Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Сімейне виховання. Правове регулювання виховання
Українські реферати - Сімейне право
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Сімейне виховання. Правове регулювання виховання

Курсова робота з права (сімейне право)

ЗМІСТ

Вступ
І. Сімейне виховання як основна ланка виховання особистості
1.1. Сім’я – основний осередок виховання дітей та молоді
1.2. Класики педагогічної думки про сімейне виховання
1.3. Вплив сімейних відношень на емоційний розвиток особистості – психологічні спостереження
ІІ. Правове регулювання виховання за сімейним законодавством України
2.1. Права та обов'язки батьків по вихованню та розвитку дитини
2.2. Вирішення спорів, пов'язаних з місцем проживання дітей
2.3. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав
2.4. Порядок поновлення в батьківських правах
2.5. Відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав
Висновки
Список використаної літератури
Обсяг курсової - 30 сторінок

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Дивіться також:
Курсова робота - Вплив сучасної сім’ї на формування психічного здоров’я особистості
Курсова робота - Проблеми сучасної сім’ї та її вплив на формування особистості дитини

ВСТУП

З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речі, природа і суспільні явища. Але у всі періоди дитинства і юності, незважаючи на безліч різноманітних впливів, найвідповідальнішою є роль батьків.
Видатний педагог В.О. Сухомлинський пристрасно звертався до батьків: “Хоч би яка у вас відповідальні і складна, творча робота була б на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота – виховання людини. Скрізь вас можна замінити іншим працівником – від сторожа на тваринницькій фермі до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто!” Батьки, і особлива , ні з чим не порівнянна загальна тональність сімейного життя справляє на вразливу дитячу душу найсильніший вплив. У сімейному виховання спостерігаються досить стійкі вади, і насамперед, це слабке знання природи дитини. Знати дитину, щоб її свідомо і цілеспрямовано виховувати, найперше завдання батьків та вихователів. Виховання дітей у сім’ї – не особиста справа матері і батька. Це велика турбота всієї незалежної держави України.

Проблема сімейного виховання та його правове регулювання та вплив сімейних відносин на формування особистості досліджено мало, тому темою курсового дослідження обрано питання “Правове регулювання виховання за сімейним законодавством”
Предмет курсового дослідження - активізація значення сімейного виховання та його правове регулювання за Сімейним Кодексом України .
Проблема курсового дослідження – визначення правового регулювання виховання за Сімейним Кодексом України .
Гіпотеза курсового дослідження - у сімейному вихованні, порівняно із шкільним , є свої незаперечні переваги: вплив загального тону сімейного життя, особливого мікроклімату взаємин дорослих і дітей, теплота , довірливість їхнього спілкування та ін.

Мета курсової роботи – обґрунтувати теоретичні та практичні засади питання - значення сімейного виховання в формуванні особистості, правове регулювання виховання за сімейним законодавством України.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати завдання:
1. Опрацювати наукову та методичну літературу;
2. Визначити основні напрямки та шляхи вирішення теоретичних засад з поставленого питання;
3. Надати методичні рекомендації по темі курсового дослідження;

І. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОСНОВНА ЛАНКА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1. Сім’я – основний осередок виховання дітей та молоді

У кожному суспільстві формуються певні типи соціальних взаємодій, які узгоджено діють за певними правилами і є обов'язковими для соціальних спільнот. Такими є суспільні інститути -— відносно стійкі моделі поведінки людей і організацій, що історично склалися у певній сфері життєдіяльності суспільства. Тобто інститути охоплюють певну сукупність людей, установ, покликаних вирішувати важливі суспільні завдання. Наприклад, інститут виховання реалізує свою місію щодо формування досконалої особистості через сім'ю, різноманітні дитячо-юнацькі, молодіжні організації, школу, вуз, церкву, позашкільні установи.
Середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної й емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління є сім'я.
Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент сім'ї, який базується на авторитеті батька та матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов'язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнського покликання жінки.
Напрями сімейного виховання.
Зміст сімейного виховання охоплює всі напрями — моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне і т. ін., спрямовуючись на розвиток тіла, душі, розуму юної особистості.
Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Особливої уваги потребує виховання в дітей любові до батьків, близьких, рідної мови. Саме в сім'ї дитина вчиться поважати людей, піклуватися про малюків і літніх, співчувати і виявляти милосердя до тих, хто переживає горе. Сім'я має прищепити шанобливе ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, історії та культури свого народу. Це потребує злагоджених зусиль сім'ї з усіма виховними закладами.
Особливе місце в родинному вихованні належить матері. Саме вона має найсильніший вплив на дітей, особливо у сфері духовно-морального виховання. Без материнського тепла і ласки діти виростають похмурими, замкненими, злостивими, впертими, схильними до девіантних вчинків. Не меншу роль у родинному вихованні відіграє і батько, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Повністю реалізувати свої виховні функції батько і мати можуть лише тоді, коли мають авторитет у дітей. «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть» [ 1 25].
Отже, духовність виховується духовністю, мораль -моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.
Правильно налагоджене розумове виховання в сім'ї покликане не лише допомогти дітям нагромадити знання, а й сформувати науковий світогляд, оволодіти основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням). Батьки мають також навчити дітей слухати, висловлювати свої думки усно і письмово, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером тощо, тобто готувати їх до розумової діяльності.
Родинне виховання завжди здійснюється в реальному житті і трудовій діяльності сім'ї, що, у свою чергу, невід'ємна від праці всієї держави. Тому трудове та економічне виховання за своєю суттю є родинно-державним.
Успіх родинного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту. Педагогічну цінність становить доцільно організований родинний побут, в якому немає нічого зайвого, оскільки кожна річ і кожен предмет має своє призначення, своє місце. Затишна домашня обстановка облагороджує дітей. Наявність у них тільки потрібних предметів привчає до акуратності, ощадливості та бережливості.
Естетичне виховання в сім'ї полягає в залученні дітей до прекрасного в житті, праці й мистецтві. Перші естетичні почуття виникають у дітей дуже рано, в процесі ознайомлення з барвистими іграшками, цікавими народними казками, музикою. Згодом досвід сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо. Поступово на основі естетичного сприймання формуються естетичні поняття і уявлення.
В умовах сім'ї велику роль відіграє також естетика побуту: кімната, в якій живе дитина, речі, що оточують її, одяг. Усе це має бути простим, зручним, гігієнічним і привабливим, сприяти розвитку художнього смаку, створенню хорошого настрою.
У сімейному вихованні використовують різноманітні засоби: атмосферу сім'ї, її громадянську зрілість, культуру взаємин; трудовий уклад і трудові традиції; організацію життя дитини (режим, обов'язки, вимоги); піклування про її навчальну діяльність; організацію дозвілля дітей.
Повноцінне сімейне виховання можливе у повноцінній здоровій сім'ї. Якщо сім'я є неповною, не має достатніх матеріальних, комфортних житлових умов, це значно ускладнює процес виховання дітей. Негативно позначається також невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу на дітей.
У віковій групі від 20 до 50 років смертність чоловіків більш ніж утричі перевищує жіночу, а від 30 до 34 років — в чотири рази. Разом із великою кількістю розлучень це призводить до зростання кількості неповних сімей, де один із батьків (найчастіше мати) самотужки виховує дітей. У таких сім'ях діти тривалий час бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.
Статистика свідчить, що більше половини молодих сімей не має окремого житла навіть через 10 років шлюбного життя і майже половина сімей живе з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину автономним робочим місцем, що часто заважає їй у навчанні.
Діти, що виростають у сім'ях з низьким достатком, почуваються серед однокласників неповноцінними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.
Немало сучасних батьків допускає помилки у вихованні дітей. Сім'ї, в яких ростуть так звані важковиховувані діти, з точки зору педагогіки поділяють на педагогічно неспроможні, педагогічне пасивні й антипедагогічні.
Педагогічна неспроможні сім'ї характеризуються тим, що батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, який здобули від своїх батьків та дідів. У таких сім'ях панує авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання дитячим примхам. Це зумовлює необхідність надання педагогічної допомоги таким батькам.
Педагогічно пасивні сім'ї виявляють педагогічну пасивність у вихованні власних дітей. Через об'єктивні (хвороба, зайнятість, відрядження та ін.) або через суб'єктивні причини (відсутність у подружжя єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) вони не можуть належно виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання власних дітей, втрачають над ними контроль. Зусилля педагога у процесі роботи з такими сім'ями слід спрямувати на пробудження відповідальності батьків за виховання дітей, поліпшення психологічної атмосфери в сім'ї, усвідомлення батьками помилковості їх поглядів.
Антипедагогічні сім'ї характеризуються аморальними умовами виховання дітей. Батьки в них не можуть виховувати своїх дітей, бо самі поводяться непедагогічно, нерідко й аморально. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі й норм законів. Батьки створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку (пияцтво, злодійство та ін.), намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні правила і звички. Впливати на них можна через батьківську громадськість, виробничий колектив, а нерідко і через Службу у справах неповнолітніх.

1.2. Класики педагогічної думки про сімейне виховання

У створеній В.Сухомлинським системі виховання стосунків між особою і колективом важливе місце займає спільна діяльність сім'ї та школи. Зокрема, у своїй праці «Павлиська середня школа» педагог зазначає: «Найбільш повноцінне суспільне виховання — це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім'я з її взаєминами між дітьми і батьками — перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся — перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя — найважливіша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі» [2, 55]
Василь Олександрович вказував на те, що дитина йде до 1 класу в шість, сім років, але бажано, щоб вона вже з п'ятирічного віку перебувала у сфері виховного впливу школи. Педагогічний колектив керованої ним школи надавав великого значення моральній, інтелектуальній, естетичній обстановці, в якій перебуває дитина віком від двох до семи років, оскільки перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль відіграють люди, що оточують її, з усім багатством і багатогранністю людських відносин.
На думку В.Сухомлинського, шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, з й одночасно дуже важлива умова вдосконалювання морального обличчя сім'ї, батька і матері. «Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім'я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства»
Як зауважує вчений, життя рішуче відкинуло твердження, що майбутнє належить відірваній від сім'ї школі-інтернату. Все, що послаблює повсякденну участь сім'ї у вихованні дітей, послаблює і школу. Ним було запропоновано одне з найважливіших завдань школи — давати батькам елементарні знання з педагогіки. Окрім того, школа має бути тісно пов'язана з батьківською громадськістю, її представники мають брати безпосередню участь у навчально-виховному процесі як члени педагогічної ради, як учасники обговорення питань навчання і виховання.
В.Сухомлинський переконливо довів, що найсприятливіші умови для роботи школи створюються тоді, коли вона розташована на лоні природи, де багато зелені, води і водночас недалеко від місця проживання сім'ї, щоб дитина не витрачала багато часу на дорогу, і батьки у вільний від роботи час могли часто бувати у школі. А там, де рослинний світ навколо школи бідний, треба насаджувати сквери, парки тощо. У праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» Б.Сухомлинський також торкався питань виховання взаємин між особою і колективом за сприяння сім'ї та школи. Удосконалення, поглиблення суспільного характеру виховання означає не применшення, а посилення ролі сім'ї. «Гармонійний, всебічний розвиток можливий лише там, де два вихователі — школа і сім'я — не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих самих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні в процесі, ні в засобах виховання» .
Вчений наголошував, що проблема ця також належить до найскладніших і найважчих, оскільки взаємозалежності педагогічних явиш у наші дні дедалі ускладнюються, завдання, які висуває життя перед школою, стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства і насамперед сім'ї зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляться недостатньо ефективними. Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, всі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, вкорінюються у сім'ю особливо на тлі сучасних .суспільно-економічних контрастів; виховання правильних взаємин і розвиток особистості залежить насамперед від того, якими людьми постають перед дитиною мати й батько, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення та прикладі батьків. В.Сухомлинський вважає напрочуд важливим завданням сім'ї і школи формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини. Готовність до високої місії батька й матері — одна з найважливіших сторін громадянськості людей. «Багаторічний досвід переконав нас, що вміння бачити в дитині, підліткові, юнакові, дівчині майбутніх батька й матір, уміння оцінювати педагогічні явища з тієї позиції, що через два десятиріччя наш колишній малюк приведе до школи свого сина і буде разом з нами міркувати про те, як його краще виховати, — це вміння необхідне нашому суспільству такою ж мірою, як і високий рівень трудової майстерності виробників матеріальних і духовних цінностей. Перша школа батьківства й материнства — це повноцінне моральне виховання в роки дитинства, отроцтва, ранньої юності. Педагог, заклопотаний тим, щоб з кожного малюка вийшов хороший батько, вбачає завдання великої виховної ваги в утвердженні винятково цінної моральної риси - дійового обов'язку. Тому однією з визначальних умов морального виховання є прагнення до того, щоб кожний наш вихованець уже в роки дитинства і раннього отроцтва умів брати на себе труд відповідальності, тягар обов'язку за життя, здоров'я, душевний спокій, благополуччя інших людей; щоб ухиляння від труда відповідальності і обов'язку мислилось і переживалось людиною як мерзенність», — пише Василь Олександрович» [2.87]
Виховуючи моральну готовність до материнства і батьківства, колектив Павлиської середньої школи створив систему етичних бесід, присвячених високій місії матері та батька. Це бесіди про любов і дружбу, шлюб, дітонародження, виховання дітей. Звичайно, вони були б марними, якби не піклування педагогічного та батьківського колективів про те, щоб і в сім'ї, і в школі кожна дитина бачила приклад свідомої праці й відповідальності. З того моменту, як батьки віддали свою дитину в школу, вони ставали слухачами батьківської школи. «Програма постійного підвищення педагогічної культури батьків і матерів — це по суті наша спільна з ними робота — тонка й важка, кінцевою метою якої є ідеал всебічно розвиненої гармонійної людини. Найважче полягає в тому, щоб батько й мати разом з нами бачили, розуміли духовний світ своєї дитини, вміли розібратися в причинах і наслідках, осмислити виховання як цілеспрямовану працю» . Провідною у такій спільній роботі була думка про майбутнє. Заняття батьківської школи перетворилось би на марне гаяння часу, якби воно не було колективним роздумом: «... як ми уявляємо ідеал виховання, на яку сходинку нам пощастило підняти своїх вихованців, наша конкретна виховна праця і її практичні результати; як запобігти можливим помилкам і до чого вони можуть призвести, якщо не вдасться їх відвернути; що нам треба знати, щоб бути хорошими вихователями. Ми прагнемо до того, щоб, виховуючи своїх дітей, батьки ніколи не забували; наші діти стануть батьками й матерями, і це не повинно бути для нас несподіванкою» .
На думку В.Сухомлинського, дорослість не повинна приходити до дитини несподівано.
«Там, де батьки одного чудового дня з подивом переконуються, що їхні діти стали дорослими людьми, і через це треба щось терміново робити, суспільство одержує двадцятирічних немовлят, які дозріли для того, щоб народжувати дітей, але не дозріли морально» .
Велике місце в утвердженні високої потреби в людині займає дружба підлітка з дорослим, пише Василь Олександрович у своїй монографії «Народження громадянина», у переважної більшості хлопчиків і дівчаток друзями стали батьки й матері. Роками треба було готувати батьків до цього періоду духовного розвитку дітей. Педагог радить батькам і матерям: «З великим тактом і повагою ставтесь до особистості людини, в якій народжується чоловік чи жінка; ваші взаємовідносини з підлітком мають бути пройняті духом рівності і в той же час духом поваги до життєвої мудрості старших; дорожіть прагненням підлітків до самостійності, не ображайте недовір'ям і підозрілістю і в той же час знайте все про своїх дітей, знайте без стеження й нав'язливого контролю. Вчіть зрілості суджень і поведінки, утверджуйте важливу моральну рису зрілості — почуття відповідальності за свою поведінку».
Аналіз цієї проблеми у творах В.Сухомлинського переконливо доводить, що сім'я є першого ланкою виховання взаємин між особою і колективом і за допомогою школи, краще було б сказати за тісного співробітництва зі школою, спроможна створити той ідеал людини, який конче необхідний нашому суспільству.

1.3. Вплив сімейних відношень на емоційний розвиток особистості – психологічні спостереження

Формування підростаючої особистості й особливо її моральне становлення визначається гармонійним розвитком всієї психічної сфери дитини. Центральним моментом у цьому процесі виступають переживання дитини або за Л. С. Виготським її «афективне ставлення до середовища», характер якого дає змогу встановити, яким чином це середовище зумовлює хід її розвитку [3,58]. Тому вивчення емоційної сфери дитини є важливим і необхідним для розуміння тенденцій формування її особистості й керування цим процесом. Емоції, виконуючи оцінювальну, спонукальну, коригуючу функції в поведінці й діяльності людини, відіграють значну роль у психологічному структуруванні цієї Діяльності, зокрема в утворенні її мотивів, виділенні цілей, виборі способів їхньої реалізації.
Емоційний відгук дитини на різноманітні ситуації життя сім'ї, особливо пов'язаних з відносинами у колі рідних, є передумовою виховання гуманістичної скерованості її особистості. За даними психологічних досліджень, емоції є результатом співвідношення актуальних потреб і можливостей їхнього задоволення. Тому розвиток емоційної сфери дітей в умовах сім'ї залежить від характеру і способів задоволення батьками найважливіших потреб дитини, чільне місце серед яких посідають потреби в довірливому спілкуванні й позитивному емоційному контакті. Правильне задоволення цих потреб уже в дошкільному віці сприяє засвоєнню дитиною морально-стичних цінностей і почуттів у їхній єдності. Із вступом дитини до школи змінюється механізм розвитку її почуттів: насамперед ускладнюється спілкування з батьками, значне місце у якому посідають проблеми навчання, успіхи й невдачі в ньому, дитина вступає у нові для неї стосунки з учителем, однокласниками, збагачується й диференціюється її емоційна сфера, створюються нові умови для формування морально-емоційних рис, розширюється коло емоційних зв'язків дитини.
Ефективність виховних впливів батьків значною мірою залежить від того, які ці зв'язки і які емоції й почуття вони стимулюють. Великої уваги з боку батьків вимагає подальше формування у дитини адекватних морально-етичним нормам способів вираження емоційного ставлення до інших людей. Уся система життєвих відносин дитини формується через ставлення дорослих до інших людей і до неї самої, найближчими з яких і найвпливовішими для неї є батьки. Особливості батьківсько-дитячих взаємин, характер задоволення емоційних потреб дитини в сім'ї тісно пов'язаний з тим, в якому напрямі розвиватимуться морально-емоційні риси її особистості.
Якщо в дитини розвинута така якість, як емоційна сприйнятність, то вона знаходить свої прояви у адекватному морально-етичній ситуації емоційному відгуку па емоційний стан іншої людини, її думки й почуття. Ми припустили, що розвиток здатності до емоційного відгуку залежить від характеру ставлення батьків до дітей і міри задоволення потреби дитини в емоційному контакті з близькими особами; якщо розвиток емоційної комунікації йде нормально, — співпереживання і співчуття знаходять свій вираз у реальній співдії з іншими дорослими і ровесниками.

ІІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИХОВАННЯ ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

2.1. Права та обов'язки батьків по вихованню та розвитку дитини

Турбота про підростаюче покоління хвилює не тільки громадськість нашої держави, але й весь світ.
Як ми вже зазначили, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» (ст. 12).
Законодавство України, а саме СК в ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування про неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Оскільки батьківські права є правами на виховання дитини, вони надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого припиняються. Батьки не можуть передавати будь-кому ці права або відмовлятися від них, але мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
При неналежному виконанні батьками (одним із них) обов'язку по вихованню дітей або зловживанні батьківськими правами дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї. Вона має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має також право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла 14-річного віку.
Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не заважає нормальному розвиткові дитини. Згідно статті 152 дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї звертаючись за захистом своїх прав до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а також безпосередньо до суду, якщо вона осягла чотирнадцяти років.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Той із батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).
Згідно зі ст. 154 СК України батьки мають право на самозахист дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як законні представники без спеціальних на те повноважень. Вони мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
Неповнолітні батьки згідно статті 156 мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть їх здійснювати самостійно, а по досягненні неповнолітніми батьками чотирнадцяти років мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.
Необхідно зауважити, що стаття 155 Сімейного кодексу України регулює здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків та визначає , що здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
На органи опіки і піклування покладено вирішення спорів щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. Так, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших питань, що мають істотне значення для справи. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим для виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від неї.
Згідно статей 157 та 158 , якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий із батьків має право на звернення до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це стосується інтересів дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
За заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
Необхідно зауважити, що стаття 159 дає визначення вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї – суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров’я дитини. В окремих випадках , якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

2.2. Вирішення спорів, пов'язаних з місцем проживання дітей

Інтереси виховання дітей більш повно здійснюються при їх спільному проживанні з батьками. У тих випадках, коли батьки внаслідок розірвання шлюбу або з інших причин не проживають спільно, виникає питання: з ким із них повинна проживати дитина?
Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10-ти років, визначається зі згоди батьків, а по досягненні дитиною 10-ти років — зі спільної згоди батьків та самої дитини. По досягненні дитиною віку 14-ти років, коли батьки проживають окремо, місце проживання визначається дитиною. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні таких спорів суд бере до уваги особисте ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.
У тому випадку, коли дитина не може бути передана комусь із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини у особи, з якою вона проживає, і передачу її для опікування органові опіки та піклування.
Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.
Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, а також право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

2.3. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Ці питання регулює стаття 164,165,166,167 Сімейного кодексу України. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Найперше, до таких підстав відноситься відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і невиявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.
Коли жінка поступає в пологовий будинок, то вона пред'являє паспорт, але бувають випадки, коли жінки поступають без паспорта. Здебільшого це ті особи, які мають намір залишити дитину в пологовому будинку і відмовитися від неї. В основному від дітей відмовляються одинокі матері, але бувають випадки, коли від дитини відмовляються і сімейні пари, мотивуючи свою відмову наявністю дітей і скрутним матеріальним становищем. У кожному конкретному випадку суд, вивчаючи матеріали справи, визначає, чи є поважною причина відмови від дитини. І якщо суд визнав, що особа без поважних причин відмовляється забрати дитину з пологового будинку, а тим більше — не виявляє щодо неї батьківського піклування протягом півроку, така особа може бути позбавлена батьківських прав за рішенням суду.
Другою підставою позбавлення батьківських прав є ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Таке ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.
Третьою підставою позбавлення батьківських прав є жорстоке поводження з дитиною.
Четвертою — хронічний алкоголізм або наркоманія батьків дитини.
П'ятою підставою можуть бути будь-які види експлуатації дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
Шостою — засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Неповнолітні батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, або коли вони є хронічними алкоголіками чи наркоманами, а також коли батьки вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось з них.
Досить часто позбавлення батьківських прав провадиться одразу з кількох підстав. Пияцтво батьків або одного з них, як правило, поєднане з розпустою, що обумовлює відсутність турботи про дітей, жорстоке поводження з ними, ухилення від виконання обов'язків по вихованню.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише тоді, коли усі інші не дають позитивних результатів.
Позбавлення батьківських прав допускається лише щодо дітей, які не досягли 18-ти років.
Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою одного з батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому вона перебуває, органу опіки та піклування, прокурора, а також самої дитини, яка досягла 14-ти років.
Органи опіки та піклування, а також прокурор не тільки мають право пред'явити позови про позбавлення батьківських прав, але й зобов'язані взяти участь у розгляді кожної такої справи незалежно від того, хто є позивачем.
Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявив у діях батьків або одного з них ознаки злочину - порушується кримінальна справа.
Винесене судом рішення про позбавлення батьківських прав свідчить про те, що особа злісно не виконує обов'язки по вихованню дитини. Зрозуміло, що у такого батька чи матері не може бути залишена дитина, в зв'язку з чим виникає необхідність визначити її майбутню долю.
Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений батьківських прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого проживання в одному житловому приміщенні.
Суд може постановити рішення про виселення того з батьків, хто позбавлений батьківських прав, з житлового приміщення, у якому він проживає з дитиною, якщо буде встановлено, що він має інше житло, у яке може поселитися, або постановити рішення про примусовий поділ житла чи його примусовий обмін. Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають за їхньою заявою баба та дід дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові або іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органові опіки та піклування. Дитина, яка передана родичам, мачусі, вітчиму, органу опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього. З позбавленням батьківських прав, в принципі, припиняються сімейні правовідносини між батьками і дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Позбавлення батьківських прав як наслідок винної поведінки батьків не може означати їх повного звільнення віл батьківських обов'язків по утриманню дітей.
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Аліменти на дітей стягуються на користь другого з батьків (опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина), а також організації, де дитина перебуває на вихованні.

2.4. Порядок поновлення в батьківських правах

Хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але у разі, коли у способі життя недбалих батьків відбуваються суттєві зміни на краще, суд за їх заявою може поновити їх в правах.
Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
Правило, що міститься в законі про поновлення батьківських прав, є дійовим стимулом для зміни поведінки осіб, позбавлених батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, наявність обставин, Що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Такі справи розглядаються лише за заявою особи, позбавленої батьківських прав, а відповідачем може бути інший з батьків (опікун, піклувальник чи особа, в сім'ї якої проживає дитина) або орган опіки та піклування.
При розгляді позову про поновлення батьківських прав слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дітей. Вирішуючи питання про поновлення в батьківських правах, необхідно з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав), інших осіб, з ким проживає дитина, щодо можливості поновлення позивача у правах. Така думка є вельми суттєвою, але не вирішальною при розгляді спору.
У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.
Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі.

2.5. Відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав

Захист інтересів дітей може здійснюватися і шляхом відібрання їх без позбавлення батьківських прав.
Згідно зі ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з нею, є хронічними алкоголіками або наркоманами чи вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального стану. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам — за їх бажанням або органові опіки та піклування.
У виняткових випадках — при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. При винесенні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює конкретних строків цього обмеження прав батьків. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.
Виконання таких рішень як добровільно, так і примусово, проводиться державними виконавцями відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження». Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець провадить виконавчі дії з обов'язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, та із залученням представників органів опіки та піклування. За потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу. У разі, коли особа перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на таку особу в розмірі від 2 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо фізичних осіб і від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо посадових осіб. При повторному невиконанні рішення особою без поважних причин державний виконавець накладає на неї штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність такої особи відповідно до закону.
Суд має право застосувати негайне виконання рішення у спорах щодо дітей, якщо залишення дитини у відповідача згубно позначається на здоров'ї та психіці дитини.
Суд також може передбачити заходи, що сприяють безболісному переходу дитини на виховання до іншої особи, причому ніякі насильницькі дії стосовно дитини не допускаються.
Також необхідно зауважити, що Сімейний кодекс України визначає необхідність врахування думки дитини при вирішенні питання, що стосуються її життя. Стаття 171 визначає, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами за питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї, також дитина може висловлювати свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками , іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

ВИСНОВКИ

У процесі теоретичного дослідження визначено питання “Правове регулювання виховання за сімейним законодавством України”...

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституцій України 28.06.1996 р.
2. Сімейний Кодекс України 2002 р.
3. Божович Л. И. Личность й ее формирование в детском возрасте: Психолог, исследование. — М., 1968. — 464 с.
4.Бебік В.М., Головатий М.Ф., Рехкало В.А. Правова культура сучасної молоді. - К., 1996.
5.Вчителю про роботу з батьківською громадськістю. - Тернопіль, 1993.
6.Гірник А.М., Саламатов Е.О. Духовність в період кризи // Людина і духовність. - К., 1996. - Т.5.
7.Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. Тернопіль, 1996.
8.Головатий М.Ф. Молодь і національна ідея. Проблема формування громадянської позиції нової генерації України.
9.Кравець О.М. Сімейний побут і звичай українського народу. - К., 1966.
10.Макаренко А.С. Виступи з питань сімейного виховання // Твори в 7-ми томах.-К., 1954.
11.Макаренко А.С. Книга для батьків. - К., 1972.
12.Мартинюк 1.В Національне виховання: теорія і методологія. - Київ, 1995.
13.Основи національного виховання. - К., 1994.
14.Педагогічне спілкування. - К., 1997.
15.Постовий В.Г. Сімейна педагогіка. - К., 1994.
16.Постовой В.Г. Педагогічні задачі і завдання для батьків. - К.,1989.
17.Савченко О.Я. Сімейне виховання. - К., 1979.
18.Сімейне право України / підручник для вузів К.2004
19.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К., 1978.
20.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори в 5-ти томах. -К., 1977.-Т.З.

 

 
загрузка...