Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Loading
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Цінні папери. Емітенти та види цінних паперів
Українські реферати - Ринок цінних паперів
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Цінні папери. Емітенти та види цінних паперів

ЗМІСТ

Вступ
1. Емітенти цінних паперів
2. Управління портфелем цінних паперів акціонерного товариства
3. Рейтингова оцінка підприємства. Оцінка і показники акцій
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП

Вважається, що основним принципом державного регулювання фондовою ринку України є, насамперед, реалізація загальнодержавних інтересів, забезпечення гарантій і визначеної безпеки інвестиційної діяльності в нашій країні й у тому числі захисту прийнятих у світі прав інвесторів.
Правове регулювання фондового ринку України складається у встановленні державою визначеного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку й у захисті інтересів його учасників шляхом установлення визначених правил, критеріїв і стандартів щодо відносин при операціях з цінними паперами.
При цьому під цінними паперами варто розуміти всі грошові документи як перераховані в Законі "Про цінні папери і фондову біржу", так і похідні (деривативи). Причому Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку одержала функції давати визначення цінним паперам, тобто визначати: чи відноситься даний інструмент до Цінних паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів виконується з наступними основними цілями:
реалізація єдиної державної політики в сфері емісії і звертання цінних паперів і їхніх похідних;
створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринку цінних паперів; забезпечення одержання учасниками ринку інформації про умови емісії і звертання цінних паперів, про результати фінансово-господарської діяльності емітентів;
• забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;
• гарантування прав власності на цінні папери;
• попередження монополізації і створення умов для сумлінної конкуренції на ринку цінних паперів;

1. Емітенти цінних паперів

У залежності від функцій, а також з огляду на зміст постійно виконуваних у процесі ринкової взаємодії дій, учасники ринку цінних паперів поділяються на дві великі групи: основних (головних) та інфраструктурних (допоміжних) учасників.
До складу першої групи, зокрема, належать: 1) емітенти, 2) інвестори, 3) посередники, 4) інститути-регулятори, 5) державні органи регулювання. Інфраструктурними учасниками вважаються:
а) довірчі товариства,
б) депозитарії,
в) реєстратори,
г) агенти по трансферту,
д) клірингово-розрахункові установи,
е) спеціальні фонди страхування акцій,
є) торговці інформацією про ринок цінних паперів тощо.
Головними учасники вважаються тому, що саме вони своїми діями створюють ринок акцій, підтримують їх рух, забезпечують безперервність та постійність взаємодії на ньому. Інша група учасників має призначення допомагати та прискорювати взаємодію поміж ними, сприяти підвищенню якості цієї взаємодії.
Без перших учасників ринок акцій не може існувати; без других - він не може удосконалюватися.
Термін «емітенти» означає «той, хто випускає цінні папери». Емітентами можуть бути держава в цілому, окремі державні органи, муніципальні органи та інститути, у випадках, коли вони випускають цінні папери.
В Україні, відповідно до законодавства, емітентами можуть виступати виключно юридичні особи. Коли мова йде про випуск державних або місцевих цінних паперів (тобто цінних паперів, що випускаються державою, окремими державними органами або місцевими органами державної влади), то теж мається на увазі, що вони як суб'єкти цивільно-правових відносин є юридичними особами. Наприклад, у випадках випуску державних або місцевих облігацій відносини заборгованості виникають між інвесторами, з одного боку, та вказаними державними або місцевими органами як юридичними особами, з другого боку. Це означає, що вказані юридичні особи несуть цивільно - правову відповідальність перед інвесторами за виконання ними зобов'язань, зафіксованих в умовах випуску, так само, як і інституційні юридичні особи.
Необхідно мати на увазі, що право юридичної особи на випуск цінних паперів, тобто право бути емітентом, є спеціальним, а не абсолютним. Це означає, що конкретні види цінних паперів можуть випускатися конкретними юридичними особами, тобто існує певна залежність між тим, які види цінних паперів можуть випускатися, і тим, які саме юридичні особи можуть випускати конкретні цінні папери. Наприклад, ощадні сертифікати можуть випускатися в Україні виключно банками, приватизаційні папери не можуть випускатися підприємствами або господарськими товариствами, тобто інститутами, оскільки вони є різновидом державних цінних паперів, акції можуть випускатися виключно акціонерними товариствами тощо. Інакше кажучи, існують певні правові обмеження та вимоги щодо того, які види цінних паперів можуть випускатися конкретними емітентами.
Основні обов'язки емітентів боргових цінних паперів полягають у тому, щоб у встановлені строки повністю повернути власнику цінного паперу суму боргу та сплатити йому винагороду у вигляді доходу. Якщо мова йде про облігації, то обов'язком емітента також є підготування та оголошення умов випуску облігацій. Якщо облігації випускаються емІтентом-інститутом у вільний обіг, то крім вище вказаних, він також зобов'язаний зареєструвати випуск облігацій і інформацію про їх випуск у комісії з цінних паперів.
Що стосується цінних паперів, які засвідчують участь (членство) в організації-емітенті, то діапазон взаємних прав та обов'язків є більшим. Специфіка їх полягає у тому, що власники вказаних цінних паперів є одночасно співвласниками організації-емітенту і з огляду на це в більшості випадків наділяються правом на участь в управлінні справами емітента. Вказане право здебільшого реалізується шляхом участі в загальних зборах співвласників.
Певні особливості мають зобов'язання акціонерних товариств як емітентів акцій. Перш за все, акції в Україні може випускати лише юридична особа, яка внесена в державний реєстр юридичних осіб. Кримінальне законодавство країни встановлює відповідальність за неправомірні випуски акцій посадовими особами юридичних осіб або фізичними особами.
До кола основних обов'язків емітентів акцій входять, зокрема, такі: якщо це стосується відкритих випусків акцій, то емітент зобов'язаний зареєструвати такий випуск та інформацію про нього (проспект) в державній комісії з цінних паперів; він також повинен повідомляти акціонерів своєчасно про проведення щорічних зборів акціонерів з метою гарантування створення умов щодо реалізації права на управління акціонерним товариством; емітент також повинен надсилати акціонерам щорічні звіти про результати господарської діяльності та фінансовий стан (тобто надавати так звану регулярну або щорічну інформацію); у випадку суттєвих змін у господарській діяльності або керівництві та інші ситуації, які суттєво можуть вплинути на рішення акціонерів щодо доцільності залишатися акціонерами, відкриті акціонерні товариства повинні публікувати так звану матеріально значущу інформацію.
У більшості випадків щорічні звіти емітентів містять такі відомості: а) інформацію про результати господарювання за попередній рік; б) засвідчені ревізором або аудитором відомості про фінансове становище, а також баланс за попередній рік і звіт ревізора чи аудитора; в) основні відомості про додатково випущені цінні папери; г) обгрунтування змін у персональному складі службових осіб; д) у загальному вигляді відомості про плани подальшого розвитку акціонерного товариства.
Під матеріально значущою інформацією взагалі розуміють будь-яку Інформацію, яка за своїми властивостями здатна вплинути на рішення акціонерів або потенційних Інвесторів. Зокрема, це можуть бути відомості про укладення важливого для емітента господарського контракту, про введення до складу посадових осіб або виведення із їх складу досить відомих фахівців, про початок випуску нових товарів, про вихід на нові ринки збуту тощо. Згідно з законодавством, в Україні до категорії особливої інформації відносяться відомості про: а) зміни прав на акції; б) зміни в персональному складі службових осіб; в) арешт банківських рахунків емітента; г) початок дій по сануванню, тобто здійсненню заходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану емітента; д) реорганізацію, зупинення або припинення діяльності емітента; е) знищення не менш як 10 відсотків майна емітента внаслідок надзвичайних обставин; є) пред'явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 відсотків статутного фонду або суми вартості основних та оборотних коштів емітента; ж) одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50 відсотків статутного фонду або суми вартості основних та оборотних коштів емітента.
Відкриті акціонерні товариства повинні публікувати матеріально значущу інформацію у встановлені нормативними актами терміни. Вони також повинні повідомляти її державній комісії з цінних паперів, і якщо акції котируються на фондовій біржі, то, обов'язково, тій біржі, на якій проводяться торги із вказаними акціями.

2. Управління портфелем цінних паперів акціонерного товариства

Портфель цінних паперів – сукупність цінних паперів, які має підприємство у своєму розпорядженні. Підприємство може продавати їх, купувати, заставляти і обмінювати.
Відповідно до законодавства України, цінні папери являють собою грошові документи, які:
а) засвідчують право володіння або відносини позики;
б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником;
в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків;
г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов'язаних з володінням цими документами, іншим особам.
Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. Тут слід пам'ятати деякі моменти.
По-перше, у більшості країн існують нормативні правові переліки цінних паперів, тобто переліки грошових документів, які мають юридичний статус цінного паперу. По-друге, як правило, вказані переліки закріплюються в законах, тобто актах, які мають найвищу юридичну силу. По-третє, переліки цінних паперів, які містяться у законах різних країн, можуть бути вичерпними та відкритими.
Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» в редакції 1991-1992 років містить вичерпний перелік цінних паперів -усього 7: акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.
Грошові документи, які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим у законі вимогам, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, не належать до категорії цінних паперів чеки, квитанції, платіжні доручення, грошові ордери, довіреності тощо. Майже в кожній країні, де існують ринки цінних паперів, держава в законодавчому порядку визначає конкретні види грошових документів, які визнаються цінними паперами. Виняток становлять лише окремі держави, але й у них переліки документів, що вважаються цінними паперами, закріплюються в правових нормах, що мають підзаконний характер.
У процесі ринкової взаємодії створюється велика кількість різноманітних грошових документів, які використовуються з метою інвестування, розрахунків, надання позик тощо. Але не всі з них визнаються цінними паперами в юридичному плані. До категорії останніх належать лише ті, які прямо визначені правом певної країни як такі. Переліки цінних паперів різних країн мають багато спільного, але одночасно поміж ними існують і певні відмінності. Наприклад, це стосується Японії та Сполучених Штатів, України і розвинених європейських країн. У законодавчих органах країн з розвиненими ринковими відносинами в цій сфері інколи проводяться досить довгі, а також гарячі дискусії з приводу того, слід чи не слід відносити той чи Інший грошовий документ до категорії цінних паперів. Само собою є зрозумілим, що й депутати при вирішенні таких питань відстоюють інтереси певних економічних кіл. Наявність гарячих дискусій у законодавчих органах свідчить також про те, що між інтересами таких кіл можуть існувати - й існують - розбіжності.
Питання віднесення певного грошового документу до категорії цінних паперів має також юридичне значення. Оскільки ринкова взаємодія з приводу цінних паперів регулюється конкретними державними органами, а також самоврядними інститутами (наприклад, біржами або асоціаціями торговців цінними паперами), то ними визначаються і впроваджуються певні правові вимоги, критерії, стандарти і процедури випуску та обігу таких паперів. Якщо ж певний грошовий документ використовується в процесі взаємодії на ринку, але він не має юридичного статусу цінного паперу, то не можна вимагати, щоб його використання обов'язково відповідало вимогам, критеріям, стандартам та процедурам, встановленим спеціально для випуску та обігу цінних паперів.
З іншого боку, у процесі взаємодії з приводу цінних паперів інститути-емітенти, наприклад, можуть порушувати встановлені органами держави та інститутами-регуляторами норми. У таких випадках інвестори, чиї інтереси були порушені, можуть звернутися за захистом як до органів судової влади, так і до спеціальних державних органів, які контролюють поведінку учасників ринку цінних паперів, або до інститутів-регуляторів. У випадку використання в процесі ринкової взаємодії грошових документів, які не є цінними паперами, зацікавлений інвестор не може звертатися за захистом своїх прав до спеціального державного органу або інститутів-регуляторів.
Найбільш поширеними вважаються такі типи цінних паперів:
а) цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (наприклад, акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати тощо), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента;
б) цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між власником цінного паперу і емітентом, тобто боргові цінні папери (наприклад, облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати тощо),
в) похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їх власників певних спеціальних прав на цінні папери.
Найбільш поширеними видами цінних паперів, що випускаються та обертаються на ринках цінних паперів різних країн, є такі: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі (комерційні папери), інвестиційні сертифікати. У деяких країнах, включаючи Україну, до категорії цінних паперів також відносять приватизаційні папери.
Відповідно до чинного законодавства, в Україні випускаються і знаходяться в обігу такі види цінних паперів: а) акції; б) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; в) облігації підприємств; г) казначейські зобов'язання республіки; д) ощадні сертифікати; е) векселі; ж) приватизаційні папери." Будь-які інші грошові документи не визнаються в Україні як такі, що мають юридичний статус цінних паперів, хоча вони й можуть використовуватися, наприклад, при взаємних розрахунках у процесі здійснення господарської діяльності.
Відповідно до цього, поняття українського ринку цінних паперів охоплює не будь-яку сукупність ринкових відносин, а лише тих, які складаються з приводу визначених у законодавстві видів цінних паперів.
Негоціювальні цінні папери являють собою такі цінні папери, з приводу яких інвестори можуть вільно укладати договори купівлі-продажу на тих умовах, на яких продавець погоджується продати, а покупець погоджується придбати вказані цінні папери. Тобто це такі цінні папери, про придбання і продаж яких покупець і продавець мають можливість домовитися в процесі здійснення ринкових відносин.
Негоціювальні цінні папери, як правило, вільно обертаються на ринку. Можливість вести переговори щодо ціни придбання та продажу надає відносинам, що виникають між сторонами, ринкового характеру. Негоціювальний характер цінних паперів надає також можливість виявляти попит та пропозицію на конкретні цінні папери, а також встановлювати їх співвідношення.
Якщо цінні папери не можуть вільно продаватися або купуватися, наприклад, тому, що це встановлено умовами їх випуску, то такі цінні папери не є негоціювальними. Якщо негоціювальні цінні папери можуть бути запропоновані до продажу або купівлі в будь-який час одним інвестором іншому, то цінні папери, які не є негоціювальними, як правило, зберігаються інвесторами, наприклад, до їх погашення (часто це має місце у випадку випусків облігацій підприємств) або до їх продажу емітенту (наприклад, акції закритого акціонерного товариства).
Термін “негоціювальні цінні папери” необхідно відрізняти від терміну «негоціювання» у вексельному обороті. В останньому випадку, коли вживають термін «негоціювання векселя», то мають на увазі його дисконтування, тобто достроковий викуп з метою наступного пред'явлення до погашення боржнику.
Приватизаційні папери були включені до переліку в 1992 році.
Акція являє собою цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства та надає власнику акції ряд майнових та немайнових прав, включаючи права на участь в управлінні акціонерним товариством, на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Найбільш важливими ознаками визначення поняття «акція» є такі:
1) акція є одним з видів цінних паперів;
2) цей цінний папір не має установленого строку обігу;
3) засвідчує пайову участь власника у статутному фонді акціонерного товариства, тобто наявність у власника акції статусу співвласника акціонерного товариства;
4) наявність у акціонера як співвласника акціонерного товариства певних майнових і немайнових прав.
Найбільш важливими з майнових прав, які має акціонер у зв'язку з його участю в акціонерному товаристві, є такі: право на одержання дивідендів, право на участь у розподілі майна акціонерного товариства, у випадку ліквідації акціонерного товариства, право на першочергове придбання акцій при нових або додаткових випусках акцій акціонерним товариством, право на придбання нових акцій акціонерного товариства при наступних випусках за пільговою ціною, право на безоплатне одержання додаткової кількості акцій, випущених при капіталізації нерозподіленого прибутку акціонерного товариства, право на укладення цивільно-правових угод з акціями, якщо це передбачено умовами випуску акцій, право відповідати за зобов'язаннями акціонерного товариства перед третіми особами лише в межах належних акціонеру акцій тощо.
Поміж немайновими правами найбільш важливими можна вважати, наприклад, право на участь в управлінні шляхом участі в щорічних зборах акціонерів, право на висунення своїх кандидатур в керівні органи акціонерного товариства, право на одержання щорічних звітів акціонерного товариства про результати господарської діяльності та фінансовий стан, право на одержання матеріально значущої інформації, яка стосується акціонерного товариства, право укладати з іншими акціонерами угоди про спільне голосування на загальних зборах акціонерів, право на звернення до керівних органів акціонерного товариства із запитами стосовно конкретних питань діяльності акціонерного товариства, право на делегування повноважень щодо участі в управлінні акціонерним товариством іншим особам, право на одержання інформації про те, хто входить до складу акціонерів акціонерного товариства і про те, якими пакетами акцій володіють інші акціонери тощо.
Акції як специфічний вид цінних паперів виконують ряд важливих функцій на ринку цінних паперів. Найбільш важливими з них .е такі: (а) акції являють собою грошові документи, з якими пов'язані певні майнові та немайнові права; (б) вони є об'єктом права власності; (в) акції являють собою об'єкт цивільно-правових угод.
Акції як грошові документи. Зміст цієї функції легко збагнути, проаналізувавши найбільш важливі ознаки поняття «акція». На акціонерному ринку в більшості випадків звертають увагу саме на зазначену функцію, оскільки мова йде не лише про грошовий характер документа, але й про визначене коло майнових та немайнових прав, що надаються власникові цього документа.
Із усіх видів цінних паперів в Україні лише акції надають власнику статус співвласника майна й коштів акціонерного товариства та право на участь в управлінні його діяльністю.
Акції як об'єкт права власності. Вказана функція означає, що акція може належати акціонеру виключно на правах власності. В юридичному контексті це означає, що акціонеру належать відповідно право на володіння, право на користування та право на розпорядження акцією.
Право володіння та право користування є відокремленими складовими частинами права власності, які можуть передаватися іншим особам і при цьому не буде здійснено переходу права власності. У зв'язку з цим юридична або фізична особа може володіти або користуватися акцією, але при цьому вони можуть не бути акціонерами акціонерного товариства, тобто власниками акції. Право розпорядження являє собою невід'ємну складову частину права власності. Вважається, що останнє належить тому, кому належить право розпорядження акцією.
Таким чином, важливим моментом відносин щодо акцій є те, що власник акції може сам володіти, користуватися та розпоряджатися цим грошовим документом, а також пов'язаними з ним майновими і немайновими правами, а може передавати права володіння і користування нею іншим особам, інститутам або державі. Власник акції може передати останнім право власності в цілому, причому якщо передача права власності не порушує умови випуску акцій, і разом з тим до набувача акції перейдуть також і відповідні майнові та немайнові права. З іншого боку, власник акцій може передавати окремі майнові або немайнові права тимчасово іншим особам на платній або безоплатній основі. Головне правило, яке не повинно бути порушеним при цьому, полягає в тому, що ніхто не може передати іншому більше прав, аніж ті, які належать йому самому.
Наявність у власника акції права на передачу прав володіння та користування нею іншим особам, інститутам або державі значною мірою розширює його можливості щодо використання акцій. Таким чином, наявність у акції функції об'єкта права власності робить цей вид цінних паперів досить привабливим.
Говорячи про акцію як об'єкт права власності, необхідно мати на увазі, що акція може належати на правах власності одному або декільком акціонерам, в останньому випадку вона належить на правах спільної власності. В останньому випадку реалізація права власності на акцію здійснюється за угодою між усіма співвласниками. Угодою, наприклад, може бути передбачено, що управління акцією буде здійснювати один із співвласників, а доходи по ній будуть належати всім у відповідних пропорціях.
Акції як об'єкт цивільно-правових угод. Зазначена функція являє собою не менш важливу, аніж ті, що були вже розглянуті. Вона означає, що з приводу акцій може виникати низка цивільно-правових угод.
Облігація - цінний папір, що засвідчує позику її власником грошових коштів емітенту та підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати такому власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений умовами випуску строк з виплатою фіксованого проценту, якщо інше не встановлено такими умовами.
Облігації являть собою різновид боргових цінних паперів. В облігаційних відносинах емітент виступає у ролі позичальника, а інвестор - позикодавця.
Внесення грошей позикодавцем робить його власником облігації та спричинює до виникнення в емітента низки зобов'язань по відношенню до власника. По-перше, емітент зобов'язується повернути власникові облігації одержані в нього гроші за номінальною вартістю облігації. По-друге, він зобов'язується виконати цей обов'язок у конкретний строк, тобто строк, на який була випущена облігація. По-третє, як правило, обов'язковою умовою випуску облігації є зобов'язання емітента сплатити власнику облігації плату за користування його грошима.
Ощадний сертифікат - вид цінних паперів, який являє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право власника сертифікату на одержання суми депозиту і процентів по ньому після закінчення встановленого строку. У діяльності банківських установ України торгівля ощадними сертифікатами почала набувати значного поширення.
Деякі фахівці вважають, що термін «ощадний сертифікат» і термін «депозитний сертифікат» у контексті цінних паперів мають однаковий зміст. Вони можуть вживатися поряд один з одним. Деякі фахівці вважають, що ощадні сертифікати, як цінні папери, випускаються і розміщуються серед населення, у той час, як депозитні сертифікати випускаються і розміщуються серед юридичних осіб. Треті вважають, що термін «депозитні сертифікати» є запозиченим із зарубіжної термінології і ним охоплюються цінні папери, що випускаються банками і можуть розміщуватися як серед юридичних осіб, так і серед населення. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» (1991) використовується термін ощадні сертифікати.
Ощадні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Відповідно до чинного законодавства України, у вільному обігу можуть знаходитися лише ощадні сертифікати на пред'явника. Будь-які угоди відчуження іменних ощадних сертифікатів є такими, що не мають сили для емітента.
Ощадні сертифікати також можуть бути деноміновані в національній валюті або у вільно конвертованій валюті України. Вільно конвертованою вважається лише та валюта, яка значиться як вільно конвертована в класифікаторі валют Національного банку України.
Як цінний папір, ощадний сертифікат має багато спільного з іншими видами цінних паперів. Наприклад, банківська установа, яка випускає ощадний сертифікат, має юридичний статус емітента; ощадний сертифікат являє собою грошовий документ; зазначені сертифікати випускаються на певних умовах; купівля-продаж ощадного сертифікату спричинює до виникнення у власника й емітента певних взаємних прав та обов'язків.
Аналізуючи ощадні сертифікати, легко збагнути, що цей вид цінних паперів е досить схожим на облігації підприємств, тобто вони є грошовими документами, які підтверджують наявність заборгованості емітента перед інвестором, яку з часом емітент повинен погасити. Але оскільки напрямки діяльності підприємств та банків є різними, то й види зазначених цінних паперів теж відрізняються. Підприємства чи інші господарські інститути не мають права на здійснення банківських функцій, а значить і випускати ощадні сертифікати.
Господарський інститут або фізична особа, яка купує ощадний сертифікат, стає перш за все власником грошового документу (цінного паперу), тобто йому належать право володіння, право користування та право на розпорядження придбаними ощадними сертифікатами. Власник ощадного сертифікату набуває право одержати по закінченні строку, на який було випущено цей сертифікат, його номінальну вартість, а також проценти по ньому. Якщо це не обмежено законодавством або умовами випуску, власник ощадного сертифікату може використовувати зазначений цінний папір як засіб розрахунків з іншими особами, а також як предмет застави з метою забезпечення своїх зобов'язань перед цими іншими особами. Нарешті, згідно з законодавством України, власник ощадного сертифікату на пред'явника може продати, передати безкоштовно або подарувати зазначений сертифікат іншим особам.
Досить часто ощадні сертифікати випускаються короткострокове, скажімо, на 3 місяці. По закінченні цього строку власник цінного паперу повертає його банкові, що випустив ощадний сертифікат, і той повертає власнику вартість ощадного сертифікату плюс відсоток, визначений умовами випуску. Як правило, відсоток, що встановлюється банком за ощадними сертифікатами, є трохи вищий у порівнянні з відсотком, який встановлюється банком для вкладів до запитання. Вклади до запитання являють собою такі вклади, з яких вкладник може зняти гроші в будь-який час. До основних обов'язків інвестора можна віднести обов'язок сплатити банку вартість ощадного сертифіката, що купується, додержуватися умов випуску, а також обов'язок пред'явити ощадний сертифікат емітенту при його погашенні для того, щоб одержати суму номінальної вартості ощадного сертифіката і відсоток по ньому.
Банк, який випустив ощадні сертифікати, тим самим підтверджує, що готовий узяти на себе низку зобов'язань. По-перше, банк зобов'язується депонувати певну суму грошей, еквівалентну номінальній вартості ощадного сертифікату; по-друге, банк зобов'язується здійснити таке депонування на цілком визначений строк, а саме на строк, на який випускається ощадний сертифікат; по-третє, банк зобов'язується сплатити власникові ощадного сертифікату відсоток за користування грошима останнього; по-четверте, у певні строки банк зобов'язується викупити у власника ощадний сертифікат за номінальною вартістю.
Поряд з цим у емітента також виникають і певні права. Наприклад, банк має право розпоряджатися на свій розсуд грошима, що він їх одержав як оплату вартості випущених ощадних сертифікатів. Банк має право відмовити інвестору в достроковому погашенні ощадних сертифікатів, якщо умовами випуску дострокове погашення не передбачене.
Вексель - письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає його власнику (векселедержателю) право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей у вказаний строк. Простий В. виписується та підписується боржником. Переказний В. (тратта) виписується та підписується кредитором (трасантом) і є наказом боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк визначеної суми грошей іншій особі (ремітенту).
Існують векселі прості та переказні.
Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити векселедержателеві певну суму грошей при настанні певного строку. Прості векселі бувають іменними та на пред'явника. У простому іменному векселі буде вказано, кому саме векселедавець зобов'язується виплатити гроші. У простому векселі на пред'явника ім'я векселедержателя не вказується.
Переказний вексель являє собою борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив по пред'явленню або в день, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останнього, або пред'явнику векселя.
Як простий, так і переказний векселі являють собою безумовні боргові зобов'язання. Правовий статус цього цінного паперу визначається в законі та підзаконних актах.
Призначення простого векселя полягає у наступному. Наприклад, продавець «А» поставляє товар покупцю «Б». Оскільки сторони є одночасно сторонами угоди купівлі-продажу, то покупець «Б» повинен сплатити вартість одержаного товару. Але в «Б» немає грошей, щоб сплатити вартість товару; вони з'являться у нього, скажімо, через 20 днів. За домовленістю сторін, у цьому випадку «Б» виписує простий вексель на ім'я «А» або на пред'явника і дає вексель продавцю «А». Згідно з ним, він зобов'язується сплатити «А» (пред'явнику) певну суму грошей через 20 днів.
Зазначена у простому векселі сума буде більшою у порівнянні з тією, яку б «Б» сплатив «А», якби він розрахувався відразу після одержання товару, оскільки «Б» ніби утримує в себе гроші, які належать «А». Саме за це «Б» і сплачує «А» додаткову суму.
Таким чином, сума, зазначена у простому векселі, складається з двох частин: а) вартості поставленого товару та б) вартості згоди продавця «А» на відстрочку у сплаті. Останнє буває вигідним для продавця, і тому він погоджується на те, щоб “Б” видав простий вексель.
Переказний вексель виписується кредитором і передається особі, зазначеній у векселі, або особі, яка буде виступати пред'явником. Ця особа є першим векселедержателем, або її ще називають ремітентом. Сам переказний вексель називають траттою.
До настання зазначеної у тратті дати ремітент повинен пред'явити її боржнику для того, щоб той підтвердив готовність виконати зобов'язання. У знак погодження із зобов'язанням боржник ставить на траті свій підпис. У випадку відмови, векселедержатель повинен опротестувати вексель, тобто засвідчити факт відмови боржника від виконання вексельного обов'язку в нотаріуса. Без нотаріального засвідчення векселедержатель не має права звертатися до суду за захистом своїх майнових прав. У випадку підтвердження зобов'язання боржник виконує його в день, вказаний у тратті.

3. Рейтингова оцінка підприємства. Оцінка і показники акцій

Рейтингова оцінка підприємства призначена для зясування вигідності вкладення грошових коштів в акції цього підприємства.
Виходячи з цього розраховують прибутковість акції, поточну та майбутню вартість акції.
Як правило, номінал акції не відображає її реальної вартості, тому для аналізу доходності акцій використовують курсову, тобто поточну ринкову ціну.
Показником доходності може бути або рівень дивідендів, або величина чистого прибутку в розрахунку на одну акцію. Другий показник використовують тоді, коли дивіденди з певних причин не виплачують, а одержаний прибуток повністю реінвестують.
Прийняття управлінських рішень щодо доцільності придбання акцій базується на результатах порівняльного аналізу їх поточної ринкової ціни з теоретичною вартістю.
Існує кілька основних правил, яких слід дотримуватись при прийнятті рішення щодо доцільності придбання або продажу конкретних цінних паперів в кожний даний момент.
Зокрема, перше правило («купуй!») встановлює: якщо поточна ціна на цінний папір є меншою по відношенню до її внутрішньої вартості, то такий цінний папір треба купувати, оскільки в майбутньому ціна його обов'язково підніметься і його можна буде продати з вигодою.
Друге правило («продавай!») наголошує: якщо поточна ціна на цінний папір перевищує величину його внутрішньої вартості, то такий цінний папір слід продати заради запобігання збитків, оскільки в майбутньому ціна на нього обов'язково впаде.
Третє правило («не торгуй!?) визначає: якщо поточна ціна на цінний папір має величину, рівну величині його внутрішньої вартості, то обидві перебувають у рівновазі й не слід очікувати, що ціна зміниться. Це означає, що цінний папір правильно оцінюється ринком і немає ніякої можливості отримати прибуток від продажу або купівлі такого цінного паперу.
Четверте правило («торгуй позиченими цінними паперами!») радить: якщо величина поточної ціни на цінний папір перевищує величину його внутрішньої вартості настільки, що є всі підстави очікувати в майбутньому обов'язкове зниження ціни, то слід такий цінний папір позичити в когось і продати, з тим, щоб купити його згодом по дешевшій ціні, повернути борг і одержати прибуток від різниці цін.
Не дивлячись на те, що вказані вище правила е нескладними, на практиці, як зазначають фахівці, їх буває не так-то легко застосувати, оскільки в більшості випадків не вдається правильно визначити економічну (внутрішню) вартість акцій.
У процесі роботи на ринку цінних паперів використовуються індекси цін акції, облігації, курс номінальної вартості та інші показники.

ВИСНОВКИ

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» в редакції 1991-1992 років містить вичерпний перелік. Вищезгаданий закон містить невеликий перелік цінних паперів : акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, депозитні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.
Грошові документи, які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим у законі вимогам, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, не належать до категорії цінних паперів чеки, квитанції, платіжні доручення, грошові ордери, довіреності тощо.
У процесі ринкової взаємодії створюється велика кількість різноманітних грошових документів, які використовуються з метою інвестування, розрахунків, надання позик тощо. Але не всі з них визнаються цінними паперами в юридичному плані. Найбільш поширеними видами цінних паперів, що випускаються та обертаються на ринках цінних паперів різних країн, є такі: акції, облігації, депозитні сертифікати, векселі (комерційні папери), інвестиційні сертифікати. У деяких країнах, включаючи Україну, до категорії цінних паперів також відносять приватизаційні папери.
Відповідно до чинного законодавства, в Україні випускаються і знаходяться в обігу такі види цінних паперів: а) акції; б) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; в) облігації підприємств; г) казначейські зобов'язання республіки; д) ощадні сертифікати; е) векселі; ж) “приватизаційні папери". Будь-які інші грошові документи не визнаються в Україні як такі, що мають юридичний статус цінних паперів, хоча вони й можуть використовуватися, наприклад, при взаємних розрахунках у процесі здійснення господарської діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Мельник В.А. Ринок цінних паперів К.1998;
2. Гроші та кредит / за ред. Івасіва Б.С. К.2004
3. Фінанси / Підручник для вузів К.2004
4. Закон України «Про приватизацію державного майна»;
5. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»;
6. Закон України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»;
7. Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»;

Скачати реферат:
Скачать этот файл (czinni-paperi-emitenti-vidi-czinnix-paperiv.doc)czinni-paperi-emitenti-vidi-czinnix-paperiv.doc123 Kb
 
загрузка...