Нові реферати

Реферати, контрольні, курсові регулярно поповнюються новими роботами. Хочете знати які роботи були додані в базу? Підпишіться на розсилку!



Списки нових рефератів, висилатимуться на вашу електронну адресу!

загрузка...

Авторизация



загрузка...
Як скачати реферат?
Послуга «Реферат за SMS»
Унікальна можливість отримати готову (оформлену) курсову, контрольну роботу зі всіма необхідними для даної роботи елементами: таблиці, схеми, графіки, малюнки, формули, розрахунки, практичний матеріал!

Для отримання послуги:

Скористайтеся формою від компанії «СМС Биллинг Украина» та відправте 1 SMS зі свого мобільного телефону. У відповідь, Вам прийде SMS-повідомлення, в якому буде вказано код доступу. Введіть код доступу на сайті та натисніть кнопку «Ввести». Вам буде відкритий доступ для завантаження роботи.

Вартість SMS: 15 грн. з урахуванням ПДВ.

Увага! Всі роботи індивідуальні, виконані на замовлення за допомогою підручників, посібників, додаткових матеріалів та перевірені викладачами!

Також є багато рефератів, які доступні для безкоштовного скачування, в цьому випадку, щоб скачати роботу Вам потрібно тільки зареєструватися на сайті.

Техподдержка сайта: sher@referat-ukr.com

Трудове право України. Принципи трудового права
Українські реферати - Трудове право
Автор: ШЕР (реферати, курсові роботи)   

Трудове право України. Принципи трудового права

ЗМІСТ

Вступ
1. Правове значення праці в сучасних ринкових умовах розвитку суспільства.
2. Поняття джерел трудового права. Конституція України як юридична основа законодавства про працю.
3. Поняття трудового права. Предмет трудового права як самостійної галузі права і трудові відносини працівників та інші правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими.
Висновки
Список використаної літератури

Дивіться також: Курсова робота - Гарантії та компенсації в трудовому праві України

ВСТУП

Трудове право як одна з галузей права сформувалося не так давно. Воно виросло з феодальних відносин та оформилося із розвитком капіталізму, коли робочу силу поступово було прирівняно до товару. Сукупність відносин, що виникли в умовах попиту і пропозиції на робочу силу, тобто ринку праці, потребувала законодавчого врегулювання. Трудові звичаї, цехові та фабричні традиції, владні приписи поступово утворили підмурівок окремої галузі права, що регулює відносини працівників та роботодавців.
Трудове право України регулює відносини праці на усіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що працюють за трудовими договорами з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП), воно є однією з провідних самостійних галузей єдиної системи національного права України, що її складають окремі галузі права, кожна з яких регулює певну сферу суспільних відносин, як от: цивільне, господарське, фінансове, сімейне, аграрне, інші.
Трудове право визначає порядок і умови прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; тривалість робочого часу і часу відпочинку; порядок надання відпусток; гарантії і компенсації для працівників; визначає підстави та умови матеріальної відповідальності працівників; конкретизує основні засади реалізації конституційного права працівників на охорону життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці; регулює порядок розгляду трудових спорів; правові питання оплати праці, трудової дисципліни, державного соціального страхування та пенсійного забезпечення; встановлює порядок нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, державного нагляду за охороною праці.

1. Правове значення праці в сучасних ринкових умовах розвитку суспільства

Праця є основою існування людини, визначає її місце в суспільстві, слугує однією з найважливіших форм самовираження, у зв’язку з чим має бути організована так, щоб виражати особливості людини й забезпечувати відповідну винагороду.
Як категорія праця – процес свідомої доцільної діяльності людей, за допомогою якої вони видозмінюють предмети природи і пристосовують їх для задоволення своїх потреб.
Основними складовими праці є:
- доцільна діяльність людини, тобто сама праця;
- предмет праці, на який спрямована праця;
- засоби праці, за допомогою яких людина впливає на предмет праці;
- робоча сила – головна умова трудової діяльності.
Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші - створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважна більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.
Для реального здійснення громадянами цього права держава створює певні умови, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми створення робочих місць, професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки працівників відповідно до суспільних потреб.
Влаштування на роботу є одним із життєвих рішень, що доводиться приймати майже кожній людині хоча б один раз у житті. І від того, наскільки вибір роботи є вдалим, залежить зміст життя конкретної людини. Але це не означає, що проблема вибору професії та місця роботи носить особистий характер. У вирішенні цієї проблеми зацікавлене також суспільство, оскільки чим повніше використовуються особливості та знання кожного працівника, тим вище ефективність праці, більше простору для подальшого розвитку особи. З другого боку, чим швидше зайнятті всі робочі місця здібними працівниками, тим вище суспільна продуктивність праці.

2. Поняття джерел трудового права. Конституція України як юридична основа законодавства про працю

Трудове право — одна з галузей єдиної системи права України, яка встановлює порядок виникнення, зміни і припинення трудових відносин працівників, міру їх праці і міру винагороди за працю, основи внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів, державне соціальне страхування працівників, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.
Офіційне тлумачення терміна "законодавство про працю" міститься у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12—рп /98:
• Конституція України;
• закони України;
• чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;
• Кодекс законів про працю України;
• постанови Верховної Ради України;
• укази Президента України;
• декрети, постанови Кабінету Міністрів України, прийняті у межах їх повноважень та відповідно до Конституції і законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ст. 8 закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто не потребують додаткових законів, постанов тощо.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно зі ст. 46 Основного Закону громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення, принципи і норми трудового права систематизовані і кодифіковані в Кодексі законів про працю України, який прийнятий у 1971 р і введений в дію з 1 червня 1972 р . За 1991 – 1997 рр. В Кодекс законів про працю внесено багато змін і доповнень. Крім Кодексу законів про працю норми трудового права викладені в Указах Президента, в постановах Верховної Ради, Кабінету Міністрів України і в інших нормативно – правових актах. Всі підзаконні нормативно – правові акти повинні прийматись і відповідати Конституції України 1996 року і Кодексу законів про працю.
Завданням законодавства про працю є регулювання трудових правовідносин всіх працівників, з метою:
* зростання продуктивності праці;
* поліпшення якості роботи;
* підвищення ефективності суспільного виробництва і піднесення на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих;
* зміцнення трудової дисципліни і поступового перетворення праці на благо суспільства й першочергову життєву потребу кожної працездатної людини ;
* всебічна охорона трудових прав працівників.
На підставі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори про працю, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Основного Закону.
На підставі ст. 106 Конституції України Президент видає укази, які є обов’язковими до виконання на території України.
На підставі ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.
Нормативно-правові акти з питань трудового права приймають також Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством за їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю ( ст. 3 Кодексу).

3. Поняття трудового права. Предмет трудового права як самостійної галузі права і трудові правовідносини та інші правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими.

Трудове право – це система правових норм, що регулюють трудові та пов’язані з ними відносини, встановлюють права та обов’язки працівників та роботодавців, що є обов’язковими на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності.
Важливою складовою трудового права є метод правового регулювання відносин, тобто сукупність способів і прийомів правового регулювання праці .До методів правового регулювання праці, зокрема, належать:
- договірний порядок виникнення трудових відносин;
- рівноправність сторін трудового договору;
- державно-нормативний характер регулювання;
- участь працівників у правовому регулюванні праці через свої представницькі та профспілкові органи.
Об’єктом регулювання трудового права є суспільні відносини праці.
Предметом трудового права є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування працівниками здатності до праці в суспільному виробництві, та інші відносини, що тісно пов’язані з трудовими.
Трудове право України складається з двох частин: загальної і особливої.
Загальна частини – норми, що є загальними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб’єктів трудового права, визначають їх правове становище, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці тощо.
Особлива частина – норми, що регулюють окремі елементи трудових відносин, порядок їх виникнення, зміни та припинення, тривалість праці та відпочинку, оплату праці, трудову дисципліну, матеріальну відповідальність, нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, трудові спори тощо.
Без праці не існувало і не може існувати жодне суспільство. І хоч вона існує з незапам'ятних часів, правове регулювання праці виникло порівняно недавно — з розвитком капіталістичного способу виробництва. Обумовлено це тим, що попередні суспільно-економічні формації (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна) не потребували правового регулювання трудових відносин.
Тому трудове право є однією з молодих галузей права. Його поява нерозривно пов'язана з оформленням капіталістичних економічних відносин. У той же час необхідно відзначити, що основний інститут трудового права — трудовий договір був сформульований в Римській державі. Він укладався з вільними людьми, набувши назви — договір надання послуг. Алей цей договір поширення не мав, оскільки в Римі економіка базувалась на праці рабів, які були об'єктами, а не суб'єктами права.
В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку належало законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.
Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн — «білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився досить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулювання праці.
Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.
Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівником, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комірець»).
Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і настроювати систему машин, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без його безпосередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).
Об'єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов'язки відповідних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розумовою.
Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «працівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Терміни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.
Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Відповідно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави.
До державної служби належать також дипломатична служба, правові засади якої та порядок організації діяльності регулюється Законом України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу» Посади цих службовців поділені на категорії та ранги, тобто визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій працівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.
Трудове право тісно пов'язане з іншими галузями права. Як трудові відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове право, що регулює ці відносини, не може бути відірване від тієї системи галузей права, що регулюють інші відносини суспільства.
Суспільна організація праці, яка виражає економічні закономірності суспільної праці, визначає зміст основних положень, на яких базується право. Ці основні положення, що є визначальними вданому суспільстві, прийнято називати основними принципами суспільної організації праці.
Суспільна організація праці є одним з конкретних виразів економічних відносин. Економічні закономірності в організації суспільного виробництва, що знаходять своє відображення в загальних рисах у правових актах, якими врегульовані суспільні трудові відносини, охоплюють питання не тільки виробництва, а й розподілу суспільного продукту.
Кожна галузь права має певні основні ідеї та тенденції, які пронизують усе законодавство, визначають цю галузь і найбільш для неї характерні. Такі основні ідеї та тенденції має й трудове право, що закріплено в Конституції як Основному Законі держави і законодавчих актах про працю.
Основні ідеї та тенденції втілюються в законі, правових нормах, правилах поведінки. Але вони ніколи не зводяться до них, не вичерпуються ними. Право — не тільки сукупність норм і установок, а й правові принципи, що лежать в основі законодавства, зумовлюють існування форми і головним чином змісту певної системи законодавства, без якого немає права.
Правові принципи становлять ту частину суспільної надбудови, котра визначається базисними, соціально-економічними відносинами суспільства, його структурою. Вони є наслідком відображення економічних відносин. У процесі урегулювання правом цих відносин здійснюється безпосереднє переведення економічних відносин в юридичні принципи.
Разом з тим правові принципи спрямовують суспільну свідомість, що є складовою частиною світогляду. Врахування світогляду і економічних основ, що закладені в правових принципах, розкриває їх взаємодію з суспільною психологією на рівні норм традиційної культури. Тому правові принципи є не тільки правовою, а й філософською і соціологічною категоріями.
Спори про сутність принципів права тривають вже протягом значного часу, але єдиної думки наука права так і не виробила. Сучасні концепції права людини прямо посилаються на природжені та невід'ємні права особи. Не меншою популярністю користується концепція правової держави, що також пов'язана з позитивістським розумінням принципів права.
Поряд з принципами нормативного характеру вирізняються також принципи постулатного характеру, під якими розуміються провідні ідеї правової галузі. Ними визнаються постулати, сформульовані щодо законодавця та органів, які застосовують право.
Виявлення правових принципів має важливе теоретичне і практичне значення. Для трудового права теоретичне значення основних принципів полягає в тому, що вони дають можливість порівняти право різних держав, а також право однієї країни на різних історичних етапах. Практичне значення основних принципів вбачається в тому, що вони створюють основу єдиного розуміння положень законодавства про працю, сприяють усвідомленню права і тим самим дають можливість однакового тлумачення цих положень права.
Крім того, теоретичне і практичне значення принципів трудового права полягає в тому, що це — ідеї, виражені в формі правової норми. Це означає, що принципи є правовими приписами, причому приписами обов'язковими. Правові норми зобов'язують органи влади і управління, керівників підприємств, установ, організацій, власників та громадян розуміти основні принципи як керівні вказівки або як директиви щодо організації праці. Органами по розгляду трудових спорів основні принципи застосовуються як правила для тлумачення відповідних нормативних актів.
Як приклад правової ідеї можна навести підхід до взаємовідносин між роботодавцем і працівниками. В радянський період ідея цих відносин зводилась до того, що при ринкових відносинах, коли робітник продає єдиний належний йому товар — робочу силу, не може мати місця співробітництву між цими суб'єктами, оскільки їх відносини є полярними, класовими, антагоністичними.
З розвитком в Україні ринкових відносин усе частіше наголошується на необхідності соціального партнерства, якому приділено значну увагу в Указі Президента України від 24 травня 2000 р. «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року». У розділі 2 цих напрямів «Удосконалення трудових відносин» передбачаються заходи щодо розвитку ринку праці та зайнятості населення, політики щодо доходів населення та вдосконалення оплати праці, охорони праці та безпечної життєдіяльності, захисту трудових прав громадян, розвитку соціального партнерства. Запровадження нових підходів до підвищення дійовості соціального партнерства, розвитку співробітництва та взаємодії представницьких органів сторін соціально-трудових відносин визнається необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку держави, утвердження в суспільстві соціальної злагоди, громадянського миру.
Досягнення цієї мети можливо шляхом посилення державного нагляду і контролю за додержанням соціально-економічних прав найманих працівників, збалансування інтересів різних соціальних верств, врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці і зайнятості та інших соціальних заходів.
Важлива увага приділяється також регіональній соціальній політиці, оскільки соціальні умови життя населення в різних регіонах України досить розрізняються. Здійснення основних напрямків державної регіональної політики потребує розроблення механізму фінансового, правового, інформаційного забезпечення, які передбачені програмою.

ВИСНОВКИ

Із наведеного вище можна зробити висновок, що під основними принципами трудового права слід розуміти виражені в правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень, основних засад правового регулювання трудових відносин, які визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси його змісту.
Ці основні правові положення конкретизуються в нормативних актах, якими регулюється праця робітників і службовців. Вони мають регулюючий характер, містять певний наказ, припис, регулюють поведінку. Тому принципи не повинні вміщувати елементи, що не мають такого наказу, припису, не визначають поведінку.
Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принципами трудового права лише тоді, коли вони відповідають певним вимогам. Це повинні бути саме такі правові ідеї, що спрямовані на регулювання суспільних трудових відносин. Вони мають відображати принципи політики держави в галузі регулювання поведінки учасників у суспільних трудових відносинах. При цьому кожна правова ідея повинна проявлятись у законодавстві про працю таким чином, щоб бути закріпленою в конкретній правовій нормі.
Основні принципи лежать в основі всіх норм трудового права, в основі правового регулювання праці. Вони повинні правильно відображати сутність суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані. При сучасній організації праці робоча сила як носій праці виступає основним елементом продуктивних сил суспільства. Функція робочої сили — праця як корисна, доцільна діяльність — виражає ставлення працівника до наслідків своєї праці.
При визначенні основних принципів слід виходити з того, які основні положення правопорядку в галузі трудових відносин існують у суспільстві. Такі положення містяться перш за все в Основному Законі держави, тобто в Конституції. В своїй більшості вони сформульовані в досить загальному вигляді і широкому плані.
Основні принципи забезпечують цілеспрямовану дію всієї системи права. Вони не можуть існувати ізольовано від норм, бо саме принципи відображають зв'язуючу сутність окремих норм, об'єднуючи їх в інститути, галузь права.
Основні принципи розвиваються і диференціюються в правових нормах. Але жодна з цих норм, незалежно від галузі права, не може суперечити Конституції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України;
2. Конституційне право України. Київ . 2002;
3. Трудовое право / Учебник для Вузов Х.2000;
4.Чанишева Г.І., Болотіна Н.Б. “Трудове право України” Харьків , 2001;
5. Котюк В.О. Основи держави і права. Київ 2001;
6. Людина і праця . / довідник з правових питань Київ 2001;
7. КЗпП України.
8. Закон України “Про відпустки”
9. Прокопенко В.І. Трудове право Київ 2003
10. Стичинський Б.С., Зуб В.І., Ротань В.Г. Науково – практичний коментар до Законодавства України про працю Київ 2001

Скачати реферат:
Скачать этот файл (trudove-pravo-ukraini-princzipi-prava.doc)trudove-pravo-ukraini-princzipi-prava.doc94 Kb
 
загрузка...