство. Участь в релігійному культі для всіх громадян була обов’язковою, політичне безправ’я рабів і метеків (іноземців, що проживали в Афінах) автоматично виключало їх з цієї участі.
В період правління Стратега Перікла з 443 до н.е. (цей період вважають золотою епохою афінської демократії) вплив релігії лишається
незмінним і дуже вагомим. На Акрополі в 447-438 рр. до н.е. був збудований Парфенон (архітектори Іктін і Камікрат) у великому храмі розмістили статую Афіни, покровительки міста, яку виготовив скульптор Фідій. На щиті Афіни Фідій зобразив себе і Перікла, за що звинувачений у кощунстві, ув’язнений і помер у в’язниці. На Акрополь були змуровані мармурові сходи, сам храм прикрашений чисельними статуями. Храм вистояв всю античну епоху. В 5 ст. н.е. він став християнським храмом, в 15 ст. – мусульманською мечеттю, в 1686 р. був зруйнований венеціанцями. Тепер ми можемо милуватися лише його руїнами, але і вони вражають своєю красою.
В той час був перебудований храм Деметри в Елевсіні. Він постояв до 396 р. н.е. і був зруйнований готами. Кінець 5 ст. до н.е. затьмарив розквіт античного світу – суперництво двох могутніх держав Афін і Спарти привело до тривалих міжусобних воєн, які дістали спільну назву Пелопоннеські війни 431-404 рр. до н.е. Як наслідок, Афіни зазнали поразки, але і Спарта не стала гегемоном. Війна загострила соціальні суперечності, послабила демократію і полісну мораль. Релігія стародавніх греків не вберегла їх від кривавих зіткнень, хоч у сторін, що воювали, були спільні боги і спільні храми.
Виникає затяжна криза стародавнього грецького полісу: дрібні військові сутички і війни, перевороти і деспотії. А на Сході тим часом виникає Перська імперія. 34 ст. до н.е. серед грецьких держав відбувається піднесення Македонії. Після Коринфського з’їзду 337 р. до н.е. Македонія стала панувати в Греції. В 334 р. до н.е. Олександр Македонський розпочав свій похід до Азії. Блискучі перемоги навіки прославили ім’я видатного полководця. До часу його смерті в 323 р. до н.е. казково склалась світова імперія, яка так само науково розпалася після його смерті.

ВИСНОВКИ

З огляду на опрацьовані нами питання ми можемо сказати, що:
- Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинула на духовний світ інших народів Передньої Азії, передусім східно середземноморських.
Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта створив світ за допомогою слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Риму, Греції, а також у Галії, Іспанії і Британії.
- Добре продуманою, відфільтрованою тисячолітньою історією, релігія Месопотамії давала ключ до розгадки таємниць світу, що оточував древніх. Жреці великих богів Межиріччя розробили навіть складну схему влаштування світу, що узгоджувалася з їхніми представленнями про вищі сили. Справедливості заради треба помітити, що аж ніяк не всі сторони життя, не вся система ідей і інститутів древнього Двуріччя обумовлювалися релігійними представленнями.
- Міфологія Стародавньої Греції посіла почесне місце в світі.
Протягом свого розвитку вона набирає не лише релігійного, а й літературного і мистецького значення, сповнена гармонією і відчуттям реального життя. Стає підваленою реалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але і пізніше, в епоху Відродження, аж до наших часів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культових положень. Участь в релігійному культі була для всіх громадян обов’язковою. Антропоморфне уявлення греків про своїх богів викликало відповідне ставлення до них – в їх очах, боги були зрозумілі і близькі людиноподібні істоти, які бажали того що й люди.
Міфологія, релігія і культура Греції постійно розвилась. Проте після важких воєн ці поняття почали зникати, хоча сьогодні ми вивчаємо красу і знаменність грецької міфології.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Лубський В.І. Релігієзнавство, - К.: «Вілбор», 1997.
2. Лукач Й. Пути богов. К типологии религий, предшествующих християнству. – М., 1984.
3. Крівєлєв І.А. Історія релігії. - 2 т, - М., 1975-1976.
4. Радугин А.А. Введение в религиоведение, - Москва, 1996.
5. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М., 1986.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (istoriya-starodavnogo-svitu-religii.doc)istoriya-starodavnogo-svitu-religii.doc90 Kb