Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Страхування. Класифікація, поняття страхування
Українські реферати - Страхування
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал, а також оформлення роботи будуть доступні після завантаження реферату (скачати реферат).

Страхування. Класифікація, поняття страхування

ЗМІСТ

Вступ
1. Класифікація, основні поняття і терміни в страхуванні
2. Функції фінансів
3. Державний борг: причини і наслідки його зростання
Задача
Висновки
Список літератури

Для получения услуги выполните следующее:

Отправь SMS с текстом на номер ...
Стоимость SMS - ... с НДС. Текст действителен для 1 SMS.

Отправьте SMS в течение минут секунд
Время отправки SMS вышло! Сгенерировать еще один текст SMS

Для получения услуги необходимо отправить 1 SMS.

Технический провайдер: «СМС Биллинг Украина»
Информ. служба провайдера: с 10:00 до 18:00 в будние дни, тел.: +38-048-771-12-36


Дивіться також: Курсова робота - Страхування відповідальності в Україні

ВСТУП

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага. Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).
Така система підпорядкованих понять будується на основі використання певних спільних ознак, притаманних цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).
Другим питанням пропонується  розглянути  функції фінансів. Так, розподільна концепція фінансів визначає наступні функції: розподільчу, перерозподільчу, регулюючу, стимулюючу, контрольну. До того ж немає єдиної думки щодо кількості функцій, які виконують фінанси.
Що стосується третього питання, то фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг — це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює  сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником.

1. Класифікація, основні поняття і терміни в страхуванні

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація. Чим складніший об'єкт, що потребує класифікації, тим нагальніше відчувається потреба в ній.
Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.
В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:
• історична ознака;
• економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страховика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);
• юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).
Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносини між собою з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.
Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька, варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.
Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя («Life assurance») і загальні види страхування («Non-life», або «General insurance»). Така класифікація має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і оподаткування доходів від страхової діяльності.
В основі віднесення того чи іншого виду страхування до «життя» чи «не-життя» (термін «не-життя» в українській практиці, як правило, не вживається; здебільшого в такому разі говорять про «ризикові види страхування» або «види страхування інші, ніж життя») полягає сукупність двох класифікаційних ознак, а саме:
• наявність нагромаджу вального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування);
• строк дії договору страхування.
Договори страхування життя — це довгострокові договори. Вони укладаються на 10, 20, 30 і більше років. У вітчизняній практиці за радянських часів мінімальний строк договорів страхування життя становив 5 років. Тепер, згідно з чинним законодавством України, до договорів страхування життя (внески за якими не підлягають оподаткуванню податком на прибуток) належать договори, строк дії яких перевищує десять (в окремих випадках — п'ять) років.
Протягом усього часу дії договору страхування страхувальники періодично сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії договору страхування. Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому часто — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають яскраво виражений характер інвестиції.
Законодавство багатьох країн навіть передбачає встановлення мінімальної норми прибутковості, що її має забезпечити страховик у результаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачену при розрахунках страхового тарифу, зменшується розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. До того ж багатьма страховиками практикується залучення страхувальників до участі у прибутку, який утворюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових резервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення страхувальникові внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме й означає той «інвестиційний (накопичувальний) характер», яким вирізняються договори страхування життя і який відсутній у загальних («ризикових») видах страхування.
Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не відповідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються, як правило, одноразово у певному відсотку від страхової суми. Вони не накопичуються, тобто не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не сталася. Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків. Ці договори укладаються на невеликий строк, як правило, на рік. Але можливо навіть і на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів на період транспортування.
Класифікація з виокремленням двох зазначених сфер страхової діяльності, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і сенс. Із цього погляду всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи: ті, що займаються страхуванням життя, і ті, що проводять загальне страхування. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на проведення страхування життя, не мають права проводити загальні види страхування, і навпаки. Такий підхід характерний для багатьох Західних країн. У країнах ЄС, наприклад, з 1982 року набрав чинності закон, що забороняє створення страхових компаній, які б одночасно діяли як на ринку страхування життя, так і на ринку загальних видів страхування. В Україні з прийняттям Закону «Про страхування» новостворені страхові компанії також не можуть претендувати на одночасну діяльність в обох цих сферах. Діючі страховики мають зробити вибір на користь однієї з них.
Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги. Для них, як правило, передбачається підвищений розмір статутного капіталу. Установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчислюються окремо за кожним договором страхування з використанням методів актуарної математики. Доходи таких компаній у вигляді внесків за договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню.
Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страхування життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгострокових вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це є можливим завдяки тому, що договори страхування життя укладаються на довгий строк, а обов'язки з виплат страхувальникам, як правило, значно віддалені в часі і, крім того, піддаються досить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує року), орієнтовані здебільшого на короткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.
Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:
• особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);
• майнового страхування (об'єкти — майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);
• страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).
Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що їх пропонують вітчизняні страховики. Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін.
Іноді практика страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати/класифікації не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.
Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності). Зрозуміло, що страхові інтереси цих двох груп страхувальників істотно різні, так само як і підходи страховиків до проведення страхування. Тому в загальному страхуванні застосовується ще один варіант класифікації: класифікація за статусом страхувальника. Вона передбачає поділ усього розмаїття страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян (у зарубіжному страхуванні використовують термін «Personal lines»), і ті, які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності («Commercional lines»). Така класифікація охоплює різноманітні об'єкти, але здебільшого вона стосується майнового страхування і страхування відповідальності.
Окрім класифікації за статусом страхувальника, існує потреба також класифікації за статусом страховика. Така класифікація використовується здебільшого для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному розумінні. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств із додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).
Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)
Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).
Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини.
Клас ІІI. Зв'язане довгострокове страхування життя.
Клас IV. Безперервне страхування здоров'я.
Клас V. Тонтіни.
Клас VI. Страхування виплати капіталу.
Клас VII. Страхування пенсій.

Загальні види страхування
Клас І. Страхування від нещасних випадків.
Клас 2. Страхування на випадок хвороби.
Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.
Клас 4. Страхування залізничного транспорту.
Клас 5. Страхування авіаційної техніки.
Клас 6. Страхування суден.
Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).
Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.
Клас 9. Страхування власності.
Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів.
Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.
Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.
Клас 13. Страхування загальної відповідальності.
Клас 14. Страхування кредитів.
Клас 15. Страхування поручительств (застави).
Клас 16. Страхування фінансових втрат.
Клас 17. Страхування судових витрат.
Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі «видами») страхування при видачі страховикам ліцензій практикує Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України. Хоча слід зазначити, що окремої класифікації з поділом страхування на «життя» і «нс-життя» у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в інструкції «Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням». Ця Інструкція затверджена наказом від 15 липня 1996 р. за №ЛП -18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві юстиції. Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класифікація передбачає такі види страхування:
1. Страхування життя.
2. Страхування від нещасних випадків.
3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).
4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.
5. Страхування залізничного транспорту.
6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).
7. Страхування повітряного транспорту.
8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту).
9. Страхування вантажів та багажу.
10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.
11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
12. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
13. Страхування  відповідальності  власників  водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13).
15. Страхування кредитів.
16. Страхування інвестицій.
17. Страхування фінансових ризиків.
18. Страхування судових витрат.
19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.
20. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5-10).
Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей ліцензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою в ЄС, вона здається дещо спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер страхового бізнесу є дуже позитивним.
Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 27 видів обов'язкового страхування, їх перелік визначений Законом України «Про страхування».

2. Функції фінансів

Будь-яка економічна категорія проявляється в її функціях. Відомо, що функції економічної категорії с формою вираження суспільного призначення цієї категорії, що певні функції властиві тільки даній категорії, а не будь-який іншій. Враховуючи зазначене, саме функції виражають те головне і специфічне, що характерне для конкретної економічної категорії.
Визначення функції фінансів, їх кількості залежить від концепції визначення суті фінансів.
Так, розподільна концепція фінансів визначає наступні функції: розподільчу, перерозподільчу, регулюючу, стимулюючу, контрольну. До того ж немає єдиної думки щодо кількості функцій, які виконують фінанси.
Проте слід розуміти і розмежовувати поняття "функції" і "ролі" тієї чи іншої економічної категорії. Якщо за допомогою функцій проявляється суспільне призначення економічної категорії, то її роль виражається в результатах її практичного застосування. Тобто регулювання, контроль, стимулювання - це роль, яку виконують фінанси, або інструменти, за допомогою яких реалізуються фінанси.
Відтворювальна концепція в тій чи іншій мірі прихильна стверджувати, що фінанси обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального процесу. В найбільш загальному плані до функцій фінансів належать:
•  створення доходів і фондів фінансових ресурсів;
•  використання доходів і фондів фінансових ресурсів.
Саме виділення цих двох функцій, які виконують фінанси, дає можливість чіткіше показати роль фінансів у економіці, зрозуміти їх об'єктивну необхідність, природу, які результати досягаються чи можуть бути досягнуті завдяки їх функціонуванню.
Так, з'ясування ролі фінансів як інструменту розподілу, контролю, регулювання й стимулювання відбувається в проносі фінансового планування, фінансового прогнозування, фінансової о забезпечення, коли здійснюється формування і використання фондів фінансових ресурсів, що створює передумови для прогресивних зрушень у структурі виробити ва, підвищення його ефективності.
Фінанси називаюсь вченням „про хліб насущний", „кровоносною системою" економіки суспільства, що вказує па значну їх роль в соціальному та економічному житії будь-якої держави. Можна згадати тут відповідь відомого полководця Монтекукули на запитання, що необхідно для успішного ведення війни? "три речі: гроші, гроші і гроші", маючи на увазі наявність фондів грошових ресурсів в розпорядженні держави.
В останнє століття, як зазначив відомий вітчизняний вчений І.І. Янжул в своїй праці „Основні початки фінансової науки", станом фінансів вимірюється могутність держави: не в солдатах її головна сила, а, насамперед, в тих засобах, які вони мають у певний час; фінанси с мірилом добробуту країни, мірилом цивілізації.
Окрім того, фінанси здійснюють прямий вплив на державний устрій та управління, па культурний розвиток та соціальне забезпечення. На роль фінансів в прийнятті політичних рішень та визначення місця держави на міжнародному рівні вказують слова Фрідріха Великого — що багата держава буде направляти міжнародну політику по-своєму.
Величезну роль відіграють фінанси в діяльності підприємства, в організації бізнесу, в приватному житі і людини, коли знання фінансових законів та принципів допомагають правильно розпоряджатися фінансовими ресурсами та особистими коштами. Достатньо згадати старе відоме прислів'я: „Дурень легко розстається зі своїми грошима".
Значна роль фінансів і в розумінні історичних подій та поступального розвитку людства.
Виходячи з функцій фінансів, інструментів їх реалізації та з необхідності вирішення фінансових протиріч, можна визначити роль фінансів у наступному:
- забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;
- забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;
- здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;
- впливають на інтереси суб'єктів розподільчих відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;
- відіграють провідну роль у системі економічних методів управління економікою країни;
- утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;
- забезпечують всеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільчих відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

3. Державний борг: причини і наслідки його зростання

Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою запозичень веде до виникнення державного боргу. Державний борг — це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює  сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бюджету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості:
1) державний борг як відсоток ВВП;
2) відношення суми обслуговування боргу до ВВП.
Обслуговування боргу пов'язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.
Одним із способів визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з боргом, нагромадженим іншими країнами. Отож державний борг як відсоток ВВП дорівнює у Бельгії 125%, у Греції — 103, у США — 65, в Україні — 39, а в Норвегії — 34%. Як бачимо, за міжнародними мірками уряд України не є занадто марнотратним. Проценти за державний борг становлять значну статтю видатків державних бюджетів багатьох країн та інколи перевищують 3% ВВП.
Державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу. Внутрішній борг — це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг — заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям.
Упродовж повоєнного періоду державний борг у багатьох країнах світу зростав. Однією з причин цього було зниження податків задля стимулювання економіки без відповідного зниження державних видатків. Ще однією причиною можна назвати відсутність політичної волі та рішучості державних мужів. Утримання великого бюджетного сектора економіки сприяє дефіцитам і зростанню державного боргу. Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади, а в Україні — трансформаційний спад.
У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого — зростання державного боргу потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує дефіцит бюджету.
Як нам уже відомо, дефіцит державного бюджету визначають як різницю між державними надходженнями і державними видатками. Чимало економістів вважають, що сучасна методика вимірювання дефіциту бюджету не зовсім точно відображає реальний стан речей у сфері державних фінансів. На їхню думку, наявна методика, по-перше, не враховує впливу інфляції на дефіцит бюджету. Частина видатків державного бюджету спрямовується на сплату процентів за державний борг. Припустімо, що величина державного боргу становить D, а i —- номінальна процентна ставка, тоді і D — сума процентів за державний борг. Більшість економістів уважає, що державні видатки мають охоплювати тільки реальну суму процента, а не номінальну. Якщо г — реальна процентна ставка, то реальні видатки на обслуговування боргу дорівнюють г D. Оскільки різниця між номінальною процентною ставкою i та реальною процентною ставкою г є темпом інфляції ті, то дефіцит бюджету завищено на величину пD ( = iD-rD). За значних темпів інфляції величина пD може бути досить істотною. В результаті можлива ситуація, коли номінальний державний борг зростає, хоча реальна заборгованість держави знижується. Це ускладнює оцінку фіскальної політики.
По-друге, наявна методика оцінки дефіциту не враховує державних активів і пасивів. Багато економістів уважають, що в оцінках дефіциту бюджету й державного боргу потрібно враховувати державні активи. Як приклад вони наводять оцінку активів і пасивів у приватних одиниць — домогосподарств і фірм. Якщо певна приватна одиниця взяла позику і купила певну річ, то збільшення її активів (куплена річ) нейтралізується її зобов'язанням (позиками). Тому в майновому стані цієї одиниці не відбулося жодних змін. Так само пропонується оцінювати і державні фінанси. Інакше кажучи, державні позики для закупівель капітальних благ не повинні збільшувати Дефіцитів бюджету. Методику обчислення державного бюджету, яка враховує активи і пасиви, називають бюджетуванням капіталу, бо вона враховує зміни в обсязі капіталу. Проте реалізація цієї методики пов'язана з низкою проблем. Передовсім постає питання: які державні видатки враховувати як видатки на капітальні блага  (зокрема, чи слід мати на увазі видатки на озброєння, видатки на розвиток інфраструктури і т.д.)?
Дефіцит бюджету може змінюватися як унаслідок змін у фіскальній політиці уряду, так і в результаті зміни економічної кон'юнктури. Наприклад, у фазі спаду доходи фірм і домогосподарств знижуються, тому податкові надходження держави також зменшуються. Водночас більше громадян отримує право на допомогу з безробіття. Тому в цій фазі ділового циклу дефіцит бюджету зростає без будь-яких змін у фіскальній політиці.

Задача

Розрахувати суму кошика доходів бюджету міста обласного підпорядкування за звітний рік, вибираючи необхідні дані з нижче приведених:
прибутковий податок з громадян – 40500 тис. грн.;
держмито – 1100 тис. грн.;
плата зі ліцензії – 180 тис. грн.;
плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності – 80 тис. грн.;
плата за торговий патент – 2750 тис. грн.;
надходження адміністративних штрафів, які накладаються виконавчими органами місцевої влади – 400 тис. грн.;
податок на промисел – 30 тис. грн.;
місцеві податки і збори – 4200 тис. грн.;
плата за землю – 11400 тис. грн.

Рішення:
Перелік  доходів, які враховуються при визначенні  обсягу  між бюджетних трансфертів, наведено в Бюджетному кодексі  України.
Кошик  доходів  місцевого бюджету на плановий рік дорівнює добутку чисельності  населення міста  на індекс відносної податкоспроможності  та  на  прогнозний середньодушовий  обсяг  кошика  доходів  України, визначений  на базі макроекономічних показників.
Визначимо, що  в суму  кошика  доходів бюджету міста  обласного підпорядкування  за звітний  рік будуть  віднесені:

(Розрахунки)

ВИСНОВКИ

Розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходимо висновку: класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види залежно від цілей використання результатів класифікації.
Величезну роль відіграють фінанси в діяльності підприємства, в організації бізнесу, в приватному житі і людини, коли знання фінансових законів та принципів допомагають правильно розпоряджатися фінансовими ресурсами та особистими коштами. Достатньо згадати старе відоме прислів'я: „Дурень легко розстається зі своїми грошима".
Державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу. Внутрішній борг — це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг — заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Осадець С.С.    Страхування  К.1998;
2. Александрова М.М. , Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит   ЦУЛ 2002
3. Крайник О.П.  Економіка   К.,2004

 
загрузка...