Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Вплив козацтва на українську історію. Запорізька Січ
Українські реферати - Історія України
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Вплив козацтва на українську історію. Запорізька Січ

Контрольна робота | реферат з історії України

ЗМІСТ

Вступ
1. Феномен українського козацтва
2. Запорізька Січ
3. Вплив козацтва на українську історію
Висновки
Список літератури
Обсяг роботи - 18 сторінок

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36



(Скорочений текст роботи для ознайомлення)

З другої половини XVI ст. запорожці, окрім походів суходолом до татарських замків на переправах, під Перекоп, Очаків, Бендери, Акерман, Кілію, почали організовувати й походи па Чорне море, використовуючи для цього чайки - невеликі судна завдовжки близько 20 і завширшки 3-4 м, що приводилися в рух веслами і вітрилами. Чайки вміщали по 50-70 козаків, кожен з яких був озброєний рушницею, і мали кілька легких гармат. У походах, переважно під Очаків і на узбережжя Чорного моря (Крим), брало участь по кільканадцять човнів.

Наприкінці XVI ст. флот зріс до кількох сотень чайок і походи здійснювалися й на турецькі міста, навіть па Константинополь. Крім чайок, козаки широко використовували трофейні турецькі судна: галери, сандали та ін. На переломі XVI—XVII ст. козацькі флотилії вже зважувалися вступати у відкритий бій з потужними турецькими ескадрами, використовувалися для висадки десанту, морської блокади, вогневої підтримки сухопутних військ.

Як зазначив Іван Крип’якевич, вихід козацького флоту в Чорне море мав історичне значення: “Україна пробила турецько-татарську морську блокаду, що замикала їй шлях до Європи, і знову починала період морської експансії”. Поза тим, морські операції козацького флоту значною мірою впливали на європейську політику, сприяли утвердженню України як самостійного чинника світової політики.

Поширення козаччини в останні десятиліття XVI ст. було зумовлене масовим “покозаченням” вільного сільського й міського населення. Невдоволене соціально-економічними порядками селянство привнесло в козацький рух нові настрої. Між козацтвом і селянством як найчисельнішим станом України виникають почуття взаєморозуміння і певної спільності інтересів, що й виявилося в перших конфліктах козацтва з Польською державою.
У козацьких виступах найактивнішу участь брали селяни і міщани, які називали себе козаками. Тому соціальним складом учасників це були насправді народні повстання.

Перше козацьке повстання 1591-1593 рр. пов’язане з ім’ям “заслуженого козака”, шляхтича з Підляшшя Кшиштофа Косинського. За воєнні заслуги 1591 р. він отримав маєток на Київщині, але цю землю відібрав білоцерківський староста Януш Острозький. Обурений Косинський зібрав козаків, наприкінці 1591 р. напав на Білу Церкву та інші маєтності Острозького. Повстанський рух охопив Волинь і Поділля. Бачили нерішучість уряду, українські пани вирішили власними силами приборкати Косинського. На чолі шляхетського ополчення Волинського воєводства став Костянтин Острозький.

Під містечком П’ятка 23 січня 1592 р. відбувся кривавий бій, у яком повстанці зазнали поразки, втративши від двох до трьох тисяч убитими і 26 гармат. Косинський мусив здатися й уклав угоду, що піде за пороги й не зчинятиме бунтів. Козаки мали повернути все награбоване майно, а селяни, що пристали до повстання, - повернутися до своїх панів. Та Косинський не заспокоївся. Відступивши з козаками на Запоріжжя, він уже в травні 1593 р. з гарматами й двома тисячами козаків знову прийшов під Черкаси, але загинув у Сутичці.

Подальшому розгортанню повстання перешкоджали міжнародні події. На початку 90-х років у Європі виникла ідея великої анти турецької коаліції. В Україні ці плани підтримали київський католицький біскуп Йосиф Верещинський і князь Януш Островзький, які очевидно, хотіли звернути енергію козаків на війну з турками і врятувати таким чином свої маєтки.

Восени 1593 р. римський папа вислав до козаків спеціального посла Олександра Комуловича (Комулео), який в Камянці-Подільському зустрівся з двома козацькими ватажками, одним з яких був Наливайко, і передав їм як задаток 12 тис. золотих дукатів. Посол германського імператора Лясота передав козакам сурми, бубни, корогви й 8 тис. дукатів.

Склад запорозького козацтва був багатонаціональним, хоча переважали українці. Тут були представники 20 національностей: росіяни, білоруси, поляки, татари, угорці, євреї, іспанці, грузини, вірмени. Незважаючи на різноманітність складу Січі, вона все ж мала об'єднуючі чинники завдяки головним принципам її життєдіяльності. Це — свобода, рівність, товариство, православна віра, відсутність жінок, боротьба з ворогами, звільнення з полону християнських невільників і захист пригноблених.

Сімейні козаки також допускалися на Запорожжя, але вони не могли тут жити із сім'ями. Вони поселялися у слободах, зимівниках і хуторах, займалися вирощуванням зерна, худоби, торгівлею і промислами і тому називалися не товаришами, а «посполитими», «зимовчаками». Але усі, січовики і зимовчаки називали себе «славним низовим військом Запорозьким і товариством».

Ні знатність роду, ні станове походження, ні вік не мали на Січі особливого значення. Цінувались, перш за все, особисті якості: хоробрість, розум, винахідливість. У відносинах між козаками цінувався «стаж» перебування на Січі, а не вік — перевагу мав той, хто вступив до козаків раніше. Ті, що прийшли пізніше називали його «батьком», а він їх «синами». Ніякого певного часу перебування на Січі не встановлювалося, кожен міг вийти з неї за власним бажанням. Тих, хто мав заслуги і значний стаж називали «лицарство» або «товариство». Наприкінці XVI ст. запорожців нараховувалося 5-6 тис. Серед козаків було поширене братство -«побратимство» з метою допомагати, звільняти і навіть жертвувати життям один за одного.

Товариство вирішувало питання про війну і мир, розподіляло всі землі, ліси, угіддя, вибирало посадових осіб, карало винних у злочинах; від імені товариства писались відповіді на послання від різних держав та владних осіб, які присилалися на Січ.

Військо Запорозьке мало два поділи: військове і територіальне. У військовому було 38 куренів, а у територіальному — спочатку 5, а потім 8 паланок. Курені мали різні назви — за ім'ям отаманів — їхніх засновників, за назвою місцевості, звідки вийшли перші запорожці, або ж стану, з якого вони вийшли. Серед них: Їванівський, Сергіївський, Канівський, Поповицький, Титарський, Корсунський, Уманський, Полтавський тощо. 10 куренів складали 1/4 Січі, яка називалася пірією і мала свою казну. Назва «курінь» походить від слова «курити», тобто «димити». Кожен курінь зовні виглядав як казарма до 30 м завдовжки і 3,5 м завширшки.

«Паланка» у перекладі з турецької означає «невелике укріплення». Це було управління і сама територія. Паланки розміщались на площі, окружність якої складала 1700 км. Паланкову старшину складали: полковник, осаул та писар. Влада паланкового полковника була значною: він заміщав у своєму районі кошового отамана і тому мав право страчувати злочинців. Його влада поширювалася  на тих, хто проїжджав через паланку.

Господарство Запорожжя мало здобичницький характер. Козаки багато в чому жили з походів, але займалися також мисливством, рибальством, навіть хліборобством, добували сіль та селітру, викупали посередниками у торгівлі з Кримом та Туреччиною, багато Уваги приділяли розведенню коней.

Весь склад Війська Запорозького ділився на старшину, молодиків та сіромах — рядових козаків та запорозьке поспільство, яке жило поза Січчю, на зимівниках. Ті козаки, що жили в селах, містечках, на хуторах, називались ще городовими. Біднота козацька звалася голотою, а багаті козаки — дуками. Перша писемна згадка про Запорозьку Січ зустрічається у «Всесвітній хроніці» (1551) польського історика Мартина Бєльського.

Запорозька Січ мала чітку військову організацію. На чолі всього війська стояв виборний гетьман, який офіційно називався старшим. Безпосередньо Січчю керував кошовий отаман, який обирався на один рік, але міг бути переобраним. Кошовий отаман поєднував у своїх руках військову, адміністративну, судову і духовну владу. У військовий час він був головнокомандувачем, вважався і зверхником запорозького духівництва і тому приймав і направляв духовних осіб у січову та паланкову церкви. Кошовий отаман також затверджував вибраних на раді старшин, надавав законної сили розподілу угідь, ділив воєнну здобич, військові доходи, грошове утримання, приймав нових осіб на Січ, вступав у дипломатичні відносини з сусідніми державами. Його влада обмежувалася звітом, часом і радою. Якщо козаки були незадоволені діяльністю кошового отамана, то його могли навіть стратити.

Другою особою після нього був суддя, який у своїй діяльності керувався не писаним законом, якого зовсім не було у козаків, а переказами і традиціями. Покарання у козаків присуджувались в основному за кримінальні та майнові злочини. Суворі закони на Січі пояснювались такими причинами: 1) необхідно було припинити вияви аморальності, так як сюди приходили і люди сумнівної моральності; 2) козаки вели постійні війни і для підтримки порядку у війську необхідні були суворі закони.

Серед кримінальних злочинів найтяжчим вважалося вбивство козаком свого товариша, непідкорення начальству, дезертирство, приведення на Січ жінок, пияцтво під час військового походу. Покарання залежали від тяжкості злочину. Практикувалися прив'язування винних ланцюгами до гармати на майдані (за неповагу до начальства), биття канчуками. Існували і смертна кара, яка мала здебільшого кваліфікований характер: закопування живим у землю (за вбивство свого товариша), забивання киями біля ганебного стовпа.

Всіма письмовими справами керував військовий писар, роль якого часто була значно більшою, ніж просте виконання канцелярських обов'язків. Він складав накази, писав дипломатичні листи, рахував прибутки і витрати, був основним радником гетьмана чи кошового отамана у справах політики, нерідко вирішуючи все на свій розсуд. Зазвичай писарі приходили з Києво-Могилянського колегіуму (потім академії). Звідси поширене використання у листах запорозьких козаків текстів з святого письма, а також виразів типу «сдалека усмотреть перспективою своего ума».

Ознакою влади гетьмана була булава, кошового отамана — бунчук, судді — печатка, писаря — каламар (срібна чорнильниця), полковника — пернач. Це називалось клейнодами. Помічниками гетьмана у військових справах були осаули, які спостерігали за порядком між козаками у мирний час на Січі, а у військовий — у таборі; слідкували за виконанням судових вироків; проводили розслідування злочинів. Знаком влади осаула була дерев'яна палиця, скована з обох кінців срібними кільцями. Артилерією та обозом відав обозний.

Після запорозької військової старшини йшли курінні отамани, які командували окремими підрозділами. Значну роль у житті козацтва відігравали так звані «діди» — тобто колишні військові запорозькі старшини, які залишили свої посади за. віком, хворобою чи були переобрані. Вони завдяки своєму досвіду мали суттєвий вплив на вирішення різних питань, були носіями звичаїв козаків, суворо слідкували за їх виконанням.

За військовою старшиною йшли військові служителі — довбиш, гармаш, товмач, кантаржий, шафар. Довбиш за допомогою литавр скликав козаків на раду, гармаш відав артилерією, товмач був перекладачем — повинен був знати іноземні мови, кантаржий зберігав військові міри і терези, збирав податки на користь війська з усіх завезених на Січ товарів. Подібну роботу виконували шафарі, але не у Січі, а на головних перевозах через річки.

До військових служителів належали також булавничий, бунчужний і хорунжий. Крім січової старшини, обирали ще старшину для походів. Полки по 500 людей очолювали полковники, сотні — сотники. Козацький прапор був малинового кольору.

Вищою владою на Січі вважалася загальна військова рада (коло), що відбувалася у певні дні обов'язково (наприклад, 1 січня кожного року для переобрання старшини), а також за бажанням козацького товариства.

Постійне заняття військовою справою шліфувало майстерність козаків. Основу війська складала піхота, посилена артилерією. Кіннота була менш чисельною. На озброєнні були мушкети, пістолі, шаблі, келепи (бойові молотки), лук і стріли. Запорожці використовували для військових операцій метод «рейдів», часто комбінованих з партизанськими діями малих загонів, мали добру розвідку. У битвах козаки віддавали перевагу атакам з флангів і з тилу. З цією метою вони розділяли все своє військо на чотири частини: одну залишали в таборі, другу посилали в тил, а третю й четверту — на обидва фланги.

Запорожцям були відомі досить складні бойові прийоми: лава або розгорнутий стрій; батовий або три-шеренговий при обороні; триангула, тобто трикутник; атака колонами. Для оборони козаки використовували укріплений табір з возів з гарматами по кутах і валами. Для операцій на річках і морі Січ мала свій флот з чайок або байдаків (20 м завдовжки, 4 м завширшки, 4-6 гармат, швидкість 15 км/год). У поході брало участь 50-300 таких чайок.

Запорозька Січ була форпостом українських земель у боротьбі з татарськими нападами. З 1450 р. до 1556 р. орда  6 разів нападала на Україну. У відповідь козаки самі завдавали дошкульних ударів. 1510 р. кримський хан наказав навіть «замкнути» Дніпро залізним ланцюгом, але це не допомогло.

У тогочасному світі Запорізька Січ відзначалася своєю унікальністю — це була республіка, в управлінні якою брали участь усі члени спільноти. Суворі умови життя козаків, боротьба з постійною нестачею і голодом, відсутність за порогами впливу польської адміністрації і шляхетського ладу взагалі вплинули на формування у Запоріжжі демократичного ладу.

Перші козацькі війни, з одного боку, виявили неорганізованість і внутрішню роз’єднаність козацтва, але, з іншого, засвідчили можливість спільних успішних дій міщанства, селянства, козацтва й середньої та дрібної шляхти. Початок визвольної боротьби показав, що козаки – впливова сила не тільки у військових походах, а й у внутрішньому житті України. Покозачення значної частини народу засвідчило зародження в надрах Речі Посполитої нової суспільної вили, здатної боротися за відродження Української держави.

 

 
загрузка...