Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Релігієзнавство - Історія релігії. Українська церква
Українські реферати - Релігієзнавство
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   


Історія релігії. Українська церква

ЗМІСТ

Вступ
1. Природа та історія релігії
2. Особливості релігійності України
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Відродження української культури вимагає і відродження органічно пов’язаної з важливими історичними традиціями народного життя релігії, як духовного феномена. В Україні розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій.
Всупереч наївним прогнозам, які робили багато відомих мислителів різних часів, релігія залишається важливим чинником суспільного життя і в сучасну епоху і залишиться ним принаймні у найближчому майбутньому.
Основні форми, напрями та етапи розвитку вільнодумства. Хоча прояви вільнодумства відомі з античності, сам термін “вільнодумства” ввійшов у науковий обіг завдяки трактату англійського філософа А. Коллінза (1676-1729) “Міркування про вільнодумство” (1713р.). Різні течії вільнодумства проявилися у появі історично нових форм релігій, в єресях та атеїстичних вченнях.
За змістом і формами розрізняють такі види вільнодумства: єресь, дисидентство, скептицизм, деїзм, пантеїзм (натуралізм), агностицизм, індиферентизм нігілізм, антиклерикалізм, атеїзм.
Єресь - це заявлене радикальне відхилення від сталого релігійного канону у межах даної релігії з метою її оновлення та вдосконалення (аріанство, монофізитство, іконоборство тощо).
Дисидентство (розкол) – організаційно оформлене відхилення від існуючої церкви шляхом перетворення єресі на канон окремої церкви (баптизм).

1. Природа та історія релігії

Релігія виникає ще на первинних етапах розвитку людства і спочатку становить суцільний комплекс суспільного знання. Зустрічаючись з грізними силами природи, з труднощами життя, хворобами, втратами, нарешті зі смертю, первісні люди стихійно намагалися створити закінчену картину світу, яка могла б пояснити будь-який успіх чи невдачу. Ця картина світу поряд з елементами достовірного знання містила багато фантастичних елементів – там, практичного досвіду та об'єктивного спостереження бракувало, на допомогу приходила уява. На її підставі релігія пропонувала у будь-яких життєво значущих ситуаціях, - на полюванні, рибальстві, збиранні диких плодів, на війні, у побуту тощо.
З розвитком самого суспільства, його матеріально-технологічного рівня, з накопиченням певного мінімуму матеріальних благ на етапі рабовласництва створюються умови для виокремлення соціальної групи священиків, що професійно розробляли та кодифікували релігійний досвід спочатку у міфах, а згодом у більш-менш завершених священних книгах. Частина з них (Біблія, Коран, Веди та ін.) залишаться священною і зараз.
В історії релігії можна виділити такі етапи:
- формування примітивних, канонічно не фіксованих локальних релігій у первісних громадах;
- багатобожних (політеїстичних) національних релігій з фіксованими канонами;
- однобожних (монотеїстичних) національних релігій (іудаїзм);
- однобожних (монотеїстичних) світових, інтернаціональних релігій (християнство, іслам).
Принаймні з періоду появи філософського знання (приблизно VI ст. до н. е.) форми релігії стають об'єктом більш-менш послідовної критики. Оскільки ця критика спрямувалася проти створеної релігією універсальної картини світу, вона дуже часто ототожнювалася зі спробою зруйнувати духовні засади суспільства і тим самим із замахом на суспільний лад. Критику релігії традиційно пов'язують з вільнодумством, яке у своїй радикальній формі доходить до повного заперечення релігії і прогнозування її близького занепаду і повного зникнення з суспільної свідомості.
Всупереч наївним прогнозам, які робили багато відомих мислителів різних часів, релігія залишається важливим чинником суспільного життя і в сучасну епоху і залишиться ним принаймні у найближчому майбутньому.
Основні форми, напрями та етапи розвитку вільнодумства. Хоча прояви вільнодумства відомі з античності, сам термін “вільнодумства” ввійшов у науковий обіг завдяки трактату англійського філософа А. Коллінза (1676-1729) “Міркування про вільнодумство” (1713р.). Різні течії вільнодумства проявилися у появі історично нових форм релігій, в єресях та атеїстичних вченнях.
Вільнодумство являє собою особливу світоглядну позицію, вихідним принципом якої є видання права людини на критичний розгляд релігії, її елементів, окремих компонентів віровчення, різноманітних аспектів релігійного культу та церковної організації, на поза релігійне дослідження природи, суспільства і людини. Вільнодумні орієнтації бували більш-менш обґрунтованими і необґрунтованими, послідовними і непослідовними, вони могли базуватися на результатах наукових досліджень або на даних повсякденного життя, бути такими, що тяжила до раціональності або на досвід, більшою або меншою мірою радикальними чи поміркованими, ціннісно-конструктивними тощо. У різні історичні періоди, у різних країнах і регіонах виразно виявлялися різні види вільнодумства, до того ж однакових формах і не з однаковим змістом.
Вільнодумство розвивалося в різних галузях духовної культури – у науці, мистецтві, моралі, політиці, праві, теології, філософії. Наука здобуває об’єктивні знання про різні явища і процеси, у тому числі про релігію і про вільнодумство. Твори мистецтва звертаються до буттєвих ситуацій людини, утверджують і підтримують свободу і права особистості, гуманізм між людського спілкування тощо. У царині моралі вільнодумство знаходило вираз у неприйнятті принципів і норм релігійної моралі, у формуванні нерелігійних моральних ідеалів і авторитетів, автономій мотивації вчинків, у відхиленні від авторитарного регулювання поведінки тощо. У сфері політико-правовій сформувалися та розвинулися поняття “свобода совісті”, “свобода релігії”, “свобода віросповідання”, “свобода переконань”, розроблялися юридичні акти, що забезпечували рівноправність представників різних релігії, віруючих та невіруючих, що захищали людей від дискримінації залежно від їхніх релігійних переконань, і т. ін. У середині релігійної системи виникали єретичні, дисидентські рух і, у самій теології з'являлися вчення, що давали іншу, ніж у церковному каноні, інтерпретацію певного догмату чи навіть заперечували істину якихось догматів, висувалося відмінне від офіційного обґрунтування віровчення або окремих його елементів, пропонувалося імпровізоване осмислення священних текстів тощо.
За змістом і формами розрізняють такі види вільнодумства: єресь, дисидентство, скептицизм, деїзм, пантеїзм (натуралізм), агностицизм, індиферентизм нігілізм, антиклерикалізм, атеїзм.
Єресь - це заявлене радикальне відхилення від сталого релігійного канону у межах даної релігії з метою її оновлення та вдосконалення (аріанство, монофізитство, іконоборство тощо).
Дисидентство (розкол) – організаційно оформлене відхилення від існуючої церкви шляхом перетворення єресі на канон окремої церкви (баптизм).
Скептицизм – світська помірковано-критична позиція щодо окремих елементів релігійної доктрини, не пов'язана з повним розривом з існуючою релігією та церквою (Д. Юм).
Деїзм – поміркована світська релігійно-світоглядна позиція, що полягає у припущенні створення світу Богом, який після цього акту більше не втручається у земні справи (Вольтер).
Пантеїзм (натуралізм) – ототожнення Бога і природи, притаманне деяким філософам-раціоналістам (Б. Спіноза, В. Джеймс, А. Вайтхед).
Агностицизм – відсутність релігійної віри внаслідок необізнаності з основами будь-якої релігії.
Індиферентизм – свідома байдужість до питань релігії чи вільнодумства за умови можливості ознайомлення з ними і небажання знайомитися з ними, найчастіше під приводом зайнятості земними справами.
Нігілізм – абсолютне заперечення релігії і церкви без будь-яких аргументів.
Антиклерикалізм – войовнича позиція щодо самого існування церкви, не обов'язково пов'язана з критикою релігії (Вольтер).
Атеїзм - войовнича позиція щодо релігії і церкви, заснована на системі наукових та практичних аргументів.
Вже цей перелік світоглядних позицій дає уявлення про можливі напрями у вільнодумстві. Воно може походити від стихійного чи свідомого заперечення релігії та церкви з боку світських осіб і груп внаслідок неузгодженості релігійних постулатів з досвідом спостереження над дійсністю. і тоді ми маємо світське вільнодумство. Якщо ж йдеться про релігійних реформаторів, то вільнодумство набуває церковного характеру. Таким чином, вільнодумство має два головні напрями, між якими лежить широкий спектр змішаних позицій, інтенсивність яких змінюється від ступеня поміркованої спробами вдосконалення існуючої релігії, до повного заперечення або її конкретної форми (релігійне вільнодумство), або релігії взагалі (світське вільнодумство).
У розвитку вільнодумства можна спостерігати такі етапи:
- етап фрагментарної критики окремих елементів релігії та церковної організації (стародавні Єгипет, Індія, Греція);
- етап суцільної критики існуючої та створення нової релігії на зламі античності і середньовіччя (виникнення буддизму, християнства, ісламу);
- етап внутрішньої диференціації головних релігійних течій (від середньовіччя до наших часів); - етап поширення світського вільнодумства (з середини ХVІІІ ст. до наших часів).

2. Особливості релігійності України

Завдяки певній нормалізації державно-церковних стосунків, створенню реальної бази для функціонування релігійних організацій, загальній демократизації українського суспільства відбувається бурхливий процес відродження релігійно-церковного життя. За роки існування незалежної України мережа релігійних громад зросла майже на 3,5 тисячі одиниць, в тому числі у 1994 р. на 831.
Найбільше новоутворених релігійних громад з'явилося в минулому році у Закарпатській (69), Київській (68), Тернопільській (66), Львівській областях та Республіці Крим (по 64).
На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де офіційно (на 1.01.95 р.) діє майже 16,5 тис. релігійних громад, 67 конфесій, напрямків і толків. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПІД), Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква <РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.
Найвпливовішою складовою релігійного життя залишається православ'я. Загалом воно об'єднує 8500 громад, що становить 51,6 % загальної кількості релігійних об'єднань.
Українська православна церква є домінуючою в українському православ'ї На сьогодні вона нараховує 31 єпархію, де діють понад 6 тис. громад віруючих, налічує 64 монастирі, 10 духовних навчальних закладів, 18 періодичних видань, 1225 недільних шкіл та 13 братств. Церковну службу здійснюють біля 5 тис. священиків. 1991 р. церква отримала від Московської патріархії самостійність в управлінні, але канонічне підпорядкована патріарху Московському і всієї Русі — Алексію II. Управління церквою здійснює синод УПЦ на чолі з предстоятелем митрополитом Володимиром. Найбільша концентрація громад УПЦ у Вінницькій (574), Хмельницькій (560), Закарпатській (46-4), Рівненській (447), Волинській (431) областях.
Українська православна церква — Київський 226 патріархат, керована патріархом Київським і всієї Русі-України Філаретом, нараховує 24 єпархії, має 15 монастирів, 1300 служителів культу, 11 духовних навчальних закладів, 7 періодичних видань та 617 недільних шкіл. Ця церковна організація виникла у червні 1992 р. в результаті об'єднання частини релігійних громад та духовенства УПЦ та УАПЦ. Управління церквою здійснює Вища церковна Рада на чолі з патріархом. Найбільше громад УПЦ-КП в Тернопільській (439), Івано-Франківській (326), Львівській (185) та Київській (174) областях.)
Українська автокефальна православна церква нараховує 600 парафій, 83,4 % яких знаходяться у Львівській області. Церковну службу здійснюють біля 200 священиків. Структурне оформлення цієї релігійної організації було здійснене у 1990 р., коли на помісному соборі було обрано патріарха (Мстислава). 1992 р. частина єпископату УАПЦ, керована митрополитом Антонієм, об'єдналася з окремими представниками УПЦ, утворивши УПЦ-КП. Противники цього об'єднання, на чолі з патріархом Мстиславом, не визнали здійсненого акту і згодом після його смерті (вересень 1993 р.) провели черговий помісний собор, обравши на ньому нинішнього патріарха УАПЦ Димитрія.
Досить активно відбувається відродження Української греко-католицької церкви. За кількістю громад (3030) вона практично вийшла на довоєнний рівень (3237) І займає на сьогодні друге місце в Україні. Переважна більшість парафій знаходиться у Львівській (1333), Тернопільській (721), Івано-Франківській (629) та Закарпатській (280) областях* Останнім часом помітне поширення греко-католицизму в інших регіонах України. Нині громади УГКЦ діють в Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та в Республіці Крим. З моменту легалізації (1989 р.) УГКЦ відновила свою структуру, створила 8 єпархій, 76 монастирів, 9 духовних навчальних закладів, 12 періодичних видань. До цієї церкви відносяться також 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори в Австралії, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Канаді, Німеччині, Польщі, Франції, Хорватії та США. Очолює церкву Верховний архієпископ Мирослав.

ВИСНОВКИ

З розвитком самого суспільства, його матеріально-технологічного рівня, з накопиченням певного мінімуму матеріальних благ на етапі рабовласництва створюються умови для виокремлення соціальної групи священиків, що професійно розробляли та кодифікували релігійний досвід спочатку у міфах, а згодом у більш-менш завершених священних книгах. Частина з них (Біблія, Коран, Веди та ін.) залишаться священною і зараз.
В процесі роботи сформульовано уявлення про християнське віросповідання, надано характеристику початку християнства на Україні, визначено сучасні Українські церкви, з’ясовано історію української православної церкви. Необхідно зауважити, що на сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де офіційно (на 1.01.95 р.) діє майже 16,5 тис. релігійних громад, 67 конфесій, напрямків і толків. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПІД), Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.
Найвпливовішою складовою релігійного життя залишається православ'я. Загалом воно об'єднує 8500 громад, що становить 51,6 % загальної кількості релігійних об'єднань.
На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де офіційно (на 1.01.95 р.) діє майже 16,5 тис. релігійних громад, 67 конфесій, напрямків і толків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бутинова М.С. Как возникла релігія, Москва, 1977.
2. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії, Москва, 1994
3. Губаржевський І. Основи українського православ'я, Чикаго, 1970
4. Ісаїв П. Звідки Русь-Україна прийняла християнство?, Київ, 1992
5. Калінін Ю.А., Харьковшенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник, Київ, 1998

 

Скачати реферат:
Скачать этот файл (osoblivost-relgjnost-ukrani.doc)osoblivost-relgjnost-ukrani.doc60 Kb
 
загрузка...