Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Виробничі і технологічні процеси. Технологічні системи
Українські реферати - Система технологій
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Виробничі і технологічні процеси. Технологічні системи

ЗМІСТ

Вступ
1. Виробничі і технологічні процеси
2. Технологічні системи як економічні об’єкти
3. Сутність і основні напрямки прискорення науково-технічного прогресу в технологіях
Висновки
Список використаної літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


ВСТУП

Усі виробничі процеси й окремі операції повинні раціонально поєднуватися у просторі і часі. Кожному підприємству властиві свої особливості, але можна виділити загальні принципи раціональної організації виробничих процесів.
З погляду удосконалювання організації виробничих процесів вирішальне значення має дотримання таких принципів, як:
• спеціалізація робочих місць;
• пропорційність процесів;
• паралельність процесів;
• безперервність процесів;
• ритмічність процесів;
• обробка партіями;
• принципи концентрації операцій тощо.

1. Виробничі і технологічні процеси

Загальні принципи раціональної організації виробничого процесу

Принцип спеціалізації
Під спеціалізацією розуміють вузькість номенклатури виготовлення продукції, близької за призначенням, конструкцією або технологією виготовлення, а також вузькість процесів, що здійснюються на робочому місці.
Поділ складних операції на прості, концентрація великого числа виробів, оброблюваних за одну операцію, призводять до спеціалізації робочих місць, застосування спеціального устаткування й інструментів, що прискорює виробничий процес, а відтак скорочує його тривалість.
Спеціалізація дає можливість:
• спрощувати організацію виробничих процесів і створювати умови для підвищення рівня механізації й автоматизації;
• знижувати собівартість і підвищувати якість продукції;
• підвищувати продуктивність праці і скорочувати тривалість виробничого циклу;
• підвищувати ефективність виробництва.
Рівень спеціалізації можна підвищити шляхом проведення конструктивної, технологічної й організаційної уніфікації. Під уніфікацією розуміють зведення продукції, засобів і методів її виробництва або ж їхніх елементів до єдиної форми, розмірів, структури або складу.
Уніфікація дає можливість:
• звузити номенклатуру деталей і вузлів;
• обмежити технологічні методи здійснення виробництва;
• обмежити типи і марки устаткування, маршрути руху деталей тощо.

Принцип пропорційності
Пропорційність процесів - це узгодженість усіх частин виробничих процесів за пропускною спроможністю, яка характеризується тим, що за певний (однаковий) проміжок часу у всіх частинах процесу проходить обробку однакова (пропорційна) кількість предметів праці.
Пропорційність є найважливішим принципом організації виробництва, що реалізується при встановленні певних співвідношень виробничої потужності між дільницями і цехами, між цехами основного виробництва, між основним і допоміжним виробництвом. Пропорційності слід дотримуватися й у розміщенні робочих місць відповідно до балансу трудомісткості і норм виробітку.
Виробничі заділи, а також кількість матеріальних ресурсів, що підлягають обробці, повинні бути пропорційними протягом тривалості всього виробничого циклу.
При забезпеченні пропорцій у всіх елементах виробництва, його кількісних і часових співвідношень зникають причини збоїв, а відтак скорочується тривалість виробничого циклу.
Порушення цього принципу призводить до диспропорцій, виникнення «вузьких місць», недостатнього використання виробничих потужностей, збільшення виробничих заділів, збільшення тривалості виробничого циклу. Дотримання принципу пропорційності важливе не тільки для основних, але і для допоміжних та обслуговуючих процесів.
В основі проектування виробничих систем покладений принцип пропорційності виробничих процесів та їх складових. Через об'єктивний динамізм сучасного виробництва початкова пропорційність процесів постійно змінюється. Підтримати її можливо на засадах зваженого управління (оперативного планування), комплексного підходу до прийняття рішень щодо організаційно-технологічного розвитку підприємства.

Принцип паралельності
Принцип паралельності означає одночасність виконання різнорідних виробничих і технологічних процесів над різноманітними предметами праці і випливає з пропорційної побудови та повторення частин виробничих процесів. Паралельність має місце при виконанні суміжних операцій, стадійних процесів основних, допоміжних і обслуговуючих окремих процесів.
Паралельність процесу обумовлена його організацією. Виробничі процеси на підприємствах можуть мати складний характер, що пояснюється складністю продукції, яка має сотні і тисячі складових частин, і складністю технологічних операцій, здійснюваних по кожному елементу із застосуванням різного устаткування. Складний процес за всіма стадіями повинен відбуватися одночасно. Створення відповідних умов для паралельного ходу виробничих процесів усіма його складовими і постійна підтримка цієї одночасності - одна з головних умов, що дозволяє досягти скорочення тривалості виробничого циклу. Ця умова забезпечується синхронністю виробничих процесів, створенням необхідних (нормативних) заділів і підтримкою їх на заданому рівні.

Принцип безперервності процесів
Безперервність процесів проявляється в безупинному плині (без простою устаткування і працівників) кожної частини процесу і безупинного проходження (без простою і очікування обробки) кожним виробом всіх технологічних процесів. Цей принцип цілком реалізується лише в технологічно безперервних виробництвах (металургійна, хімічна, харчова галузі промисловості). Для дискретних виробничих процесів принцип безперервності знаходить прояв у ліквідації або зведенні до мінімуму усіх видів перерв у виробництві продукції (міжопераційних, внутрішньоопераційних, міжстадійних, міжцехових тощо). Об'єктивною передумовою безперервності процесів є дотримання принципу пропорційності і ритмічності.

Принцип ритмічності процесів
Ритмічність означає виконання рівних обсягів робіт, випуск однакової кількості продукції за рівні інтервали часу, тобто процес повинен підпорядковуватися певному ритму. Ритмічність забезпечується сталістю і рівністю витрат часу на виробництво кожної одиниці продукції, тобто повторюваністю частин процесів через визначені проміжки часу. Ритмічність основних процесів забезпечується при узгодженні з ритмом основного виробництва організації допоміжних і обслуговуючих процесів.

Принцип обробки партіями
Для дискретних виробництв принцип обробки партіями потребує дотримання певних пропорцій і співвідношень з кінцевими процесами й обсягом виробництва. Обробка виробів партіями сама по собі істотно впливає на тривалість циклу виробництва. Тривалість виробничого циклу скорочується при скороченні партії виробів. Ідеальним варіантом є випадок, при якому кількість виробів у партії дорівнює одиниці, що досягається при безперервному потоковому виробництві.

Принцип концентрації операцій
Концентрація операцій, як одна з організаційних форм скорочення тривалості виробничого циклу, може застосовуватися у двох формах. У першій формі концентрація органічно пов'язана зі спеціалізацією і диференціацією праці, коли частина загального процесу розкладається на окремі самостійні операції з певним ступенем їх концентрації. Це дозволяє застосовувати спеціальне устаткування і пристрої.
В іншій формі концентрація розглядається як об'єднання розрізнених операцій в одну, що виключає перерви між операціями і час на переміщення предметів праці з одного робочого місця на інше.
Розглянуті принципи раціональної організації виробничих процесів тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного, по-різному реалізуються у певних формах і методах організації виробництва. Повне дотримання вищерозглянутих принципів дозволяв досягти безперервного, рівномірного і ритмічного здійснення виробничих процесів, а також ефективного використання виробничих ресурсів.

2. Технологічні системи як економічні об’єкти

Організація виробничих процесів у часі прагне до однієї мети - скорочення тривалості здійснення процесу. Вона дозволяє підвищити рівень продуктивності праці, краще використовувати устаткування, скоротити тривалість виробничого циклу і тим самим зменшити незавершене виробництво, прискорити обіг оборотних коштів із відповідним їх вивільненням і, в решті решт, підвищити ефективність виробництва.
Виробничий цикл
Найважливішим показником, що характеризує рівень організації виробництва, є тривалість виробничого циклу. Виробничий цикл - це час, протягом якого відбувається послідовність процесів з виготовлення продукту від початкової операції до кінцевої. Виробничий цикл є нормативом для планування й управління виробництвом, він використовується для встановлення термінів впровадження у виробництво виробів з урахуванням термінів випуску готової продукції, визначення часу операцій в роботі суміжних, об'єднаних цехів, дільниць і робочих місць. Виробничий цикл має складну структуру, що включає робочий період і перерви (рис. 1).
Робочий технологічний період складає основу виробничого циклу і включає:
• час виконання технологічних операцій;
• час на підготовчо-заключні операції;
• час на переміщення предметів праці;
• час на контрольно-вимірювальні операції.

Рис. 1. Структура виробничого циклу.

Тривалість виробничого циклу залежить від багатьох чинників:
- конструктивно-технологічних, які включають: складність конструкції, багатоопераційність технологічного процесу, трудомісткість виготовлення виробу, вагу, розміри, оснащеність інструментом і приладами робочих місць, механізацію й автоматизацію основних і допоміжних виробничих процесів тощо;
- організаційних, куди входить організація робочих місць і їхнє обслуговування, організація контролю якості продукції, організація переміщення предметів праці тощо;
- внутрішньоопераційних (очікування обробки на робочому місці);
- міжопераційних перерв, що виникають при передачі предмета праці з одного робочого місця на інше (очікування звільнення верстата, робочого місця);
- міжциклових перерв, що з'являються при переході з однієї стадії обробки на іншу і визначають час, необхідний для утворення відповідних комплектів (теплове опрацювання, транспортні комплекти);
- режиму перерв, що визначається режимом роботи підприємства, цехів і дільниць і включає обідні перерви, міжзмінні перерви, неробочі зміни, неробочі дні.
Тривалість виробничого циклу при поштучній передачі предмета праці можна визначити за формулою (1.1):

(Формула)(1)

- час на підготовку виробу до обробки, хв.;
- час технологічної операції, хв.;
- кількість операцій, необхідних для обробки даного виробу;
- час контрольних операцій, хв.;
- час транспортних операцій, хв.;
- міжопераційний час, хв.;
- час природних процесів, хв.;
- час заключних операцій, хв.
Методи організації виробничих процесів визначаються організацією руху предметів праці або організацією руху засобів праці і виконавців. Існують такі види руху:
• послідовний;
• паралельний;
• паралельно-послідовний (змішаний).
Звідси і походять назви: «послідовний метод організації виробничих процесів», «паралельний метод організації», «послідовно-паралельний» і «потоковий методи організації виробництва».
Послідовний метод організації виробничих процесів
Послідовний метод характеризується тим, що запущена у виробництво партія виробів переходить від одного робочого місця до іншого тільки після того, як у даній операції оброблені усі вироби цієї партії (рис. 1.2).

а) лінійний графік Ганта.

б) циклограма процесу.
Рис. 2. Послідовний метод організації виробничих процесів.


Паралельний метод організації виробничих процесів
Паралельний метод характеризується тим, що з кожної операції на будь-яку наступну операцію деталі (вироби) передаються негайно штуками або транспортними партіями (рис. 3.).

а) лінійний графік Ганта.

б) циклограма процесу.
Рис. 3. Паралельний метод організації виробничих процесів.


Паралельно-послідовний (змішаний) метод організації виробничих процесів
Цей метод дозволяє дещо зменшити тривалість циклу у порівнянні з послідовним методом, тому що в якійсь частині виробничий процес може йти паралельно, тобто має місце часткове поєднання часу виконання суміжних операцій (рис. 4.).

а) лінійний графік Ганта.

б) циклограма процесу.
Рис. 4. Паралельно-послідовний (змішаний) метод організації виробничих процесів.


Це досягається тим, що оброблювану партію передають на наступну операцію частинами, так званими транспортними партіями, яких у партії запуску може бути декілька в залежності від форм і транспортних засобів, або навіть поштучно.

3. Сутність і основні напрямки прискорення науково-технічного прогресу в технологіях

Основним засобом вивчення складних систем є їхнє моделювання, що відіграє особливу роль у вивченні об'єктів, які не піддаються безпосередньому спостереженню або експериментуванню. До них відносяться і виробничі системи.
Модель являє собою відображення певних характеристик об'єкта з метою його дослідження. Вона може відбивати не всі, а лише істотні для конкретного дослідження характеристики об'єкта (структуру, зв'язки, властивості, параметри функціонування). Адекватність моделі може бути різноманітною І визначатися метою і задачами дослідження. Значно більша доступність моделі для дослідження у порівнянні з конкретним об'єктом визначається тим, що моделювання, як правило, супроводжується спрощенням образу об'єкта та економічністю.
Складність систем, різнонаправленість задач їхнього дослідження, загальний стан науки, що стосується даних об'єктів або систем, породжують різноманіття моделей.
Основним класом формалізованих моделей є математичні моделі - це математичні відношення, що описують системи і процеси. Математичне моделювання як процес створення моделі і дослідження за її допомогою властивостей об'єкта є основним методом вирішення технічних, технологічних, організаційних та економічних задач.
Значну частину процесів, що відбуваються у виробничих системах, можна віднести до економічних. Для відображення логічних і кількісних залежностей між компонентами виробничих систем, спрямованих на забезпечення соціально-економічної ефективності виробництва, використовуються економіко-математичні моделі (ЕММ). Вони можуть класифікуватися за такими ознаками:
• урахування чинника часу: статичні і динамічні;
• вид цільових функцій і обмежень: лінійні і нелінійні;
• урахування чинника випадковості: детерміновані і випадкові (стохастичні);
• характер зміни залежностей, що описують досліджуваний процес: дискретні і безперервні.
Економіко-математичні моделі повинні:
• будуватися на базі економічної теорії і відображати об'єктивні закономірності процесів;
• правильно відображати функціонально-структурні характеристики виробництва;
• відповідати математичним умовам (можливість розв'язання, узгодженість, дотримання розмірності).
Основними передумовами ефективного застосування економіко-математичних моделей є:
• наявність єдиного, кількісно вимірюваного критерію оптимізації рішень;
• обмеженість засобів досягнення мети;
• взаємозамінність засобів і багатоваріантність їх використання для досягнення однотипних цілей.
Через багатоцільовий характер виробничих систем, застосування ЕММ з єдиним критерієм оптимізації пов'язано з деяким спрощенням аналізованих проблем, що дозволяє одержувати прийнятні для практики рішення.
Комплекс ресурсів (трудових, матеріально-технічних, грошових, природно-екологічних тощо) завжди має певну обмеженість. По-перше, існує об'єктивна обмеженість можливостей суспільства щодо максимального задоволення всіх потреб у конкретний момент часу. По-друге, природні невідновлювані ресурси характеризуються абсолютною обмеженістю, змінюваною у часі стосовно відновлюваних ресурсів.
Багатоваріантність рішень пов'язана з обмеженістю і взаємозамінністю ресурсів, а також засобів їх використання. У виробничих системах має місце як пряма взаємозамінність ресурсів (видів устаткування, технологічних методів, матеріалів тощо), так і непряма взаємозамінність засобів (через інші засоби).
Саме наявність прямої і непрямої взаємозамінності засобів у виробничих системах створює безліч варіантів і потребує застосування ЕММ для вибору оптимального з них.
Однією з умов ефективного застосування моделей є дотримання принципів постановки задач, ухвалення рішення для виробничих систем:
1. Чітке визначення мети в конкретному, кількісно визначеному вигляді. Будь-яке рішення передбачає отримання бажаних результатів, досягнення яких може стати ціллю. З багатьох можливих цілей обирають найважливішу (оптимальну, раціональну, прийнятну) для даного конкретного випадку.
Наприклад, у таблиці 1 наведені можливі варіант ти заміни діючого устаткування з витратами минулої (матеріалізованої) і живої праці.

Таблиця 1.

Похідні дані для вибору найкращого варіанта
Вибір у якості мети:
• мінімуму минулої праці приведе до 1-го варіанта;
• мінімуму живої праці приведе до 3-го варіанта;
• мінімуму сумарних витрат приведе до 2-го варіанта.
Правильним формулюванням мети є мінімізація сумарних витрат, при якій, незважаючи на зростання живої і суспільної праці, в цілому досягається найбільша економія.
2. Урахування об'єктивних обмежень при прийнятті рішень, без чого вони не можуть бути прийнятними або реалізованими на практиці. Більшість обмежень, що враховується при вирішенні задач щодо прийняття рішень, відображає або обмеженість ресурсів (грошових, трудових, матеріальних, часу, потужності тощо), які виділяються на аналізовані цілі, або вимоги до обсягів, якості продукції (наданих послуг).
3. Розгляд достатнього переліку конкурентоспроможних альтернативних варіантів досягнення поставленої мети. Одно-варіантність результатів, власне як і одноваріантність мислення при постановці задач, є проявом психологічних особливостей людини, проте це не сприяє об'єктивності прийняття рішень, тому що позбавляє можливості розглянути всі можливі варіанти. Припустимо, підприємство збирається замінити устаткування на більш продуктивне, щоб збільшити обсяг випуску продукції. При організації роботи в одну зміну на старому устаткуванні випускалося 100 одиниць продукції, а при використанні нового обладнання - 180. Одноваріантне рішення в даному випадку не є об'єктивним, тому що не був розглянутий варіант двозмінного режиму роботи на старому устаткуванні.
4. Достатньо повне урахування різних наслідків прийнятих рішень, як тих, що проявляються безпосередньо в даній системі, так і в пов'язаних з нею них системах.
Так, наприклад, збільшення обсягу або такту випуску продукції обов'язково буде супроводжуватися зміною в системі матеріального забезпечення (запас, частота).
5. Відображення взаємозв'язку окремих показників і компонентів у виробничій системі. Це необхідно робити обов'язково в усіх випадках, тому що поліпшення визначених показників в одній системі може погіршити інші показники в суміжній системі.
Наприклад, збільшення запасу матеріалів для безперебійної роботи нового виробництва погіршує показники використання оборотних коштів (коефіцієнт оборотності, обсяг, тривалість обороту).
Для прийняття обґрунтованих рішень необхідно використовувати моделі, що описують мету і об'єктивні обмеження (умови) розв'язання задачі і дозволяють оцінити альтернативні варіанти рішень з урахуванням можливих наслідків і зв'язків.
Ухваленню рішення повинна передувати оцінка його ефективності. Часто в моделях спостерігається байдужість до смислового (фізичного, економічного) складу критеріїв, що в них включаються. Це призводить до виникнення суперечливості варіантів прийняття рішень в моделях, складених із однакових параметрів, але з різними критеріями оптимізації. Для виробничих систем у більшості випадків прийняття рішень основним вважається критерій економічної ефективності, хоча не виключається можливість застосування й інших параметрів. Використання в якості критеріїв технічних, організаційних, соціальних параметрів (зростання потужності, підвищення швидкості, збільшення зарплати, підвищення якості) припустиме, якщо встановлена залежність (функціональна, статистична) між цими параметрами і критеріями економічної ефективності.
У виробничих системах відбувається перетворення одного набору ресурсів в інший. Ресурси, які використовують в ході виробництва, витрачаються у формі витрат (В), а продукція (послуги), яку отримують на виході виробничого процесу, утворює результат (Р) (рис. 5.).

Рис. 5. Зв'язки у виробничій системі.

Ефективність процесу перетворення в найбільш загальному вигляді може бути охарактеризована співвідношенням показників витрат (В) і результатів (Р), при цьому жодний показник, взятий окремо, не дає достатньо повної характеристики ефективності (Е).
Поєднання співвідношень витрат і результатів утворює показники, що розкривають різні аспекти поняття ефективності:
• - показник результату, одержаного з одиниці витрат. Якщо результатом вважати обсяг продукції Р, а витратами В - витрати праці, то відношення Р/В характеризує продуктивність праці;
• - показник питомих витрат, що припадають на одиницю досягнутого результату. В залежності від конкретного змісту відношення В/Р може означати: трудомісткість, матеріалоємність, енергоємність, капіталоємність і собівартість одиниці продукції;
• - показник абсолютного ефекту. Якщо відобразити Р в обсязі реалізованої продукції, а В - в експлуатаційних витратах, то Р - В є прибутком;
• - показник відносного ефекту. Знову ж, у залежності від змісту Р і В це відношення може відображати рентабельність;
• - показник питомого ефекту. Можливі й інші варіанти сумісного урахування витрат (В) і результатів (Р) при виборі ефективних варіантів рішень. Якщо задається обмежений розмір витрат (В0), то зазвичай необхідно знайти рішення, в якого результат при В < В0. Якщо заздалегідь установлюється бажаний результат Р0, тоді необхідно визначити результат, при якому забезпечується мінімум витрат, тобто ___.
Такі постановки задач, коли один із компонентів контролюється (тобто його необхідно знайти), а другий вводиться у вигляді обмеження, часто зустрічаються в практиці організації виробництва.
За умов принципової єдності вказаних вище показників кожний із них відбиває різні сторони ефективності рішень і різноманітні постановки задач, а також різні аспекти виробничої діяльності. З цієї та інших причин оцінка ефективності тих самих варіантів за різними показниками часто не збігається. Різним проблемним ситуаціям об'єктивно властиві різні постановки задач, а також добір найбільш відповідних їхній сутності показників.
Тому, з огляду на важливість і достатню складність вибору критерію ефективності, необхідною є участь у такому виборі компетентних спеціалістів специфічної сфери знань, до якої тяжіє задача прийняття рішення.
Наприклад, є декілька варіантів розвитку подій з однаковим обсягом і номенклатурою продукції, але з різними значеннями витрат і результатів (табл. 2).

Таблиця 2.
Похідні дані для вибору варіантів


Необхідно розрахувати показники за наведеними нижче критеріями (табл. 3) і ранжирувати варіанти в порядку зменшення ефективності, оціненої за обраним критерієм (табл. 4).

Таблиця 3.
Критеріальна оцінка ефективності варіантів


Таблиця 4.
Результати розрахунку варіантів


ВИСНОВКИ

Виробничий процес може бути організований відповідно до різних принципів з погляду вимог: безперервності роботи верстатів (робітників); безперервності обробки виробів по всіх технологічних процесах; безперервності виконання головних процесів.
При організації виробничих процесів досить часто виникають проблеми їх упорядкування, до них належать: задача встановлення порядку виконання певного набору робіт; задача календарного планування термінів початку і закінчення виконання робіт; задача вибору маршруту переміщення по декількох пунктах.
В організації виробничих процесів вирішальне значення має дотримання таких його принципів, як спеціалізація робочих місць, пропорційність, паралельність, безперервність, ритмічність процесів, принцип обробки партіями, концентрації операцій тощо.
Пропорційність є найважливішим принципом організації виробництва, що реалізується при встановленні певних співвідношень виробничої потужності між окремими виробничими підрозділами, окремими агрегатами, окремими робочими місцями.
Ритмічність виробничих процесів означає виконання рівних обсягів робіт або випуск однакової кількості продукції за рівні інтервали часу, тобто виробничий процес передбачає підпорядкування певному ритму.
Найважливішим показником, що характеризує рівень організації виробництва, є тривалість виробничого циклу, тобто час, протягом якого відбувається послідовність процесів виготовлення продукту від початкової операції до кінцевої.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антоненко Т. Я. Организация, планирование и управление промышленными предприятиями изделий и конструкций, Киев: Высшая школа, 1988
2. Амиров Ю. Д. Научно-техническая подготовка производства, Москва: Экономика, 1989
3. Бадалов С. М. Подготовка производства – залог качества продукции, Минск: Техника, 1989
4. Блехерман М. Х. Гибкие производственные системы: организационно-экономические аспекты, Москва: Экономика, 1988
5. Васильев Ю. П. Управление развитием производства: опыт США, Москва: Экономика, 1989
6. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы /Учебник/, Москва: Высшая школа, 1994
7. Глухов В. В. Управление производством, Львов: Прогресс, 1990

 

 
загрузка...