Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Умови створення та діяльність Центральної Ради
Українські реферати - Історія України
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   
Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат)

Умови створення та діяльність Центральної Ради

Контрольна робота з історії держави і права

ЗМІСТ

Вступ
1. Створення Центральної Ради, її склад
2. Державний лад
3. Розвиток права. Універсали Центральної Ради
4. Конституція Української Народної Республіки (УНР) 18-го року
Висновки
Список використаної літератури
Обсяг контрольної роботи - 27 сторінок  

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Темою контрольної роботи обрано питання: «Умови створення та діяльність Центральної Ради».
Мета контрольної роботи – визначення умов створення та діяльності Центральної Ради.
Завдання контрольної роботи:
- визначити засади створення Центральної Ради;
- проаналізувати склад Центральної Ради;
- визначити державний лад Центральної Ради;
- з’ясувати сутність та причини виникнення Універсалів Центральної Ради;
- надати характеристику Конституції Української Народної Республіки (УНР) 18-го року;
- надати певні висновки.


(Скорочений текст роботи для ознайомлення)

Створення Центральної Ради, її склад   

Діяльність Центральної Ради (ЦР) була зосереджена в основному на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Партії, що входили до Ради, якийсь час цілком свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них значно відрізнявся. Це з часом послабляло вплив ЦР на працюючі верстви українського населення, що, підтримуючи гасла національного визволення, очікувало від революції також поліпшення матеріального становища, аграрної реформи, вирішення соціально-економічних проблем. У ЦР не було єдиної думки про майбутній статус України. «самостійники» на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Повноваження Центральної Ради (ЦР) були підтверджені на Українському національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). ЦР висунула вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію України в складі Росії. 10 червня 1917 р. ЦР проти волі Тимчасового уряду видала І Універсал, в якому проголошувалась автономія України в складі Росії.
15 червня 1917 р. Комітет (Мала рада) ЦР утворив перший український уряд – Генеральний секретаріат, до складу якого ввійшли представники УСДРП, ТУП та есери. Головою Генерального секретаріату обрали В. Винниченка – відомого українського письменника, члена ЦК УСДРП.

Важке становище в країні, що погіршувалося з кожним днем, змусило Тимчасовий уряд шукати угоду з Центральною Радою. У результаті переговорів було досягнуто компромісу. Тимчасовий уряд визнав Генеральний секретаріат вищим органом влади в Україні. Склад його затверджувався урядом при узгодженні з ЦР. Однак питання про національно-політичний устрій України та розв’язання аграрного питання відкладалися до Всеросійських Установчих зборів.

3 липня 1917 р. Центральна Рада (ЦР) проголосила ІІ Універсал, в якому заявила про свою згоду очікувати законодавчого утвердження автономії України Всеросійськими зборами, вибори до яких мали відбутися наприкінці 1917 р.

Жовтневий переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна Рада (ЦР) засудила повстання в Петрограді й визнала неприпустимим перехід влади до рук Рад. 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, в якому Україна в межах 9 українських губерній проголошувалася Народною Республікою (УНР) у складі «Федерації рівних і вільних народів». Згідно з ІІІ Універсалом, передбачалися: ліквідація поміщицької власності на землю, яка повинна була перейти до рук селян без викупу; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; заходи для зміцнення й поширення місцевого самоврядування; скасування страти; забезпечення демократичних прав і свобод; слова, преси, віросповідання, зборів, спілок, страйків, недоторканість особи, житла; правозастосування національних мов, надання всім народностям національно-персональної автономії; 27 грудня 1917 р. – вибори до Українських Установчих зборів.

Таким чином, були викладені конституційні основи держави, хоча вона й залишилася у федеративному зв’язку з Росією. ЦР звернулася до всіх народів Росії з пропозицією створювати соціалістичні республіки, які були б об’єднані у федерації демократичних держав.

У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу в Україні. На виборах до Установчих зборів українські партії одержали до 70% голосів, більшовики – всього близько 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво її не визнавало Раднарком на чолі з В. Леніним, закрило кордон з Радянською Росією, припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію України військові з’єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття.

У цих умовах, за кілька днів до поразки, Центральна Рада прийняла рішення про радикальну земельну реформу, а 11 (24) січня 1918 р. опублікувала свій IV Універсал про повну незалежність Української Народної Республіки та розрив усіх зв’язків з більшовицькою Росією.

Запізнілість цих заходів, а також відсутність серйозних збройних сил і дієздатного адміністративного апарату, молодість і недосвідченість керівників ЦР і Генерального секретаріату призвели до поразки Центральної Ради й проголошеної нею УНР.

Найвищий орган влади до скликання Установчих зборів став Тимчасовий уряд у Петрограді. 3-4 березня 1917 р. Київ створено Центральну Раду.
Склад:
1) українські соціалісти;
2) представники:    
а) робітничих;
б) солдатських;
в) студентських;
г) профспілок;
д) кооперативів;
г) духовенства;

7 березня – Головою Ради обрано М. Грушевського.
6-8 квітня 1917 р. Всеукраїнський національний з’їзд 600 представників.
Обрано новий склад ЦР із 115 чоловік. Голова Ради – М. Грушевський. Рада обрала Комітет у складі 20 (пізніше 40) осіб. З’їзд санкціонував майбутнє поновлення ЦФ делегатами від робітників, селян, солдатів.

На підставі цього рішення у червні–липні 1917 р. до Ради увійшли:
1) Всеукраїнська рада військових депутатів (130 осіб);
2) Всеукраїнська рада селянських депутатів (210 осіб);
3) Виконавчий комітет Всеукраїнської ради робітничих депутатів (100 осіб);
4) 52 представники губерній;
5) 23 представники великих міст;
6) по 5 представників від учительської спілки;

Порядок визначався в Наказ Української Центральної Ради від 5 травня 1917:
Робота через Загальні збори й Комітет: Чергові З/з – раз на місяць; надзвичайні – в разі необхідності.

Комітет (Мала Рада)
Рішення ЦР приймала у формі: універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.
Центральна Рада – прообраз парламенту України.
І Універсал (10.06.1917 р.) – Стратегічна лінія – “однині самі будемо творити наше життя”. 15.06.1917 створено І укр. Уряд на чолі з В. Вишненко.
Склад: генеральні секретарства (від 8 до 14).
ІV Універсал (11.01.1918) – уряд отримав назву Рада Народних Міністрів
Порядок визначався “Статусом вищого управління України” (16.07.1917).
Компетенція Генерального секретаріату:
1) питання внутрішньої і зовнішньої політики;
2) спадкування;
3) судоустрій;
4) військове будівництво.
Форми рішень:
1) постанова;
2) декларація;
3) інструкція.

Земельний кодекс (закон) 18.01.1918 р. новий адміністративно-територіальний поділ України на 30 земель.
Формування судочинства розпочато із заходів щодо українізації існуючих судових установ. Червень 1917 Київ - з’їзд юристів, який обрав крайовий судовий комітет для забезпечення зв’язків між Центральною Радою і місцевими судовими установами.

ІІІ Універсал – визначені програмні цілі реформування судової системи:
“Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу. З тою метою приписуємо Генерал Секретарству судових справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво й привести його до згоди з правними поняттями народу”.
10 листопада Мала Рада затвердила законопроект “суд на Україні твориться іменем Української Республіки”
У грудні почав діяти Генеральний суд, який узяв на себе функції Сенату.

(Рис. 1.) Склад суду

ЦР обирався персональний склад - 15 генеральних судій.
Шляхи реформування:
1) рішення Центральної Ради про “неправомочність” судових палат (грудень 1917 р.)
2) ліквідація селянських волосних і верхніх сільських судів
3) дозвіл одноособового розгляду вправ мировими суддями (березень 1918 р.)
Відповідно до Закону від 23 грудня 1917 р. передбачалося створення Київською, Одеською і Харківською апеляційних судів, але в Одесі й Харкові ці суди так і не були створені.

Державний лад   

Слабкою ланкою в політиці Центральної Ради було військове будівництво. Річ у тому, що лідери Центральної Ради виступали проти створення постійної армії, оскільки вважали її знаряддям гноблення. Так, В. Винниченко підкреслював: «Не своєї армії нам, соціал-демократам, і всім справжнім демократам, потрібно, а знищення будь-яких постійних армій... Українського мілітаризму не було, не повинно його бути й у майбутньому». У середовищі українських політиків чітко позначилися два напрями у відношенні до питання про військове будівництво. Перша група на чолі з  Н. Міхновським виступала за організацію регулярної української армії, як основи майбутньої самостійної України. Друга група, представлена лідерами Центральної Ради, мала намір використовувати український військовий рух для посилення свого авторитету в Тимчасовому уряді.

Незабаром після утворення Української Народної Республіки (УНР) для керівництва військовим будівництвом було створено Генеральне секретарство військових справ. Його очолив С. Петлюра. У кінці грудня 1917 р. його на цій посаді замінив Н. Порш. У листопаді Генеральне секретарство військових справ створило Генеральний військовий штаб, до складу якого входило декілька управлінь і відділів. Була створена спеціальна комісія, яка займалася працевлаштуванням офіцерів-українців, що втратили роботу в російській армії.
Серед законів, що заклали основи військового будівництва в Україні, слід назвати Закон про відстрочення призову на військову службу і відрядження з неї громадян Української Республіки від 23 грудня, Закон про утворення Комітету з демобілізації армії від 12 січня і Тимчасовий закон про утворення українського народного війська від 16 січня. Відповідно до останнього закону армію слід було демобілізувати й замінити її народною міліцією.

У січні 1918 р. Генеральне секретарство військових справ було перетворено у Військове міністерство Української Народної Республіки. Був прийнятий «Тимчасовий закон про флот УНР». Чорноморський флот проголошувався власністю УНР і переходив на її утримання.
Після повернення Центральної Ради до Києва на початку березня 1918 р. створюється нова військова концепція. Був розроблений план організації армії на основі територіального набору. Українська армія повинна була включати вісім корпусів піхоти й чотири корпуси кінноти. Розроблялися заходи, направлені на створення регулярної армії. 17 квітня 1918 р. новий військовий міністр А. Жуковський призначив комендантів заново створених корпусів: київського, подільського, волинського, одеського, чернігівського, полтавського, харківського і єкатеринославського. Проте «прозріння» Центральної Ради в галузі військового будівництва наступило надто пізно.

Під час жовтневих подій у Києві гасло «захисту революції» вийшло на передній план. За рішенням Малої Ради 23 жовтня був створений Революційний комітет охорони революції в Україні. Майже одночасно Мала Рада видала постанову «Про загальне керівництво діяльністю властей по охороні революції», відповідно до якої ці функції покладалися на Генеральний секретаріат. Для виконання цієї постанови Генеральний секретаріат утворив при Генеральному секретарстві внутрішніх оправ особливу комісію з представників відомств, у яку перейшли всі справи по охороні порядку і спокою в Україні. На жаль, відповідні органи як у центрі, так і на місцях не мали реальних сил і можливостей для здійснення повноважень по охороні громадського порядку. Для підтримки громадського порядку були створені міліцейські структури, які підпорядковувалися Генеральному секретарству внутрішніх справ. У березні 1918 р. Центральна Рада розширила повноваження губернських комісарів, яким надавалося право «видавати обов'язкові постанови у справах, які стосуються порушень громадського порядку, спокою і державної безпеки». Губернські комісари за порушення прийнятих ними обов'язкових постанов мали право накладати штраф до трьох тисяч карбованців або карати тюремним ув'язненням на строк до трьох місяців.

6 квітня 1918 р. Центральна Рада створила анкетно-слідчу комісію для розслідування випадків анархії й неправомірної поведінки властей цивільних і військових, з'ясування політичних і соціальних умов на місцях. Анкетно-слідча комісія включала двадцять п'ять членів Центральної Ради й виконувала наступні функції: розслідування неправомірної поведінки властей цивільних і військових на місцях; вживання заходів і видання розпоряджень по усуненню й попередженню цих явищ; з'ясування політичної і соціальної ситуації на місцях тощо.

Створення цієї комісії вказувало на появу позитивних тенденцій у політиці Центральної Ради, її намірах з'єднати боротьбу з анархією з боротьбою проти зловживань місцевих властей.
Вжиті Центральною Радою заходи з охорони громадського порядку не дали позитивного результату. У зв'язку з цим погляди її лідерів були спрямовані на створення такої організації, яка була б близькою народу. Цією організацією стало Вільне козацтво.
Вільне козацтво зародилося на Звенигородщині в березні 1917 р. Звідси воно розповсюдилося на всю Україну. У квітні відбувся Перший з'їзд Вільного козацтва, що вибрав кошовим отаманом селянина — Семена Гризла.

16-19 жовтня 1917 р. у Чигирині відбувся черговий з'їзд Вільного козацтва. Була вибрана Генеральна козацька рада на чолі з почесним отаманом П. Скоропадським. Для обрання кошових отаманів і козацької старшини з'їзд ухвалив скликати губернські з'їзди. З'їзд обговорив Статут Вільного козацтва, який був затверджений Генеральним секретаріатом 26 листопада. Відповідно до Статуту на Вільне козацтво покладалося завдання забезпечення спокою в Україні. Функції з охорони порядку козаки виконували на громадських засадах. На перших порах Вільне козацтво підпорядковувалося Генеральному секретарству внутрішніх справ, а з січня 1918 р. — Генеральному секретарству військових справ. 23 січня 1918 р. Рада Народних Міністрів затвердила Постанову «Про організацію вільного реєстрового козацтва», метою якого була охорона порядку в повітах. Проте через два місяці формування реєстрового козацтва було припинено, а виділені для цього гроші були направлені на організацію міліції.

Конституція УНР 18-го року   

Відразу ж після проголошення II Універсалу Центральна Рада приступила до організації роботи по створенню Конституції України (Статуту автономної України).
24 червня 1917 р. була затверджена «Інструкція, на основі якої створювалася Комісія для підготовки Статуту автономної України». До складу Комісії було вибрано 100 чоловік, які представляли всі національності, що проживають в Україні. Очолив конституційну комісію М. Грушевський. За IV Універсалом Конституцію повинні були схвалити Всеукраїнські Установчі Збори, але за іронією долі її прийняла Центральна Рада в останній день свого існування. Відбулося це 29 квітня 1918 р.

Конституція мала підназву: «Статут про державний лад, права і вільності УНР». Вона складалася з 8 розділів і 85 статей: І розділ — Загальні постанови; II розділ — Права громадян України; III розділ — Органи влади Української Народної Республіки; IV розділ — Всенародні збори Української Народної Республіки; V розділ — Про Раду Народних Міністрів Української Республіки; VI розділ — Суди Української Народної Республіки; VII розділ — Національні союзи; VIII розділ — Про тимчасове припинення громадських свобод.

У розділі «Загальні постанови» підкреслювалося, що Українська Народна Республіка — держава «суверенна, самостійна і ні від кого незалежна», а носієм державного суверенітету є весь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні збори України (ст. 3).

Заслуговує на увагу ст. 4, де вказувалося, що територія України — єдина, неподільна і без згоди 2/3 депутатів Всенародних зборів ніяка зміна кордонів України, а також ніяка зміна в державно-правових відносинах будь-якої частини території держави до всієї цілісності неможлива. «Не порушуючи єдиної своєї влади, — підкреслюється у ст. 5, — УHP надає своїм землям, волостям і общинам права широкого самоврядування». Усім націям і національностям, які населяють Україну, надавалося право «на впорядкування своїх культурних прав у національних союзах».

Відразу ж за першим загальним розділом ішов розділ про громадські права й свободи. Отже, в Українській державі того часу велике значення приділялося проблемі проголошення та гарантування прав і свобод громадян.
Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка придбала це право в передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину громадянства міг тільки суд республіки.
Цивільно-правова, цивільна і політична дієздатність наступали з  20-річного віку. «Ніякої різниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою, — вказувалося в ст. 11 Конституції, — право УНР не знає».

У Конституції підкреслювалося (ст. 12), що всі громадяни рівні в громадських і політичних правах — незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового положення. Використання колишніх титулів і звань заборонялося. Охоронялися недоторканність особи, житла, таємниця листування. Порушення цих прав допускалося тільки правомочними державними органами у випадках, передбачених законом.
Ніхто не міг обмежуватися на території України у свободі слова, друку, віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не були кримінальним злочином. Проголошувалася повни свобода вибору місця проживання і пересування.

На території УНР скасовувалися страта, тілесні покарання і такі, які ображали людську гідність і честь. Скасовувалася (як покарання) конфіскація майна.
Виборче (активне і пасивне) право надавалося тільки громадянам УНР, яким до дня виборів виповнилося 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним. Не мали права голосувати і бути вибраними тільки особи, визнані в законному порядку психічнохворими.

У подальших чотирьох розділах Конституції йдеться про найвищі органи державної влади, управління і судові органи.
Основу побудови найвищих органів держави складала відома теорія розподілу влади — на законодавчу, виконавчу і судову. Отже, вищу законодавчу владу, відповідно до Конституції, мали Всенародні збори, виконавчу — Рада Народних Міністрів, судову — Генеральний суд.
Місцевими органами влади й управління стали виборні Ради і управи — общин (сільських і міських), волостей, земель.

Парламент країни — Всенародні збори — повинен був обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування за пропорційною системою виборів: один депутат від 100 тис. жителів строком на три роки. Проголошувався принцип депутатської недоторканності, уводилася оплата депутатської діяльності. Сесії парламенту повинні були скликатися двічі на рік. На першій сесії обиралися Голова, його заступник і так звані товариші. Усі вони були Президією Всенародних зборів. Голова організовував і очолював роботу парламенту, виконував «всі дії, пов'язані із представництвом Республіки» (ст. 35).

Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир тощо. Право законодавчої ініціативи належало: Президії Всенародних зборів, партійним фракціям, які були зареєстровані Всенародними зборами, групам депутатів (не менше 30 чоловік), Раді Народних Міністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис. виборців, виборцям у кількості не менше 100 тис, осіб.
Рада Народних Міністрів формувалася, відповідно до Конституції. Голова парламенту, його склад і програма затверджувалися парламентом. Уряд відповідав перед ним за свою діяльність — як кожен міністр, зокрема, так і уряд у цілому. У разі вотуму недовіри вони були зобов'язані (як міністри, так і уряд) піти у відставку. Парламент більшістю в 2/3 голосів міг віддати їх під слідство і суд (ст. 58).
Депутати парламенту мали право депутатського запиту до уряду. Протягом семи днів окремі міністри або уряд повинні були дати відповідь на запит.

Вищим судом республіки оголошувався Генеральний суд, який обирався Всенародними зборами. Він виступав як касаційна інстанція для інших судів, не міг бути судом першої й другої інстанцій і мати функції адміністративної влади. На який термін обиралися Генеральний суд і інші суди країни, як вони обиралися — Конституція не говорить. Це повинно було розв'язуватися окремим законом про судовий устрій. Зате в Конституції є інше важливе положення: «Судових рішень не можуть змінити ні законодавчі, ні адміністративні органи влади» (ст. 63).
Судочинство оголошувалося усним і гласним, усі громадяни, незалежно від посад, — рівними перед судом і перед законом.

Окремий розділ Конституції розглядав національні проблеми. «Кожна з націй, які населяють Україну— указувалося в ст. 69, — має право в межах УНР на самостійний устрій свого національного життя, яке здійснюється через органи Національного союзу». Кожна національна меншина входить у свій Національний союз, обирає свої органи самоврядування. Кожен Національний союз видає законодавство, яке не повинне суперечити Конституції і законодавству України (інакше створюються сумісні «погоджувальні комісії»), встановлює свій бюджет тощо. Органи кожного Національного союзу були органами не громадськими, а державними, що надавало їм відповідного правового статусу і авторитету.

Цікавим був останній розділ Конституції, де йшлося про можливість тимчасового (не більше ніж на три місяці) припинення дії громадянських прав і свобод — уразі війни або внутрішніх заворушень. Таке рішення ухвалювалося Всенародними зборами, а у виняткових випадках, що не вимагали зволікання, — Радою Народних Міністрів.

 

 
загрузка...