Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Релігієзнавство. Реформація. Лютеранство, кальвінізм, англіканство
Українські реферати - Релігієзнавство
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Релігієзнавство. Реформація. Лютеранство, кальвінізм, англіканство

ЗМІСТ

Вступ
1. Реформація: причини і наслідки
2. Лютеранство, англіканство, кальвінізм
3. Протестантські течії та церква в сучасному світі
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Предметом релігієзнавства є закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігії, її різноманітні соціально-організаційні форми, їх історична динаміка, взаємозв'язки та взаємні впливи релігії та інших галузей духовної культури.
Релігія є формою суспільної свідомості, орієнтованою на визнання надприродних сил, що створили навколишній світ та людину і можуть впливати на хід подій у навколишньому світі та людську долю.
Походження терміна «релігія» (від лат. religio — побожність) вказує на світогляд та світосприйняття, які базуються на вірі в існування надприродних сил, що забезпечують і підтримують зв'язок між звичайним земним та священним позаземним світом. Ця сфера духовного життя є особливою формою суспільної свідомості і одночасно способом духовно-практичного освоєння світу суспільством.
Як окрема наукова дисципліна релігієзнавство почало формуватися лише в XIX ст., хоча відповідні знання накопичувалися ще з давніх часів. Релігієзнавство утворилося на стику філософії, історії, правознавства, етики, естетики, соціології, психології, лінгвістики, політології, етнографії, археології та інших наук і постійно користується їхніми даними та відкриттями. Оскільки релігія є одним з найскладніших суспільних явищ, вона може розглядатися у різноманітних аспектах. Тому релігієзнавство як наукова дисципліна включає велику кількість відносно автономних розділів. Найважливішими серед них є філософія релігії, історія, соціологія, психологія, дослідження вільнодумства та ін.

1. Реформація: причини і наслідки

У XIV ст. у деяких християнських теологів (професор Оксфордського університету Джон Вікліф, професор Празького університету Ян Гус) виникають ідеї радикальних змін у церковному житті. Євангельські чесноти проголошуються ними головним змістом християнського вчення, а Святе Письмо єдиним джерелом істинної християнської віри. Ці тези вступили в протиріччя з тогочасною офіційною доктриною і викликали сильний опір Католицької Церкви.
Але поширення оновленої християнської ідеології продовжується, набуває апогею у XVI—XVII ст. і приводить до формування течій, які отримали спільну назву Реформації (від лат. reformatio — поліпшення, перетворення). Завданням Реформації проголошується «повернення християнства до апостольських часів», очищення його церкви від хибних настанов.
З ідеями Реформації тісно пов'язаний рух релігійного протестантизму (походить від «протесту» німецьких князів та міст, що першими приєднатися до Реформації, зокрема, виступили проти скасування Шпейєрським Рейхстагом у 1529 р. права вільно обирати релігію, яке вони отримали у 1526 р.).
Причини виникнення та поширення реформаційних процесів в християнстві пояснюються сукупністю соціально-історичних умов, що склалися в тогочасній Західній Європі.
Приблизно з середини 70-х і до початку 90-х років XV ст. німецькі міста охоплюють численні бунти та повстання (1475-1478 - Аугсбург, 1481 - Кельн, 1483 - Гамбург, 1489—1491 — Росток і т. ін.), в яких беруть участь ремісники, дрібні торговці та підприємці, незадоволені зростанням цін та погіршенням якості життя. Тоді ж (1476 р. в Тауберталі, 1493 р. — в областях Рейна та Майна і т. ін.) з'являються соціально-релігійні рухи селян (наприклад, союз «Башмака»), в яких вперше, посилаючись на «божественну справедливість», принципово відкидається феодальний порядок. Виникають гострі протиріччя між інтересами імперії та інтересами князів і міст, імперської армії та імперського суду. В цих історичних умовах становлення ранньокапіталістичних відносин оформлюються уявлення нових соціальних груп про своє місце у новому економічному порядку, свої специфічні суспільні потреби, зростає потреба представляти та відстоювати власні інтереси.
Загальна тривала криза феодалізму супроводжувалась кризою церкви як суспільного інституту. Католицька Церква, як великий землевласник і гарант феодального устрою та ідеології, не сприймала суспільних змін. До того ж вона поступово втрачала монопольне право духовного провідника суспільства ще й завдяки стрімкому поширенню містичних очікувань віруючих на встановлення земного тисячолітнього царства справедливості та благодаті.
Всі ці чинники призвели до появи в Західній Європі такого християнського напрямку, як протестантизм.

2. Лютеранство, англіканство, кальвінізм

Ранній протестантизм був представлений трьома головними течіями: лютеранством, англіканством, кальвінізмом.
Лютеранство. Першою чітко оформленою і теоретично обґрунтованою протестантською конфесією було лютеранство. Назва цієї течії походить від імені німецького реформатора християнства Мартіна Лютера (1483—1546), професора богослов'я з Віттенберзького університету.
31 жовтня 1517 р. Лютер прибив на дверях віттенберзької церкви 95 тез, де були піддані критиці папство та католицька церква і сформульовані головні положення реформованого віровчення. Згідно з цими тезами та подальшими теоретичними роботами Лютера, Біблія проголошується єдиним джерелом християнського віровчення, а Священний Переказ (рішення Вселенських Соборів, судження римських пап з церковних та світських проблем) повинен використовуватися лише в тому разі, якщо відповідає духу Писання (лат. sola fide — тільки віра). Віра в спокутну жертву Ісуса Христа визнається головним чинником віри, що виправдовує гріховне життя християнина. Віра є незалежною від справ закону —тобто формальних культових дій та церковних настанов. Лютер посилався на текст Біблії: «Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від справ Закону» ( Рим.3:28).
Віра, що виправдовує, — це безумовна впевненість у можливості подолання гріховної людської сутності та відпущення гріхів визнанням жертовної місії Христа. Це твердження в лютеранстві підсилюється тезою solus Christus (лат. — тільки Христос). Одночасно були визнані несуттєвими такі традиційні засоби досягнення спасіння, як дотримання правил церковного життя, аскетизм, участь у релігійних обрядах тощо. Це ставило під сумнів авторитет церкви, яка традиційно вважалася вмістилищем скарбів милосердя, отриманих діяннями Ісуса, мучеників та святих, частку яких у разі необхідності вона могла передати грішнику, що покаявся. В цьому вченні католицтва наголошено на можливості заспокоєння людини, оскільки церква звільняла того, хто причастився
Святим Дарам, від докорів сумління. Одна з тез Лютера (62-а) проголошує: «Дійсно правдивим скарбом церкви є святе Євангеліє Божої слави й благодаті»( лат. solo gratia — тільки благодать). Таким чином, спасіння християнина розглядається як результат божественного втручання «даром даної благодаті», а не як підсумок накопичення заслуг перед Богом, церквою та людьми. Лютер наполягає на необхідності внутрішнього покаяння, яким повинне стати все життя християнина. До другого Пришестя Христа людина визнається духовно вільною від влади земного світу, хоча й повинна підкорятися його законам, і цю свободу віруючому дає саме віра.
Основна ідея роботи Лютера 1520 р. «Про добрі справи» полягає в такому: все, що випливає з віри, є джерелом добрих справ, все, що здійснюється без віри, — не має ніякого сенсу для спасіння, навіть якщо воно зовні відповідає тому, що заповідано Богом. Лютер постійно підкреслює думку: якщо ти віриш — ти маєш спасіння; якщо є сумніви — ти загинув. Лютеранство акцентує увагу на особистій відповідальності людини за своє життя перед Богом. Саме тягар цієї відповідальності повинен спонукати людину творити добро і кожну хвилину свого життя приймати рішення на користь Бога. Замість традиційного трикутника людина-церква-Бог у стосунках між людьми та Богом утворюється вертикаль, де християнин залишається сам на сам з Богом. Тому лютеранство характеризують ще як релігію самотньої людини, бо акт віри має завжди індивідуальний характер.
Послідовно втілюючи ці принципи, Лютер відкидає особливий статус Папи Римського і папської влади, особливу благодать священства, піддає критиці вчення про чистилище, значущість молитов за померлих, практику індульгенцій, купуючи які християнин начебто позбавлявся як гріхів минулих, так і майбутніх.
Протестантизм означав і значне спрощення обрядності. В 1519 р. Лютер остаточно відмовився вважати християнськими таїнствами шлюб, конфірмацію, посвячення в сан, соборування, а надалі й сповідь, оскільки вважав, що вони створені самими людьми. Свою значущість в лютеранстві зберігають лише два з семи християнських таїнств: хрещення та причащання. Але, за Лютером, і ці таїнства не повинні бути в компетенції священика; їх мають право здійснювати усі віруючи, оскільки кожна людина стає священиком після хрещення, приймаючи Євангеліє і християнську віру. Священик не має також сили перетворювати хліб та вино на тіло та кров Христову під час причащання, бо, за Лютером, ця сила присутня в причащанні сама по собі.
У результаті радикально змінюється розуміння церкви як інституту, в якому священик відав таїнствами, а з ним реформується і все канонічне право, структура норм і регулювання священицької ієрархії. Кожен християнин, оскільки пройшов крізь хрещення, визнається рівним за благодаттю з усіма хрещеними по вірі. Тому всі мають право обирати керівників протестантських громад та бути ними обраними. Обирають спеціальних служителів — дияконів, пресвітерів, пасторів, єпископів.
Основою богослужіння є читання Біблії та проповідь, що відбувається не латиною, а національною мовою. Супроводжується богослужіння органною музикою, співами; запалюються свічки, вшановується хрест. У лютеранських церквах немає ікон, але зберігаються розп'яття, використовуються богослужбове вбрання. Окрім Біблії, як Святого Письма, лютерани традиційно вшановують «Книгу Згоди», куди увійшли великий та малий катехізиси Лютера, а також інші богословські твори.
В сучасному світі серед приблизно 408 млн. протестантів представниками лютеранства вважають себе близько 75 млн. віруючих . Переважна більшість з них мешкає у ФРН, США, Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії. З 1947 р. діє Всесвітній лютеранський союз, що поєднує більшість лютеранських громад.
Англіканство. На відміну від Німеччини та Швейцарії, в Англії реформаційний рух було розпочато зверху. Формальним приводом реформування апостольської церкви стала ситуація з особистого життя англійського монарха Генріха VIII, якого ще 1520 р. Папа Римський нагороджує за протистояння реформам Лютера почесним титулом defensor fidei (захисник віри). Оскільки від шлюбу з Катериною Арагонською король не мав нащадка чоловічої статі, а його фаворитка Анна Болейн наполягала на шлюбі з нею, Генріх VIII звернувся до Папи Римського з проханням дозволити розлучення в інтересах англійської корони. Після обґрунтованої відмови Ватикану король звинуватив католицьке священство Англії у державній зраді та підкоренні владі Риму
Англіканство як течія протестантизму було законодавчо оформлене в офіційну церкву 7 постановами англійського парламенту 1532—1534 pp., за якими розривалися офіційні стосунки християнської церкви Англії з Римом. Англійському церковному суду було заборонено апелювати до іноземного, тобто папського суду.
Після розриву стосунків з Римом спеціальним «Актом про верховенство» за королем було закріплено титул глави церкви Англії з правом «інспектувати церкви ... відновлювати, реформувати, наказувати, виправляти всілякого роду помилки, єресі... неповагу до влади». «Акт церковних призначень» додатково надавав королю право призначення єпископів. Надалі було припинене шанування святих, ікон та статуй, зачинено монастирі, відбулася секуляризація церковних володінь, з'явився офіційний переклад Біблії на англійську мову. В 1549 р. було введено англійську літургію, а за правління королеви Єлізавети (1591) р. затверджено «Символ віри» англіканської церкви — так звані «39 статей». Таким чином відбулося остаточне оформлення віровчення та літургійних особливостей, а Церква Англії стала централізованою державною релігійною організацією.
В англіканській (єпископальній) церкві збережені ієрархія, єпископат, урочистість богослужінь. Англіканцями визнаються лише два християнських таїнства — хрещення та причащання.
Святе Письмо в англіканстві визнається єдиним джерелом віровчення, декларується принцип спасіння однією лише вірою, але зберігаються характерні для католицизму ідеї про рятівну силу церкви та ієрархію. Єпископи церкви Англії призначаються короною, а в інших англіканських церквах обираються синодами. Життя церков в цілому підпорядковується синодам, які утворюються єпископатом і священиками. Священнослужителі можуть брати шлюб, а останнім часом до священства допущені й жінки.
Зараз у світі до англіканства належать близько 68 млн. людей. Воно найбільш поширене в Англії, Шотландії, Ірландії, США, Канаді, Новій Зеландії. Усі англіканські церкви об'єднуються в Англіканський союз церков. Консультативним органом з середини XIX ст. є Ламбетські конференції.
Кальвінізм. Ще однією течією протестантизму став кальвінізм, догматичні основи якого були сформульовані швейцарським реформатором Жаном Кальвіном (1509-1564).
В 1536 р. вийшла книга Кальвіна «Настанови в християнській вірі», центральною ідеєю якої стало не стільки виправдання вірою (це притаманне всьому протестантизмові), а принципово нове розуміння покликання і обраності людини Богом. Вважається, що Бог наперед визначає долю та можливий життєвий шлях кожної людини. Завдяки дару віри одні люди є обраними задля спасіння у вічному блаженстві, інші ж приречені на страждання за життя та загибель душі після смерті. Згідно з цим положенням ні вірою, ні своїми справами людина не в змозі нічого змінити в своїй долі, бо обраність чи прокляття, доля людської душі після смерті — то є велична таємниця Бога.
Підкреслюється, що за кожну хвилину свого життя, за кожен вчинок людина відповідає перед Богом і перш за все це стосується великих дарів Отця Небесного: часу, здоров'я та власності. Ознаками обраності до спасіння, за Кальвіном, є спроможність християнина влаштовувати свої життєві справи, проявляти енергію та докладати зусиль задля здійснення мети; реалізувати себе в професійній діяльності, підприємництві; зосереджуватися на повсякденних справах, роботі та досягненні успіху. Життя в цілому розуміється як виконання обов'язку щодо родини, суспільства, людства. Але любов до ближнього в кальвінізмі розуміється своєрідно— як служіння Богові, а не його творінню. Сутність цього напрямку в протестантизмі багато в чому пояснюють вислови: «Бог допомагає тому, хто допомагає собі сам», а також «Працювати — значить молитися». В цій конфесії відкинуті майже всі зовнішні атрибути культу: ікони, свічки, хрест. Підкреслюється, що ніякі магіко-сакральні засоби, ніякі релігійні церемонії не мають значення для особистого індивідуального спілкування з Богом. Навіть хрещення та причащання розглядаються лише як символічні обряди.
Єдиним джерелом віровчення визнається лише Біблія. Відсутній загальнообов'язковий «Символ віри», а книги самого Кальвіна та інших авторитетних теологів сприймаються як свідоцтва слова Божого в конкретній історичній ситуації. Центральним елементом спрощеного богослужіння є проповідь, характерними ознаками виступають також співання псалмів та молитви.
В сучасному світі послідовники кальвінизму мешкають переважно у Швейцарії, Голландії, ФРН, США, Англії, Шотландії, Канаді та Австралії.

3. Протестантські течії та церква в сучасному світі

На базі основних напрямків протестантизму в XVI— XVIII ст. виникли течії пізнього протестантизму: менноніти, баптисти, квакери, методисти, а в XIX ст. — адвентисти, свідки Єгови, ще пізніше — п’ятидесятники.
Менноніти — послідовники проповідника Менно Сімонса. Уперше з'явилися в 30-х pp. XVI ст. у Голландії, потім поширилися в Німеччині, Польщі, Росії. Менноніти вимагають водохрещення дорослих, двічі на рік роблять обряди причащання, а також взаємного омивання ніг у пам'ять про те, як це робив Ісус. Вони проголошують принцип непротивлення злу, сповідують пацифізм, відмовляються від військової служби.
Особливості історичного розвитку меннонітів, що жили в умовах постійних переслідувань, в інонаціональному іноконфесійному оточенні, їхня замкнутість призвели до утворення своєрідної етноконфесійної спільності. Зараз менноніти проживають у США (так звані аміш), Канаді, ФРН, Голландії і Південній Америці, поділяються на ряд дрібних течій і нараховують близько 500 тис. прихильників.
Менноніти, що живуть на території колишнього СРСР, поділяються на два напрямки: церковні і «братські». Громади меннонітів є в Оренбурзькій і Омській областях, Алтайському краї, Казахстані, Литві, Латвії, Естонії, Киргизії. У 1963 р. частина «братських» меннонітів приєдналася до євангельських християн-баптистів.
Баптизм (від грецьк. baptizo — занурюю у воду) виник на початку XVII ст. у Голландії, а потім в Англії. У 1639 р. була організована перша баптистська громада в Північній Америці. Виражаючи соціальні прагнення радикальної частини дрібної буржуазії, баптисти вимагали повного відокремлення церкви від держави, релігійної свободи і віротерпимості.
Баптисти вважають Біблію єдиним джерелом віровчення, проголошують особистий порятунок за допомогою віри в «спокутну жертву Ісуса Христа». Баптизм сповідує принцип «загального священства», заперечує духівництво як посередника між віруючим і Богом, не визнає святих, мощів, ікон, чернецтва, церковних таїнств та атрибутів. Обряди водохрещення і причащання тільки хлібом (баптисти принципово утримуються від будь-яких хмільних напоїв) символічно демонструють віру людини, її відданість служінню Христу. Баптизм визнає тільки свята, пов'язані з ім'ям Христа, а також деякі специфічні свята (наприклад, День жнив, День єдності в ЄХБ). Кожна громада баптистів є самоврядною організацією (принцип «автономії громад»). Ними керують виборний пресвітер і рада громади.
З кінця XVIII в. починається поширення баптизму завдяки місіонерській діяльності його представників в Європі, Північній Америці, Азії й Африці. У 1905 р. був утворений Всесвітній союз баптистів, центр якого в США. Зараз баптистські організації діють у багатьох країнах Європи, Африки, Південної Америки. Дуже сильні позиції баптистської церкви в США — майже 20% населення є її членами.
Методизм — один з найбільш поширених протестантських напрямків. Методизм виник в Англії в 30— 40-х pp. XVII ст. Його заснував Дж. Веслі, син священика. Разом із братом Чарльзом він організував у 1729 р. «Святий клуб», метою якого було поширення благочестя. За крайню пунктуальність свого релігійного життя і суворе дотримання релігійних розпоряджень їх стали називати методистами. Виникнення методизму — своєрідна реакція на формалізм англіканської церкви, з одного боку, і на поширення раціоналізму і деїзму — з іншого. Методисти скоротили 39 статей англіканського «Символу віри» до 25. З усіх обрядів зберігається лише водохрещення і причащання. Зараз методизм поширений у 90 країнах світу і нараховує 40 млн. послідовників. Особливо їх багато в США — 13 млн., в Англії та інших європейських країнах.
Адвентисти (від лат. adventus — пришестя) — протестантська течія, що виникла в 30-х pp. XIX ст. у США. її засновник В. Міллер зробив спробу «точно» спрогнозувати друге пришестя Христа в 1843—1844 pp. Очікування цього пришестя, незважаючи на провал пророцтва, є центральним догматом адвентизму. Одне з його відгалужень, очолене «пророчицею» Хелен Вайт, оформилося в 1863 р. у церкву адвентистів сьомого дня. Особливості віровчення і культу цієї організації: заперечення безсмертя душі, обов'язковість святкування суботи, «санітарна реформа», десятина. Адвентизм відрізняється дуже активною місіонерською діяльністю.
«Свідки Єгови» —протестантська течія, що виникла в 70-х pp. XIX ст. в США як Міжнародне товариство дослідників Біблії. У 1931 р. воно оголосило себе «теократичною організацією» — Товариством свідків Єгови. Зараз це велика міжнародна корпорація, що нараховує близько 3 млн. прихильників. Вона має величезний капітал, друкарні, випускає великими тиражами релігійну літературу 165 мовами, у тому числі російською та українською (журнали «Сторожова вежа», «Пробудися!» та ін.). Центр організації «Свідків Єгови» — Бруклін (район Нью-Йорка).
Специфіка віровчення «Свідків Єгови» полягає у визнанні єдиного Бога Єгови, запереченні Трійці, безсмертя душі, традиційних християнських уявлень про рай і пекло. Христос — перший і головний «свідок Єгови» — нібито незримо прийшов у світ у 1914 р. і готується до вирішальної битви із сатаною — Армагеддону. Армагеддон — це страшна, винищувальна війна, у вогні якої згорить увесь світ, усе людство, за винятком єговістів. Єговісти неодноразово призначали терміни Армагеддону і, незважаючи на провал пророцтв, продовжують призначати нові дати.
П'ятдесятництво — одна з найпізніших протестантських течій, що з'явилися в США наприкінці XIX — на початку XX ст. Відрізняється містико-екстатичним характером свого вчення і культу. В їх центрі — віра в можливість безпосереднього спілкування з Богом і одержання від Нього так званих «видимих дарів Святого Духу»: здатності говорити іншими мовами без попереднього вивчення, до пророцтва, цілительства. В основі п'ятдесятництва лежить новозавітний міф про «зішесття Святого Духу» на апостолів у день п'ятдесятниці (Діян. II, 1-18). Збори п'ятдесятників, як правило, супроводжуються проявами масового релігійного екстазу.
Зараз у світі нараховується близько 25—30 млн. п'ятдесятників. Основна маса їх у США, Бразилії та в інших країнах.
Лютеранство в колишньому СРСР було поширене головним чином у Прибалтійських республіках, де з'явилося ще в першій чверті XVI ст. Лютеранські громади зараз є також у Казахстані, Киргизії, Омській, Новосибірській областях Росії і переважно складаються з громадян німецької національності. їхнє виникнення пов'язане з процесами міграції німецьких колоністів, що почалися в другій половині XVIII ст., а також їхнім насильницьким переселенням з України, Криму, Поволжя в роки Другої світової війни.
Перші баптисти з'явилися в Росії в 60-х, а євангельські християни (різновид баптизму) — у 70-х pp. XIX ст. Основні регіони поширення баптизму до революції — Україна, Закавказзя, Північний Кавказ.
Зараз церква євангельських християн-баптистів — одна з найбільших протестантських організацій у країнах СНД. Вона утворилася в 1944 р. на основі об'єднання баптистів і євангельських християн. У 1945 р. до союзу євангельських християн-баптистів приєдналася частина громад п'ятдесятників — християн євангельської віри і євангельських християн у дусі апостолів, а в 1963 р. — «братерські» менноніти. Громади євангельських християн-баптистів є в багатьох областях і автономних республіках РФ, в Україні, Білорусі, Молдові, Грузії, Азербайджані, Казахстані, у країнах Середньої Азії і Прибалтики. Церква очолюється Радою євангельських християн-баптистів. Вона є членом Всесвітнього союзу баптистів, входить до Європейської федерації баптистів, а також є членом Всесвітньої ради церков, Конференції європейських церков та інших міжнародних релігійних організацій.
Перші адвентисти сьомого дня з'явилися в Росії в 80-х pp. XIX ст. Зараз близько половини всіх громад адвентистів мешкає в Україні. Є вони також у Білорусі, Молдові, Казахстані, країнах Балтії, у Середній Азії, у ряді областей РФ. Єдиного організаційного центру адвентисти в СНД не мають.
В Україні є досить численні громади «Свідків Єгови», а у СНД вони діють у Молдові, на Північному Кавказі, в Іркутській області і Красноярському краї. Більшість з них підпорядковані Бруклінському центру. Крім того, в Україні є численні громади п’ятидесятників, частина яких ще у 1945 і 1947 рр. приєдналася до ВРЄХБ (так звана серпнева угода).

ВИСНОВКИ

Причини виникнення та поширення реформаційних процесів в християнстві пояснюються сукупністю соціально-історичних умов, що склалися в тогочасній Західній Європі.
Приблизно з середини 70-х і до початку 90-х років XV ст. німецькі міста охоплюють численні бунти та повстання (1475-1478 - Аугсбург, 1481 - Кельн, 1483 - Гамбург, 1489—1491 — Росток і т. ін.), в яких беруть участь ремісники, дрібні торговці та підприємці, незадоволені зростанням цін та погіршенням якості життя. Тоді ж (1476 р. в Тауберталі, 1493 р. — в областях Рейна та Майна і т. ін.) з'являються соціально-релігійні рухи селян (наприклад, союз «Башмака»), в яких вперше, посилаючись на «божественну справедливість», принципово відкидається феодальний порядок. Виникають гострі протиріччя між інтересами імперії та інтересами князів і міст, імперської армії та імперського суду. В цих історичних умовах становлення ранньокапіталістичних відносин оформлюються уявлення нових соціальних груп про своє місце у новому економічному порядку, свої специфічні суспільні потреби, зростає потреба представляти та відстоювати власні інтереси.
Загальна тривала криза феодалізму супроводжувалась кризою церкви як суспільного інституту. Католицька Церква, як великий землевласник і гарант феодального устрою та ідеології, не сприймала суспільних змін. До того ж вона поступово втрачала монопольне право духовного провідника суспільства ще й завдяки стрімкому поширенню містичних очікувань віруючих на встановлення земного тисячолітнього царства справедливості та благодаті.
Всі ці чинники призвели до появи в Західній Європі такого християнського напрямку, як протестантизм.
Ранній протестантизм був представлений трьома головними течіями: лютеранством, англіканством, кальвінізмом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бутинова М.С. Как возникла релігія, 1977.
2. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії, 1994
3. Губаржевський І. Основи українського православ'я, 1970
4. Ісаїв П. Звідки Русь-Україна прийняла християнство? 1992
5. Калінін Ю.А., Харьковшенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник, Київ, 1998
6. Релігієзнавство. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. проф. В.Д. Титова. – Х.: Право, 2004. – 272 с.

Скачати реферат:
Скачать этот файл (religieznavstvo-reformaciya-lyuteranstvo.doc)religieznavstvo-reformaciya-lyuteranstvo.doc92 Kb