Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Історія України 1905 – 1910 рр. Столипінська реформа
Українські реферати - Історія України
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Історія України 1905 – 1910 рр. Столипінська реформа

ЗМІСТ

Вступ
1. Розвиток капіталізму
2. Україна в роки революції 1905 – 1907 рр.
3. Столипінська реакція і реформи (1907 – 1910 рр.)
Висновки
Список використаної літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


ВСТУП

Історія — це минуле, повернуте у майбутнє. Без знання минулого неможливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше успішно будувати майбутнє. Історія — це вчитель, збагачений тисячолітнім досвідом людства. Й історія як наука здатна за відповідних умов стати продуктивною силою суспільства. Але ми часто забуваємо те, чому вона нас учить. Воістину правий давній філософ, заявляючи, що найбільший урок, який ми виносимо з історії, це те, що не враховуємо її уроків. Знаючи закономірності й особливості історичного поступу, можна уникнути безлічі помилок, котрі чатують на нас на кожному кроці.
Гармонійне існування суспільства можливе лише за свідомого й добровільного сприйняття більшістю його громадян внутрішнього устрою і нововведень. Формуванню відповідної суспільної свідомості сприяють багато чинників, у тому числі й історичні знання. Вони дають людям впевненість у правильності обраного шляху, підтвердженого попереднім досвідом, консолідують їх в єдиному поступі в майбутнє, сприяють швидкій реалізації найскладніших завдань. Історичний досвід застерігає нас від ігнорування, а тим більше порушення загальних закономірностей розвитку людства, силових спроб загальмувати або зупинити суспільний прогрес, ворожнечі чи відкритої суспільної конфронтації, які загрожують непоправними катаклізмами.

1. Розвиток капіталізму

Після реформи 1861 р. економіка України розвивалася стрімкими темпами, особливо значні успіхи були у промисловості. Майже 21 % усієї промислової продукції Російської імперії вироблявся в Україні. Економічний розвиток України мав низку особливостей. По-перше, темпи розвитку деяких галузей (гірничої, металургійної, кам'яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у центрі. По-друге, в Україні існувала нерівномірність розвитку окремих регіонів. Найвищим цей рівень був на Півдні України; значно відставало Правобережжя; у південно-західних районах переважало дрібнотоварне виробництво. По-третє, розвиток економіки та культури стримувався сильним політичним, соціальним та національним гнобленням, залишками кріпосництва. По-четверте, Україна не була окремим, самостійним економічним регіоном, а входила до складу загальноімперської економічної системи.
Деякі головні риси економічного розвитку України були такими ж, як і в цілому в Росії. Так, в Україну, як і в інші регіони імперії, широко проникав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося у Донецько-Криворізькому районі, де значна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Як і у Центрально-промисловому районі, в Україні створилася висока концентрація виробництва. На початку століття на підприємствах з кількістю працівників понад 500 людей зосереджувалось близько 50 % загальної кількості робітників. Це створювало передумови для кращої організації робітничого руху, що відіграло потім суттєву роль у подальших революційних подіях.
Особливістю важкої індустрії Донбасу було комбінування металургійних підприємств з вугільними, коксовими, залізорудними, хімічними. Подібні комбінати виявилися набагато вигіднішими з господарської точки зору. При цьому ключові позиції (як базові підприємства) посідали не кам'яновугільні, а металургійні або машинобудівні заводи. На початку століття в Україні з'являються перші монополії — синдикати «Продуголь», «Продамет», «Прод-РУда», які концентрують у своїх руках значну частину виробництва в окремих галузях і отримують надприбутки завдяки високим цінам, котрі вони могли диктувати.
Розвиток сільського господарства. Становище селян
У сільському господарстві України на початку століття відбувалася боротьба двох тенденцій: американського (фермерського) і прусського (буржуазно-поміщицького) шляхів розвитку. Незважаючи на підтримку царським урядом поміщиків, селянська земельна власність зростала. У самому селі значно прискорився процес диференціації селянства: земля та засоби виробництва зосереджувалися у Руках заможних селян. Це призводило до збіднення та збезземелювання значної частини селянства. 1905 р. в Україні частка безземельних та малоземельних селян складала близько 56 % . Поруч з цим зростало товарне виробництво на продаж. Розширювалися посіви зернових та технічних культур. Особливо швидко розвивалось сільське господарство Південної України. Це пояснювалося тим, що тут широко використовувалася наймана праця сезонних робітників, яка була дешевою, швидше впроваджувалися сільськогосподарські машини, менше було залишків кріпосництва.

2. Україна в роки революції 1905 – 1907 рр.

Розвиток революції у 1905 – 1907 рр.
1905 р. в Російській імперії почалася революція. Характер революції визначається тими завданнями, які вона повинна була вирішити. Революція 1905-1907 рр. за своїм характером була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, поліпшення становища (восьмигодинний робочий день тощо). Буржуазна революція відбиває потреби розвитку капіталізму, оскільки вона розширює і поглиблює розвиток його основ. Тому революція не може відбивати інтересів буржуазії. Проте у ній також зацікавлені робітники, селяни і інтелігенція, оскільки революція спрямована на ліквідацію залишків кріпосництва, повалення царизму з його поліцейським режимом, розширення демократії тощо.

Таблиця 1.
Причини революції 1905 – 1907 рр.


- Економічна відсталість, низький рівень життя широких верств населення
- Збереження поміщицького землеволодіння, малоземелля селян
- Відсутність політичних прав
- Невдоволення політикою царя Миколи ІІ (збереження відсталості промисловості і сільського господарства; поразка в русько-японській війні 1904 – 1905 рр. І т. ін.
Революція мала свої особливості, тобто відмінності від попередніх революцій в інших країнах. По-перше, це була перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча революція була буржуазною за характером, буржуазія імперії не могла в ній відігравати вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, в цій революції існували не два політичних табори (революційний і контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевказаних, ще табір ліберально-буржуазний. Це ускладнювало політичну боротьбу.
Періодизація революції:
1. Січень—грудень 1905 р. — піднесення;
2. Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад.
Різною була й тактика партій в революції. Більшовики та есери виступали за збройне повстання як основний засіб вирішення завдань революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети, лідери українських національних партій виступали за парламентський шлях через вибори до Державної Думи. Чорносотенні партії виступали за беззаперечне збереження існуючого ладу, тобто проти будь-яких змін.
Головні події революції в Україні:
1) січень-березень 1905 р. страйки робітників — 177 страйків, 170 тис. учасників;
2) повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);
3) загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. - 120 тис. учасників);
4) створення профспілок (3 листопада 1905 р.; 1907 р. - 280 організацій);
5) селянські виступи (за 1905 р. — 4 тис. у 7 тис. сіл);
6) повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та ін. На чолі з лейтенантом Шмідтом — листопад 1905 р.);
7) повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським — листопад 1905 р.;
8) грудневе збройне повстання 1905 р. (в Донбасі).
У ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам влади — Ради робітничих депутатів. В Україні вони діяли у Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві та інших містах.
Зростання громадської активності і організованості спричинило створення профспілок. Однією з перших виникла профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р. в Україні нараховувалось близько 80 професійних об'єднань.
В ці роки значно посилився національний рух. Громадськість виступала за рівноправність усіх народів, проти великодержавної, шовіністичної політики царизму, за право вільно користувалися рідною мовою. У цей час більшого поширення набуває Українська преса. 1905-1907 рр. виходило уже 24 україномовних газети і журнали.
Поряд з політичними партіями у цей час виникають і культурно-освітні організації — «Просвіти», які керувались демократичними і ліберальними діячами української інтелігенції (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, Панас Мирний, Леся Українка). Вони засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і музичні вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викладанням українською мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а у Харківському — історії літератури українською мовою.
Українське питання обговорювалося і у Державних Думах. Вибори до І Думи відбулися весною 1906 р. Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів — 36 людей. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні. Вибори до II Думи відбулися у січні 1907 р. Знову від України обрали 102 депутати, і знову була створена «Українська думська громада». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи допустити українську мову в систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови і історії в університетах, ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Украинский вестник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), Де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, І» крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.

3. Столипінська реакція і реформи (1907 – 1910 рр.)

Після поразки революції у країні настав період політичної реакції, яка, ім’ям голови царського уряду, дістала назву столипінської. ІІ Дума розпускалась, вводився в дію новий виборчий закон, за яким 80 % населення позбавлялося виборчих прав. В основному це стосувалося робітників, селян, неросійських народів. ІІІ Дума була реакційною, більшість у ній мали чорносотенці і октябристи, що давало можливість царю успішно нею керувати.
Від України обрали 111 депутатів, з них 64 поміщика. За партійною приналежністю більшість з них належала до правих та російських націоналістів (55). Національно-демократичні партії України не змогли провести своїх представників до III Думи.
Значно посилилися репресії: у більшості губерній України діяв воєнний стан, лютували каральні загони. 1909 р. у тюрмах країни перебувало 170 тис. революціонерів. Фактично розгромлені були профспілки та інші громадські організації. Якщо 1905 р. нараховувалось 245 тис. членів профспілок, то 1909 р. залишилось лише 13 тис.
Прагнучи не допустити нової революції і зміцнити свою соціальну опору, царський уряд на чолі з П.А. Столипіним вирішив здійснити реформи, які торкались, перш за все, аграрного сектору.
Основні заходи аграрної реформи:
1) дозвіл виходу з общини і закріплення землі у приватну власність, тобто розмивання общинного землеволодіння;
2) створення хуторського та відрубного господарства;
3) надання кредитної допомоги селянам через Селянський поземельний банк;
4) проведення переселення селян з європейської частини держави, де землі не вистачало, у Сибір, на Далекий Схід, у Середню Азію.
Тим самим Столипін хотів вбити двох зайців: дати селянам землю, вивезти їх з перенаселених районів, позбавившись незадоволених мало- і безземеллям. Планувалось, що реформа сприятиме зміцненню держави взагалі, оскільки крім аграрних перетворень, вона передбачала реорганізацію місцевого самоврядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти.
Столипін прагнув еволюційним шляхом досягти соціально-економічного прогресу при збереженні царської монархії, влади і привілеїв багатих верств населення (у першу чергу поміщиків та буржуазії), а також заможного селянства.

Таблиця 2.
Наслідки столипінської аграрної реформи в Україні


- На хутори і отруби виселилось 50 % селянських господарств- Це сприяло розвитку капіталізму на селі, технічному прогресу, збільшенню врожайностіЧастина селян переселилась в Сибір (і інші райони Росії) і, незважаючи на величезні труднощі, створили там свої власні господарства
В Україні з 1906 до 1915 рр. з общини вийшли 468 тис. дворів» або 30,2 % від загальної чисельності общинних земель. Ті селяни, які виходили з общини, мали право отримати землю у відруб, тобто в одному місці, «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то це називалося хутором. До початку 1916 р. в Україні утворилося 440 тис. хуторських і відрубних господарств (13 % загальної кількості). Для допомоги селянам у створені хутірського господарства створювався Селянський поземельний банк. Цей банк купляв у поміщиків землі, а потім за вищими цінами продавав їх окремими ділянками селянам. Селяни України протягом 1906-1910 рр. купили у банку 480 тис. десятин землі, з хутірські та відрубні господарства 82,6 %. Банк підняв ціну з 105 крб. за десятину 1907 р. до 136 крб. 1914 р. Діяльність сприяла зміцненню заможних селянських господарств. Якщо селяни не могли виплатити щорічні внески і відсотки банку, то земля поверталася у банк. Протягом 1906-1917 рр. селяни викупили в основному у поміщиків понад 7 млн. га землі. Унаслідок цього у них виявилося 65 % усієї землі і на одне господарство, вже припадало 8,6 га.
На селі організовувалися прокатні технічні станції, сільськогосподарські читання з метою поліпшення агрокультури. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва.
Певні результати дала політика переселення. Найбільшу кількість переселенців дала Україна. Це було пов'язано з тим, що саме гут конче не вистачало землі, відчувалося сильне аграрне перенаселення. До Сибіру з України переїхало близько 1 млн. селян. Та невдовзі 17 % з них повернулися назад, ще більш незадоволеними і збіднілими, оскільки в Україні у них землі не було і у Сибіру рони її не змогли отримати з різних причин. Це призвело до загострення соціальних відносин на українському селі. Таким чином, реформа сприяла подальшій соціальній диференціації на селі.
Ця диференціація призвела до того, що у бідняків земельні наділи зменшувались, а у заможних — збільшувались. Концентрація наділів давала можливість ширше застосовувати машини, добрива, агрокультуру. Розширилися посівні площі. Середньорічний валовий збір зернових збільшився з 775 млн. пудів 1900-1902 рр. до 1070 млн. 1910-1913 рр.
Столипінська аграрна реформа після відміни кріпосного права 1861 р. була наступним великим кроком на шляху еволюційного розвитку Російської імперії, поступового перетворення її з феодальної на буржуазну монархію. Вона прискорила розвиток капіталістичних, ринкових відносин, соціальну диференціацію на селі, поліпшила стан сільського господарства, але не вирішила аграрного питання в цілому. Тому участь селянства у новій революції з усіма її наслідками стала неминучою.
Напередодні війни царизм значно посилив національний гніт: закривались українські школи, «Просвіти», журнали, конфісковувались твори українських письменників, у тому числі і Т. Г. Шевченка. Українці, як і всі інші неросійські народи, оголошувались «інородцями», їм заборонялося співати рідних пісень не тільки на концертах, але й на вулицях міст і сіл, читати вірші національних поетів. Таким чином, національне питання напередодні війни значно загострилось. Причинами загострення були Політична реакція у країні, прагнення царизму придушити будь-який визвольний рух, у тому числі і національний; розгул шовінізму у зв'язку з підготовкою до війни і відповідна реакція на те з боку національно-демократичних сил; зв'язок національного питання з аграрним, адже більшість населення національних регіонів були селяни, для яких ці два питання перепліталися; правова та теоретична нерозробленість національного питання.
У цей період різними політичними силами (крім царизму, який виступав за статус-кво) пропонувались різні шляхи вирішення національного питання в Україні. Більшовики виступали за національне самовизначення України, українізацію шкіл і РОЗВИТОК національної культури, «Товариство українських поступовців, (ТУП), створене 1908 р., виступало за ідею національної автономії України у межах майбутньої конституційної Росії. Російські ліберали (кадети, трудовики) погоджувались на дозвіл уживання української мови у початкових школах у місцевостях, де переважало українське населення. Чорносотенці з України (Д. Піхно, В. Савенко) категорично виступали проти будь-яких поступок українцям, заявляючи, що українство «загрожує смертельною небезпекою великій російській державі».
Незважаючи на наступ і утиски царизму, українська культура продовжувала розвиватись і досягла певних успіхів. 1914 р. в Україні діяло 26 тис. загальноосвітніх шкіл з 2,6 млн. учнів, а у 27 ВНЗ навчалося 35,2 тис. студентів.

ВИСНОВКИ

На початку ХХ ст. відбувається зростання політичної активності ліберальної буржуазії, незадоволеної своїм становищем і правами в політичній системі суспільства. Центром їх опозиційної щодо царизму діяльності стали земські установи – органи місцевого самоврядування. Земства в Україні діяли на Лівобережжі й Півдні України, з 1911 р. – створені і на Правобережжі.
Соціальний склад руху: ліберальна буржуазія та поміщики, демократична інтелігенція земських установ – лікарі, учителі, агрономи, землеміри, статистики.
Вимоги лібералів-земців: розширення прав земства, надання політичних свобод, ліквідація кріпосницьких пережитків у законодавстві (тілесні покарання), скликання загальноросійських Земських зборів або Установчих зборів для вироблення конституції, допущення української мови у сферу освіти, культури та державні установи.
Революційно-демократичні та ліберальні діячі прогресивної української інтелігенції організували й провели на початку ХХ ст. низку великих заходів, що сприяли розвитку національного руху:
а) святом української культури стало відкриття в 1903 р. у Полтаві пам’ятника класикові української літератури І Котляревському. Кошти на нього збирали в містах і селах усієї України. На відкриття до Полтави з’їхалися тисячі представників української інтелігенції, у тому числі з Галичини та Буковини. Незважаючи на заборону виступати українською мовою, письменник М. Коцюбинський виголосив промову рідною мовою;
б) з таким же піднесенням відзначається в 1903 р. 35-річчя музичної діяльності композитора М. Лисенка, а в 1904 р. – 35-річчя літературної діяльності письменника І. Нечуя-Левицького;
в) деякі земства й міські думи приймають рішення про необхідність вивчення в школах української мови;
г) велике значення для розвитку української культури мали археологічні з’їзди (ХІ – у 1902 р. у Харкові, ХІІІ – у 1905 р. у Катеринославі, ХІV – у 1908 р. у Чернігові). На них з’їжджалися вчені з усієї Російської імперії та деяких країн Західної Європи, які багато уваги приділяли проблемам української культури. Обурення викликала заборона урду пробити доповіді українською мовою на ХІІ з’їзді.
На початку ХХ ст. в Україні відбувається піднесення ліберального, національного, демократичного руху. У результаті виникли українські політичні партії, що виступали за автономію України й широкі соціальні реформи. Активно діяли й загальноросійські партії: РСДРП, КДП, ПСР, анархісти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрусяк Т.Г. Історія політичних та правових вчень: Навчальний посібник, Львів, 2001
2. Бойко Г.І. Історія України, Київ, 2002
3. Іванов В. Історія держави та права України, Київ, 2003
4. Історія держави і права України /За ред. Тація В.Я, Київ, 2000
5. Історія України: Навчальний посібник для вузів, Київ, 2003
6. Історія держави і права України: у 2 ч. /За ред. А.Й. Рогожина, Київ,1996
7. Історія України. Нове бачення: у 2 ч./ під заг. Ред. В.А. Смолія, Київ, 1996

 

 
загрузка...