Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Історія економічних вчень
Українські реферати - Історія економічних вчень
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Історія економічних вчень

ЗМІСТ

Вступ
1. Історичні умови та теоретичні джерела формування марксистської економічної теорії
2. Монетаризм. Монетарна модель циклу М. Фрідмана
3. Розвиток економічної думки на Україні
Висновки
Список використаної літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


ВСТУП

Початок формування марксистської політичної економії відноситься до 40-х рр. XIX ст., коли в передових країнах світу на зміну феодалізму прийшов і утвердився розвинений капіталізм епохи вільної конкуренції. Проте становлення нового суспільного ладу проходило непросто, із загостренням соціальних суперечностей і революційними потрясіннями. Це й зумовило матеріальні передумови виникнення марксизму.
В їх формуванні важливу роль відіграв промисловий переворот, який в Англії розпочався в 70-х рр. XVIII ст. і в основному завершився до 1825 р. Виникнення машинної індустрії дозволило капіталізму розвиватись більш інтенсивно, фабрична система викликала небачене зростання продуктивних сил, стала очевидною його прогресивність.
Однак капіталізм народжувався і викристалізовувався в муках, його становлення супроводжувалось масовим розоренням селян і ремісників, формуванням армії найманої праці. Відбулась різка зміна соціальної структури суспільства, на передній план вийшли суперечності між двома основними класами — найманими робітниками і капіталістами (підприємцями). Технічний прогрес посилював їх, адже разом із зростанням продуктивності праці зростала й її інтенсивність, розширювались межі робочого дня. Економічні кризи надвиробництва, які свідчили про певну неспроможність конкурентного механізму саморегулювання, потрясали ринкову економіку, викликаючи масове безробіття. Саме ці моменти і викликали пильну увагу фундаторів марксистського вчення.

1. Історичні умови та теоретичні джерела формування марксистської економічної теорії

Ціла низка антифеодальних революцій в Європі створила політичні передумови генезису марксистської теорії. Маркс і Енгельс зробили висновок про неминучість зміни соціального устрою виключно революційним шляхом, через насильство одних над іншими. Вони стали «співцями пролетарської революції», їх вчення набуло революційного напряму. Воно проповідувало неминучість загибелі капіталізму під натиском внутрішніх суперечностей, насамперед антагонізму між працею (найманими робітниками) і капіталом (капіталістами), намагались дати економічне обґрунтування соціалістичної революції. Фундатори марксизму принципово — і, як виявилось, помилково — заперечували саму можливість поступового еволюційного удосконалення капіталізму шляхом його реформування.
Соціальною базою революційних змін марксизм визнавав пролетаріат — клас найманих робітників, який народжувався в муках промислового перевороту і невпинно зростав разом із розвитком великого машинного виробництва. Розкриття історичної ролі пролетаріату як «могильника капіталізму» стало маніакальною ідеєю марксистського економічного вчення. К. Маркс рішуче і безжально поділив суспільство на два ворогуючих табори — «підприємців-експлуататорів» і «пролетарів», не визнаючи ніяких компромісів між ними і не бажаючи бачити шляхів соціального примирення. Тому марксисти намагались внести революційну ідею в робітничий рух, який виник задовго до формування марксистської концепції, зваблюючи його, як записано в «Маніфесті Комуністичної партії», «завоюванням всього світу» під гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтесь!». Своїми революційними висновками, ідеологізацією науки, теоретичним антагонізмом Маркс і Енгельс кинули виклик існуючій економічній теорії, вульгарній і апологетичній з їх точки зору. «Здавалось, — пишуть сучасні американські економісти, — події підтверджують передбачення Маркса. Паніка в економіці і глибокі депресії в 90-х роках XIX століття та в 30-х роках підвели інтелектуалів XX століття до питання про життєздатність приватнопідприємницького капіталізму». Все ж західна економічна теорія прийняла цей виклик і обґрунтувала концепції, які заперечують висновки марксистів. Теорії трудової вартості і додаткової вартості, які утворюють ядро марксистської політичної економії, були піддані рішучій критиці і нині вони, за висловом Й. Шумпетера, «давно мертві і поховані», що підтверджується успішним розвитком сучасної ринкової економіки і крахом соціалістичної системи господарювання.
Карл Генріх Маркс (1818 – 1883) народився в німецькому місті Трір. Він став другим із дев'яти дітей адвоката Генріха Маркса, вихідця із сім'ї раввинів, який із іудейства перейшов в протестантизм. Карл закінчив гімназію, в 1835- 1841 рр. вивчав право, філософію, світову історію і історію мистецтва в Боннському і Берлінському університетах, а ступінь доктора філософії одержав в Йєнському університеті.
Маркс рано одружився з молодою аристократкою Женні фон Вестфален, яка через своє одруження змушена була порвати з своєю сім'єю. В них народились і виросли три дочки - Женні, Лаура і Елеонора, які до кінця життя поділяли ідеї свого батька. На початку 40-х років К. Маркс познайомився і подружився на все життя з молодим німецьким фабрикантом Фрідріхом Енгельсом, який став його соратником в науці і ідейній боротьбі.
Присвятивши все життя теоретичним дослідженням і революційній діяльності, К. Маркс не мав постійних джерел існування, довго бідував. Він працював журналістом, був редактором газет соціалістичного спрямування, з 1848 р. став політичним емігрантом, жив із сім'єю в Брюсселі, Парижі, звідки його депортували, а з 1850 р. ідо кінця життя знайшов притулок в Лондоні, де після смерті й був похований. Його з сім'єю довго утримував Ф. Енгельс, який, ставши спадкоємцем хімічних заводів в Манчестері, з 1869 р. встановив для Маркса щорічну ренту. З цього часу всі фінансові проблеми Марксів були вирішені.
Ще в Німеччині К. Маркс приступив до роботи над «Капіталом» — книгою всього життя, над якою працював близько 40 років, так не завершивши її. Роботу над архівами Маркса продовжив Ф. Енгельс, який видав ІІ і ІІІ томи (І том побачив світ 1867 року), а потім і німецький соціал-демократ К. Каутський. який видав IV том. К. Маркс написав велику кількість наукових праць (багато з них у співпраці з Ф. Енгельсом), але саме «Капітал» став його теоретичною вершиною.
К. Маркс помер в 1883 р.—через два роки після смерті своєї дружини.
Оцінюючи в цілому внесок марксистського вчення в економічну науку і визнаючи теоретичну цінність багатьох його положень, потрібно відзначити суперечливість і неоднозначність наукових висновків Карла Маркса. Безсумнівним є те, що мало воно велике значення в плані драматичної, а часто й трагічної долі населення тих країн, де намагались впровадити марксистські принципи організації соціалістичного суспільства в життя.
Створення марксистської (пролетарської) політичної економії насамперед пов'язане з науковою діяльністю великого німецького економіста Карла Маркса (1818 - 1883).
Карл Маркс залишив дуже помітний слід в історії економічної думки. Його ідеї часто виходять за рамки власне економічних проблем, сполучаючись з філософськими, соціологічними і політичними. В створенні марксистської політичної економії помітну участь брав також найближчий друг К. Маркса — німецький економіст Фрідріх Енгельс (1820 - 1895).
Найвизначнішим твором марксистської політичної економії став «Капітал» К. Маркса, який створювався автором протягом 1844 - 1883 рр.

Таблиця 1.
Структура і основні проблеми «Капіталу» К. Маркса


Отже, II і III томи «Капіталу» — посмертні книги Маркса, їх зміст був «витягнутий» Енгельсом із чималих рукописів Маркса (обсягом близько 10 тисяч сторінок), далеко ще не закінчених.
ІV том «Капіталу» під назвою «Теорії додаткової вартості» був виданий Карлом Каутським — ідеологічним спадкоємцем Маркса і Енгельса — в 1905-1910 рр. і містить критичний аналіз економічної думки від меркантилістів до соціалістів-рікардіанців.
«Капітал» К.Маркса став в один ряд з такими шедеврами економічної думки, як «Багатство народів» А. Сміта, «Засади політичної економії» Д. Рікардо, «Основи політичної економії» Дж. С. Мілля, а за глибиною аналізу, і охопленням проблем навіть перевершив їх. Про його критичну спрямованість проти існуючої економічної науки свідчить підзаголовок - «Критика політичної економії».
Методологія марксистських досліджень
Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з теоріями А. Сміта і, особливо, Д. Рікардо. В цьому розумінні він став продовжувачем вчення класичної політичної економії в тій частині, яка ґрунтується на трудовій теорії вартості. Однак, Маркс не брав в класиків вже готові висновки, а переосмислював їх у відповідності із власними принципами.
За визнанням самого Маркса, як вчений він методологічно виходив з трьох наукових джерел: англійської політичної економії Сміта - Рікардо, німецької класичної філософії Гегеля-Фейєрбаха і французького утопічного соціалізму Сен-Симона-Фур'є. В перших він запозичив у числі багатьох інших трудову теорію вартості, в других — ідеї діалектики і матеріалізму , в третіх — поняття класової боротьби і ідею соціалістичного устрою.
В методології Маркса центральне місце займає його концепція базису і надбудови, яку він виклав ще в праці «До критики політичної економії» (1859).
Під економічним базисом К. Маркс розумів сукупність виробничих відносин, які «складають економічну структуру суспільства» і яким відповідає «певна ступінь розвитку їх матеріальних продуктивних сил». Над «реальним економічним базисом здіймається юридична і політична надбудова». Економічний базис і продуктивні сили визначають спосіб виробництва життєвих благ, останній зумовлює соціальні, політичні і духовні процеси життя взагалі. «Не свідомість людей визначає їх буття, —наголошував при цьому Карл Маркс, — а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість».
В концепції базису і надбудови Маркс зробив спробу дати економічну інтерпретацію історії з врахуванням діалектики взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, яка, на його думку, відбиває процес переходу від капіталізму до соціалізму. Маркс вважав, що недіалектичний підхід класичної політичної економії, яка власне й відкрила закони розвитку капіталізму, не дозволив їй зрозуміти, що вони мають специфічний і перехідний характер, трактуючи їх універсальними і вічними.
За переконанням Маркса, капіталізм, доба якого «бере свій початок в XVI столітті», виключає можливість гуманізації і демократизації через приватну власність на засоби виробництва і анархію ринку. В цьому виявилась трагічна помилка великого вченого, який вважав, що при капіталізмі здійснюється експлуатація найманої праці, «людина прагне лише до прибутку, стає чужою сама собі, адже не може реалізуватись в праці, що деградувала лише в джерело існування за умов непередбачуваності ринку і жорсткої конкурентної боротьби». Однак, як відзначає один із сучасних дослідників творчості Маркса, в автора «Капіталу» в дійсності «нема ніяких переконливих даних про . той момент, коли капіталізм перестане функціонувати..., він не довів економічно, що внутрішні суперечності капіталізму зруйнують його» .
Важливо зазначити, що в аргументах Маркса стосовно неминучого краху капіталізму головним є не порушення ринкового принципу розподілу доходів між суспільними класами, а те, що ця система не забезпечує повної зайнятості, тяжіє до колоніальної експлуатації І до війн. Суспільним ідеалом він вважав соціалізм і комунізм, які пізніше в праці «Критика Готської програми» (1875) називає двома фазами комуністичного суспільства, за якого не існуватиме приватної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною, а кожна особа здобуде справжню свободу.

2. Монетаризм. Монетарна модель циклу М. Фрідмана

В історії економічної думки відома школа раннього монетаризму, або раннього меркантилізму, яка існувала протягом ХV-ХVІ ст. Відродження ідей монетаризму в його неоліберальному варіанті відбулось в XX ст. Нові монетарні ідеї зародились в стінах Чиказького університету в США ще в 20-х роках як альтернатива кейнсіанству. Однак самостійне, а тим більше лідируюче значення в неолібералізмі американський монетаризм здобув на рубежі 50-60-х років у вченні так званої «чиказької» монетарної школи. Основоположником і інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, професор Чиказького університету, Нобелівський лауреат 1976 року Мілтон Фрідман (нар. 1912), коріння якого тягнуться з України (його батьки емігрували із Закарпаття в США на початку століття).
Основні монетарні ідеї М. Фрідман виклав у фундаментальній праці «Монетарна історія США. 1867- 1960» (1962), яку він написав разом із своїм однодумцем — Анною Шварц.
Монетаризм як система економічних поглядів, став альтернативою кейнсіанській концепції у зв'язку з неспроможністю останньої розв'язати проблеми економічного розвитку США в 50-60-х роках. Економічні ідеї сучасного монетаризму з його грошовими факторами стабілізації ринкової економіки прямо протилежні кейнсіанству з його негрошовими чинниками, зокрема, інвестиціями. Альтернативність монетаризму і кейнсіанства проявляється насамперед в питанні досягнення економічної рівноваги і ролі держави в її забезпеченні.
Як відомо, кейнсіанська теорія стверджує, що ринковий механізм неспроможний забезпечити макроекономічну рівновагу і динамічне економічне зростання без суттєвої допомоги державного регулювання. Монетаристи ж вважають вплив держави на економічні процеси багато в чому навіть шкідливими. Вони переконані, що тільки повна економічна свобода і вільне підприємництво спроможні забезпечити стабільність і ефективність економічного розвитку.
Монетаристи однозначні в оцінці негативного ефекту впливу держави на економіку. Вони стверджують, що держава, проводячи фіскальну антициклічну, тобто кейнсіанську, економічну політику з метою регулювання сукупного попиту, норми нагромадження, споживання і інвестицій, сама того не бажаючи, порушує економічну рівновагу і посилює циклічні коливання. Так, М. Фрідман вважає, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням (часовим лагом) в 8-14 місяців, тобто тоді, коли вже потрібні прямо протилежні заходи.
Сучасні монетаристи роблять висновок, що державне централізоване управління і регулювання економіки є бюрократичним, шкідливим для приватної ініціативи і свободи особи, тому потрібно провести дерегулювання економіки, її децентралізацію. Основним засобом економічного регулювання М. Фрідман та його послідовники вважають монетарну систему, тобто систему грошового обігу, через яку можливо і необхідно розв'язувати всі економічні проблеми країни.
Монетарні погляди набули ваги протягом 60-х років, коли зміцнювались сумніви стосовно ефективності спрощених рекомендацій кейнсіанської економічної політики. Переломним моментом стала дискусія навколо так званих «кривих Філіпса», що характеризують кейнсіанський емпіричний зв'язок між щорічною відносною зміною заробітної плати в грошовому виразі (інфляції) і зайнятості.
М. Фрідман та його однодумці прийшли до висновку, що «крива Філі пса» далеко не стабільна, особливо з врахуванням ситуації в економіці багатьох ринкових країн в кінці 60-х років, коли зростання інфляції, всупереч траєкторії «кривої Філіпса», почало супроводжуватись не зниженням, а зростанням безробіття, що в 70-х роках зумовило глибоку стагфляцію (стрімке одночасне наростання інфляції і безробіття).
Голова сучасних монетаристів зробив спробу відродити значення грошей, грошової маси і грошового обігу в економічних процесах. В праці «Теоретичні основи грошового аналізу» (1970) М. Фрідман прямо зазначав: «гроші — єдине, що має значення для зміни номінального доходу і для короткочасних змін реального доходу, хоча в цьому є й певне перебільшення, яке, однак, правильно характеризує спрямування наших висновків».
Зусиллями М. Фрідмана монетарна концепція, неоліберальна за своєю суттю, стала основою офіційної економічної політики США, а пізніше і деяких інших ринкових країн. Найбільший успіх монетарна економічна концепція мала в 80-х роках, коли здійснювались так звані «рейганоміка» в США і «тетчеризм» у Великій Британії, як прояв неоконсервативної економічної політики.

3. Розвиток економічної думки на Україні

Непересічне значення для розвитку світової економічної думки мали ідеї наших співвітчизників – українця М. І. Туган-Барановського і росіянина М. Д. Кондратьєва, теорії яких за радянських часів з політичних і ідеологічних мотивів подавались у викривленому вигляді, а імена намагались витравити із пам’яті…
Чудовий український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський (1865 – 1919) своїми теоріями здобув світове ім’я. Він народився, виріс і здобув освіту в Україні, викладав в університеті Санки-Петербурга, згодом став професором Київського університету, одним із фундаторів української державності в 1917 - 1919 роках, міністром фінансів Центральної Ради, був серед засновників Української академії наук.
Свою теоретичну діяльність М. І. Туган-Барановський розпочинав як марксист, проте згодом відійшов від ортодоксального марксизму, заснувавши в Санкт-Петербурзі разом із відомими російськими економістами Петром Струве (1970 - 1944) і Сергієм Булгаковим (1871 - 1944) та іншими течію так званого «легального марксизму», яка викристалізувалась у дискусіях із суб'єктивно-ідеалістичними поглядами народників і революційними ідеями більшовиків. Існування течії «легального марксизму» обмежується 90-ми роками XIX ст., вона розпалась в 1900 р.
Туган-Барановський та інші «легальні марксисти» однозначно заперечували тезу народників про неможливість розвитку капіталізму в Росії, використовуючи для цього окремі положення марксистського економічного вчення. Водночас, вони рішуче заперечували ряд основних його тез - про експлуататорську природу буржуазної держави, диктатуру пролетаріату, характер переходу до соціалізму, реалізацію продукту та деякі інші. Особливі заперечення викликало положення про необхідність здійснення пролетарської революції. Висновок про можливість реформування капіталізму «легальні марксисти» зробили раніше від Е. Бернштейна. Революційні висновки Маркса і більшовиків вони називали «тенденційними і помилковими».
Наприкінці 90-х років «легальні марксисти» відійшли навіть від формального визнання марксизму. Зокрема, Туган-Барановський в статті «Основна помилка абстрактної теорії капіталізму Маркса» (1899) доводив необхідність поєднання трудової теорії вартості з маржиналістськими теоріями граничної корисності. Ще раніше в праці «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя» (1894) він у поясненні причин економічного циклу піддав сумніву правильність висновків К.Маркса.
Після розпаду течії «легального марксизму» одні його представники повністю перейшли в опозицію соціалістичній ідеї (зокрема, П. Струве), а інші (насамперед Туган-Барановський) стали на позиції лібералізму і реформізму, зблизившись із соціал-реформізмом.
Своїми наступними теоріями український економіст здобув широке визнання. Розвиваючи теорію психологічної цінності, він спочатку виступав за поєднання теорій трудової вартості і граничної корисності, а пізніше сформулював «закон», в якому стверджував, що «граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям».
В соціальній теорії розподілу, яка є популярною і сьогодні, розподіл доходів представлено результатом боротьби різних класів суспільства за поділ сукупного продукту. Розмір частки, яка дістається кожному з класів, з цих позицій визначається як загальним обсягом національного доходу, так і «соціальною силою» класів. Роль виробництва полягає в нарощуванні величини продукту, а тому всі класи однаково зацікавлені в зростанні його ефективності. Дану теорію Туган-Барановський виклав в праці «Соціальна теорія розподілу» (1913).
Чи не найбільший вплив на сучасну економічну думку виявила інша його теорія — теорія економічних циклів, яка сьогодні широко використовується в теоретичних побудовах. В цій теорії, яка викладена в книзі «До кращого майбуття» (1912), український вчений зробив спробу дати синтетичну уяву про характер циклічних коливань.
Туган-Барановський звернув увагу на тісний зв'язок між зміною цін на «капітальні блага» (засоби виробництва) і акумулятивним процесом вивільнення грошового капіталу, котрий спрямовується або на інвестиції, або на заощадження. Тим самим він поклав початок сучасній інвестиційній теорії циклів, стрижнем якої є зв'язка «заощадження - інвестиції» — головна «пружина» циклічних коливань. Водночас в цьому проглядаються і обриси майбутнього кейнсіанського підходу.
Згідно з теорією Туган-Барановського, вичерпування інвестиційних можливостей створюється умовами застосування кредитного капіталу, обмеженістю банківських ресурсів, а найголовніше — диспропорцією в розміщенні вільних грошових капіталів між різними сферами їх прикладання. В ній український економіст вбачав головну причину циклічних економічних спадів.
Одним із перших в Російській імперії Туган-Барановський звернув увагу на утворення монополій в формах картелей і трестів, вбачаючи в них суттєве явище в розвитку світового господарства. В працях «Основи політичної економії» (1890) і «Промислові кризи в сучасній Англії» (1894) він показав, що в результаті утворення монополій «споживачі обкладаються своєрідною даниною на користь монополістів», однак прийшов до висновку, що держава здатна усунути шкідливий вплив монополій, обмеживши їх діяльність.
Величезне теоретичне значення мало й обґрунтування Туган-Барановським ідеї про забезпечення національної грошової одиниці за умов відсутності золотого запасу так званим «стратегічним товаром», яку він розвивав при впровадженні в січні 1918 р валюти незалежної Української держави — гривні, перебуваючи на посаді міністра фінансів уряду УНР. Ідея забезпечити гривню українським цукром через півстоліття повторилась у вченні сучасних монетаристів.
За своїми переконаннями Туган-Барановський до кінця життя зостався соціалістом, різко полемізуючи з цього приводу із своїм колишнім однодумцем П. Струве, котрий доводив «принципову неможливість здійснення соціалізму». Концепція соціалізму українського вченого була близькою до соціал-реформістської. Він виклав її в працях «Сучасний соціалізм в своєму історичному розвитку» (1906), «Соціалізм як позитивне вчення» (1918), «Соціальні основи кооперації»'(1919).
Як кінцевий соціальний ідеал, Туган-Барановський виділив анархічний комунізм — лад повністю вільних людей, в якому відсутнє придушення меншості більшістю. Однак, услід за Е.Бернштейном, він трактував майбутнє суспільство як ціль, до якої треба послідовно рухатись, але яка, можливо, ніколи досягнутою не буде. Тому для найближчого майбутнього найбільш бажаним уявлялось досягнення хоча б соціалізму з рисами державного і синдикального (синдикати — професійні спілки) управління, при цьому в примиренні «двох протилежних начал — свободи особи і панування спільноти» вбачався головний зміст соціалістичного ладу. Водночас, обґрунтування необхідності соціалізму подавалось ним як з матеріалістичних, так і з етико-правових позицій. Туган-Барановський характеризував соціалістичний лад з одного боку як «господарську систему вищої продуктивності», а з іншого — як «вимогу природного права людини на свободу».
Отже, соціалізм Туган-Барановського не має нічого спільного з ленінсько-сталінським, однак в ньому є багато спільних рис з «соціальним ринковим господарством» сучасних неолібералів.
В своїх останніх працях Туган-Барановський обґрунтовував переваги централізованого державного регулювання економікою в поєднанні із свободою кооперативної форми організації виробництва. За цими уявленнями соціалістична держава стає власником і верховним розпорядником всіх суспільних «капітальних благ», передаючи їх в користування трудових кооперативів. Останні повинні поставляти на державні склади певну кількість виробленого продукту, а його надлишок використовувати для задоволення потреб і розвиток своїх членів.
Реформізм Туган-Барановського проявлявся не лише в запереченні революційного і пролетарського насильства як засобу досягнення соціалізму, а і в його відношенні до соціалістичних перспектив Росії. Він стверджував, що «до соціалізму сучасна Росія безумовно не дозріла».
Після Лютневої революції 1917 р. Туган-Барановський сподівався на здійснення «великих соціальних реформ»: в сфері аграрних відносин — в напрямку заміни капіталізму селянськими трудовими господарствами, пов'язаних кооперацією; в промисловості - в напрямку переходу до «державно-врегульованого» капіталізму, обмеженому «в своїх правах інтересами всього суспільства і контролем робітничого класу». Таким чином, суспільство «повинно рухатись в бік соціалізму, поступово наближаючись до нього...» Такі ідеї він висловив в праці «Російська революція і соціалізм» (1917).
ЦІ ідеї він спробував втілити в життя разом з своїми однодумцями — соціалістами М. Грушевським, В. Винниченком та іншими — вже в Українській державі, однак агресія більшовицької Росії перекреслила їх плани. Сам Туган-Барановський помер від тифу в Одесі, прямуючи на переговори з питань економічної підтримки молодої Української Народної Республіки країнами Західної Європи.
Визначний російський економіст Микола Дмитрович Кондратьєв (1892 - 1938) нині широко відомий насамперед своєю концепцією циклічних коливань, викладеної ним у праці «Довгі цикли кон'юнктури» (1928). М. Кондратьєв був учнем М. Туган-Барановського.
В основі концепції російського теоретика лежить розвиток ідей про економічну рівновагу, її порушення і відновлення. Вважаючи, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кондратьєв пов'язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги:
• рівновага першого порядку - між звичайним ринковим попитом і пропозицією, її порушення породжує короткочасні коливання, що повторюються через кожних три роки («короткий» економічний цикл),
• рівновага другого порядку пов'язана з інвестиціями в засоби праці, її порушення викликає циклічні коливання з середньою тривалістю 11 років («середній» економічний цикл),
• рівновага третього порядку, що пов'язана із співвідношенням між «основними капітальними благами» {пасивною частиною основного капіталу) і технічними нововведеннями, з одного боку, і рештою факторів виробництва, що визначають даний технологічний спосіб виробництва, — з іншого, викликає циклічні «хвилі» тривалістю 50-60 років («довгий» економічний цикл).

ВИСНОВКИ

Ціла низка антифеодальних революцій в Європі створила політичні передумови генезису марксистської теорії. Маркс і Енгельс зробили висновок про неминучість зміни соціального устрою виключно революційним шляхом, через насильство одних над іншими. Вони стали «співцями пролетарської революції», їх вчення набуло революційного напряму. Воно проповідувало неминучість загибелі капіталізму під натиском внутрішніх суперечностей, насамперед антагонізму між працею (найманими робітниками) і капіталом (капіталістами), намагались дати економічне обґрунтування соціалістичної революції. Фундатори марксизму принципово — і, як виявилось, помилково — заперечували саму можливість поступового еволюційного удосконалення капіталізму шляхом його реформування.
Монетарна політика держави, на думку сучасних монетаристів, ґрунтується на трьох основних принципах:
• по-перше, у визначенні часового лагу (запізнення) в одержанні ефекту від грошово-кредитної політики (за розрахунками М. Фрідмана, на 8-14 місяців);
• по-друге, в неухильному забезпеченні сталого і стабільного зростання грошової пропозиції (за «грошовим правилом» М. Фрідмана кількість грошей в обігу має зростати щорічно на 3-4%, що відповідає середньорічним темпам приросту національного продукту);
• по-третє, в кардинальному скороченні державних витрат і перебудові економічних функцій держави від стимулювання сукупного попиту на запобігання інфляції.
Непересічне значення для розвитку світової економічної думки мали ідеї наших співвітчизників – українця М. І. Туган-Барановського і росіянина М. Д. Кондратьєва, теорії яких за радянських часів з політичних і ідеологічних мотивів подавались у викривленому вигляді, а імена намагались витравити із пам’яті…

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Економічна думка в історичному аспекті: Навчальний посібник, 267с
2. Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука,Київ: КНЕУ, 2001; 602 с
3. Гальчинський А. Теорія грошей. – Київ: Основи, 2001; 411 с
4. Голуб А. Гроші, кредит, банки. – Львів: :Центр Європи, 1997; 206 с
5. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг, Київ: Знання, 2001; 181 с

 

 
загрузка...